3. Виробництво. Фактори виробництва.

Коли ми чуємо чи промовляємо слово "виробництво", то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага:

продукти харчування,

одяг,

взуття,

машини,

верстати,

літаки,

побутова техніка,

будинки тощо.

Все це є результати людської праці. І звідси робимо висновок: виробництво - це процес створення продуктів для існування і розвитку людського суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою. Без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм.

Людська діяльність зводилася до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам'яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні форми власне і полягала сутність виробництва.

Візьмемо, наприклад, човен, без якого не можна уявити собі життя наших пращурів. Для того щоб його зробити, потрібен певний матеріал - деревина. Отримати її можна, застосувавши певні знаряддя, щоб спиляти дерево, перетягти чи привезти до конкретного місця, обробити. У цьому випадку людина застосовує свою фізичну та розумову силу і відповідні знаряддя праці - пилку, сокиру, вогонь. Це свідчить про те, що природа і праця - два головних елементи виробничо-господарської діяльності.

3. Структура суспільного виробництва

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Фактори виробництва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже існуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.

У вченнях класиків по-різному ставилися акценти на окремі фактори виробництва. Наприклад, в працях фізіократів та Франсуа Кене як засновника цієї школи земля/природа була єдиним продуктивним фактором виробництва. Отже, землевласники були єдиним продуктивним класом суспільства. Адам Сміт вважав працю та її поділ основним продуктивним фактором виробництва, оскільки забезпечення товарами та послугами стало з часом краще, проте, якість землі та клімат особливо не змінилися. Такий підхід пояснює також економічний ріст. Теорію щодо оцінки вартості продукту на основі праці розвинули пізніше Давид Рікардо та Карл Маркс. Капіталісти вважали/вважають капітал найважливішим фактором виробництва.

По́діл пра́ці — диференціація, спеціалізація трудової діяльності. При вертикальному поділі праці відбувається розподіл за рівнями, наприклад, розмежовується виробництво і управління підприємством. При горизонтальному поділі праці розподіляються види робіт в межах одного рівня, наприклад, виділяються виготовлення, обробка деталей виробу і збір виробу з цих деталей.

Міжнародний поділ праці — це концентрація виготовлення окремих видів товарів у тих країнах, де їхнє виробництво є економічно вигідним у зв'язку з географічним розташуванням, кліматом та наявністю природних ресурсів, а також ресурсів праці і капіталу. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

По́діл пра́ці, суспільний поділ праці — об'єктивний процес розчленування окремих видів праці, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особливості цього явища.

По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть показані історичні етапи розвитку поділу праці.

По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами — в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства.

По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Міжнародний поділ праці — це концентрація виготовлення окремих видів товарів у тих країнах, де їхнє виробництво є економічно вигідним у зв'язку з географічним розташуванням, кліматом та наявністю природних ресурсів, а також ресурсів праці і капіталу. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Економічна діяльність - це є процес суспільного виробництва, який спрямований на створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Це ще й виробництво самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їх фізичного існування, а також реалізація і розвиток їх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа.

Праця - людська діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Але створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без посередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес, тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз:

1) безпосередньо виробництва;

2) розподілу;

3) обміну;

4) споживання.

Економічна діяльність як процес виробництва - це взаємодія продук­тивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволю­ційний, так і стрибкоподібний.

Важливою особливістю економічної діяльності є створення не тільки матеріальних, але й нематеріальних благ та послуг, значення яких досягло високого ступеня в сучасних умовах.

Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох фак­торів:

а) особистого;

б) речового (типи факторів виробництва).

Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільно-корисною працею в галузях матеріального і нема­теріального виробництва. Це - працівники промисловості, будівництва, сільського господарства і т.п., тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послу-га).

Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва то­му, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила - здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матері­альних і духовних благ.

Речовий фактор - виробництва - це засоби виробництва: предмети й засоби праці. Це - речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні і духовні блага.

Предмети праці включають всі ті предмети, на які спрямована праця людини, а саме:

а) предмети, що дає природа;

б)сировина;

в) вторинні ресурсі;

г) штучно створені матеріали (тканини, полімерні, керамічні матеріа­ли). ;

Засоби праці - ті засоби, за допомогою яких людини впливає на предмет праці. Вони включають:

а) знаряддя праці: машини, верстати, автомати та ін.);

б) "безмашинну" техніку (електричне розрядження, хімічний і елект­ричний процеси);

в) "судинну" систему виробництва (трубопроводи, цистерни й інше обладнання);

г) виробничі будови, споруди, шляхи.

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах та ре- гіонах економіки.

Наприклад:

Функції факторів виробництва розрізняються. Робітник створює засо­би виробництва, визначає .їх призначення і приводить їх у дію в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення тру­дової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матері­альна основа їх розвитку в процесі виробництва.

Функція виробника як особистого фактора виробництва полягає у ви­користанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів та сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукуп­ність фізичних та інтелектуальних здібностей людини складає її робочу си­лу.

Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітни­ки продуктивно трасформують предмети праці.

Функція — причина належить живій праці, а функція-наслідок - засо­бам виробництва.

Вирішальну роль в еволюційному розвитку економічних систем віді­грає суспільний поділ праці. Він визначає не тільки структуру та організа­ційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, ай базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання.

Інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання, це суспільна форма прояву розвитку економічних потреб.

Економічний інтерес - це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Це мотив та стимул соціальних цілеспрямованих дій економічних суб'єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Інтереси безпосередньо пов'язані з психологією, звичаями, культурним рівнем і свідомістю людей. Безумовно, що економіка не може функціонувати і розвиватися поза інтересами людей. Вони прямо впливають на цільові установки і мотивації економічної діяльності господарюючих суб'єктів.

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив, клас, суспільство в цілому. Об'єктом економічного інтересу є результат суспільного виробництва (продукт, послуга тощо), який іде на задоволення цієї потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів.

Економічні інтереси класифікуються за різними критеріями. Найбільш важливою є класифікація інтересів за ознакою суб'єктивності. Відповідно до цього підходу виділяють такі види інтересів: особисті (найманого працівника і роботодавця, учителя, депутата), сімейні інтереси домогосподарств, фірм, окремих демографічних груп, колективні, національні, визначається їх вагомість та роль у системі економічних інтересів, що склались на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

За об'єктами інтересів виділяють майнові, матеріальні, фінансові, інтелектуальні, духовні, соціальні інтереси.

Узагалі економічні інтереси як усвідомлені потреби відповідають та відображають види і структуру потреб.

Визначальним у системі інтересів суспільства завжди є особистий інтерес, навіть якщо людина є членом певного колективу. Різноманітність суб'єктів господарювання та їхніх особистих інтересів визначають і складність їхньої реалізації, складність економічних відносин.

Основні засоби реалізації інтересів особистих (приватних) є зростання індивідуальних доходів за рахунок заробітної плати в умовах найму; колективних, групових - виступає накопиченням колективного багатства, максимізація прибутку, фонду заробітної плати; державних (суспільних) є державна підприємницька діяльність, зростання економічної ефективності суспільного виробництва і національного доходу

Державний інтерес має такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів

господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення дер-

жавних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);

б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку державної системи, що є

кооперативним придатком до інтересів держави;

в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства - держава не

може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному

суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу

Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо.