Переяславське князівство

Територія:Лівобережжя Дніпра, пограниччя Степу.

Економіка:

— велика кількість міст-фортець (Прилуки, Лубни, Жовнинтощо);

— центр — Переяслав;

— у містах розвивалися ремесла;

— через близькість до Степу і постійні набіги половців потребувало продовольчої допомоги.

Політичний розвиток:

— сформувалося в середині XI ст.;

— фактично не мало самостійності, залежало від Києва;

— слугувало щитом Русі від кочовиків;

— найчастіше тут правили князі, які мали зайняти київський престол або отримували його як компенсацію за відмову від Києва.

Сучасні історики витлумачують роздрібненість як федеративну монархію, тобто державу, що скла­дається з досить самостійних державних утворень. Зберігалися єдині закони, церква; Київ залишався стольним містом, за право володіти яким змагалися князі; продовжували збиратися князівські з'їзди для організації оборони проти половців.

Наслідки феодальної роздробленості

Позитивні

1. економічне та культурне піднесення руських зе­мель: розвиток міст, ре­месел, торгівлі, культури та мистецтва;

2. удосконалення системи управління удільними землями;

3. розвиток демократичних традицій: скликання на­родного віча, правителі вдаються до підтримки міщан;

4. сприяла формуванню ук­раїнського, білоруського та російського народів

Негативні.

1. міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибелі людей і нищення культурних пам'яток;

2. Русь не могла опиратися нападам половців, які грабували руські землі;

3. оскільки половці перекрили торгові шляхи через Каспій, Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів

Устрій Давньоруської держави

Політичний устрій.

Київська Русь IX—X ст. була ранньофеодальною монархією.

На чолі держави стояв Великий київський князь, який уособлював законодавчу, виконавчу, судову та військову владу, представляв державу на міжна­родній арені. Він правив за допомогою особистої війсь­кової дружини та, пізніше, удільних князів — родичів Великого князя, що стояли з військами у великих містах. Влада Великого князя була спадковою.

Удільні князі самостійно розпоряджалися своїми землями, і навіть намісники київського князя не мог­ли втручатися в їхні внутрішні справи.

Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу, яка приймала важливі рішення. У разі відсутності або смерті князя вона виконувала його функції, сприяла обранню нового князя. При сильному князі роль думи була формальною, і навпаки: сильна дума існувала при слабкому князі.

Суд, збирання данини здійснювалися спеціальни­ми дружинниками. Управління в невеликих містеч­ках здійснювали намісники Великого князя — тисяцькі та посадники.

Віча змінили свій склад і замість загальних зборів чоловічого населення стали зборами впливо­вих бояр, дружинників, заможного купецтва тощо. У період централізації влади вплив віча зменшив­ся, з початком роздробленості — посилився

Соціальний устрій:

Вільне населення:

Привілейовані верстви:

• князі,чий титул успадко­вувався; були найбільшими землевласниками;

• бояри— формувалися з ро­доплемінної знаті та дружин­ників; отримували від князя землю за службу. Ділилися на великих (воєводи, тисяцькі) та малих (соцькі, десяцькі);

• дружинники— професійні воїни, що обіймали й урядові посади. Отримували за служ­бу грошову винагороду та зе­мельні наділи;

— духівництво: найосвіченіша верства. Впливало на духовне та культурне життя. Поділялося на верхівку (ми­трополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових пред­ставників (священики, ченці)

Непривілейовані верстви:

— міщани— мешканці міст, які займалися ремеслом, торгівлею. Виділялася міська заможна верхівка;

— селяни-смерди— вільні землероби, які мали власне господар¬ство та землю й сплачували князеві данину;

— наймити—вільні люди, що наймалися на певну роботу;

— ізгої — люди, що втрачали зв'язок зі звичним середовищем (князі без князівства, смерди без землі тощо),

Залежне населення:

• закупи — тимчасово залежні селяни, які брали по­зику — «купу» — у феодала і мали її відробити;

• рядовичі— тимчасово залежні селяни, які уклали з феодалом договір — «ряд» — на виконання пев­них робіт;

• челядь — раби-полонені;

• холопи — селяни, які розорилися і працювали в гос­подарстві землевласника, фактично раби, але за службу могли бути відпущені на волю

Економічний розвиток Основою господарства було землеробство. Для об­робки землі використовували рало, соху, плуг. Виро­щували жито, пшеницю, ячмінь, просо, овес; удоско­налювалося городництво (капуста, огірки, ріпа, мор­ква, гарбузи, цибуля тощо), розвивалося садівництво (вишні, яблуні, груші, сливи).

На Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней. У сільсько­господарських роботах тягловою силою були пере­важно коні. Значну роль продовжували відіграва­ти промисли (мисливство, рибальство, бджільниц­тво).

І снувало близько 80 видів ремесел; найпоши­реніші — чорна металургія, залізоробне, гончар­не, ювелірне, ткацьке, деревообробне ремесла. XII-XIII ст. позначені розквітом склоробства.

Важливе місце займала торгівля: територією Русі проходили міжнародні торговельні шляхи — грецький, шовковий, залізний, соляний.У ХІІ-ХШ ст. активізується внутрішня торгівля між князівства­ми.

Експорт	Імпорт
раби, хутро, зброя, шкіряні вироби, золоті та срібні при­краси, мед, віск, шкури	прянощі, ювелірні та скляні вироби, мідь, срібло, зброя, вина, коштовні тканини й посуд

Земельна власністьвизначала соціальний ста­тус особи.

Київський великий князь був головним земле­власником, йому підпорядковувалися удільні князі з дрібнішими землеволодіннями, далі йшли бояри, дружинники.

Форми феодального землеволодіння

Умовне — помістя, що надавалося за службу. Помістями володіли дружинники

Безумовне — вотчина, яка передавалася у спадок. Вот­чиною переважно володіли князівські роди

Велику земельну власність мала церква, яка во­лоділа не тільки сільськогосподарськими угіддями, але й селами та містами.

Певна частина земель належала вільним се­лянським общинам. Селяни вважалися тільки ко­ристувачами землі, тому мали феодальні повин­ності:

• данина — сплата продуктами (медом, хутром, збіжжям); від часів правління княгині Ольги ви­плачувалася певною фіксованою нормою від кож­ного господарства (уроками);

• відробітки на полі землевласника;

• повоз— постачання коней і транспорту для потреб

— участь у будівництві укріплень і міст.