3.1.6. Криза соціальної держави й основні шляхи її подолання

Україна, як зазначено в Конституції, є суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава, яка прямує до більш високих цивілізаційних параметрів, - побудови держави загального добробуту. Проте, як засвідчує історія, остання будучи взірцем для менш розвинутих країн має певні проблеми та кризові явища врахування яких корисне для України, що перебуває на трансформаційному етапі побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки.

В історичній ретроспективі розвиток держави загального добробуту був успішним аж до середини 70-х років ХХ-го століття і був пов’язаний з безкризовим економічним розвитком. Криза соціальної держави співпала з економічними негараздами. Так, енергетична і структурна кризи 70 і 80-х років оголили раніше сховані негативні тенденції соціальної системи держави загального добробуту і різко підсилили їх. З розвитком державного патерналізму розбухав бюрократичний апарат, зайнятий соціальними програмами. Чим більше приймалося таких програм, тим більше росли адміністративні витрати. В економічній літературі ці процеси всебічно аналізував професор Оукэн і їх образно порівняв з транспортування води дірявим відром. Чим більше відстань руху дірявого відра з водою, тим більша втрата води. Тому адміністративні витрати в реалізації соціальних програм стали називати "ефектом дірявого відра Оукэна". Досить сказати, що в середині 90-х років у США в системі перерозподілу соціальних трансфертів було зайнято більш 400 тис. державних службовців. Чим більше створювалось обсяг державних соціальних гарантій і чим надійніше ставала страхова сітка, тим слабкіше ставала трудова мотивація людей і тим сильніше ріс споживчий підхід до життя, тим сильніше ставало прагнення розподіляти і перерозподіляти не створюючи і не збільшуючи "суспільний пиріг". Щедрі програми державної допомоги неповній родині дітям сприяли розпаду родини, оскільки заохочували відхід з сім’ї її безробітних батьків для того, щоб родина змогла одержувала допомоги, що заохочувало зростання позашлюбної народжуваності дітей. До цього слід додати, що певна частина дівчат-негритянок старших класів ставали матерями і припиняли навчання й одержували право на трансферти.

Безліч соціальних допомог і слабкий контроль за їхнім цільовим використанням створювали так звану "пастку бідності", тобто ситуацію, коли можна було мати задовільне матеріальне становище за рахунок різного роду допомог і не прагнути при цому шукати роботу. Створювалися економічні умови до самовідтворення бідності. Проблема бідності ставала хронічною і неподоланною, що породжувало порочне коло. Бідність ставала культом життя маргінальних груп населення і територіально концентрувалася в спеціальних міських кварталах (гетто), що перетворювалися в зони соціальної нестабільності, високої злочинності, торгівлі наркотиків і ін.

Розвиток держави загального добробуту характеризувався виникненням суперечливого явища, коли ріст суспільних витрат не супроводжувався подоланням бідності.

До середини 80-х років XX століття, коли економіка Заходу зростала швидкими темпами, то суспільні витрати не були занадто обтяжними для державного бюджету. Але з погіршенням економічної ситуації, фінансування з держбюджету було замало для задоволення суспільних проблем. Вони стали важким тягарем для держави. Але сила інерції в сфері суспільних витрат була велика і вони продовжували збільшуватися при недостатніх темпах економічного росту.

Це в значній мірі сприяло тому, що підвищення податків не поспівало за ростом суспільних витрат. У результаті збільшувався дефіцит держбюджету і росла інфляція. Відбувалося подорожчання вартості робочої сили, зменшувалася кількість нових робочих місць і зростало безробіття. Західна економіка 70-80-х років XX століття зіткнулася з таким новим явищем, як стагфляція, коли при при нульовому економічному росту одночасно відбувається підвищення інфляції і безробіття. Такого історія економічного життя Заходу ще не зазнавала.

Гострота кризи держави загального добробуту і - взагалі кризи фінансування суспільних витрат, зокрема на Заході була амортизована завдяки високій гнучкості і пристосовуваності ринково-конкурентного механізму, що орієнтується на використання горизонтальних економічних зв'язків, і на широке використання фінансових ресурсів недержавних структур і на бюджет домашніх господарств. Відбулася приватизація в деяких секторах соціальної інфраструктури (наприклад, у житлово-комунальному господарстві), що були тягарем суспільних витрат на держбюджет і це сприяло перенесенню цього “тягаря” з держави на приватні структури і на сімейний бюджет.

В Україні, як і в інших пострадянських республіках, кризові соціальні явища стали чітко проявлятися в 80-х роках XX століття. До того часу були вичерпані екстенсивні можливості розвитку централізованої планової економіки, яка не могла адаптуватися до умов структурних змін перебудови в зв'язку з новим етапом науково-технічної революції, коли зросло значення ефекту- економії не тільки від масштабу виробництва, але і від його, диверсифікованості і від індивідуалізації.

Як і на Заході почали даватись взнаки і ресурсні обмежники економічного росту, але в більшій гострій формі, оскільки централізована планова економіка економіка була ресурсно-витратным типом суспільного відтворення. Нарешті, в Україні був відсутній ринково - конкурентний механізм господарювання, який би показував високу ефективність функціонування економіки. Україна змушена була переборювати кризу соціальної держави в умовах переходу до ринкових основ господарювання адекватним тільки українським умовам щляхом змішаної економіки.

Перебудова соціальної держави на Заході передбачала реформування державних програм боротьби з бідністю шляхом усунення дублювання соціальних допомог. При цьому надання соціальних допомог пов’язувалось з адресністю підтримки і з вимогою одержання професії, продовження освіти і підвищення кваліфікації. Зростала також жорсткість вимог при наданні допомог по безробіттю. Зверталась увага на розширення пайової участі в отриманні соціально-культурних послуг. Надавалось велике значення державній підтримці і розвитку некомерційних організацій за рахунок широкого залучення недержавних джерел фінансування на розвиток соціальної сфери. Новим ставало посилення ролі координації місцевих органів влади і громадсько-добровільних структур у вирішенні соціальних проблем суспільства. Продовжується процес розвитку некомерційних організацій у деяких галузях соціальної сфери, Здійснюється перехід на персоніфіковані пенсійні рахунки.

У той же час мова не йде про демонтаж соціальної держави і про зменшення обсягу соціальних гарантій у сфері праці та наданні соціально-культурних послуг.

Реформування соціальної системи в Україні і в постсоціалістичних країнах відбувалося більш глибоко і масштабно. Були створені нові соціальні інститути, що відповідають вимогам, запроваджуваних ринкових відносин. Зокрема була створена і продовжує трансформуватися соціальна інфраструктура ринку праці і система соціальних гарантій від безробіття. Введено ринкові методи регулювання заробітної плати і встановлено новий порядок регулювання соціально-трудових відносин, створена система соціального обслуговування малозабезпечених груп населення й упорядкована соціальна система державної підтримки материнства та дитинства. Взято курс на розвиток комерційних засад у деяких галузях соціальної сфери. У сферу ринкових відносин поступово входять житлово-комунальні, соціально-побутові послуги, міський пасажирський транспорт, суспільне харчування і т.і., в той час як раніше вони повністю дотувалися з держбюджету. Запроваджується принцип платності на соціально-культурні послуги понад гарантований мінімум і розширюються страхові засади в соціальній сфері, зокрема готується перехід до медичного страхування. Зросла роль позабюджетних фондів, при цьому у бюджетах державних установ соціальної сфери збільшився обсяг позабюджетних коштів.

Проведений аналіз соціально-економічного розвитку в ряді держав вченими різних наукових шкіл і напрямків другої половини XX століття¹ переконливо показав, що результатами впровадження моделі вільного ринку в країнах Африки, Латинської Америки, Південно-Східної Азії, Східної Європи приводять до відходу держави від управління економікою і соціально-трудовою сферою, заводить країну в тупік. Світова практика показала, що результати неоліберальної доктрини і неоліберальний експеримент не витримали вимог часу. Доведено, що ринкова система несе в собі величезну кількість системних проблем в економіці і соціально-трудовій сфері, регулювати яку можна тільки шляхом проведення чіткої урядової політики. Державі необхідно повернути віру в соціальну справедливість і соціальну законність. Як показує світова теорія і практика, першочергове завдання всіх країн світу в ХХІ столітті полягає в – посиленні впливу держави на управління економікою і соціально-трудовою сферою.

Тільки справедливий розподіл доходів від користування природними ресурсами і контроль за корпоративними капіталами, а також повна інформаційна прозорість бізнес-процесів, може забезпечити державі підвищення її інвестиційної привабливості та реалізувати наявний потенціал будь-якої країни. Останнє дуже важливе для української держави та її суспільства, в його прагнені до більш справедливого і упорядкованого життя, до більш високих цивілізаційних параметрів,- побудови держави загального добробуту.