Загальні проблеми наукової мови

Проблеми наукової мови далеко не вичерпуються її спадкоємним оновленням. За своїм змістом ці проблеми предметні, належать теоретичному, методологічному та рефлексивному предметам і як такі, що пов'язані з розвитком науки - історично невичерпні.

Провідний принцип формування наукової мови, понять і термінів науки наголошує важливість відповідності між пізнаваною сутністю об'єкта, означуваним змістом поняття і прочитанням терміна. Вимога принципу спрямована на об'єкт, його наукове відображення - і на мову знання.

Найчастіша невідповідність між сутністю, поняттям і терміном - через недотримання відмінностей між об'єктною і предметною науковою мовою.

Об'єктну наукову мову характеризує таке правило: відображаючи частину об'єктивної реальності, слід витримувати належну об'єктивність і в понятті, і в терміні. Наприклад, об'єктивна реальність - приповерхнева земна оболонка, зосередження взаємопроникних і взаємодіючих геокомплексних, геокомпонентних, геоелементних, геофакторних складових - знаходить відображення у науковому понятті про комплексне, інтегративне природно-антропогенно-соціогенне утворення глобального рівня і передається терміном ландшафтна оболонка. Понятійно-термінологічне трактування цього утворення як "географічної" оболонки, що триває з 1930-х років дотепер - хибне, некоректне. Адже тут об'єктній, первинній щодо пізнання сутності дано наймення за назвою науки, тобто вторинне, предметне означення.

Предметну наукову мову характеризує вжиток понять, які перелаюються термінами з кореневими складовими, що означають "опис", "вчення", знання, дослідження. В першу чергу це визначення географічний, ландшафтознавчий, екологічний тощо. Про це йтиметься далі.

Некоректності та невідповідності, подібні тим, які несе термін "географічна оболонка", мають глибокі корені й далекі наслідки. Ці невідповідності з термінологічних стають понятійними, далі переходять у теоретичні, а через теоретичні нечіткості й помилкові терміни набувають небажаного і відверто неправильного методологічного звучання та змісту. Тобто результати й корені термінологічних неточностей і помилок сягають теорії та методології науки.

Наведений приклад фіксує немислиме внесення геофафічності безпосередньо до земної оболонки. При цьому понятійному об'єктивно-матеріалістичному змісту надано суб'єктивно-ідеалістичної термінологічної форми.

Наслідками такої невідповідності в науковій мові, крім хибного відображення наукового змісту, є деяка запрограмованість нечіткого, або і помилкового сприйняття відображеного наукового змісту, некритичного ставлення до понять і теорій, неусвідомлена вимушеність сприймати їх не за об'єктивним змістом із адекватною формою, а за звичкою, як відомий зміст із погодженою, умовною формою його відображення. Тобто семантичні, змістовні елементи наукової мови частково підміняють семіотичними, знаковими.

В результаті такої підміни в неформалізованих науках прищеплюється некритичне, нечітке сприйняття наукового змісту і його термінологічної форми, науковці звикають до недбалості в науковій мові, як до норми. Від цього потерпають освіта і перспективи розвитку науки. її горизонт, означуваний, як і все в науці, науковою мовою, майбутні дослідники успадковують нечітким, непевним.

Треба розрізняти невідповідність термінів поняттям і різночитання понять і термінів внаслідок плюралізму думок. Суперечливу невідповідність знімає чергове оновлення; плюралістичні відмінності, теж суперечливі, при потребі можуть бути усунуті шляхом узгодження ідей і пошуку узагальнюючих положень. Але не шляхом уніфікації - вона згубно позначається на перспективах розвитку науки, як усякий гніт авторитарності.

Прикладом подібного узагальнення є з'ясування істини щодо так званих трьох розумінь ландшафту - індивідуального, типологічного та загального. Всі вони склались у 1940-1950-і роки, прихильники кожного розуміння наполягали на своєму баченні як єдино правильному. А в 1980-і роки стало очевидним, що всі дослідники-суперечливці однаковою мірою і праві, й неправі. Бо кожне розуміння відповідає об'єктивній дійсності - індивідуальним, типологічним, загальним властивостям одних і тих же ландшафтних утворень. Але істина одна, і з нею найбільше співвідноситься не одне якесь розуміння, а поєднання всіх трьох розумінь як належне відображення різнопланових, а тому рівноцінних сутнісних властивостей ландшафтів. Разом з тим різні думки дослідників були небезпідставними: за певних умов кожна з названих ландшафтних властивостей може проявити себе як панівна.

Ряд уточнень понять і термінів, як і щойно наведений приклад, на кінець XX ст. втратили проблемну гостроту, набули робочого вжитку як побіжні вдосконалення. Представимо їх на конкретних прикладах.

Підведення під загальніше поняття. Про подібне вже йшлось - щодо морфологічної структури ландшафту (підрозділ 4.2, с. 254). Поняття про неї підведене під поняття просторової ландшафтної структури, зокрема локальної структури ландшафту і співвіднесене з його горизонтальною, або латеральною структурою.

Уточнення меж поширення поняття чи терміна. Уточнення в бік розширення меж: поняття ландшафтне утворення відповідає не лише ландшафтним комплексам, а і ландшафтоутворюючим компонентам. Підставою для такого розширення меж поняття є розуміння ландшафтної сутності як взаємодії компонентів, факторів, елементів ландшафтоутворення і впливових геокомплексів. Геокомпонент зазнає такого ж впливу цих складових і його можна розглядати як носія ландшафтоутворюючих взаємодій.

Уточнення меж поширення поняття в бік звуження: загальнонаукові поняття геокомплекс, геосистема в сучасній природничій географії вживаються у значенні природничо-географічних об'єктів, хоча в науках про Землю із цими ж поняттями і термінами можна співвідносити значно ширше коло сутностей -об'єкти планетології та геології, наприклад, ядро Землі. Для коректного конкретно-наукового вживання цих понять, фактично родових, їх потрібно уточнити, звузивши видовими означеннями: ландшафтний комплекс, ландшафтна система.

Термінологічне розшарування єдиного поняття. У прикладних природничо-географічних дослідженнях одним із перших такого розшарування зазнало поняття оцінка, яким позначали і процес визначення співвідносної цінності певного об'єкта, і результат такого визначення. Розшарування дало можливість окремим терміном - оцінювання - позначити першу частину поняття, тобто процес визначення цінності; за другою частиною поняття -результат оцінювання - залишився термін оцінка.

Розширення понятійно-термінологічного апарату за рахунок нововведень. У природничій географії та географії загалом подібне інтенсивне збагачення наукової мови триває у зв'язку з опрацюванням інтегративних досліджень. В результаті, наприклад, з'явились нові еколого-географічні поняття і терміни, які будуть розглянуті тут далі: еколого-географічний об'єкт, екологічний суб'єкт, екосередовище, екостан, екоситуація, екологічна природничо-географічна проблема, критерій екологічної оцінки, еколого-географічна експертиза.

Реакція на некоректність визначень. Кілька загальних і конкретних прикладів такої реакції вже наведено: оновлення понять і термінів, уточнення меж поширення, термінологічне розшарування понять. Існують ще й інші шляхи загального підходу до подібного реагування. Це застосування формально-логічних методів формування і контролю понять, їхнього змісту, встановлення правил термінології.