Берестейській собор 1596 р.

Ініціаторами укладення унії з української сторони стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати.

У жовтні 1596 р. в Бересті було проведено церков­ний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г. Бала­бан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К. Ост­розького в його виступах проти створення об'єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли.

Причини укладення унії:

• прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних Папі Рим­ському;

• Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що зміцьнює державу, і розцінювала унію як пе­рехідний етап до чистого католицизму;

• православні духовенство і знать намагалися позба­витися нерівноправності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропей­ською культурою.

Зміст Берестейської унії (1596 р.):

1. православна і католицька церкви об'єдналися в греко-католицьку (уніатську);

2. уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов'янську мову, право на митрополи­чу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;

3. уніатська церква визнавала зверхність Папи Римського, учення католицької церкви;

4. уніатське духовенство зрівнювалося в правах із ка­толицьким, звільнювалося від сплати податків;

5. шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах. Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської

митрополії, а дві — Перемишльська та Львівська — за сто років по тому. Першим греко-католицьким ми­трополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті — Іпатій Потій.

Наслідки укладення Берестейської унії:

• утворилася Українська греко-католицька церк­ва, яка обстоювала національну ідентичність ук­раїнців і чинила опір покатоличенню;

• почалася боротьба православних із греко-католи­ками, в українському суспільстві загострилися релігійні суперечності;

— не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.

Православна церква в першій половині XVII ст.

Із підписанням Берестейської унії в 1596 р. ста­новище Української православної церкви (далі УПЦ) погіршилося.

1. Відбувся розкол церкви на уніатську, визнану польським урядом, і напівлегальну православну.

2. Відповідно до універсалу короля Сигізмунда III, православне духовенство, яке не приєдналося до унії, було фактично поставлене поза законом.

3. Частина православних церков та монастирів переда­валася новоствореній греко-католицькій церкві.

4. Зачинялися парафіяльні школи.

5. Православна шляхта обмежувалася в правах, православні міщани не допускалися до роботи магістратів.

За таких умов у Львові сформувалася група свя­щеників, очолювана Іовом Борецьким, яка обстоюва­ла право законного існування УПЦ. їх підтримали Запорозька Січ із гетьманом П. Сагайдачним і князь К. Острозький.

Основні етапи боротьби за визнання православної церкви після підписання Берестейської унії:

1) Православні братства вели судові процеси за пра­во володіння церковним майном, опротестовува­ли протиправну діяльність уніатів на сеймах Речі Посполитої.

2. За ініціативою Віденського братства православна і протестантська шляхта уклали договір про тим­часове об'єднання та спільні дії в питаннях захис­ту своїх прав на богослужіння, недоторканності церков та їхнього майна (1599 р.).

3. Переїзд І. Борецького до Києва сприяв утворенню Київського братства, до якого вступили запорозькі козаки на чолі з П. Сагайдачним. Таким чином козацтво продемонструвало свою позицію захис­ників православ'я в Україні, і

4. Спільна з протестантами боротьба на засіданнях сеймів призвела до формального визнання пра­вославної церкви та православного, духовенст­ва у Речі Посполитій, свободи сповідання право­слав'я, повернення братствам прав і привілеїв.

5. У 1620 р. під час перебування в Києві єруса­лимського патріарха Феофана І. Борецький був висвячений на Київського митрополита. Новий митрополит відновив діяльність православних єпископств. Хоча польський уряд оцінив цей крок як протизаконний, в умовах загострення польсько-турецьких відносин не став розправля­тися з новоявленою православною верхівкою.

6. Велася боротьба козацтва за легалізацію право­славної ієрархії. Польський уряд був змушений погодитися на ці вимоги (1622-1632 рр.).

7. У 1633 р. польський уряд видав « Статті для заспо­коєння руського народу», які офіційно визнавали існування УПЦ і надавали широкі права право­славним, у тому числі право обіймати державні посади в Речі Посполитій.

Петро МогилаП. Могила (1596-1647 рр.) походив з молдав­ського князівського роду. Освіту здобув у Львівській братській школі та в західноєвропейських універси­тетах. Брав участь у битві під Цецорою та Хотинській війні, проте відмовився від військової кар'єри і подав­ся у православне духовенство. Своє життя він присвя­тив зміцненню і захисту православної церкви.

Могили вели свій родовід від Муція Сцеволи, нащадки якого на-|чебто перейшли з Риму до Греції, а звідти — у молдавські землі.

Основні етапи діяльності П. Могили:

1. У віці 31 року став архімандритом Києво-Печер­ського монастиря. Перебуваючи на цій посаді, він навів лад у володіннях, оновив церкви та печери, повелів навчати неписьменних священиків, влас­ним коштом утримував богодільню для жебраків.

2. У 1631 р.,по смерті І. Борецького, стає опікуном Київського братства і відкриває Лаврську школу за типом польських колегій. Викладання відбувалося латинською та польською мовами; всього в школі навчалося понад 100 студентів. У 1632 р. Київська братська і Лаврська школи об'єдналися в Києво-Печерську колегію під патронатом П. Могили. З часом колегія дістане назву Києво-Могилянської, а згодом стане академією.

3. За сприяння П. Могили відкрито колегії у Вінниці та Кременці, а також у Молдавії.

4. Розширив діяльність друкарні Києво-Печерського монастиря, де видавалися україномовні церковні полемічні твори.

5. У 1632 р. П. Могила став Київським митропо­литом. Надавав важливого значення мораль­ним якостям духовенства, контролював дотри­мання церковних канонів під час богослужіння (навіть запровадив екзамени для священиків на знання їхніх обов'язків), боровся з пору­шеннями при призначенні на церковні посади.

6. Щорічно збирав церковні собори для вирішення нагальних церковних проблем; на собори запро­шувалися і представники світських кіл.

7. Відібрав в уніатської церкви та реставрував Софій­ський собор, розкопав Десятинну церкву, зруйно­вану монголо-татарами в 1240 р.

8. Під керівництвом П. Могили складено православ­ний катехізис.

Катехізис— релігійна книга, що містить стислий виклад догматів ^християнської віри в запитаннях і відповідях.

9.За його сприяння в 1633 р. польський уряд видав « Статті для заспокоєння руського народу». Діяльність П. Могили сприяла зміцненню позицій православної церкви в суспільстві як об'єднавчого центру інтересів українців.

Греко-католицька церква в першій половині XVII ст.

Становлення уніатської церкви відбувалося за підтримки уряду Речі Посполитої та Папи Римсько­го, а методи набуття церковного майна і поширення впливу відверто порушували права православних. Проте обіцяної рівноправності греко-католики так і не отримали, представники уніатського духовенст­ва до Сенату не ввійшли.

Фактично греко-католицька церква в першій по­ловині XVII ст. виявилася слабшою за православну. За висловом історика Н. Полонської-Василенко, «за нею не стояв ніхто, і польське громадянство не раху­валося з нею».

Унаслідок цього постало питання про примирення греко-католицької церкви з православною.

Реалізацією цієї мети займалися греко-католицькі митрополити Іпатій Потій та, після його смерті, Йосип Рутський.