2. Зміст та структура курсової роботи

Курсова робота повинна містити вступ; основну частину; висновки.

Курсова робота мусить мати чітку логічну побудову з відповідними складовими елементами. Для цього потрібно скласти план, на основі якого пишеться курсова робота.

Вступ. Розкривають актуальність теми, дають оцінку сучасного стану досліджуваної проблеми з посиланням на певні літературні джерела, доробок науковців, які займаються вирішенням обраної для дослідження проблеми, визначають мету й завдання, об’єкт і методи дослідження.

Об’єкт дослідження — це процес або явище, на яке спрямована пізнавальна діяльність та яке породжує проблемну ситуацію і є обраним для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Саме на предмет дослідження спрямована основна увага автора, оскільки предмет дослідження визначає тему курсової роботи, яка визначається на титульному аркуші як його назва. Визначають мету і завдання дослідження. Методи дослідження доцільно перерахувати не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно, вказуючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом.

Основна частина роботи передбачає глибоке і всебічне висвіт­лення головних проблем теми. Вона поділяється на ряд розділів. Першим з них є огляд літератури за темою роботи. Рекомендації з його виконання див. нижче. Другий розділ присвячується дослідженню теоретико-методологічних аспектів теми, а третій — питанням практичного аналізу досліджуваної проблеми, стану відповідних питань в українській економіці.

Висновки. Стисло підсумовано результати дослі­джуваної проблеми, зроблено теоретичні висновки і практичні ре­комендації, виходячи зі змісту роботи.

Загальні вимоги. Робота виконується українською мовою, у науковому стилі. Слід уникати в роботі зарозумілих висловів, потрібно викладати свої думки чітко, логічно, не припускаючись повторів і помилок, уважно стежити за тим, щоб у роботі не було супереч­ностей між окремими її положеннями.

Власна позиція автора в кожному випадку має бути належно обґрунтованою.

Наукові джерела слід використовувати творчо. Запозичення чужих думок без посилання на автора й просте переписування не дозволяється.

3. Рекомендації до виконання огляду літератури за темою роботи (це є перший розділ Вашої роботи)

Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження. Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов´язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою. Уміти працювати з книгою (журналом, статтею тощо) – це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним для виконання наукового дослідження. Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури. Причому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві видання.

Інша методика полягає в тому, що від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як свідчить досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Функції огляду літературних джерел:

1) виявляє досягнення науки та недоліки, помилки і прогалини;

2) сприяє визначенню основних поглядів фахівців на проблему з огляду на те, що вже зроблено в науці;

3) дозволяє визначити актуальність, рівень розробленості проблеми, яку вивчає дослідник;

4) надає матеріал для вибору аспектів і напрямів дослідження, його мети й завдань, а також теоретичних побудов;

5) забезпечує достовірність висновків і результатів наукового пошуку, зв’язок концепцій із загальним розвитком теорії.

Основні завдання огляду літератури:

• ознайомлення з матеріалами за темою роботи, їх класифікація, відбір найцінніших досліджень, основних, фундаментальних робіт, базових результатів. При цьому слід вивчати літературу не лише з вузької теми, а й з більш широких тем, близьких до теми дослідження. Це дасть змогу дати загальну характеристику галузі дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми;

• виявлення основного кола науковців, які досліджували тему, вивчення їх внеску в розробку проблеми;

• виявлення найцікавіших, але недостатньо висвітлених напрямів досліджень, які могли б стати темою роботи.

Етапи огляду наукових джерел:

• загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

• побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

• читання за послідовністю розміщення матеріалу;

• вибіркове читання окремих частин;

• виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

• критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (курсової, дипломної, статті, монографії, дисертації тощо).

Що має бути викладене в огляді джерел:

Щоб уникнути примітивності і помилок в огляді літературних джерел, слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:

– сутність даного явища, процесу (висвітлення базових термінів і понять);

Щоб понятійний апарат був науково обґрунтованим, треба проаналізувати визначення понять різними вченими і порівняти між собою і з тими, що сформульовані в державних стандартах, енциклопедіях, енциклопедичних словниках, як загальних, так і галузевих. Це важливо зробити тому, що в кожній науці своя наукова мова. Терміни і поняття в побутовій мові часто не відповідають їх науковому тлумаченню.

– що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

– погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

– які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

– які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

Таким чином, огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми. Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.

Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції. Працюючи над чужими текстами, слід фіксувати власні думки, ідеї, що виникли під час знайомства з працями вітчизняних і закордонних авторів. Не дозволяється виключно дослівне цитування інших авторів – за умови висвітлення будь-якої точки зору тих чи інших вчених, наведення прямих цитат чи переказу тексту, студент має підсумувати наведені матеріали, висвітливши в лаконічній формі своє власне ставлення до цього, свою думку до відповідного предмету дослідження чи його окремої сторони.

На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша, ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати, або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд – це по суті «пошукове читання». Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях. Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання – це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погляду на речі.

Можлива дещо інша методика опрацювання літературних джерел. Аркуш паперу ділять навпіл вертикальною рискою. З лівої сторони записують зміст прочитаного, а з правої – свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід указувати не лише бібліографічний опис джерел, а й шифри предметних рубрик, які відповідають розділу наукової роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення записів при читанні літератури є обов´язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне – зафіксувати уявлення про дане джерело інформації і по можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

При попередньому вивченні літератури студент знайомиться зі станом науки в цілому і розробки конкретного напряму зокрема, виписує ідеї, які можуть стати базовими, узагальнюючими щодо даної проблеми (що спільного, чим відрізняються підходи вчених), дає точне визначення понять, належним чином оформляючи цитування. Вивчення літератури з обраної теми слід починати з робіт загального характеру, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук іншої літератури.

Цитування джерел

Особливою формою наведення фактичного матеріалу в тексті роботи є цитати, які органічно вписуються в дослідження. Їх використовують для того, щоб без перекручувань передати думку автора першоджерела, для ідентифікації та порівняння різних поглядів тощо. Виходячи з їхнього змісту, студент в процесі виконання курсової роботи здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів. Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватися таких правил:

• цитати мають бути точними;

• не можна перекручувати основний смисл поглядів автора;

• використання цитат повинно бути оптимальним, тобто визначатися потребами розробки теми роботи;

• необхідно точно наводити джерело цитування;

• цитати мають органічно «вписуватися» в контекст роботи.

Поряд з прямим цитуванням часто використовують переказ тексту першоджерела. У такому разі текст переказу старанно звіряють з оригіналом.

Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Переліку використаних джерел». Їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослідженням цього аспекту проблеми». Якщо наводять цитату або статистичні дані з джерела з великою кількістю сторінок, крім номера зазначають сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф.Котлера, доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження [43, с 234]...».