1.11. Функції психіки.

До розгляду усіх психічних явищ слід підходити з позиції розуміння ФУНКЦІЙ психіки – ВІДОБРАЖАЛЬНОЇ і РЕГУЛЯТОРНОЇ, які є двома сторонами однієї основної функції психіки – ІНТЕГРАТИВНОЇ. Вона забезпечує єдність і злагодженість усієї психічної діяльності, пов’язаної із пристосуванням живої істоти до навколишнього середовища. Власне психічні процеси є засобом і формою реалізації психічної діяльності і функцій психіки. Але психіка має, крім процесуальної сторони, ще й змістову, відображену у психічних властивостях суб’єктів психіки, які характеризують змістову сторону психіки як відносно стале її утворення. До психічних властивостей належать: темперамент, характер, здібності, спрямованість, потреби, мотиви, інтереси, особливості емоційної сфери.

1.12. Розвиток психіки у філогенезі.

При розгляді психічного як природного явища з матеріалістичної точки зору виходять з того, що психіка не існує сама по собі, вона є властивістю матерії, причому матерії органічної, високоорганізованої. Психіка проходить декілька стадій розвитку невідривно від розвитку самої матерії як її субстрату (носія). Уявлення про розвиток психіки формується цілісним, якщо розглядати цей процес як розвиток форм відображення впливу оточуючого середовища і ускладнення форм регуляції поведінки живої істоти в цьому середовищі, тобто опираючись на розуміння функцій психіки – відображальної і регуляторної. Власне ПСИХІЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ починається із появою зародків нервової системи. З ускладненням будови нервової системи, зокрема її центральної частини, тобто головного і спинного мозку, з ускладненням і вдосконаленням будови самого головного мозку, його великих півкуль і зокрема кори – ускладнюються форми психічного відображення і форми поведінки тварин. Можна сказати, що розвиток психіки іде шляхом кортікаризації (cortica-кора) функцій роботи нервової системи через перехід найскладніших з них у вищі відділи головного мозку – великі півкулі і кору. Розвиток форм психічного відображення забезпечує вдосконалення форм пристосування живої істоти до оточуючого середовища, забезпечує ускладнення форм поведінки. Такими формами пристосування є наступні, представлені за ступенем зростання рівня їх психічного розвитку. ПОДРАЗЛИВІСТЬ (напр.тропізми) – відображення біологічно значущих впливів середовища шляхом зміни швидкості і напрямку руху при загальній обмеженій руховій активності. На основі подразливості з’являється ЧУТЛИВІСТЬ, з появою якої і подальшим розвитком нервової системи з’являються первинні форми власне психічного відображення як елементарного цілісного образу предметів і явищ. Цей момент є дуже суттєвим у розумінні сутності психічного як суб’єктивного образу об’єктивного світу, власне відображення не окремих властивостей предметів і явищ, а формування їх ЦІЛІСНОГО ОБРАЗУ є ознакою суто ПСИХІЧНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ. Подальший розвиток психіки пов’язаний з розвитком форм чутливості, ускладненням будови нервової системи, коли у поведінці тварин з’являються прості безумовні рефлекси, складні безумовні рефлекси, на основі останніх виникає ІНСТИНКТИВНА поведінка тварин, спадково детермінована. Складні безумовні і прості умовні рефлекси лягли в основу формування індивідуальних, прижиттєво набутих форм поведінки – НАВИЧОК. Складні умовні рефлекси забезпечують можливість появи ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ поведінки тварин з елементарними формами мислення і створенням певної "картини світу", з відображенням фізичних зв’язків між предметами і явищами. Наступнім рівнем розвитку психіки є СВІДОІМІСТЬ, основними ознаками якої є:

• наявність абстрактного мислення і мови;

• відображення оточуючої дійсності узагальнено з допомогою абстрактних понять і цілісних образів;

• відображення логічних і функціональних зв’язків між предметами і явищами;

• випереджуюче відображення дійсності з допомогою розвинутої уяви;

• рефлексія як відображення другого порядку;

• самосвідомість, що виникає на основі рефлексивної здатності; як вершина свідомості.

Узагальнюючи, слід зазначити, що психіка у своєму розвитку (у філогенезі) пройшла такі стадії: СЕНСОРНА, ПЕРЦЕПТИВНА, ІНТЕЛЕКТ, СВІДОМІСТЬ, а основними формами відображення впливів зовнішнього і внутрішнього середовища у поведінці живих істот були: обмежена рухова активність як реакція цілого організму (подразливість), різноманітна рухова активність (чутливість, прості безумовні рефлекси), складна інстинктивна поведінка (складні безумовні рефлекси), поведінка з формуванням прижиттєвих навичок (складні безумовні рефлекси і прості умовні рефлекси), інтелектуальна поведінка тварин (складні умовні рефлекси), свідома поведінка людей із перетворенням навколишнього середовища з відображенням впливів середовища в узагальненій формі з допомогою абстрактних понять, мови. Розглянуті теми і питання в них стосуються, у більшій мірі, вступу у психологію, основний же зміст загальної психології, найбільш вагомий, ключовий її розділ стосується ОСОБИСТОСТІ.

1.13. Свідомість

Свідомість – вища, притаманна людині форма узагальненого відображення об’єктивних стійких властивостей і закономірностей оточуючого світу, формування у людини внутрішньої моделі зовнішнього світу, в результаті чого досягається пізнання і перетворення оточуючої дійсності

Свідомість:1) народжується у бутті,2) відображає буття,3) творить буття.

Функції свідомості: 1.Відображальна. 2.Породжуюча. 3.Регулятивно-оціночна (творчо-креативна). 4.Рефлексивна.

Об’єктами рефлексії можуть бути: 1) відображення світу, 2) мислення про світ, 3) способи регуляції поведінки, 4) самі процеси рефлексії, 4) своя власна свідомість.

Ще один перелік функцій свідомості:1)формування мети діяльності, 2) попередня побудова дій подумки, 3) передбачення результатів, 4) розумна регуляція поведінки і діяльності.

Дещо по-іншому, функції свідомості можна представити наступним чином: 1) узагальнене пізнання, 2) переживання, 3) ставлення, 4) рефлексія, 5) регуляція поведінки

Функції організації свідомості (її завдання і зміст(смисл, сенс) полягають у наступному: 1)вивільнення психічної енергії несвідомого, 2) розширення обрію свідомості, 3)створення оптимальних і необхідних умов для нового циклу розвитку.

Ознаки свідомості, за В.О.Скребцем. 1. Вектор у осягненні дійсності - «зсередини - від«Я», тому що власне так формується стосунки особистості і суспільства, створюється цілісний світогляд, уявлення про предмети і явища дійсності у їх взаємозв’язках, гармонії, доцільності. 2.Визначення значущості категорії цінностей як нормативної моделі доцільної активності, як орієнтирувальної основи психічної дії стосовно дійсності. Знаково-символічна опосередкованість сприйняття дійсності (свідомість – мова, культура – цінність). 3. Цілеутворення, інтенційоване проблемами питання «змісту життя», що виявляється в характері бачення життя, того, що в ньому відбувається і досягається. 4.Неперервний розвиток, послідовне виявлення потенційно прихованих, раніше невідомих граней дійсності, в тому числі власних резервів, здібностей, можливостей. 5.«Інструментальність» опосередкування вибору і рішення, а також пов’язаного з ним почуття відповідальності у діях. Свідомість, що містить суб’єктивні цінності (в якому б вигляді вони не існували, є причетними до свідомості) опосередковують прийняття рішень або напрямок їх вибору і обґрунтування. 6.Спряимованість на майбутнє через осягнення теперішнього і минулого заради перспективи шляхом визначення і узагальнення того одиничного , оригінального і неповторного, що є в природі і у кожному індивіді. 7.Прагнення до цілісності і гармонії через осягнення дійсності з врахуванням інтуїції, співпереживання, спілкування, розуміння і ототожнення себе (як індивідуального, так і суспільного буття) з явищами екосу, природи, космосу.

В.П. Зінченко виділяє два шари свідомості. 1. Буттєва (побутова, житейська) свідомість, що містить :1)біодинамічні властивості рухів, досвід дій,2)чуттєві образи –зорові,слухові- оточуючої реальності. 2. Рефлексивну свідомість (свідомість для свідомості),що містить 1) значення,2) зміст(смисл)

Значення – вміст суспільної свідомості, що засвоюється людиною. Це можуть бути операційні значення, предметні, вербальні значення, житейські (повсякденні) і наукові значення – поняття. Значення – нерухомий і незмінний пункт, що залишається стійким при усіх змінах слова у різному контексті. Зміст(смисл, сенс) - вбирає у себе суб’єктивне ставлення (відношення) до змісту значення, надаючи йому тим самим багатозначність, своєрідність.(Фр. Психолог Ф.Полан). Зміст (смисл) – суб’єктивне розуміння і ставлення до ситуації, інформації. Нерозуміння пов’язане із трудністю осмислення значень. Процеси взаємної трансформації значень і смислів (осмислення значень і означення смислів) виступають засобом діалогу і взаєморозуміння.

Можна виділити три пласти свідомості людини 1) ставлення до себе.2) ставлення до інших людей 3) сподівання (очікування) щодо ставлення інших.

У контексті ставлення до інших розрізняють 4 рівня свідомості:

1.Егоцентричний рівень. Якщо до мене ставляться добре – це хороші люди.

2 Групоцентричний рівень. Людина належить до моєї групи, значить хороша людина.

3.Просоціальний рівень. Інша людина - самоцінність. Поважай і приймай людину такою, якою вона є. стався до людини так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе.

4.Есхатологічний рівень – рівень кінцевості. Кожна людина знаходиться у певному співвідношенні (стосунку) з духовним світом, з Богом. Милосердя, совість, духовність – головне у ставленні до іншої людини.