Структура особистості

Особистість розуміється як свідомий індивід, що займає визначене положення в суспільстві і виконує визначені суспільні функції. Особистість молодша індивіду, тому що людина народжується індивідом, а особистістю вона стає в процесі соціалізації, засвоєння соціального досвіду.

Рубінштейн виділяє 3 аспекти психічного складу особистості:

— чого хоче особистість, що для неї привабливо, до чого вона прагне? Це питання про спрямованість, установки і тенденції, потреби, інтереси та ідеали;

— що може особистість? Це питання про здібності, про обдарованість людини;

— що особистість є, що з її тенденцій і установок ввійшло в її плоть і кров і закріпилося як стрижневі особливості особистості? Це питання про характер.

Таким чином, Рубінштейн включає в структуру особистості її спрямованість, характер і здібності. У структуру особистості багато авторів включають темперамент, як психофізіологічну основу особистості (Мясищев, Мерлин, Ананьєв і ін.).

Основними характеристиками особистості є: активність, стійкість, цілісність. Під активністю розуміється здатність людини робити суспільно значимі перетворення навколишнього, що виявляється в спілкуванні, спільній діяльності, творчості і саморозвитку.

Стійкість — це відносна сталість особистісних властивостей.

Цілісність особистості полягає в найтіснішому взаємозв'язку психічних процесів і властивостей, що утворюють єдину структуру особистості.

Теорії, що розглядають структуру особистості, представлені теоріями особистісних рис, теоріями особистісних факторів, типологічними теоріями.

Таким чином, розглядаючи структуру особистості, більшість психологів, як вітчизняних, так і закордонних, включають до неї темперамент, здібності, характер, спрямованість, своєрідне сполучення яких створюють неповторність людської індивідуальності.

Темперамент, характер і здібності розглянуті вище.

Спрямованість особистості. Спрямованість — це система домінуючих, соціально-обумовлених відносин особистості до дійсності, основними проявами якої є інтереси, ідеали, світогляд, переконання (Леонтьєв). При цьому саме спрямованість і характер є основними змістовними характеристиками особистості, що виражають її соціальну сутність.

Спрямованість людини має багаторівневу організацію, в основі її лежать потреби.

Потреба розуміється як необхідність, нестаток, але не всякий нестаток можна назвати потребою. Для того, щоб необхідність відбивала потребу, вона повинна стати для суб'єкта актуальної в даний момент, щоб людина захотіла те, що йому необхідно. Тобто потреба як нестача організму відбиває його об'єктивний стан і зв'язана з усвідомленням нестачі, має суб'єктивну сторону.

Потреби виступають як джерела активності людини. По джерелу формування всі потреби поділяються на первинні (біологічні), вторинні (соціальні) і духовні. Первинні потреби — потреби в їжі, воді, температурному комфорті, сні, сексуальні потреби. Задоволення цих потреб забезпечує індивідуальне і видове існування, ці потреби спільні у тварин і людини. Однак біологічні потреби перетворюються під впливом життя в суспільстві, виявляються і розвиваються інакше, ніж у тварин. В процесі розвитку людського суспільства виникають і розвиваються специфічно людські — соціальні і духовні — потреби. Соціальні потреби включають потреби в приналежності до групи, у визнанні, повазі і любові, самоствердженні. Духовні потреби — це потреби в пізнанні світу, самоповазі і самореалізації, естетичні потреби.

Маслоу обґрунтував ієрархічну структуру потреб людини, виділивши в ній 5 рівнів

Піраміда потреб Маслоу:

V. Потреби самоактуалізації (потреби в реалізації своїх потенціалів, у розумінні сенсу життя)

IV. Потреби в самоповазі (потреби в досягненні, схваленні, визнанні, у прийнятті себе, позитивній самооцінці)

III. Потреби в соціальних зв'язках (потреба в соціальної включеності, приналежності до групи, любові і довірі)

II. Потреби в безпеці (захист від страждання, болю, руйнування)

I. Фізіологічні потреби (голод, спрага, сон, активність, секс)

Потреби більш високих рівнів виникають тоді, коли задоволені потреби нижчих рівнів, що є генетично більш ранніми і мають більше значення для виживання. Незадоволення потреб нижчих рівнів гальмує прояв інших потреб.

Незадоволення основних потреб: у безпеці, належності до групи, любові, повазі і самоповазі гальмує розвиток особистості і може призвести до відхилень у розвитку, девіантної поведінки, фрустрації, до хвороби. Життя особистості складається зовсім по-різному в залежності від того, на задоволенні яких потреб вона зосереджена — на потребах нижчих рівнів або на потребах у самоактуалізації, що Маслоу називав потребою розвитку, тому що задоволення цих потреб забезпечує розвиток особистості й особистісний ріст. Самоактуалізовану особистість відрізняє адекватне сприйняття реальності. Ці люди бачать світ таким, який він є, а не таким, якої вони хотіли б його бачити, завдяки чому вони мають здатність розпізнавати фальш, нещирість. Їх не страшить невідомість, невизначеність, вони спрямовані до пізнання. Найважливішою особливістю самоактуалізованої особистості є прийняття себе, адекватне саморозуміння. Такі люди живуть у злагоді із собою, їх не мучить почуття провини і тривоги (характерне для невротиків). Вони поводять себе просто і природно, зберігають спокій, не тривожаться по дрібницях, що пояснюється їхньою здатністю відгородитись від дріб'язків, ширше дивитися на речі. Вони вміють спокійно і безболісно переносити самотність, не йдуть на поводу в людей і обставин, їх характеризує відповідальність, самостійність. Найважливішою характеристикою самоактуалізованої особистості є уміння радуватися, збереження здатності дивуватися, приходити в захват, творчі здібності. «Самоактуалізовану людину — за словами Маслоу — уже не турбують проблеми виживання, вона просто живе і розвивається». Разом з тим, потреби в самоактуалізації часто не усвідомлюються особистістю, їхнє задоволення відсувається на другий план.

Потреби визначають мотиви діяльності. Якщо потреба — це визначена напруга, викликана нестатком у чомусь, але вона ще не визначає напрямок активності суб'єкта, то мотив виступає як спонукання до дії, як прагнення до задоволення потреби. Мотив може мати такі психологічні прояви, як бажання, намір, прагнення. Основними характеристиками мотиву є його сила і стійкість.

Під гармонійною особистістю ми розуміємо індивіда, який у процесі соціалізації усвідомлено сформувався як людина, що володіє відповідальністю за власну долю і вчинки, самостійністю й автономністю в прийнятті рішень, що керується у своєму житті моральними законами. Можна стверджувати, що гармонійна особистість живе відповідно до девізу: «Мені ніхто нічого не винен». Цей принцип варто розуміти як відмову від пред'явлення претензій оточуючим (батькам, дітям, державі й ін.) у випадках життєвих невдач. У рамках психології аномального і девіантного розвитку особистості всі перераховані якості з'являються інверсними. Відповідальність замінюється повинністю, самостійність — залежністю, моральність — аморальністю.