Основні риси політики Президента л. Кучми:

• призупинення падіння обсягів виробництва;

• гальмування економічної кризи в країні;

• зупинення гіперінфляції;

• введення національної валюти — гривні;

• прийняття Конституції України;

• утвердження України на міжнародній арені;

• недостатні темпи соціально-економічних форм;

• політична та економічна нестабільність 1994-1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди).

Конституційний процес в Україні

Конституційний процес— процес розробки й прийняття конституції держави.

I етап (1990-1993 рр.) — розробка на основі чин­ної Конституції удосконаленого проекту нової Кон­ституції незалежної держави. Була створена Консти­туційна комісія, напрацьовано кілька проектів Кон­ституції, один із яких був затверджений Верховною Радою та винесений на всенародне обговорення; за­пропоновано близько 50 тис. поправок і доповнень до тексту, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою.

II етап (1994—1996 рр.) — узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілками влади. Основні розбіжності:

• форма державного управління (президентська чи парламентська республіка);

• проблеми приватної власності;

• статус української мови;

• державна символіка;

• правовий статус Криму;

— розподіл повноважень між гілками влади тощо. Була створена нова Конституційна комісія; вине­сений нею на розгляд Верховної Ради проект знову не

був прийнятий. Президент Л. Кучма 26 червня 1996 р. підписав Указ про проведення Всеукраїнського ре­ферендуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу.

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції Украї­ни (складається з преамбули, 15 розділів (останній — перехідний), 161 статті).

Основні положення Конституції України

• Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

• Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради та органів місцевого самовряду­вання.

• Україна — президентсько-парламентська рес­публіка, державна влада в якій розподіляється натри незалежні гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

• Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законо­давство, єдина судова система).

• Державною мовою в Україні є українська.

• Усім громадянам гарантовані демократичні права і свободи,

• Закріплення різноманітних форм власності.

• Принципмирноготавзаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо.

Вибори до Верховної Ради України 1998 р.

— Уперше відбувалися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Мажоритарно-пропорційна виборча система — виборча сис­тема, за якою половина депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина—за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у бага­томандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі | пропорційного представництва.

• Необхідний 4-відсотковий бар'єр подолали 8 пар­тій: КПУ (24,65 %), Народний Рух (9,4 %), вибор­чий блок СПУ та СелПУ (8,6 %), Партія зелених (5,4 %), НДП (5 %), Всеукраїнське об'єднання «Гро­мада» (майже 4,7 %), ПСПУ (4 %), СДПУ (4 %).

• Домінування в парламенті лівих партій.

• Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями гальмувало прийняття важливих рішень і законів.

• Верховна Рада України третього скликання роз­почала свою роботу 12 травня 1998 р.

Президентські вибори 1999 р.

• Відбулися в листопаді 1999 р.

• Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента.

• Відбулося два тури виборів (у першому перемогли Л. Кучма — 36,49 % та лідер комуністів П. Симоненко —22,24%).

• Остаточну перемогу одержав Л. Кучма (56,25 %); український народ іще раз переконливо підтвер­див небажання повертатися до комуністичного минулого.

Політична ситуація в Україні в 2000-2002 рр.

21 січня — 1 лютого 2000 р. — загострення супереч­ностей у Верховній Раді: ліві депутати (157 осіб) засіда­ли у приміщенні Верховної Ради, решта (256 осіб) — в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Вер­ховної Ради.

16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканності, створення двопалат­ного парламенту для кращого представлення інтересів регіонів України, права Президента розпустити пар­ламент у разі нестворення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість громадян України підтримали винесені на референдум питан­ня, але реалізація реформ затягувалася.

28 листопада 2000 р. — початок «касетного скан­далу» у зв'язку зі зникненням журналіста Г. Ґонґадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента та його оточення. Загострення політичної ситуації.

9 березня 2001 р.— масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святку­вання чергової річниці від дня народження Т. Г. Шев­ченка.

26 квітня 2001 р. — відставка уряду В. Ющен­ка (разом із Ю. Тимошенко він очолив процес кон­солідації опозиційних сил).

31 березня 2002 р.— чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депута­ти. Вибори засвідчили поразку лівих партій. Створе­на пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад. Опозиція також іще не була готова створити власну більшість.

21 листопада 2002 р. — створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.

Спроба політичної реформи

24 серпня 2002 р. — ініціювання Л. Кучмою дис­кусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції:

• обрання депутатів за партійними списками;

• формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу;

• перетворення України з президентсько-парла­ментської республіки на парламентсько-прези­дентську (парламент призначає прем'єр-міністра та затверджує склад уряду, Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордон­них справ, міністра з питань надзвичайних ситу­ацій та ін. — тобто чітко розмежовуються сфери відповідальності);

• наділення Президента правом розпускати пар­ламент у разі нестворення у визначені строки більшості, неспроможності більшості сформува­ти уряд, неухвалення державного бюджету на на­ступний рік;

• розподіл парламенту на 2 палати;

• розмежування у часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та виборів Президента, але вони мають проводитися впро­довж одного року та на один термін —- 5 років;

• визнання результатів Всеукраїнського референду­му без затвердження будь-яким органом влади.

6 березня 2003 р. — Указ Президента про винесен­ня на всенародне обговорення проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»; в результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалатного пар­ламенту та скорочення кількості депутатів.

4 вересня 2003 р. — зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким Президента обирає не на­род, а Верховна Рада (спричинив серйозну політичну кризу й був скасований).

Президентські вибори 2004 р. («Помаранчева революція»)

Причини

Відсутність чіткої геополітичної мети, не­послідовність зовнішньополітичного курсу дер­жави.

• Досвід «оксамитових» революцій у країнах Цен­тральної Європи і на пострадянському просторі.

• Брутальне втручання російських політиків та політтехнологів у виборчий процес 2004 р.

• Масовий протест проти фальсифікацій прези­дентських виборів.

• Падіння авторитету українських владних інсти­тутів, відсутність політичної відповідальності вла­ди.

• Фактичне введення цензури.

• Існування потужної опозиції.

• Боротьба фінансово-олігархічних кланів за політичний вплив.

• Наростання соціальної нерівності.

• Усвідомлення громадянами України національ­них інтересів.

Передумови

• Досвід організаії опозиційних акцій: «Революція на граніті» 1990 р., «Україна без Кучми», «Пов­стань, Україно!» 2001 р.

• «Справа Ґонґадзе», публікація «плівок Мельниченка».

• Інформаційна діяльність громадської організації «Пора».

• «Оксамитові» революції у країнах Центральної Європи, Грузії.

Привід

Адміністративний тиск на виборчий процес, ма­сові фальсифікації результатів президентських ви­борів 2004 р.:

• підкуп громадян;

• фальсифікація підписних листів;

• неправдива інформація про опозиційного канди­дата у ЗМІ;

• поширення фальшивих агітаційних листівок тощо.