3. Економічна система та її типи

Економічні системи та способи їх класифікації

У пошуках відповіді на запитання, які економічні системи ефективніші, досягають кращих результатів з меншими затратами, багато теорій звертаються до капіталізму, комунізму, соціалізму, фашизму та інших "ізмів".Як арґументи наводять переваги чи хиби різних економічних систем у залученні ресурсів, макро­економічних показниках та стабільності. Головними перевагами, які одержують люди, вважають зростання добробуту при обмежених затратах, забезпечення ефективності, законності та свободи у сфері виробництва, підприємництва чи споживання.¹

Класифікація економічних систем за типом власності

Теоретична концепція, що формувалась століттями від Платона до Маркса, зреалізувавшись у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.

З цього часу загальним критерієм, який застосовується для класифікації економічних систем, є відношення власності (або кому належать засоби виробництва). При порівнянні економічних систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм (засоби виробництва належать приватним капіталістам) або соціалізм²[6] (засоби виробництва належать суспільству чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до- і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Юґославію та Кубу. Протилежність цих економічних систем надавала такому аналізу ідеологічного забарвлення і робила його не надто складним. Прихильники кожної із систем узагальнювали переваги своєї і деталізували хиби іншої.

Формалізуючи такий підхід, матимемо

ЕС_{капіталізм} = f (ЗВ_{приватна}) (1.1)

ЕС_{соціалізм} = f (ЗВ_{державна}), (1.2)

де

ЕС - економічна система;

ЗВ - власність на засоби виробництва.

Спроби підігнати кожну конкретну економічну систему під вузькі "прокрустові" мірки цієї класифікації, створювали певні проблеми - надто різними були капіталістичні економічні системи у США та, наприклад, Швеції, соціалістичні - в СРСР та Юґославії. Це спричинило пошуки альтернативних способів аналізу еконо­мічних систем.³

Окрім того, із крахом комуністичної ідеології наприкінці 1980-х років і початком ринкових реформ у країнах Східної Європи та державах, що утворились після розпаду СРСР, такий підхід до аналізу економічних систем втратив свою актуальність.

 

Класифікація економічних систем за способом організації ринку

Цей підхід дещо деталізує відмінності між національними еконо­мічними системами, які узагальнюються термінами капіта­лізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в дер­жаві співіснували та ефективно функціонували:

1) сектор вільного підприємництва;

2) сектор державної власності, включаючи повністю чи частково націоналізовані фірми;

3) економічне планування;

4) урядове реґулювання.⁴[8]

Цю економічну систему часто називали "середнім шляхом" (англійською - Middle Way Economy).⁵[9]

Коли говорять про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

1) ринковий капіталізм, який характеризується приватною власністю на засоби виробництва, реґулюванням ринковим меха­нізмом виробництва та розподілу. Як приклад, називають Англію та США XIX ст., а також Гонконґ у ХХ ст.

2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна власність, ринковий механізм виробництва і розподілу модифікований втру­чан­ням уряду і фактом володіння ним частиною продуктивної влас­ності держави. Приклади охоплюють США, Японію, Канаду, а та­кож більшість країн Західної Європи.⁶[10]

Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи на ринку з принципом соціального урівнювання".⁷[11]

Соціалізм розрізняють:

1) плановий соціалізм, який характеризується державною влас­ністю на засоби виробництва та державним плануванням вироб­ництва і розподілу. Як приклад, називають колишні СРСР та Схід­ну Німеччину;

2) ринковий соціалізм, де засоби виробництва належать державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл реґулюються ринковим механізмом. Прикладами були колишня Юґославія та Угорщина другої половини 80-х років.⁸[12]

Така класифікація є гнучкішою від попередньої і більше набли­женою до реальності. Формалізовано це виглядає так

 

ЕС = f (ЗВ, ОВ, ОР), (1.3)

де

ЕС - тип економічної системи;

ЗВ - характер власності на засоби виробництва;

ОВ, ОР - спосіб організації виробництва та розподілу.

Продукти́вні си́ли (англ. produce — виробляти) — засоби виробництва (знаряддя праці та предмети праці), за допомогою яких виробляють матеріальні блага (здійснюють матеріальне виробництво), а також люди, що здатні до праці, мають певні навички й знання і приводять у дію ці засоби та вдосконалюють їх.

Основою продуктивних сил людського суспільства на всіх етапах його розвитку є трудящі маси.

Розвиток продуктивних сил

Розвиток продуктивних сил — основа всього суспільного розвитку. Від рівня розвитку і характеру продуктивних сил, насамперед від рівня складності і досконалості знарядь виробництва, а також від виробничого досвіду, навичок і культури людей залежить продуктивність суспільної праці, ступінь панування людей над природою. Розвиток продуктивних сил лежить в основі зміни і розвитку другого елемента виробництва — виробничих відносин.

В умовах науково-технічної революції вирішальним чинником дальшого зростання продуктивних сил є впровадження у виробництво досягнень науки, яка перетворюється на безпосередню продуктивну силу.

Cтруктура продуктивних сил включає фактори виробництва і елементи взаємодії факторів виробництва(технологія, форми і методи організації виробництва, наука та інформація, виробнича і соціальна інфраструктура, яка обслуговує фактори виробництва)

Метод вивчення продуктивних сил — це спосіб пізнання продуктивних сил, за якого чинники та результати виробництва та економічна система загалом розглядається як така, що саморозвивається на основі об'єктивних економічних законів.

Розміщення продуктивних сил

Основним законом є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил, що означає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення підприємства або від найкращої територіальної організації регіону або країни.

Розміщення продуктивних сил — розподіл продуктивних сил по території відповідно до природних, соціальних і економічних умов її окремих частин і районів, що визначається особливостями суспільного й територіального поділу праці.

Виробни́чі відно́сини — суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального виробництва.

Виробничі відносини - це відносини, які виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Ця система відносин відбиває соціальну сторону економіки. Вона показує:

1. хто володіє економічною владою

2. як, за яких суспільних умов і скільки трудівників працює на себе та інших членів суспільства

3. кому дістаються продукти праці виробництв

Типи економічних систем дуже актуальна тема, особливо в цей період, коли Україна намагається перейти від однієї економічної системи до іншої. Від типу системи залежить поведінка держави як на світовій, так і на внутрішній арені. У своїй роботі я розгляну п'ять типів економічних систем: Традиційну, Адміністративно-командну, Ринкову, Перехідну, Змішану. Але детальніше зупинюся на Ринковій так як зараз більшість вважають її кращою, так і наша країна прагне до неї.

Традиційна система

У економічно слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система. Цей тип економічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються в ряді країн натурально-громадські форми, засновані на громадському господарюванні і натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничих ресурсах і особистій праці їх власника. У країнах з традиційною системою дрібне виробництво представлене численними селянськими і ремісничими господарствами, які домінують в економіці.

В умовах відносно слабо розвиненого національного підприємництва величезну роль в економіці таких країн часто грає іноземний капітал.

У житті суспільства переважають освітлені віками традиції і звичаї, релігійні культурні цінності, кастовий і становий розподіл, стримуючи соціально-економічний прогрес.

Рішення ключових економічних задач має специфічні особливості в рамках різних укладів. Для традиційної системи характерна така особливість - активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного прибутку, держава направляє засоби на розвиток інфраструктури і надання соціальної підтримки найбіднішим верствам населення.

Адміністративно-командна система (централізовано-планова)

Ця система панувала раніше в СРСР, країнах східної Європи і ряді азіатських держав.

Характерними рисами АКС є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм АКС має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру вищих ешелонів державної влади, що зводить на нівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю з допомогою, переважно, адміністративно-командних методів, що підриває матеріальну зацікавленість в результатах праці.

Повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і що підтримуються міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки і технології. Для дефіцитної економіки, що породжується монополією характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості господарства.

У країнах з АКС вирішення загальноекономічних задач мало свої специфічні особливості. Відповідно до пануючих ідеологічних установок завдання визначення обсягу і структури продукції вважалися дуже серйозними і відповідальними щоб передати їх рішення саме безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, радгоспам і колгоспам.

Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності із заздалегідь вибраними як "суспільні" цілями і критеріями, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно до пануючих ідеологічних установок прямувала на розвиток військово-промислового комплексу.

Відмінною особливістю розподілу продукції в АКС було привілейоване положення партійно-державної еліти.

Ринкова система

Свобода економічної ініціативи як гарантія правової держави.

Ринок - складна економічна система суспільних взаємовідносин в сфері економічного відтворювання. Він зумовлений декількома принципами, які обумовлюють його суть і відрізняють від інших економічних систем. Ці принципи засновуються на свободі людини, її підприємницьких талантах і на справедливому ставленні до них держави. Дійсно, даних принципів мало - їх можна полічити на пальцях однієї руки, однак їх важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити. Причому ці основи, а саме: свобода індивіда і чесне змагання - дуже тісно пов'язані з поняттям правової держави. Гарантії ж свободи і чесного змагання можуть бути дані лише в умовах цивільного суспільства і правової держави. Але і сама суть прав, придбаних людиною в умовах правової держави, є право свободи споживання: кожний громадянин має право влаштовувати своє життя так, як йому хочеться, в рамках його фінансових можливостей. Людині необхідно, щоб права на власність були непорушними, і в цьому захисті своїх прав основну роль грає він сам, а роль по захисту від незаконного посягання на власність громадянина з боку інших громадян бере на себе державу. Такий розклад сил втримує людину в рамках закону, оскільки в ідеалі держава стоїть на його стороні. Закон, який починають поважати, який би він не був, стає справедливим хоч би для того, хто його поважає. Але, захищаючи права громадян, держава не повинна перейти кордон як тоталітаризму так і хаосу. У першому випадку ініціатива громадян буде стримуватися або виявлятися в перекрученому вигляді, а у другому - держава і її закони можуть бути зметені насильством. Однак "дистанція" між тоталітаризм і хаосом досить велика, і держава в будь-якому випадку повинна грати "свою" роль. Роль ця полягає в ефективному регулюванні господарства. Під регулюванням потрібно розуміти вельми широкий спектр заходів, і чим ефективніше його використання, тим вище довір'я до держави.

Сама ринкова економіка як механізм регулювання економічних відносин є лише науковою абстракцією, спрощеною моделлю для демонстрації принципу її функціонування і порівняння з існуючими формами так званої змішаної економіки. У ринковій економіці в повній мірі реалізовуються всі принципи, зумовлені нею.

Свобода вибору видів і форм діяльності.

Хоч ринкова економіка і багатозначне поняття, головну її ознаку все ж можна виділити. Це принцип свободи господарської діяльності.

Природно, економічна свобода, як і політична, соціальна, духовна, етична, обмежена межами, що суспільне встановлюються, що не дозволяють їй вилитися в анархію, перетворитися в засіб неприборканого економічного свавілля. Без системи суспільних обмежень свобода одних стане засиллям для інших. Але в той же час наявність обмежень не свідчить, що в умовах їх дії свобода взята в заздалегідь задані рамки.

Головний принцип ринкової економіки декларує право будь-якого господарюючого суб'єкта вибирати доцільний вид економічної діяльності і здійснювати цю діяльність в будь-якій формі, що допускається законом. Закон же покликаний обмежувати і забороняти ті види економічної і господарської діяльності, які представляють реальну небезпеку життю і свободі людей, суспільній стабільності, суперечать нормам моралі. Все інше повинне бути дозволене як в формі індивідуальній трудовій, так і в її колективних і державних формах діяльності.

Таким чином, в ринковій економіці діє наступний початковий принцип:

"Кожний суб'єкт має право обирати для себе довільну форму економічної, господарської діяльності, крім заборонених законом, в зв'язку з їх суспільною небезпекою".

Типи економічних систем

Економічна система первісної общини

базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну. Рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства.

Феодалізм

розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб'єкт, і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має землю, сільськогосподарський реманент, худобу тощо. За звичаєвим правом в його рішення в межах його власності та сім'ї поміщик не втручався. Як об'єкт власності кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального (продукти виробництва) та (або) грошового оброку.

Капіталізм

При капіталістичному господарюванні, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу, а не людину. Без цього немає виробництва. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини.

Сучасні форми

Чистий капіталізм

Характерними рисами та особливостями "чистого" капіталізму епохи вільної конкуренції є:

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.

6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

7. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

Командна економіка

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка

Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Багатоукладність економіки.

4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.

5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

6. Технічний прогрес різко обмежений.

7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Змішані системи

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Також іноді виділяють цифрову економіку - економічну систему постіндустріального суспільства, в якій основним продуктому виступає інформація.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді. Отже, Україна мусить скористатися кращими світовими надбаннями господарювання і, враховуючи власні особливості, побудувати економічну систему, засновану на різноманітності форм власності і видах господарювання.

Говорячи про необхідність структурної перебудови економіки України та шляхи виходу її з кризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих країн, які здійснили раніше структурні перетворення, зокрема - Японії. Не маючи власних запасів сировинних та енергетичних цінностей, японська промисловість у період другої половини 50-х - початку 70-х років розвивалася по шляху використання переважно екстенсивних факторів зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрай болючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність і конкурентноспроможність яких у результаті підвищення витрат виробництва було підірвано.

У результаті проведених заходів через 10 років після "нафтового шоку" матеріаломісткість промисловості скоротилася на 40%, питома нафтомісткість валового національного продукту знизилася у 2,6 раза, а витрати на НДДКР відносно ВНП досягли рівня 2,47%, вперше перевершивши рівень США (2.7%).

Незважаючи на суттєві відмінності можливостей японської та української економіки, принципово важливим є використання японського досвіду вирішення стратегічних завдань структурної перебудови виробництва, високої ефективності державного регулювання структурних зрушень, особливо в умовах кризового стану економіки країни.

Не маючи можливості сформувати найближчим часом замкнуту структуру економіки, Україна повинна зосередити увагу на розвиткові транспорту - перш за все через вигідне географічне положення, наявність міжнародних автострад, ліній електропередачі, нитон газопроводів і харчової та переробної промисловості, оскільки багато регіонів аграрно орієнтовані; промисловості будматеріалів - враховуючи наявність різноманітної будівельної сировини і металургії з переорієнтацією галузі на прогресивніші види плавки металу ; курортів, використовуючи потенціал наявних рекреаційних зон (Крим, Каргати) і розвиваючи нові.

Успішне здійсненя структурної перебудови можливе за умови стабільної роботи підприємства, наявності вільно переміщуваних капіталовкладень. Тому у першу чегру необхідна стабілізація економіки, відтворення нормального функціонування виробництва.

Необхідно підкреслити, що структурна перебудова національної економіки повинна здійснюватися у відповідності з довгостроковою державною програмою, розробка якої є важливим завданням українських економістів, у співдружності з вченими інших галузей науки і працівниками урядових органів.

Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обгрунтувати програму структурної перебудови, виокремити пріоритетні науковомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що до їх динамічного розвитку, провести інтеграцію старих галузей (з погляду доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технологічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.

У березні 1996р. Кабінет Міністрів України визначив основні групи науково-технічних і виробничих пріоритетів промислової політики, які орієнтовані на певне подолання структурних криз: розвиток фундаментальних наукових досліджень, розробка нових матеріалів і технологій їх обробки, біотехнологія, фізика низьких температур, ядерні дослідження, електрозварювання, космічна техніка, нові джерела енергії та екологічний захист тощо. Однак у цій програмі обійдено увагою галузі паливно-енергетичного комплексу, найбільш енергомісткі галузі, відродження електронної, легкої та інших пріоритетних галузей. У 1999р. прийнято нову програму, розраховану до 2010р. , хоч не виконано попередньої.

Насамкінець слід відзначити, що в Україні, по суті, ще не створено необхідних умов для структурної перебудови економіки. Недостатньо розвинуто ринкові структури і механізми, необхідні для переміщення капіталу, робочої сили з доходних галузей в інші . Оскільки процес структурних перетворень проходитиме поетапно і займе досить тривалий час, доцільно використовувати перехідні форми господарювання, ефективні засоби державного регулювання структурних зрушень. Досвід інших країн підтверджує, що структурні трансформації, поряд з ринковими механізмами, обов"язково регулюються державою.

У іншій кризовій ситуації першочерговим завданням державного регулювання структурної перебудови є недопущення повної деіндустріалізації виробництва і розпорошення наявного науково-технічного потенціалу по дрібних приватних структурах, які не в змозі забезпечити єдину стратегічну лінію на модернізацію економіки країни.