Етносоціальний склад населення України

• Зменшення темпів приросту населення України.

• Скорочення тривалості життя.

• Перевищення наприкінці 70-х років у деяких районах України рівня смертності над рівнем народжуваності.

• Урбанізація.

• Зростання чисельності робітничого класу та інтелігенції при зменшенні кількості сільських працівників.

• Зростання кількості росіян, представників національностей Закавказзя, Середньої Азії.

Рівень життя населення

Досягнення:

• зростання життєвого рівня населення України;

• збільшення мінімальної та середньомісячної зарплатні, пенсій, стипендій; призначення пенсій колгоспникам;

• збільшення майже в 5 разів загальної суми виплат та пільг за рахунок громадських фондів;

• введення в експлуатацію великої кількості житлових будинків, шкіл, будинків культури;

• низькі ціни на житло та комунальні послуги;

• безкоштовні медицина та навчання;

• призначення грошової допомоги малозабезпеченим сім'ям із неповнолітніми дітьми;

— можливість безкоштовного користування підручниками у середній школі

• поліпшення транспортного обслуговування населення (дешевий проїзд, нові маршрути, відкриття метрополітену в Харкові тощо).

Кризові явища:

• відставання за якістюжиття від сусідніх європей­ських країн;

• невідповідність обсягів виробництва та реалізації товарів народного споживання потребам населен­ня; дефіцит споживчої продукції;

• недостатні розміри пенсій навіть після їх підви­щення;

• неспроможність ефективно вирішити житлову про­блему: низька якість житла, великі черги на його от­римання, хибна практика розподілу квартир в умо­вах відсутності дійсного громадського контролю;

• великий розрив між рівнями соціального забезпе­чення села та міста;

• залишковий принцип фінансування соціальної сфери;

• низька якість медичних послуг, нестача медика­ментів й обладнання;

• прихована інфляція;

• зростання розриву між життєвими рівнями зви­чайних громадян та «номенклатури»;

• уповільнення темпів зростання прибутків насе­лення.

Опозиційний рух

Причини активізації опозиційного руху в другій половині 60-х — на початку 70-х років:

• інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів;

• видання у Львові В. Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник», що сприяло кон­солідації дисидентського руху;

• нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський Акт, що передбачав га­рантію громадянських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради;

• ігнорування конституційних прав людини в СРСР;

• репресії проти інакомислячих.

Основні напрямки опозиційного руху в Україні:

1) національно-культурницький

2)право-захисний

3) самостій­ницький

4)релігійний

Форми діяльності дисидентів

• Створення підпільних і легальних груп та ор­ганізацій.

• Розповсюдження нелегальних видань, у яких дру­кувалися заборонені цензурою твори («самвидав»). видання заборонених творів за кордоном.

• Порушення національної проблеми на різно­манітних наукових симпозіумах і конференціях.

• Організація Шевченківських свят, вечорів пам'яті Лесі Українки, Івана Франка тощо.

• Створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді.

• Організація мітингів протесту, демонстрацій, піке­тувань.

• Надсилання письмових заяв (« відкритих листів ») до вищих органів влади СРСР та УРСР, до міжна­родних організацій.

Репресії проти правозахисників

• Залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі тощо).

• Застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи).

• Арешти та ув'язнення.

— Ізоляція у психіатричних лікарнях тощо. Видатні представники українського диси­дентського руху: М. Горинь, В. Марченко, В. Стус, Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, М. Руденко, І. Світличний, С. Хмара та ін.