Національно-культурне відродження в Україні

Боротьба за піднесення статусу української мови

— Протест української інтелігенції проти русифіка­ції (IX з'їзд письменників України у червні 1986 р.).

• Створення у 1989 р. з ініціативи Спілки письмен­ників України та Інституту мовознавства АН УРСР товариства шанувальників української мови, яке у 1991 р. перейменовано у Всеукраїнське товари­ство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

• Прийняття восени 1989 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про мову », згідно з яким українська мова була оголошена державною.

• Збільшення кількості шкіл з українською мовою викладання.

Повернення історичної пам'яті:

• Відкриття широкому загалу правди про національ­но-визвольну боротьбу українського народу, голо­домор 1932-1933 р., примусову колективізацію, масові репресії тощо.

• Видання раніше заборонених творів українських письменників М. Хвильового, М. Зерова, В. Винниченка, Г. Косинки, М. Драй-Хмари, О. Теліги, О. Ольжича, В. Стуса та ін.

• Видання історичних праць М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Куліша, І. Крип'якевича, О. Субтельного, І. Лисяка-Рудницького, Т. Гунчака, літописів Г. Граб'янки, С. Величка та ін.

• Розвиток українського кінематографа (фільми С. Параджанова, Ю. Іллєнка та ін.).

• Популярність творів, що відображали реалії навко­лишнього життя та історичне минуле українсько­го народу.

Серпневий заколот 1991 р.

19 серпня 1991 р.— утворення консервативними силами Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим, до складу якого увійшли прем'єр-міністр СРСР В. Пав­лов, міністр внутрішніх справ СРСР Б. Пуго, міністр оборони СРСР Д. Язов та ін.

Перебіг подій

— Заява про хворобу чинного президента СРСР М. Горбачова, перехід влади в країні до рук ке­рівництва ДКНС.

• Уведення на півроку надзвичайного стану в окре­мих регіонах СРСР.

• Призупинення діяльності всіх партій (окрім КПРС), опозиційних громадських організацій і рухів.

• Заборона мітингів, демонстрацій, страйків.

• Жорсткий контроль засобів масової інформації, припинення виходу газет, нелояльних до ДКНС.

• Уведення комендантської години в Москві, стягу­вання в столицю СРСР військ і бронетехніки.

• Прибуття до Києва генерала В. Варенникова з ультимативною вимогою до керівництва УРСР приєднатися до путчистів.

• Підтримка ДКНС керівництвом КПУ, Кримської автономної республіки та представниками влад­них структур Заява 20 серпня 1991 р. Президії Верховної Ради УРСР про те, що постанови ДКНС не мають юри­дичної сили в Україні, доки вони не затверджені Верховною Радою республіки.

• Рішучий виступ проти заколоту ДКНС українських демократичних сил (Народний рух, Народна рада, СДПУ, представники інших партій і громадських організацій).

• Вичікувальна, обережна позиція Президії Вер­ховної Ради УРСР на чолі з її головою Л. Кравчу­ком.

• Масові мітинги-протести у Львові, Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.

• Захист народом демократичних завоювань біля Білого дому (будинку російського парламенту) в Москві, очолюваний президентом Російської Федерації Б. Єльциним.

• 22 серпня 1991 р. — поразка путчу.

У результаті серпневі події продемонстрували ви­сокий рівень свідомості народу й перемогу демокра­тичного курсу та створили сприятливі умови для вихо­ду України з СРСР; консервативні сили були паралізо­вані, натомість опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу.

Акт проголошення незалежності України

24 серпня 1991 р. — прийняттяАкта проголо­шення незалежності Українитерміново скликаною позачерговою сесією Верховної Ради.

Основні положення:

• проголошення незалежності України та створення самостійної Української держави — України;

• неподільність і недоторканність території Украї­ни;

• чинність на території України винятково Консти­туції та законів України.

У результаті одвічна мрія багатьох поколінь українського народу здійснилася; українці нарешті здобули власну державу й отримали могутній поштовх для подальшого розвитку національного життя.

Грудневий референдум 1991 р.

1 грудня 1991 р. — проведення в Україні референ­думу на підтримку «Акта проголошення незалеж­ності України».

Причини проведення:

• потреба нейтралізувати політичні спекуляції про­тивників незалежності;

• продовження активної агітації проросійських сил щодо укладення нового союзного договору;

• вичікувальна позиція міжнародної спільноти. Результати:

• акт проголошення незалежності України підтри­мали 90,31 % виборців;

• у Криму за незалежність України проголосували більше 50 % виборців.

Вибори Президента України

1грудня 1991 р.— проведення одночасно з рефе­рендумом виборів президента. Вибори були прямими, таємними, альтернативними. Було висунуто 7 канди­датів на посаду президента: Л. Кравчук, В. Гриньов, В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, І. Юхновський, Л. Табурянський, О. Ткаченко.

У результаті переміг Л. Кравчук (61,59 % ).

5грудня 1991 р. — присяга Л. Кравчука на вірність українському народові на урочистому засіданні Вер­ховної Ради України та офіційний вступ на посаду Президента України.

Розпад СРСР

7 грудня 1991 р. — зустріч лідерів Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин), України (Л. Крав­чук) на урядовій дачі в Біловезькій Пущі).

8 грудня 1991 р. — офіційна констатація розпаду СРСР, підписання угоди про утворення Співдруж­ності Незалежних Держав (СНД).

20 грудня 1991 р. — спеціальна заява Верховної Ради з уточненням, що СНД є об'єднанням незалеж­них держав і в жодному разі не може передбачати будь-яких наддержавних владних структур; Украї­на розбудовуватиме власні економічну, банківську, митну системи і буде впроваджувати в обіг власну валюту; Україна залишає за собою право припинити свою участь в угоді або в її окремих статтях.

21 грудня 1991 р. — підписання в Алма-Аті Дек­ларації про утворення СНД керівниками незалежних Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбеки­стану, Таджикистану

Основні засади угоди про створення СНД:

• збереження територіальної цілісності держав, не­доторканність їхніх кордонів;

• співпраця з питань формування єдиного еко­номічного простору, митної політики, екологічної безпеки, розвитку транспортно-комунікаційної сфери, боротьби з організованою злочинністю, зовнішньої політики тощо;

• забезпечення громадянам рівних прав і свобод;

• право кожної держави на власні збройні сили на базі збройних сил колишнього СРСР, які були роз­ташовані на її території.

У результаті почалася нова епоха перебудови на демократичних засадах внутрішнього життя країн та пошук нових взаємовигідних форм співпраці між державами колишнього СРСР.

Наслідки розпаду СРСР для України:

• активізація національно-визвольного руху, зро­стання відцентрових настроїв у суспільстві;

• заборона Компартії України;

• підтримка більшістю колишніх комуністів ідеї не­залежності України;

• здобуття волі Україною без кровопролиття в ході антикомуністичної демократичної революції;

• визнання незалежності України державами світу.