Тема 6. Українська культура XIX століття. Становлення української національної ідеї. (2 год.)

Мета заняття:

Навчальна: ознайомлення зі специфікою історико-культурного розвитку західного та східного регіонів України, розкриття причин радикалізації українського руху та закономірності поєднання у національно-визвольному русі ідей українофільства та федералізму з ідеєю незалежності, ідей соціального та національного визволення; показати значення цих процесів для піднесення української науки та художньої культури в ХІХ ст.

Розвиваюча: розвиток пізнавальних інтересів курсантів, умінь аргументовано обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитися до протилежних думок, користуватися науковою термінологією, аналізувати,оцінювати, пояснювати, давати різнобічну характеристику особистостям української культури, розкривати внутрішні мотиви їхніх дій.

Виховна: виховання наполегливості в здобутті знань із дисципліни, потреби у постійному культурному розвитку й моральному вдосконаленні, на прикладі яскравих особистостей української культури ХІХ ст. Т.Шевченка, І.Франка, М.Драгоманова та багатьох інших виховувати почуття патріотизму, відданості українському народові.

Опорні поняття: українофільство, ліберальний націоналізм, неославістський рух, циркуляр, романтизм, критичний реалізм, дворянський, народницький та революційно-демократичний періоди національно–культурного відродження, культурно-просвітницька діяльність, "Українське відродження", «Кирило-Мефодіївське братство», «Руська Трійця», громада, імпресіонізм, українська національна ідея, нація.

П Л А Н

1. Ідеї романтизму й слов'янського відродження. Початок національного культурного відродження українців.

2. Кирило-Мефодіївське братство, «Руська трійця», громади.

3. Освіта, література, музика, театр, архитектура, живопис.

4. Видатні діячі українського національно-культурного та політичного руху: М.Драгоманов (1841-1895), І.Франко (1856-1916), М.Грушевський (1866-1932), Б. Грінченко (1863-1910)

Суспільно-політичні обставини формування модерної української культури. Дворянський період національно-культурного відродження та його культурні здобутки. Формування української національної ідеї в середовищі українського дворянства. Поява перших загальних праць з історії України. «Історія Русів» як визначний твір української національно-політичної думки, проблема його авторства. В.Каразін та заснування Харківського університету. Формування нової української літератури. «Енеїда» І.Котляревського та народна мова в українській літературі. Витоки українського романтизму. Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, Л.Боровиковський, М. Костомаров, А. Метлинський. Організаційне оформлення світського театру. Поява професійного театру. Класіцизм в українській культурі. І.Мартос, В.Демут-Малиновський, К.Тон.

Специфіка історико-культурного розвитку західного та східного регіонів України. Романтизм в української культурі, его характерні риси та значення.

Українська культура другої половини Х1Х століття. Народницький період національно-культурного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство та формування української національної ідеї. Творчість Т.Г. Шевченко, яка відкрила новий, вищій етап у розвитку української літературі і культури в цілому. В його творах органічно поєднано нещадне викриття самодержавно-кріпосницького ладу, тиранії, паразитизму поміщиків з оспівуванням визвольних прагнень народу, героїв-борців за його інтереси. Шевченко отстоював ідею єднання всіх слов’янських народів. Традиція Шевченко, що її наслідували українські митці, це боротьба за інтереси народу. З появою "Кобзаря" з перекладами творів генія українського народу на основні європейські мови вітчизняна культура, література придбала всесвітнього значення. Багатогранність творчості великого Кобзаря: романтичні, реалістичні, інші характеристики його спадщини. Історичне значення творчої діяльності Т.Шевченко.

Українська культурно-історична й філософсько-етична думка створила оригінальні концепції культурно-історичного процесу, які багато в чому були пов’язані з раннім слов’янофільством, і особливо з культурологічними поглядами Й.Г. Гердера та німецьких романтиків. Велику роль у цьому процесі відіграли праці М.Костомарова, П.Куліша, твори Т.Шевченка, діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Основні ідеї братства були викладені в "Книзі буття українського народу", історичних творах Костомарова "Две русские народности", "Мысли об истории Малороссии", П. Куліша "Повесть об украинском народе" та ін. Важливіша думка: про особливі риси українського народу та його культури - волелюбність та природний демократизм, поетичність і віротерпимість. Інші думки - соціально політичні: про право кожного народу на державну самостійність, вільний розвиток мови та національної культури. Журнал "Основа". Ці ідеї, та інші, наприклад, "українську ідею", що активно розробляв М. Грушевський, усе піднесення української мови, літератури, мистецтва, культурного життя було в умовах досить жорстокого наступу реакційних, шовіністичних сил (указ П.Валуєва 1863 р., Ємський указ 1876 р.), коли заборонялось усе українське, стверджувалось, що його (українського) - мови, літератури, народу - не існує і т.п. навіть українські пісні дозволялось виконувати в концертах російською або французькою мовами. Існували цензура з цього приводу. Були й полегшення після звернення громад, але принципіальні ж заборони і обмеження зосталися в усій силі. Тому велика культурна робота була перенесена до Галичини: народовці зросли в числі і силі, працювали на ниві просвіти та літератури (приїжджали туди й мешкали там Куліш, Кониський, Нечуй -Левицький та ін.)

Важливішим фактором зрілості будь-якої нації є ступінь досягнень у мистецький сфері: формування національних шкіл у різних видах мистецтва, насамперед літературі, бо вона тісно пов’язана (через вербальну форму втілення образів) з іншими сферами духу (наукою, філософією тощо). Цей фактор як здійсненний та існуючий ми констатуємо саме в період, що ближче до кінця XIX ст. В літературі вже став Шевченко, а потім Куліш, Марко Вовчок, Федькович, Нечуй-Левицький та ін. А потім Франко, Леся Українка - і можна вже казати, що література має неперевершені, класичні зразки: школа національна в літературі є. В театрі це Старицький, Кропивницький, Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський, Заньковецька - це вже школа театральна. У музиці започаткував її М.Лисенко.

Найбільша постать після Шевченко - І.Франко. Політика і поезія, публіцистика й філософія, новелістика й літературна критика, повість і історія, література перекладів і редагування часопису - все це на найвищому якісному рівні. Його літературні та наукові писання придбали йому славу європейського письменника. Доля українського народу, його мови й культури, стремління простих селян і робітників до волі - постійні теми творів Франка. Шанування він мав за велику громадську роботу, публіцистично-журналістську діяльність.

У Франка, а також П. Грабовського, М. Коцюбинського, Лесі Українки відбились і нові для того часу для Західної України настрої до демократичних змін у суспільстві, про революційні настрої, що від європейських столиць до столиць російських простягали промені свого впливу. Це Франкові "Бориславські оповідання" та ін., Нечуя-Левицького "Микола-Джеря" та ін.; твори П. Мирного, драми Карпенка-Карого та ін. Суспільно політична думка відома писаннями М. Драгоманова (що став духовним вождем цілого покоління), Д.Антоновича, М.Грушевського, В.Винниченка та ін.

Еволюція українського музичного мистецтва. Виникнення української опери. М.Гулак-Артемовський («Запорожець за Дунаєм»), М.Аркас, П.Сокальський. Пісенний репертуар в музичному мистецтві. М.Леонтович, М. Лисенко. Внесок М.Лисенка в українську музичну культуру.

Проблеми радикалізації українського руху в ХІХ ст.; загальна характеристика процесу становлення і діяльності культурно-просвітницьких організацій в Західній Україні та їх значення у соціально-політичному житті регіону. Закономірність поєднання у національно-визвольному русі в Україні ідей українофільства та федералізму з ідеєю незалежності, ідей соціального та національного визволення. Значення національних і соціальних змагань в українському русі для піднесення української науки та художньої культури; на прикладі яскравих особистостей української культури - І.Франка, Б.Грінченка, М.Драгоманова.

Наприкінці XIX ст. виступає на громадську арену нове покоління українців, вихованих у поняттях і поглядах безкомпромісного українського націоналізму на широкій європейський основі, що розуміли значення культурної діяльності, займалися нею, але хотіли добути для українського народу всю повноту національних і політичних прав, йдучи поруч із всеросійським визвольним рухом, але своїм окремим шляхом. Тому й прізвища тут знайомі, бо демократично-революційний рух, як і національний потребував самих активних й талановитих людей. Харківський гурток українських студентів під проводом Д. Антоновича - потім Революційна Українська партія. Після жовтня 1905 р. - українські партії, клуби, товариства "Просвіта", українські видання. Участь у виборах в Думу. "Товариство Українських Поступовців". Столипінська реакція. Політична боротьба за автономію України.