Резюме до підрозділу

Як показує світова теорія і практика, першочергове завдання всіх країн світу в ХХІ столітті полягає в – посиленні впливу держави на управління економікою і соціально-трудовою сферою. Тільки справедливий розподіл доходів від користування природними ресурсами і контроль за корпоративними капіталами, а також повна інформаційна прозорість бізнес-процесів, може забезпечити і державу, і підвищити її інвестиційну привабливість, і реалізувати наявний потенціал будь-якої країни.

Формування нової соціальної стратегії незалежної української держави відбувається сьогодні в умовах глибокої соціальної кризи, що накладає певний відбиток на цей процес.

На самому початкових етапах економічних реформ у 90-х роках проблема вибору стратегії здійснювалась за рахунок включення соціальної політики в загальну стратегію економічних перетворень. У результаті був зроблений вибір на користь того, щоб не розглядати соціальну сферу суспільства як пріоритетну, а соціальну політику — як самостійний і істотний напрямок діяльності держави. Як критерій ефективності нової системи були обрані лише економічні показники. Розвиток же соціальної сфери або її окремих показників навіть не називалися як явні цілі реформ. Акцент був зроблений на реформування економічної сфери, соціальну політику ж було вирішено вважати лише елементом загальної економічної стратегії, а стан і динаміку процесів у соціальній сфері — розглядати тільки як граничні обмеження для економічних перетворень.

Такий вибір був зроблений Урядом України тому, що на той період у соціальній сфері існував достатній “запас міцності”, що дістався ще з радянського періоду.

Наслідком економічних реформ кінця ХХ століття виявилося погіршення не тільки фізичного, але і психічного, і соціального здоров'я населення України, на що значний вплив зробили складні процеси адаптації населення до ринкових умов. Не менш критична ситуація склалася й у самих галузях соціальної сфери — в освіті, культурі, сфері молодіжної, дитячої, сімейної політики. Цілком вичерпав себе їх запас міцності. Організаційні рамки охорони здоров'я, освіти, соціального захисту, пенсійного забезпечення застаріли і не відповідають ринковій інфраструктурі суспільства, яка трансформується і тільки починає формуватись.

Починаючи з 1997 р. відбувається кардинальний переворот у відношенні держави до соціальної політики. Негативні тенденції в соціальній сфері не слабшали, уся попередня робота державних органів по їхній нейтралізації була визнана недостатньо ефективною. Соціальна політика з другорядних напрямків діяльності держави виходить на одне з пріоритетних місць.

У 1997 р. уперше всіма гілками влади був прийнятий спільний документ «Основні напрями соціальної політики на 1997 — 2000 р.», що передбачало проведення великих соціальних реформ. Другий такий документ з’явився на період до 2004 року, в якому уточнювались і конкретизувались заходи з соціальної політики на цей етап. Подальші документи мають поточний характер в вигляді соціального блоку в державному бюджеті на черговий рік. Проте в них закладається певна соціальна стратегія щодо посилення соціального захисту всіх верств населення і особливо малозабезпечених. І на сьогодні, незважаючи на конфлікти урядових репутацій, в основу економічних перетворень і відповідних програмних заходів покладено органічне поєднання політики фінансової стабілізації і економічного зростання з активною соціальною політикою.

Однак, незважаючи на позитиви, проблемою сьогодення в Україні залишається те, що вона знаходиться в процесі пошуку найбільш адекватної для себе моделі соціально орієнтованої держави і механізму реалізації соціальної політики. Тому питання про соціальність сучасної української держави залишається відкритим. І тут проблема не стільки у відсутності соціальної політики в Україні, скільки в її перехідності(транзитивності).

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Соціальне регулювання

• Ключові завдання для реалізації соціальних цілей

• Соціальні стратегії економічних реформ

• Стратегії, цілі в соціальній політиці.

• Пріорітети в соціальній політиці.

• Напрями реалізаціїсоціальної політики

• Соціальне планування суспільного розвитку