3.2.1. Соціальні стратегії економічних реформ в Україні
Формування нової соціальної стратегії незалежної української держави відбувається сьогодні в умовах глибокої соціальної кризи, що накладає певний відбиток на цей процес. Тому, щоб розібратися в нинішньому стані соціальної політики в Україні, необхідно зрозуміти, у чому причини й основні прояви даної кризи, які стратегічні завдання слід вирішити в майбутньому оцінюючи минулі помилки(див.рис.3.2..).
На самому початковому етапі економічних реформ у 1991 — 1992 р., перед українським урядом стояла проблема вибору стратегії включення соціальної політики в загальну стратегію економічних перетворень. Великий вплив на здійснення цього вибору зробила прийнята концепція реформ, що виходила з необхідності підвищення ефективності функціонування господарської системи шляхом переходу до ринкових відносин в економіці. У результаті був зроблений вибір на користь того, щоб не розглядати соціальну сферу суспільства як пріоритетну, а соціальну політику — як самостійний і істотний напрямок діяльності держави. Як критерій ефективності нової системи були обрані лише економічні показники. Розвиток же соціальної сфери або її окремих показників навіть не називалися як явні цілі реформ. Акцент був зроблений на реформування економічної сфери, соціальну політику ж було вирішено вважати лише елементом загальної економічної стратегії, а стан і динаміку процесів у соціальній сфері — розглядати тільки як граничні обмеження для економічних перетворень.
Такий вибір був зроблений Урядом України тому, що на той період у соціальній сфері існував достатній “запас міцності”, що проявлявся:
1) у незначному майновому і дохідному розшаруванні суспільства, в існуванні «середнього класу» — гаранта соціальної стійкості в суспільстві, що забезпечувало більш менш рівномірний розподіл ваги реформ серед різних груп населення на початковому етапі;
необхідність
підвищення ефективності функціонування
системи господарювання шляхом переходу
до ринкових відносин в економіці
соціальна сфера
в суспільстві не розглядається як
пріоритетна
соціальна політика
не розглядається як самостійний і
суттєвий напрямок діяльності держави
Тільки економічні показники
акцент реформ –
перебудова економічної системи
соціальна політика
– елемент загальної економічної
стратегії
стан і динаміка
процесів в соціальній сфері розглядаються
тільки в якості граничних обмежень
для економічних перетворень
Рис. 3.2.. Соціальні стратегії економічних реформ
3) у наявності певних ресурсних запасів у галузях соціальної сфери, що в силу інерції дозволяло їм протягом якогось часу відносно благополучно функціонувати навіть при відсутності надходження нових ресурсів;
4) у широкому поширенні в суспільстві реформаторських очікувань і настроїв, певної лояльності населення до політики лібералізації, готовності на деякий період пожертвувати своїми благами заради звільнення від тоталітаризму, що дозволяло деякий час здійснювати економічні реформи у відносно спокійному соціальному кліматі(див.рис.3.3.).
2) у наявності в населення деяких фінансових і матеріальних ресурсів, що сформувалися в умовах дореформеної економіки і нерозтрачених до моменту початку реформ;
Очевидно, що з тактичної і прагматичної точок зору вибір на початковому етапі реформ для української держави був виправданий. Але час показав, що стратегічно він був не вірний, тому що соціальний запас міцності в суспільства виявився не безмежним, а соціальна ціна реформ — дуже високою.
Тому що в 1991 –
1992 роках в соціальній сфері існував
достатній запас міцності і надійності
незначне майнове
і доходне розшарування суспільства
існування
“середнього класу” – гаранта соціальної
стійкості в суспільстві
Наявність у
населення деяких фінансових і матеріальних
ресурсів