Ноосферогенез як планетне явище

Від ландшафтної оболонки до ноосфери. Дослідження ноосферогенезу, тобто процесу формування сфери розуму як планетного явища, для географа не може бути абстрагованим від матеріального субстрату цього значною частиною ідеального процесу - від ландшафтної оболонки та від наукових знань про неї. Представники інших природничих наук матеріальний субстрат цього процесу нерідко вбачають у біосфері та геоматичному її оточенні. Таке об'єктне трактування біосфери наближається до тлумачення географами ландшафтної оболонки.

Географи не можуть співвідносити процес формування ноосфери лише з біотоцентричним уявленням про біосферу, бо вони володіють науковими знаннями про змістовно багатшу земну реальність - про біотично-геоматичну ландшафтну оболонку. Та навіть і при вузькому об'єктному баченні біосфери дослідження ноосферогенезу закономірно охоплює зміни й перетворення, що відбуваються не лише в біосфері, а також у соціосфері й техносфері. Воно має з'ясувати співвідношення між собою усіх згаданих геосфер і, крім того, стосується вдосконалення соціальної і територіальної організації суспільства. Проте матеріальною основою всього згаданого, саме земним субстратом тривалого процесу ноосферогенезу, є ландшафтна оболонка, у просторово-часові та змістовні межі якої входять і біосфера, і соціосфера, і техносфера.

Одне із вузьких, біологізованих трактувань ноосфери - це розгляд її як можливої модифікації біосфери Землі. У такому разі період формування і розвитку ноосфери можна розглядати як ноосферну стадію розвитку біосфери - і, в ширшому баченні, - ландшафтної оболонки в цілому.

Тейяр де Шарден про ноосферогенез. Видатний вчений-еволюціоніст уявляв ноосферогенез як процес, що стосується вищих стадій розгортання земних еволюційних потенцій, у черговості: людська стадія - соціальна -ноосферна. В усьому еволюційному процесі, який Тейяр аналізував і стосовно неживої природи теж, основним древом еволюції він вважав те, котре привело до людини. Це древо слугує стрижневою лінією, яка веде до ноосфери. Систематизувавши знання і розвинувши вчення про переростання біосфери в ноосферу, Тейяр де Шарден один із перших побудував учення про ноосферу як інтегративну еволюційну дисципліну.

У книзі "Феномен людини" П.Тейяр де Шарден так трактував передумови утворення ноосфери та процес ноосферогенезу, або ноогенезу, як він його називав: "Починаючи з нечітких контурів молодої Землі, ми безперервно простежували послідовні стадії одного й того ж великого процесу. Під геохімічними, геотектонічними, геобіотичними пульсаціями завжди можна впізнати один і той же глибинний процес - той, котрий, матеріалізувавшись у перших клітинах, продовжується у створенні нервових систем. Геогенез, сказали ми, переходить у біогенез, який у кінцевому рахунку є не що інше, як психогенез.

...Признавши й виділивши в історії еволюції нову еру ноогенезу, ми відповідно змушені у величному поєднанні земних оболонок виділити пропорційну даному процесові опору, тобто ще одну плівку. Навколо іскри перших рефлексуючих свідомостей став розгоратись вогонь. Осередок горіння розширився. Вогонь розповсюдився все далі й далі. В кінцевому підсумку полум'я охопило всю планету. Лише одне тлумачення, лише одна назва здатна виразити той великий феномен — ноосфера. Така ж велика, але, як побачимо, значно цілісніша, ніж усі попередні покриви, вона дійсно є новим покривом, "пластом, який мислить", котрий, зародившись у кінці третинного періоду, розгортається з тих пір над світом рослин і тварин - поза біосферою і над нею" [Тейяр де Шарден Я., 1987, с. 148-149].

Вслід за виникненням ноосфери почався процес її розгортання, експансії. Тейяр де Шарден розкриває закономірність цього процесу: "Людство, спонукане невиразним інстинктом, прагне вийти за вузькі межі місця свого виникнення і розселитися по всій Землі.

Думка стає множиною, щоб завоювати весь населений простір поверх будь-якої іншої форми життя. Іншими словами, дух тче і розгортає покрив ноосфери.

У прагненні до примноження й організованої експансії резюмується і в кінцевому рахунку виражається - для того, хто вміє бачити, вся передісторія і вся історія людства, з часу його походження і до наших днів" [там же, с. 155].

Дух, який "тче і розгортає покрив ноосфери", за Тейяром де Шарденом -це багатоскладовий Дух Землі. Головні його складники-характеристики -людство, наука і мегасинтез, або одностайність, в універсумі. Автор концепції не виключав, що "...тканина універсуму, ставши мислячою, ще не закінчила свій еволюційний цикл і що, отже, ми йдемо до якоїсь критичної точки попереду" [там же, с. 199].

Заключну картину фізичного і психічного стану, в якому буде перебувати наша планета при наближенні до точки свого дозрівання, точки Омега, Тейяр де Шарден характеризував неоднозначно - двома майже протилежними припущеннями.

За першою, обнадійливою гіпотезою, "...зло на завершальному етапі Землі перебуває в мінімумі. Нам не треба буде більше боротися проти гострих форм голоду і хвороб - вони переможені наукою. Під дією все гарячіших променів Омеги припиняться ненависть і міжусобна боротьба, переможені почуттям Землі і почуттям людини. У всій ноосфері буде панувати якась одностайність. Завершальна конвергенція відбудеться мирно" — і, як зазначив автор, в той же час - при граничній напрузі, оскільки мова йде про наближення до критичної точки [с. 226].

Друга гіпотеза - цілком апокаліптична: "Смерть планети, яка матеріально вичерпала себе; розрив ноосфери, що розділилася в питанні про форму, в яку необхідно увібрати свою єдність, і одночасно, надаючи події всі її значення і всю важливість, звільнення того процента універсуму, який зуміє крізь час, простір і зло ретельно синтезуватися до кінця" {Тейяр де Шарден Я., 1987, с. 226-227].

В.І.Вернадський про розвиток ноосфери. За його уявленнями, провідним і по суті єдиним чинником створення ноосфери є наукова думка людства. Вернадський писав про роль наукової думки в ноосферогенезі так: "Ми саме переживаємо її яскраве входження в геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї живої речовини - цивілізованого людства — на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і стану людської праці біосфера переходить до нового стану - в ноосферу" [Вернадський В.І., 1988, с. 27].

На думку В.І.Вернадського, "Ноосфера - біосфера, перепрацьована науковою думкою, що підготовлювана процесом, який ішов сотні мільйонів, може мільярди років... Звідси витікає, що біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу, тобто що в історії народів, які її населяють, відбудуться події, потрібні для цього, а не такі, що цьому процесові суперечать" [1988, с, 46].

Попри весь оптимізм засновників учення про ноосферу, їй ще лише належить здійснитися, бо серед реалій нинішньої ландшафтної оболонки Землі можна простежити хіба що окремі елементи і вияви ноосфери, які, одначе, прогресують і утверджуються. В.І.Вернадський писав: "Можна вважати, що в межах 5-7 тис. років, дедалі зростаючи в темпах, відбувається безперервне створення ноосфери і міцно - в основному без руху назад, але із зупинками, які стають дедалі менш тривалими, - відбувається зростання культурної біохімічної енергії людства. Росте усвідомлення, що цьому зростанню нема неподоланних меж, що це стихійне геологічне явище" [Вернадський В.І., 1988, с. 149].

Традиційним фокусом наукових інтересів В.І.Вернадського було життя і жива речовина як центральна сутнісна субстанція біосфери. Тому і в проблемах дослідження трансформації сфери життя, власне у становленні ноосферогенезу, науки, які вивчають земні форми життя - біологічні науки - на думку вченого, "повинні стати нарівні з фізичними та хімічними серед наук, що охоплюють ноосферу" [1988, с. 183]. Те саме можна сказати про природничо-географічні науки: підстави для цього дає відома об'єктна роль ландшафтної оболонки та відповідна роль предметних знань ландшафтознавства і всієї природничої географії.

Едуарду Леруа й ГГєру Тейяру де Шардену віддають належне як першим авторам публікацій про ноосферу, першим авторам ідеалістичної концепції ноосфери; а ґрунтовне матеріалістичне опрацювання цієї концепції пов'язують з ім'ям В.І.Вернадського.

З наведених фрагментів творів Тейяра де Шардена і Вернадського чітко помітна характерна відмінність їхніх трактувань ноосфери. Шарден пов'язував формування ноосфери з експансією просто думки, з духом, тобто загалом із розвитком людства на Землі, за його термінологією - з мегасинтезом індивідуального і колективного в універсумі. Вернадський, працюючи над цією проблемою на кілька років пізніше, дійшов висновку, що формування ноосфери слід пов'язувати з експансією наукової думки.

Вчення ВЛ.Веунадського і розвиток ноосферології. Структуру наукового знання Вернадський розглядав як вияв ноосфери — викликаного науковим знанням нового стану біосфери. Це положення може бути вихідним, визначальним і продуктивним як теоретична основа розвитку ноосферологічного міждисциплінарного дослідницького підходу. Виділене курсивом положення має для підходу і керуюче методологічне значення.

Особливостями вчення про ноосферу, його характерними рисами, привабливими для різних науковців, є змістовна багатоскладовість - і податливість цього вчення для подальшого розвитку. Друга риса є закономірною властивістю будь-якої евристичної теорії. Частково це — наслідок незавершеності опрацювання концепції ноосфери її творцями, зокрема В.І.Вернадським. Про таке не раз ішлось у науковій літературі.

Тривале - три чверті століття - опрацювання концепції ноосфери результувалося кількома новими реаліями, істотними набутками людства, яких раніше не було. Це в першу чергу нове за своїм змістовним синтезом ноосферологічне знання і нова синтезна галузь наукових знань — ноосферологія. Це також нові світоглядні засади - ноосферологічні, якими збагачуються послідовники В.І.Вернадського та його сподвижників.

Цілком закономірним видається і третій, найпізніший за часом виникнення результат-набуток, початки якого вже простежуються: проникнення ідей ноосфери в усі головні складові людського буття. їхній вплив на суспільну свідомість є реальністю, - як і взаємодія їх із передовими знаннями сучасності. Найпереконливішим свідченням такого проникнення є спроби виходу на ноосферне природокористування.

Ноосферне природокористування вже стало об'єктом цільового дослідження та осмислення філософами і науковцями різних напрямів пізнання. Ще нема підстав для мови про усталення нвого типу прирдокристування, але "деякі його сутнісні ознаки та підвалини вже простежуються в певних соціальних структурах" [Крисаченко В.С₉ 1996, с. 260]. Цей філософ так обгрунтував зміст і означення ноосферного природокористування: ''...відбувається корінні зрушення на теренах використання комунікативних, енергетичних, речовинних та процесуальних феноменів. Оскільки образ нового природокористування визначають як у сфері духовній, так і в галузі інформатики та конструювання, то його можна назвати як ноосферним, так і шформащшо-конструктивним" [там же, с. 260-261].

Конкретні теоретичні опрацювання ноосферного природокористування, набуті в різних науках - геологічних, географічних, біологічних - мають нерівноцінні змістовні критерії та різну переконливість і вартість. У тих опрацюваннях немало декларувань, подань бажаного як дійсного, - але є також наукові пошуки та перші взяті рубежі. Безпосередній досвід практичного осягнення ноосферного природокористування за своїм змістом поки що більше екологічний, ніж ноосферологічний, і отримано його лише на локальному рівні поодиноких експериментальних поселень і господарств.

Ноосфера і реальність

Теперішні соціальні передумови утворення ноосфери такі, що негативні екореалії глобального, регіонального і локального виявлення перемагають позитивний конструктив етнокультурного чи національно-державницького, чи іншого актуального змісту. Соціальні чинники невіддільні і від економічних умов, у яких вони реалізуються, і фактично є соціально-економічними чинниками. Саме в контексті ноосферогенезу необхідно наголосити на безпосередньому зв'язку, на синергізмі - дії разом законів об'єктивної дійсності. З одного боку - це закони макроорганізованої земної природи, за якими розвивається ландшафтна оболонка з усіма своїми реаліями. З іншого -це соціально-економічні закони розвитку суспільства, що визначають перебіг розвитку ноосфери.

Спектр наукових тлумачень ноосфери. Докладний огляд тлумачень ноосфери, які склалися вже після В.І.Вернадського, в розвиток його поглядів, поданий у монографії М.А.Голубця [1997, с. 97-102]. Там же знаходимо полум'яний авторський трактат про ноосферу за Вернадським як сучасний етап розвитку біосфери [с. 103-112] та підрозділ, присвячений сучасним антропічним і техногенним рисам ноосфери [с. 113-126] тощо.

Нинішній спектр сприйняття ідеї ноосфери науковцями широкий і поєднує мало не полярні точки зору. Перші відмінності започатковані самими творцями учення про ноосферу, авторами ідеалістичного її трактування, Е.Леруа та П.Тейяром де Шарденом - і автором трактування матеріалістичного, В. І. Вернадським. Природно, що прихильники і послідовники є в обох трактувань і що на теренах колишнього СРСР із його ідеологічними симпатіями було поширене матеріалістичне трактування ноосфери, за Вернадським.

Великий розвиток отримало тлумачення ноосфери як системи майбутнього, яка буде створена розумно організованим суспільством, розумно ним експлуатована і розумно керована [Боков В.А и др., 1996; Казначеев В.П._У 1989; Камшилов М.М., 1979; Крисаченко В.С., 1996; Яншин А.Л., 1988; ін.]. Таке розуміння ноосфери - футуристичне - чи не найреалістичніше серед інших. Крайнім серед поглядів (і здебільшого публічно не висловлюваним) є повністю критичне, негативне, скептичне сприйняття учення про ноосферу - як занадто ідеального, нереального, утопічного, як такого, що не відповідає теперішній земній дійсності й реальним земним перспективам.

Науці завжди був притаманний певний плюралізм думок, які належали різним дослідникам - представникам різних наукових шкіл, вченим незалежного світобачення із оригінальним власним сприйняттям реалій. Це нормальне і бажане явище, яке дає можливість варіантного, взаємодоповнюючого, взаємозбагачуючого - плюралістичного розвитку наукових напрямів, концепцій, теорій. Автор переконаний, що саме так є і в ноосферології: попри скептичність, у кінці XX століття концепція ноосфери зазнає різнопланового результативного змістовного розвитку.

Не можна погодитись із тими дослідниками, хто беззастережно відкидає ідеалістичне трактування ноосфери як неприйнятне: час на таку ідейну категоричність безповоротно минув. Вчення Тейяра де Шардена про ноосферу слід належно збагнути, збагатити і використати. Автори нових, доповнених бачень ноосфери утворюють широке коло дослідників, представників різних наук, природничих і гуманітарних. Футуристичний розвиток цього поняття і вчення є закономірним, він витає у повітрі, його бачать різні науковці практично одночасно - і фіксують, і по-своєму розвивають.

Ноосфера як матеріально-інформаційна сфера. Як свідчать праці авторів учення про ноосферу, Тейяра де Шардена і Вернадського, поняття про неї несе глибокий світоглядний зміст. Такому первинному змісту слід надавати перевагу перед численними пізнішими тлумаченнями, серед яких є перекручення та звуження до співвідносності лише з вторинними екологічними складовими змісту цього поняття.

Одне з коротких афористичних визначень запропоноване Н.Н.Моісеєвим, за яким ноосфера "означає такий стан біосфери, в якому її еволюція контролюється розумом" [Моисеев Н.Н., 1989, с. 7]. На думку Г.І.Швебса [1998], до цього найконкретнішого визначення слід додати примітку; якщо розум трактувати ширше, ніж це робить традиційна наука.

У кінці XX ст. можна узагальнити, що уявлення про ноосферу поглиблює поняття ландшафтної оболонки з її новоутвореннями - техносферою, і в такій суто матеріальній геосфері дає можливість вбачати і її інформаційно-польові складові. Ними, польовою формою розуму, пронизані геокомпонентні складові ландшафтної оболонки. Аналіз висловлювань В.І.Вернадського, зроблений Г.І.Швебсом у науково-зотеричній площині, дав підстави для твердження: Вернадський інтуїтивно відчував інформаційне поле Землі, але під ноосферою він розумів лише еґреґор геоінформаційного поля, тобто безсилову структурну частину інформаційного поля планети.

За визначенням Г.І.Швебса [1998, с. 257], ноосфера - це система, яка, зокрема, забезпечує взаємодію природи і суспільства "в ім'я стійкого розвитку". При цьому і природа - першооснова всього сутнього, і суспільство -похідне від природи - це не лише матеріальні сутності, а й складні геоінформаційні утворення зі своїми первинними полями аж до геоінформаційного поля, сингулярними інформаційними полями і, нарешті, своїми еґреґорами - інформаційно-польовими структурами, що спрямовують (підштовхують) розвиток подій. Отже, ноосфера - це планетарна матеріально-інформаційна сфера. її можна трактувати як реальну тонкоматеріальну сферу, "в яку еволюціонує еґреґор геоінформаційного поля після його збагачення психічними монадами людей, їхніми мислеформами". Поява ноосфери - це початок нового етапу еволюції геоінформаційного поля [там же, с. 262].

Ноосферологічний дослідницький підхід

Означення галузі ноосферологічного пізнання. Попередній виклад свідчить про існування в науці XX ст. окремого науково-пізнавального напряму

• ноосферологічного, потужного пласта синтезно-інтегративних знань, а також про розвиток відповідного дослідницького підходу. За своїм пізнавальним змістом, за рівнями опрацювання знань цей підхід є одночасно і філософським

• і загальнонауковим міждисциплінарним. Він має славетні імена фундаторів, багату наукову літературу з періодичною включно і перспективні взаємодоповнюючі тенденції розвитку.

Ноосферологія - нова галузь природничого знання, створена світочами науки XX ст. П.Тейяром де Шарденом і В.І.Вернадським. Це синтезний науково-філософський напрям пізнання, який досліджує складний загальнопланетарний об'єкт інтегративної земної природи — ноосферу. Теоретичне забезпечення і опрацювання цього дослідницького напряму складає своєрідний міждисциплінарнний синтез філософсько-світоглядних, загальнонаукових і конкретно-наукових природничих знань. Для належного вирішення наукових пізнавально-дослідницьких проблем ноосферологічного змісту потрібно залучати фахівців з екології - фундаментальної і міждисциплінарної, з ботаніки, зоології, мікробіології, хімії, геології, природничої і соціальної географії, математики, з багатьох інших галузей сучасного природознавства та суспільствознавства. Зміст і конкретне знаннєве наповнення ноосферології на кінець XX ст. ще не є усталеними, вони продовжують розвиватися.

Дослідження ноосферогенезу - це вивчення процесу трансформації ландшафтної оболонки в ноосферу, що відбувається в результаті планетарних виявів впливу речовинних і польових, масо-енергетичних та інформаційних, зокрема духовних складників антропосфери на геокомпонентні й геокомплексні складові приповерхневої земної природи. Таке дослідження не можна зіставити ні з однією окремо взятою із відомих природничих наук; будучи синтезно-інтегративним, воно є змістовно і науково-предметно особливим -ноосферологічним. Як відомо, ноогенічна проблематика і у Тейяра де Шардна відноситься вже не стільки до еволюційно-біологічної, скільки до філософської частини його творчості.

Процес ноосферогенезу є ідеальним і водночас матеріальним.

Дослідження ноосферогенезу як об'єктного процесу, вивчення його ідеальних складових не може бути абстрагованим від його матеріального субстрату. Таким субстратом ноосферогенезу є ландшафтна оболонка, її різнорангові регіональні й локальні ландшафтні складові, а також складові компонентні: морфолітогенні; водні - атмосферні, поверхневі та підземні; повітряні - атмосферні й ґрунтові; біотичні - рослинні, тваринні, мікроорганізменні; поєднані ґрунтові. Знання про ландшафтну оболонку (про ціле) і про ландшафти будь-якого регіону та їхні структурні складові й стани (про частини) потребують взаємного координування. Йдеться про суто ландшафтні, базові складові ноосферогенезу та ландшафтознавчі, теж базові складові наукових ноосферологічних знань про означений планетарний процес і його регіональні та локальні складники.

При дослідженні ноосферогенезу є закономірною увага до змін і перетворень, що відбуваються в глобальних складових ландшафтної оболонки -у біосфері, соціосфері й техносфері. Вона також стосується вдосконалення соціальної та територіальної організації суспільства. Ноосферологічні опрацювання стають особливою предметною складовою вивчення теперішніх земних реалій планетарного масштабу. В географії ці дослідження мають пряме координування з прогнозними і екологічно спеціалізованими побудовами глобалістських орієнтацій.

Важлива функціональна роль діяльності людини в ландшафтній оболонці. Масштаби такої діяльності величезні, її вплив на всі ланки біогеохімічного кругообігу Землі значний, про що свідчать численні публікації природознавців. Проте послідовних глибоких опрацювань проблем природокористування аж до аналізу напрямів стратегії оптимізації навколишнього середовища і гармонізації ноосфери не так багато. Подібні ноосферологічні розвідки виконуються здебільшого в контексті екологічної парадигми [Позаченюк Е.А., 1998; Ситник К.М., Стопко С.М., 1995] та концепції підтримуваного розвитку.

Визначення головних атрибутів ноосферологічних досліджень* За визначеннями основоположників концепції ноосфери та їхніх послідовників, об'єктами ноосферологічних досліджень є: новий стан біосфери, "в якому повинні проявлятися розум і спрямовувана ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила"; виникнення ноосфери та ії складових у біосфері (у ландшафтній оболонці) Землі; складові зовнішніх оболонок Землі: біосфери, "географічної"" оболонки, реалій ландшафтної оболонки; ноосфера як можлива модифікація біосфери; ноосферна стадія розвитку біосфери - і ландшафтної оболонки в цілому; виникненням ноосфери - і процес ії розгортання, експансії; геогенез - біогенез - психогенез - ноогенез; ноосфера -один з етапів космогенезу, особливий стан універсуму, який своїм центром має Бога; гармонізована спільність свідомостей, еквівалентна свого роду надсвідомості; Земля, не лише покрита міріадами крупинок думки, але вкутана єдиною оболонкою, яка мислить, утворює функціонально одну широку крупинку думки в космічному масштабі; ноосфера та гіперорганічна природа соціальних зв'язків; наукова думка людства як провідний і по суті єдиний чинник створення ноосфери; ноосфера - біосфера, перепрацьована науковою думкою; окремі елементи і вияви ноосфери, які прогресують і утверджуються; ноосфера як планетарна матеріально-інформаційна сфера.

До складових предметів ноосферологічного знання відносяться: глобалістський напрям інтегративного наукового природознавства; питання географічного природознавства, які стосуються прогнозних географічних досліджень у глобалістиці; теоретико-методологічні опрацювання, які своїм змістом відповідають опрацюванню ноосферологічного підходу; цільове становлення цього дослідницького підходу; поєднання ідеалістичних та матеріалістичних ідей; відображення історичних і новітнх матеріалістичних трактувань зовнішніх оболонок Землі: біосфери, реалій ландшафтної оболонки; вирішення проблем наукового прогнозування й управління процесом ноосферогенезу, специфічних проблем "геогігієни", "геоетології" тощо; опрацювання адекватних аксіологічних, методолого-світоглядних і етичних засад ноосферології; розкриття закономірностей і прогнозування подальших шляхів взаємодії суспільства з природою; дослідження ноосферогенезу -процесу формування сфери розуму як планетного явища; усвідомлення ландшафтної оболонки як матеріального планетарного субстрату процесу ноосферогенезу; дослідження ноосферогенезу включно зі змінами й перетвореннями, що відбуваються в біосфері, соціосфері й техносфері; ноосферні уявлення як такі, що стосуються вищих стадій розгортання еволюційних потенцій, у черговості: людська стадія - соціальна - ноосферна; прикладне значення ноосферологічних знань у вирішенні глобальних проблем екології та демографії; встановлення крізь простір психічного зв'язку з іншими осередками свідомості, зустріч і взаємне збагачення двох ноосфер, земної та неземної; заключна картина фізичного і психічного стану, в якому буде перебувати наша планета при наближенні до точки свого дозрівання, точки Омега; з'ясування основ наукового бачення сутності ноосфери; ідеалістична концепція ноосфери і зв'язок формування ноосфери з експансією просто думки, з духом, тобто загалом із розвитком людства на Землі; матеріалістичне опрацювання концепції ноосфери і зв'язок формування ноосфери з експансією наукової думки; розгляд структури наукового знання як вияву ноосфери -викликаного науковим знанням нового стану біосфери; соціальні передумови утворення ноосфери; тлумачення ноосфери як системи майбутнього, яка буде створена розумно організованим суспільством, розумно ним експлуатована і розумно керована; критичне, негативне, скептичне сприйняття учення про ноосферу - як занадто ідеального, нереального, утопічного; варіанти подальших подій, або шляхів розвитку біосфери (ландшафтної оболонки); світоглядне й духовне розуміння ноосфери.

Шляхи розвитку і збагачення ноосферологічних знань: цільові науково-пошукові інтегративні розвідки передової дослідницької думки; розвідки, попутні певним теоретичним чи історико-наукознавчим дослідженням не ноосферологічного спрямування; теперішні наукові опрацювання ноосферологічних ідей, здійснювані індивідуально, але "заочно кооперативно", паралельними зусиллями філософів, культурологів, соціоекологів, біологів, геологів, географів; вивчення процесу трансформації ландшафтної оболонки в ноосферу, що відбувається в результаті планетарних виявів впливу речовинних, енергетичних та інформаційних (духовних) складників антропосфери на геокомпонентні й геокомшіексні складові приповерхневої земної природи.

Засоби реалізації ноосферологічного підходу: коректні природничонаукові й філософські осмислення процесу перетворення антропогенної підсистеми біосфери на ноосферу; застосування комплексологічного, системного і найновішого постнекласичного методологічного знання; злиття природничонаукового і соціологічно-гуманітарного пошуку; формування узагальненого образу земного світу, створення його цілісної наукової картини з екологічним обширом знань; синтез міждисциплінарного предметного кола філософсько-світоглядних, загальнонаукових і конкретно-наукових природничих знань - інтеграція і синтез ноосферологічного науково-філософського пізнання.

Природничо-географічна евристичність ноосферологічних знань

Науково-пізнавальна і дослідницька евристичність ноосферологічного знання на перший погляд мало очевидна, але насправді досить висока. Значний евристичний потенціал зумовлений багатою інтегративністю знань, що розглядаються. Належне вирішення наукових пізнавально-дослідницьких проблем ноосферологічного змісту здійснюють, залучаючи різноманітні біологічні знання: з екології - фундаментальної та міждисциплінарної, з ботаніки, зоології, мікробіології, а також із хімії, фізики, геології, природничої та соціальної географії, математики, з багатьох інших галузей сучасного природознавства і суспільствознавства. Навіть за скромнішого переліку реально інтегрованих і синтезованих знань є підстави для визнання, що вони вони відзначаються високим і наскрізним філософсько-методологічним забезпеченням. Подібно риси звичайно значно підвищують науково-дослідницьку евристичність будь-яких конкретно-наукових, а тим більше загальнонаукових знань.

Як згадувалося, в природничій географії знання про ландшафтну оболонку (ціле) і про її складові - ландшафти певного регіону та їхні геокомпонентні, геоелементні, геофакторні складові й стани (частини) потребують взаємного координування. При цьому такі знання зазнають взаємозбагачення. Те саме стосується і суто ландшафтних, базових (субстратних) складових ноосферогенезу та його природничо-географічних і зокрема ландшафтознавчих, теж базових складових відповідних наукових ноосферологічних знань. В інтегративних наукових знаннях про ноосферний планетарний процес і його регіональні та локальні складники, у справжньому синтезному знанні ноосферологічного змісту природничо-географічне знання повинне посідати і посідає особливе місце. Ця обставина ставить немалі вимоги перед природничо-географічним забезпеченням таких знань і заодно сприяє підвищенню природничо-географічної евристичності будь-яких знань про ноосферу. Це пов'язано з тим, що при синтезуванні ноосферологічних знань будь-яким залученим вихідним знанням неминуче належить бути інтегрованими зі знаннями про відповідний планетарний, регіональний чи локальний субстрат ноосферогенезу. Такий субстрат завжди може мати комплексний ландшафтний вираз - і частинний геокомпонентний, геоелементний та геофакторний.

Головна підстава для такого твердження витікає із визначень сутності ноосферогенезу та змісту дослідження ноосферогенезу, означених у цьому підрозділі. Все викладене є не лише зацікавленою точкою зору географа: так складається за об'єктивною логікою досліджень, що відповідають об'єктній сутності земних реалій. Відомо, що негеографи звичайно наголошують визначальну роль біосфери як планетарного просторово-часового утворення, субстратного у процесі ноосферогенезу. Географ, за доступними йому знаннями, повинен уточнити і підкоректувати такі погляди як завужені для природознавства в цілому - і вийти на роль у цих реаліях ландшафтної оболонки та її складових. Більшу змістовну повноту і при цьому реальність дослідницьких позицій географів і намагався обгрунтувати тут автор.

При дослідженні ноосферогенезу поки що переважна увага приділяється антропічним змінам і перетворенням, що відбуваються в першу чергу в глобальних складових ландшафтної оболонки. Але такі дослідницькі пріоритети з часом зазнають закономірних доповнень. Перший ешелон таких доповнень забезпечується фіксуванням регіональних та локальних проявів ноосферогенезу. Це здійснюється завдяки і комплексним, і галузевим підходам у природничо-географічних науках.

Пряме природничо-географічне забезпечення ноосферологічних досліджень і зворотний евристичний зв'язок має реалізуватися на всіх рангових рівнях, відносно всіх можливих об'єктних реалій ландшафтного і компонентного змісту. Така дослідницька широта - суто географічна.

Належна увага повинна також уділятися вдосконаленню соціальної й територіальної організації суспільства. Із цими питаннями пов'язана вже вся географічна наука, а не лише її природниче крило. Відповідно й евристичний зворотний зв'язок позитивно позначиться на значно ширшому колі предметних географічних складових.

При забезпеченні потрібних теоретичних і практичних географічних опрацювань ноосферогенезу можливі значні евристичні здобутки загальногеографічного змісту. Для означення їх рівня використаємо думку одного з найавторитетніших географів України XX століття - академіка М.М.Паламарчука. Він писав: "Ноосфера ~ вищий тип цілісності, яка управляється. Для неї характерний тісний взаємозв'язок законів природи з законами мислення і соціально-економічними законами суспільства" [Паламарчук М. М, Паламарчук О. М, 1998, с. 14].

І ще один евристичний аспект. Він пов'язаний із найновішими наукознавчими опрацюваннями українських вчених. Здійснені в Україні, в Національній академії наук, ці опрацювання отримали широке визнання у світі.

Як відомо, чи не найвизначальніша, найпереконливіша риса утворень ландшафтно організованої природи - структурна, конструкційна. Цій стороні ландшафтної сутності - або, скоріше, її сприйняттю дослідниками -притаманна деяка ідеальність. У свій час на сторінках радянської наукової періодики, як уже згадувалось, виникла навіть теоретична дискусія навколо статті А.Д.Арманда "Ландшафт як конструкція" [1988].

Наукознавці з Києва здійснили глибокі опрацювання реальних структур ідеальної природи - номологічних структур наукових теорій. Вони запропонували оригінальний і продуктивний підхід: до поняття і сутності наукового закону [Бургин М.С., Кузнецов В.И., 1993] і до фундаментальних структур ноосфери [Бургин М.С., 1997].

Можна стверджувати, що зроблено черговий дослідницький крок на шляху до відшукання єдиної першооснови в природі. Досягнення такої мети було одвічним прагненням учених і філософів. Зокрема, згаданими дослідниками було виявлено і теоретично обгрунтовано фундаментальні тріади (так звані іменовані множини), які пов'язані з реаліями дійсності. Було показано, що фундаментальні тріади функціонально пов'язані ще й із ноосферою і є фундаментальними не на фізичному рівні, а на структурному, відкритому недавно.

Слід сподіватися, що ці опрацювання отримають належний резонансний відгук і в природничо-географічних науках, зокрема в найрозвиненіших своєю теорією пошукових ландшафтознавчих дослідженнях. Нові наукознавчі знання про номологічні структури наукових теорій можуть сприяти розвиткові конкретно-наукових природничо-географічних знань. Такий розвиток перспективний щодо опрацювання сутнісних законів і структурних закономірностей ландшафтно організованої земної природи в усіх її рангових і сутнісних підрозділах.