Причини невдач Червоної армії на початку війни

— Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її най­ближчого оточення життя мільйонів людей.

• Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Ста­ліним: ігнорування даних розвідки про дату насту­пу німецьких військ; заборона приводити війсь­ка в прикордонних районах до бойової готовності;зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на ви­падок масштабних військових дій (перемогти во­рога збирались «малою кров'ю» на його території).

• Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.

• Репресії командного складу, досвідчених воєна­чальників напередодні війни.

• Жорстка централізація, атмосфера страху, в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення на­гальних проблем.

• Міжнародна ізоляція СРСР.

Тільки мужність, патріотизм і напруження всіх сил народу стримували німецькі війська, давали час керівництву отямитися й організувати оборону країни.

Мобілізаційні заходи в Україні

Мобілізація — переведення збройних сил держави, промисловостi, транспорту та інших галузей економіки на воєнний стан.

Основні заходи мобілізації:

• 30 червня 1941 р. — створення Державного Коміте­ту Оборони на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні;

• 10 липня 1941 р. Й. Сталін очолив Ставку Верхов­ного Головнокомандування;

• 8 серпня 1941 р. Й. Сталін став Верховним Голов­нокомандувачем Збройними силами, привласнив­ши право прийняття найважливіших рішень;

• 7 липня 1941 р. — звернення керівництва УРСР до українського народу з закликом дати рішучу відсіч фашистській навалі;

• мобілізація до лав Червоної армії (з України — по­над 2 млн. чол.);

• створення загонів народного ополчення з числа добровольців;

• спорудження оборонних укріплень;

• перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції, подовжен­ня робочого дня до 11 годин, скасування відпус­ток, дозвіл керівництву переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди, жорстка тру­дова дисципліна тощо);

• евакуація підприємств, колгоспів, наукових та культурно-освітніх установ, людей, цінностей та швидке налагодження виробництва в тилу (26 черв­ня 1941 р. в Україні створено спеціальну комісію з евакуації На чолі з Д. Жилою; всього з України евакуйовано понад 550 великих підприємств, не менше 3,5 млн. населення; все, що не встигали ви­везти, знищували);

Евакуація — вивезення з місцевості, що перебувала під загро­зою нападу ворога, у тил населення, поранених, а також матеріальних засобів.

• державна позика, добровільна здача населенням коштовностей та грошей до Фонду оборони;

• знищення органами НКВС політичних в'язнів, які перебували в українських в'язницях.

Окупаційний режим в Україні

Зони окупації
Назва	Територія	Центр
Румунська провінція «Трансністрія»	Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР, а також землі між Бугом і Дністром, які за німецько-румунським дого­вором від 19 серпня 1941 р. передавались Румунії	Тирас­поль, згодом — Одеса
Дистрикт Галичина» (у складі Поль­ського генерал-губернаторства)	Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопіль­ська області УРСР	Львів
Рейхс- комісаріат «Україна»	Більша частина україн­ських земель (окрім приф­ронтових), Крим, Орловська область Росії, деякі райони Білорусії	Рівне
Прифронтові райони, підпо­рядковані війсь­ковому команду­ванню	Донбас, Чернігівська, Сумсь­ка, Харківська області

На чолі усієї окупованої території стояло рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга.

Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, комен­данти.

Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах — старости.

Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.