Усунення м. Хрущова від влади

Початок 60-х рр. XX ст. — зростання невдоволення політикою М. Хрущова серед різних верств населен­ня у зв'язку з ростом цін, замороженням зарплатні, дефіцитом товарів, наступом на особисте господарство селян, формуванням нового «культу особи» іт. Ін.

Хвиля робітничих виступів у Краматорську, Чер­касах, Харкові, Києві. Найбільші — 1962 р. у Донець­ку, Жданові (нині — Маріуполь) та Новочеркаську (тут 7-тисячну демонстрацію розстріляли війська), 1963 р. у Кривому Розі.

Партійне керівництво, невдоволене «волюнтариз­мом» М. Хрущова, скороченням партійного апарату та втратою привілеїв, поглибленням демократичних процесів, склало змову.

Волюнтаризм — соціально-політична діяльність, що характе­ризується ігноруванням об'єктивних законів історичного роз­витку, суб'єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб чи І груп осіб.

14 жовтня 1964 р.— пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова з усіх посад «за станом здоров'я». Сама можливість такого кроку була великою заслугою са­мого М. Хрущова. Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР — О. Косигін.

Культура і духовне життя в Україні у 1956-1964 рр.

Освіта

• Шкільна реформа 1959р. (впровадження обов'яз­кової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі про­фесії).

• Зростання кількості вузів, технікумів, профтех­училищ.

• Недостатня матеріальна база спеціальних навчаль­них закладів.

• Русифікація освіти (згідно зі шкільною рефор­мою 1959 р. затверджено положення про факуль­тативність вивчення української мови в школі; наказ Міністерства освіти УРСР, згідно з яким російська мова стала обов'язковою для вивчен­ня, а українську можна було вивчати за бажан­ням).

Русифікація — сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва в національних органах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії союзних республік і водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії.

• Неухильне зменшення кількості українських шкіл (у 1959-1965 рр. їх поменшало майже на 2 тис).

• Викладання у вищих навчальних закладах пере­важно російською мовою.

Наука

— Розгортання науково-технічної революції.

• Збільшення бюджетних видатків на розвиток науки.

• Провідна роль Академії наук УРСР на чолі з О. Палладіним (до 1962 р.) та Б. Патоном (з 1962 р.).

• Створення в Києві Обчислювального центру на чолі з В. Глушковим (195 7 р.), який працював над створенням електронно-обчислювальних машин для управління виробничим процесом.

• Розробка нових технологій Київським Інститутом електрозварювання на чолі з Б. Патоном.

• Дослідження проблем атомної енергетики у Харківському фізико-технічному інституті на чолі з І. Курчатовим.

• Розробка Інститутом механіки АН УРСР рекомен­дацій щодо створення міжконтинентальних ракет, дослідження теорії конструктивної міцності пла­стмас тощо.

• Створення у 1960 р. в Київському Інституті фізики ядерного реактора, за допомогою якого здійсню­валися дослідження атомного ядра.

• Внесок українських учених у розвиток космонав­тики (участь у запуску першого супутника Землі у 1957 р. тощо).

• Розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань під керівництвом М. Амо­сова.

• Видання першої багатотомної «Української Ра­дянської Енциклопедії», «Українського історич­ного журналу», журналу «Народна творчість та етнографія» та ін.

Література

• Реабілітація українських поетів та письменників О. Олеся, М. Вороного, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, В. Чумака, О. Досвітнього та ін.

• Виступ на захист української мови письменників М. Рильського, М. Бажана, С. Крижанівського та ін.

• Пожвавлення літературного життя (поштовхом стала стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», 1955).

• Поява нових творів В. Сосюри «Розстріляне без­смертя» та «Мазепа» (не надруковані), Л. Первомайського «Дикий мед», Г. Тютюнника «Вир», М. Стельмаха «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», О. Гончара «Тронка» та ін.

• Виникнення плеяди молодих літераторів (В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик, І. Драч та ін.).

— Діяльність «шістдесятників».

— 1960 р. — створення Клубу творчої молоді у Києві — першого осередку «шістдесятників» на чолі з Лесем Танюком (його учасники — І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, А. Горська таін.), який займався пропагуванням українських народних традицій, організацією різних мистець­ких гуртків, пошуком місць масових поховань жертв.

Мистецтво

• Збагачення музичного мистецтва новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Ге­оргія Майбороди та Платона Майбороди, А. Што-гаренка та ін.

• Плідна праця композиторів-піснярів О. Білаша, А. Філіпченка, І. Шамо.

• Пошук нових форм творчості українськими худож­никами (М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, Т. Яблонська, В. Зарецький та ін.).

• Нові ідеї у творчості українських скульпторів: спорудження пам'ятника Великому Кобзареві в Москві (М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко), відкриття пам'ятника І. Франку у Львові (В. Борисенко, Е. Мисько та ін.) тощо.

• Зростання інтересу до театрального мистецтва (плідна робота режисерів Г. Юри, М. Крушельницького, В. Скляренка та ін.; талановита гра ак­торів А. Бучми, В. Добровольського, Ю. Лаврова, Н. Ужвій та ін.).

• Створення нових кінофільмів (роботи О. Довжен­ка «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море», С. Параджанова «Перший хлопець», «Українськарапсодія», В. Денисенка «Сон» таін.).

Зародження дисидентського руху

Дисидентство — це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеологи та політиці.

Середина 50-х років — зародження дисидентсько­го руху в СРСР, зокрема в УРСР.

Причини виникнення дисидентського руху:

• поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби;

• антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині);

• активний правозахисний рух, спричинений прий­няттям Декларації прав людини (1948 р.);

— монопольна влада партійно-радянської бюрокра­тичної верхівки;

постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя; політика русифікації. Форми боротьби дисидентів: протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН («Відкритий лист» до ООН українських політв'язнів мордовських концтаборів, у якому узагальнювалися головні вимоги українського дисидентства, висловлю­вався рішучий протест проти дискримінації українства);

поширення нелегальної літератури («самвидав»); створення в Україні дисидентських організа­цій.

Найвідоміші дисидентські організації в Україні

Назва	Дата виникнення	Діяльність
Украаїнський революційний центр (УРЦ)	1953 р.	Заснований у Львові. УРЦ підготу­вав низку документів антирадянського змісту, які були роздруковані на машинках та надіслані до сільських рад, колгоспів і навчальних закладів західного регіону. У «Маніфесті УРЦ» визначалися 33 «принципи свободи», серед яких висувалися вимоги запро­вадження демократичної системи, су­веренітету України, встановлення дер­жавних кордонів нації в її етнічних межах, свободи організації й діяль­ності різних політичних партій, пра­во вільної критики владних структур тощо
«Реалі­стичний робітни­чий гурток демо­кратів»	1956 р.	Заснований на Донбасі. На чолі — Є. Доніченко. Організація мала свій статут, дотримувалася суворої конспірації. Члени гуртка планува­ли створити мережу нелегальних осе­редків, що згодом об'єднаються в де­мократичну партію, яка повинна була стати альтернативою КПРС і повести боротьбу за зміну суспільного ладу в СРСР. У майбутньому передбача­лося проведення вільних усенарод­них виборів, демократичне обран­ня керівників підприємств, переда­ча землі селянам без права її прода­жу. Члени гуртка розповсюджували у містах Донбасу листівки з пропаган­дою своїх ідей. Організація мала свій рукописний часопис «Свободное сло­во». Не мали на меті створення неза­лежної Української держави
Україн­ська робітничо-селянська спілка (УРСС)	1958 р.	Заснована на Львівщині юристами Л. Лук'яненком таї. Кандибою. У про­екті програми гострій критиці піддава­лася політика Комуністичної партії, засуджувалися сталінські репресії 30-х років, голодомор 1932-1933 рр., бюрократичні методи керівництва на­родним господарством, національна політика. Автори проекту поставили питання про ненасильницький, кон­ституційний вихід України зі складу СРСР. У новоствореній самостійній Українській державі політичний лад залишатиметься радянським, а еко­номічний — соціалістичним. Україна як суверенна й самостійна держава буде входити до співдружності таких самих незалежних соціалістичних дер­жав

Влада переслідувала дисидентські організації.У 1961—1965 рр. було проведено судові процеси про­ти активних їх членів. Репресії були спрямовані проти П. Григоренка, І. Світличного, П. Заливахи, В. Моро­за та ін. У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес над УРСС.

Відповіддю на арешти дисидентів стала стаття Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.), в якій автор проаналізував основні причини, що зумовили акції протесту української інтелігенції, засудив політику ігнорування громадських прав ук­раїнського народу, піддав критиці національну політику КПУ.