3.2.5. Пріоритетні напрями соціальної політики в перехідному до ринку та ринково - трансформаційному періодах

Основні пріоритетні напрямки соціальної політики у перехідний період визначені ще у доповіді другого Президента України Л. Кучми "Про основні засади економічної та соціальної політики" ще в 1995 році.. Як зазначено у цьому документі “ здійснювана соціальна політика базуватиметься на реалізації того, що вона має бути:

• по-перше, адекватною стану економіки;

• по-друге, сприяти виходу з кризи;

• по-третє, забезпечувати задоволення мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення.

Водночас весь комплекс заходів соціальної політики спрямовуватиметься на:

• збереження та відтворення трудового потенціалу продуктуючої праці;

• запобігання масовому безробіттю;

• запобігання прогресуючому розпаду соціальної сфери(охорони здоров'я, освіти, культури, інших галузей сфери соціальної інфраструктури).

Стратегічними цілями соціальної політики на державному рівні має бути:

• інтеграція суспільства навколо національної ідеї, відтворення соціальних цінностей, соціальне партнерство, розвиток демократичних інститутів самоврядування у суспільстві, формування державної стратегії для зупинення тенденції моральної та духовної деградації суспільства

• досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей;

• забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентноздатності робочої сили;

• гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист населення, освіту, охорону здоров'я, культуру, житло;

• переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї;

• забезпечення соціальної підтримки соціальне найвразливіших верств населення;

• вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя;

• значне поліпшення соціальної інфраструктури.

Реалізація цього комплексу заходів та стратегічних цілей здійснювалася по таких основних напрямках:

1. основний захист працездатного населення зводиться до створення необхідних умов підвищення кожним трудівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та ділової активності; скасування штучних обмежень фонду споживання;

2. поетапне здійснення глибокої структурної реформи зарплати; механізм індексації зарплати;

3. реформування системи оплати праці з переорієнтацією її рівня на високу ціну робочої сили;

4. забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною і надтарифної частинами у оплаті труда(замість 15-20% - 70-80%);

5. нагромадження коштів для здійснення допомоги по безробіттю, збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації;.

6. відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального стану населення (щоб оплата за житло та послуги не перевищувала 15% середньомісячного доходу сім'ї);

7. проведення глибокої пенсійної реформи;

8. реалізація принципу адресної соціальної допомоги на диференційній основі, у грошовій та натуральних формах – у вигляді медичної допомоги, комунальних та побутових послуг, фінансових пільг, розширення діяльності територіальних організацій соціальної підтримки та розвиток благодійних організацій;

9. передача у приватне користування державного майна та забезпечення на цій основі формування широкого прошарку акціонерів та їх реальний участі у розподілі прибутків;

10. сприяння державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

11. забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери – освіти, науки, культури;

12. активна молодіжна політика – підтримки сім'ї, материнства та дитинства;

13. децентралізація та роздержавлення заходів соціальної політики при цьому передбачається, що загальний обсяг соціальних витрат переноситиметеся на місцевий та регіональний рівень;

14. запровадження системи платних соціальних послуг для високооплачуваних верств населення;

15. проведення активної екологічної політики.

Соціальна політика Уряду України у середньостроковій перспективі, як зазначено в документах Уряду до - 2015 р.)¹ буде здійснювалася за такими напрямами:

• забезпечення ефективної зайнятості населення; підвищення якості і конкурентноздатності робочої сили;

• здійснення всеохоплюючої реформи соціального страхування та пенсійного забезпечення;

• вдосконалення системи адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення;

• забезпечення гарантованості та своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог та інших соціальних виплат;

• подолання тенденції подальшого розшарування суспільства за рівнем доходів.

Впровадження у законодавчому порядку системи національних стандартів дасть змогу поступово наблизитись до забезпечення реалізації закріплених Конституцією України найважливіших соціальних гарантій. Особливістю цього періоду буде використання механізмів соціального партнерства та системи домовленості між роботодавцями і найманими працівниками.

Згідно з прийнятими Верховною Радою України в 1998 р. основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування буде проводитись перерозподіл відповідальності за соціальне забезпечення громадян між державою, роботодавцями та працівниками.

В Україні будуть застосовуватись такі види страхування:

1. пенсійне;

2. медичне;

3. у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, з витратами, зумовленими народженням та похованням;

4. від нещасних випадків і професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності;

5. на випадок безробіття.

Важливе місце в реалізації соціально-економічної політики Уряду посідали заходи, спрямовані на реформування пенсійної системи, метою якої є підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян, запровадження диференціації розмірів пенсій в залежності від трудового внеску. Реформування пенсійної системи дозволить зменшити економічне навантаження на працездатне населення адекватно демографічній ситуації.

Пріоритетним напрямком політики держави є розвиток мережі установ по наданню соціальної допомоги, створення в кожному районі, місті, на базі діючих відділень допомоги, територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян. Передбачається забезпечення розвитку підсобних сільських господарств, будинків—інтернатів, системи соціального захисту населення. Соціально-економічна політика Уряду України на період 2005- 2015 роки буде сконцентровувалась на таких напрямках:

• забезпечення економічного зростання та підвищення рівня життя населення;

• створення умов для розвитку підприємницької діяльності;

• збереження робочих місць для підвищення кожним працівником свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та трудової активності;

• надання відповідної допомоги по безробіттю, підтримка багатодітних сімей та соціальне незахищених верств населення;

• проведення пенсійної реформи з метою забезпечення справедливої системи виплат пенсій з урахуванням трудового вкладу людини;

• надання адресної допомоги найменш соціальне захищеним категоріям населення;

• сприяння захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню.

Механізм здійснення соціальної політики ґрунтується на певних принципах, а саме: забезпечення відповідного рівня життя населення і дотримання соціальної справедливості при розподілі національного доходу на основі встановлення мінімального рівня заробітної плати, який повинен забезпечити:

• набір основних товарів і послуг для фізіологічних і соціальних потреб однієї людини або сім’ї з двома-трьома дітьми;

• визнання власних доходів основним джерелом благополуччя;

• забезпечення екологічної безпеки і підтримки екологічної рівноваги на території держави;

• збереження генофонду українського народу;

• впорядкування системи діючих пільг і компенсацій, підвищення їх обґрунтованості, збільшення розмірів допомоги тим, хто її найбільше потребує;

• забезпечення доступної і безплатної повної загально-середньої та професійно-технічної освіти;

• розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

• проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами двох-трьох спеціальностей, підвищення кваліфікації та перенавчання.

Сучасна соціальна політика ґрунтується на законодавчо встановлених основних соціальних гарантіях і правах громадян України, закріплених Конституцією держави. З напрямів соціальної політики, які викладені у послання Президента до Верховної Ради України та інших урядових документах можна виділити наступні:

• досягнення соціальної злагоди в процесі суспільного розвитку на основі соціального миру та співпраці, соціального партнерства як різних класів, соціальних груп, прошарків суспільства, так і суб’єктів соціального регулювання, ринкового господарства;

• утвердження в суспільстві соціальної справедливості як важливої суспільної цінності, без якої неможливий повноцінний соціальний та економічний розвиток суспільства, свобода задоволення потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки;

• розширення, поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини, свободи вибору нею напрямів самореалізації у сфері соціального буття, збагачення змісту і напрямів альтернативної діяльності в процесі соціального, суспільного розвитку;

• формування в суспільстві нової соціальної культури, яка б ґрунтувалася на базисних морально-етичних, соціальних цінностях, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, зокрема нового соціального світобачення в органічній єдності з суспільною діяльністю щодо освоєння соціального буття, самореалізації соціального потенціалу людини;

• формування і розвиток соціально-ринкової економіки, соціально орієнтованого господарства, за якого економічна свобода ринку спрямовувалася б на посилення соціальної безпеки людини і суспільства, соціальної захищеності особистості, її незалежності від держави;

• розвиток соціально-класових відносин, в основі яких лежить становлення різноманітних елементів нової соціально-класової структури суспільства і головним чином формування потужного середнього класу як чинника соціально-політичної та економічної стабільності суспільства, створення умов для функціонування динамічних процесів соціальної мобільності;

• регулювання розвитку соціально-етнічних, етнонаціональних відносин на основі принципу рівності всіх націй та етнічних груп, єдності етнонаціонального та загальнолюдського, етнічного і соціального в національному;

• регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення соціальних, духовних, моральних, матеріальних цінностей сім'ї, на виконання нею як найважливішим соціальним інститутом суспільства своїх функцій, розв'язання суперечностей між сім'єю та державою і суспільством;

• регулювання процесів соціально-територіального розвитку соціально-просторовими формами організації суспільства, насамперед розселенням, соціально-культурними процесами урбанізації, а також міграційними процесами;

• створення умов для заохочення продуктивної трудової діяльності, зростання соціально-економічної активності населення, відтворення і всебічна реалізація трудового потенціалу на основі формування внутрішніх глибинних життєздатних джерел розвитку мотивації трудової діяльності кожної людини, спроможної до праці;

• створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини, її сім'ї, обмеження соціального розшарування населення за рівнем доходів, стимулювання формування стабільного платоспроможного попиту населення на основі соціального самозахисту, самоствердження кожним трудівником свого добробуту, мікросхеми свого соціального захисту відповідно до свого трудового внеску і заходи соціально-економічної активності;

• вироблення та створення гнучкої, динамічної системи оплати пращ на основі глибокої структурної реформи заробітної плати, формування її нової моделі, збільшення її частки в структурі суспільного доходу як головного джерела підвищення добробуту громадян, що ґрунтується на високій ціні робочої сили, наближення мінімальної заробітної плати до межі малозабезпеченості, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, посилення впливу тарифної системи при визначенні заробітної плати;

• формування динамічної, гнучкої системи соціального захисту, охоплює кілька типів соціальних заходів, на основі розширення і поглиблення соціально-економічної бази, соціальної безпеки людини, посилення соціальної захищеності особи, активного реформування існуючої системи соціального захисту і насамперед тих її складових, ставлять трудівника в абсолютну соціальну залежність від держави;

• вироблення і впровадження у практику нової концепції розвитку соціального страхування за всіма його видами — пенсійного, медичного, через хворобу, з безробіття на засадах справедливого розподілу фінансового тягаря між роботодавцями, робітниками і державою;

• реформування системи пенсійного забезпечення на основі обов'язкового, так і добровільного страхування, зокрема, державі системи з обов'язковим пенсійним страхуванням і недержавної, і функціонує на засадах добровільного страхування;

• регулювання ринку праці, здійснення політики зайнятості, мета якої максимальне забезпечення роботою працездатного населення відповів до структурних змін зайнятості та кількісного і якісного складу трудових ресурсів, запобігання масовому безробіттю;

• глибока структурна реформа державної житлової політики на основі створення умов для розширення, стимулювання і децентралізації житлового будівництва у різних формах за рахунок різних джерел фінансування, ринку будівельних послуг, зміни структури житлового фонду, стратегії будівництва; перехід на самоокупну плату за користування житлом і комунальні послуги та до адресних субсидій для окремих категорій громадян, створення сприятливого житлового середовища.

Соціальну політику держави необхідно розглядати в єдиному контексті з економічною та фінансовою політикою. Тому потрібні скоординовані дії держави щодо підвищення рівня життя народу, проведення активної економічної політики та державної підтримки розвитку духовної сфери -науки, освіти, культури.