Стратегія соціальної політики
Розв’язання
системи соціальних проблем на конкретному
історичному етапі
Вибір перспективної
моделі соціально-економічного устрою
в суспільстві
Цілі суспільного
розвитку формують завдання щодо
загального курсу
і напрямку руху
досягнення якісно
нового стану суспільства
комплексом умов
перехідної економіки
станом
соціально-трудової сфери
обсягом фінансових
ресурсів
змінами в функціях
держави
- соціальна політика
– цілісна система державної та суспільної
діяльності
- принцип цілісності
передбачає принцип виділення пріоритетів
Рис. 3.5. Поняття стратегії, цілей і пріоритетів соціальної політики
- соціальні цілі
в діяльності держави стали визначатись
і виноситись як самостійні напрямки і
стратегічна лінія
- з’явилися
документи (у формі Указів Президента)
щодо основних напрямків соціальної
політики в Україні
- основна мета
соціальної політики – стабілізація
рівня життя громадян
- у розділі 8
„Соціальна політика” програми уряду
України „Реформи і розвиток економіки
в 1996 – 1997 роках” як середньострокові
перспективи соціальної політики
окреслено:
- закріплення
тенденцій стабілізації рівня життя;
- скорочення основи
підвищення рівня життя;
- скорочення
масштабів бідності;
- оптимізація
ситуації на ринку праці
- на перший план
вийшли проблеми фінансування соціальної
сфери
- проблема
вдосконалення системи управління
соціальною сферою названа пріоритетною
Рис. 3.6 . Генезис цілей соціальної політики України
Як пріоритети було виділене запобігання зниження грошових доходів населення, забезпечення балансу інтересів трьох груп відтворювального процесу, розширення комерційних і страхових засад у наданні соціальних послуг. У цілому даний документ відбивав ідею переходу від системи державного патерналізму до активної соціальної позиції громадян при збереженні за державою функції соціального забезпечення стосовно непрацездатним і незаможним.
У 1996 році в розділі 8 «Соціальна політика» Програми Уряду України «Реформи і розвиток економіки в 1995 — 1997 р.» як середньострокові перспективи соціальної політики України намічено закріплення позитивних тенденцій до стабілізації рівня життя населення, створення міцної основи для його подальшого підвищення, скорочення масштабів бідності, оптимізація ситуації на ринку праці. Незважаючи на те, що основний зміст соціальних цілей не змінилося в порівнянні з 1995 р., у пріоритетах соціальної політики держави відбулися зміни убік розвитку ідей реформування соціальної сфери. На перший план вийшли проблеми фінансування соціальної сфери, забезпечення пільгового оподатковування коштів, що направляються з благодійними цілями на соціальні програми при формуванні бюджетів різних рівнів. Крім цього, у якості пріоритетної була названа проблема удосконалювання системи управління соціальною сферою шляхом децентралізації процесу управління.
Починаючи з 1997 р. відбувається кардинальний переворот у відношенні держави до соціальної політики. Негативні тенденції в соціальній сфері не слабшали, уся попередня робота державних органів по їхній нейтралізації була визнана недостатньо ефективною. Соціальна політика з другорядних напрямків діяльності держави виходить на одне з пріоритетних місць. У 1997 р. уперше всіма гілками влади був прийнятий спільний документ «Основні напрями соціальної політики на 1997 — 2000 р.», що передбачало проведення великих соціальних реформ.. Уперше поряд з тактичними тут минулого позначені і стратегічні цілі соціальної діяльності держави, що включали досягнення відчутного поліпшення матеріального становища й умов життя людей, забезпечення ефективної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентноздатності робочої сили; гарантії конституційних прав громадян в області соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, культури, забезпечення житлом; нормалізація демографічної ситуації, зниження смертності населення, особливо дитячої і людей у працездатному віці; істотне поліпшення соціальної інфраструктури(див.рис.3.7.).
Зміст програми соціальних реформ свідчить про переорієнтацію зусиль Уряду України із дій, спрямованих на «гасіння пожежі» соціальної напруженості в суспільстві, на дії по корінному реформуванню соціального сектора по лінії переходу від системи загальної соціальної підтримки і всеосяжних соціальних гарантій до ефективної соціальної політики по приведенню соціальних витрат держави у відповідність з його фінансовими можливостями. Таким чином, починаючи з 1997 року в українським урядом активно й усвідомлено узято курс на побудову соціального ринкового господарства і, незважаючи на фінансову кризу в серпні 1998 р., першочерговими мірами для нового Уряду України з'явилося забезпечення функціонування системи життєзабезпечення, зниження соціальної напруженості, перехід ринкової економіки до соціально - орієнтованому економічного росту.
Незважаючи на те, що за весь період економічних реформ в Україні реалізація соціальної політики здійснювалася зі змінним успіхом, можна виділити ряд принципово нових її рис, що склалися за цей час(див.рис.3.2.7.).
По-перше, вони проявляються у зміні ролі держави в здійсненні соціальної політики, у скороченні масштабів державного втручання в соціально-економічну сферу. З іншого боку, змінюється соціальна позиція особистості стосовно держави, збільшується частка її соціальної участі і відповідальності, формуються недержавні інститути, що беруть участь у здійсненні соціальної політики.
У жовтні 1997 року Указом Президента України було затверджено Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки. Разом з тим зазначені заходи виявилися недостатньо ефективними, внаслідок чого соціальна амортизація переходу до ринку, по суті, не спрацювала. Однією з найважливіших причин цього, на наш погляд, є відірваність соціальної політики від її економічного фундаменту як за цілями, так і за основними засобами проведення.
З позицій сучасних науково-практичних підходів соціальна політика розглядається як ізольований напрям державного регулювання, фактично не пов'язаний з іншими його складовими - структурною, інвестиційною, податковою, грошовою політикою. Це призводить до того, що навіть її обґрунтовані заходи виявляються малорезульта-тивними, ще більше поглиблюють, а не усувають соціально-економічні суперечності в суспільстві. Так склалося, наприклад, з політикою субсидіювання зайнятості на державних підприємствах, яка без відповідної кореляції з напрямами інвестиційно-структурної політики зумовила зростання прихованого безробіття.
У 1997 р. прийняті
і схвалені Верховною Радою України
основні напрями соціальної політики
на 1997 – 2000рр.
Поряд з тактичними
були розроблені стратегічні цілі
соціальної політики:
- покращення
матеріального стану і рівня життя
людей,
- забезпечення
ефективної зайнятості,
- підвищення якості
і конкурентоспроможності робочої сили,
- гарантування
конституційних прав громадян,
- нормалізація
демографічної ситуації,
- поліпшення
соціальної інфраструктури
Створення
економічних і правових умов для
підвищення трудової активності й
ділової ініціативи
Забезпечення
гарантій і підвищення рівня соціальної
захищеності та соціального обслуговування
непрацездатних і соціально вразливих
верств населення
Створення рівних
стартових умов для всіх громадян у
реалізації їхніх прав на охорону
здоров’я і отримання освіти
Рис. 3.7. Основні цілі та пріоритети соціальної політики в Україні до 2000 року
Скорочення
масштабів державного втручання в
соціально-економічну сферу
- збільшується
доля соціальної участі і відповідальності
особи,
- формуються
недержавні інститути, що беруть участь
у формуванні і реалізації соціальної
політики,
- перерозподіл
уповноважень в управлінні соціальною
сферою в бік регіональних і місцевих
органів влади
Оформлення
правового простору соціальної сфери
Уведення системи
соціальної стандартизації
- наша
держава і її суспільство прямує до
більш цивілізованих форм соціального
устрою,
- питання у виборі
моделі соціальної держави залишається
відкритим
Рис. 3.8. Характерні риси нової соціальної політики в Україні
По-третє, нова модель характеризується децентралізацією соціальної політики, перерозподілом повноважень в управлінні соціальною сферою убік регіональних і місцевих органів влади, зміною структури і функцій соціальних відомств. Цей процес супроводжується перерозподілом і зміною системи джерел фінансування соціальної сфери, активізацією позабюджетних потоків на соціальні програми і заходи, розвитком системи соціального страхування. Найбільш позитивним моментом є поступове оформлення правового простору соціальної сфери, уведення системи соціальної стандартизації і використання соціальних нормативів як механізму перехідного суспільства.
Дані тенденції свідчать про рух нашого суспільства до більш цивілізованих форм соціального устою. Однак основне питання про вибір моделі соціальної держави, про межу між державою і ринком у соціальній сфері для нас залишається ще відкритим.