3.3. Проблеминоосферолопчного підходу

Витоки вчення про ноосферу. Вчення про ноосферу як основа пізнавального підходу. Наукові спрямування знань про ноосферу. Становлення знань ноосферологічного змісту. Від ландшафтної оболонки до ноосфери. Тейяр де Шарден і Вернадський про ноосферогенез. Вчення Вернадського і розвиток ноосферології. Ноосфера і реальність. Спектр наукових тлумачень ноосфери. Ноосфера як матеріальнО'інформаційна сфера. Ноосферологічний дослідницький підхід: наукознавчі атрибути і проблеми.

Становлення ноосферологічних знань і ноосферологічного підходу

Витоки вчення про ноосферу. Термін і поняття ноосфера запропонував і обгрунтував у 1927 р. французький математик і філософ Е.Леруа. Поштовхом до опрацювання його концепції ноосфери, за свідченням Леруа, послужили ідеї В.І.Вернадського, з яким французький дослідник познайомився, відвідуючи його лекції в Сорбонні на початку 1920-х років[Микулинскип С.Р., 1988].

Ідею ноосфери сприйняв і вже в 1920-х роках опрацьовував французький філософ, теолог і антрополог П. Тейяр де Шарден (1881-1955). Є свідчення [Старостин Б.А., 1987], що Тейяр де Шарден вживав термін "ноосфера" ще в 1925 р. В.І.Вернадський (1863-1945) підтверджував спільне опрацювання поняття і терміна "ноосфера" обома французькими дослідниками, які дружили між собою; сам він почав уживати термін і поняття ноосфера в 1930-х роках, а вчення про ноосферу розвивав у 1940-х роках.

В.І.Вернадський вважав, що з виникненням людини почалась нова пора в історії Землі, названа ним, як і попередні, "геологічною": саме людина виявилася здатною сприяти швидкому в часовому масштабі земних подій переходові біосфери "у новий стан - ноосферу, тобто в такий стан, у якому повинні проявлятися розум і спрямовувана ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила" [Вернадський В./., 1944].

Цей часовий етап ще мав назву психозойської ери (Д. Ле Конт, Ч.Шухерт) та антропогенної ери (О.П.Павлов) - "геологічних" ер. Лапки тут свідчать про некоректність означення: ера належала Землі, земній історії - і тоді коли почалась, і коли тривала, десятки й сотні тисяч літ тому. Науці про Землю ця ера, як і будь-яка інша, належала хіба що знаннями про неї. Але і такого роду належність могла співвідноситись хіба що з кількома останніми сотнями літ історії людства. Вчення про ноосферу як основа дослідницького підходу. Різні вчені розцінюють людство як силу, здатну змінювати природу земної поверхні, перетворюючи біосферу в ноосферу. За повнотою своїх знань і пізнавальним врахуванням багатьох речовинно-енергетичних складових географи-природознавці потенційно схильні вважати, що в ноосферу переходить не лише біосфера, а просторово і змістовно ширша, багатша глобальна реалія -ландшафтна оболонка.

Наукове вчення про виникнення у біосфері (точніше, у ландшафтній оболонці) Землі складових ноосфери та сфери розуму в цілому виявилося життєздатним, прогресуючим, актуальним. У XX ст. воно увібрало в себе значну інформацію онтологічного і рефлексивного змісту, яка висвітлює різноманітні аспекти використання наукових і філософських знань про ноосферу, її сутність і перспективи. Склалися достатні передумови для констатації того, що в XX ст. почався процес формування загальнонаукового ноосферологічного дослідницького підходу.

Опрацювання і використання знань учення про ноосферу дотепер усе ще зазнає різнопланового становлення. Ноосферологічний підхід на кінець XX ст. ще не набув усталеного визначення, апробації, застосування і визнання як міждисциплінарна методологічна реальність. Тому найпершими проблемами цього підходу залишається уточнення і вдосконалення його пізнавального змісту, його розвиток та утвердження.

Науково-пізнавальне спрямування ноосферологічного знання багате і передове - постнекласичне. Теоретико-методологічні напрацювання ноосферології мають примітні змістовні складові. Це об'єктний матеріалістичний глобалізм та незвичний для вітчизняної науки ідеалістичний антропізм предметного наповнення. У природознавстві обидві ці складові на зламі тисячоліть є незаперечно актуальними. У географічному природознавстві ноосферологічні питання стосуються ще й третьої складової - прогнозних досліджень із географічної глобалістики.

В Україні об'єктивні підстави для цільового становлення і конкретизації науково-пізнавального змісту ноосферологічного підходу склалися з кінця 1980-х років. Цьому сприяли ослаблення ідеологічного тиску в науці та зміни в науковій ідеології - її гуманізація.

Ноосферологічний підхід є ідеалістичним за своїм змістом - великою, але не повною мірою. У вченні про ноосферу з ідеалістичними уявленнями його французьких основоположників поєднуються ідеалістичні та матеріалістичні ідеї нашого вітчизняного основоположника ноосферології В.І.Вернадського. Загалом у цьому вченні знайшли своє відображення кілька різночасових матеріалістичних трактувань зовнішніх оболонок Землі: біосфери у баченні Вернадського - і теперішніх реалій біосфери у трактуванні біологів кінця XX ст., "географічної" оболонки за А.А.Григор'євим (перша половина XX ст.) - і реалій ландшафтної оболонки у найновіших тлумаченнях представників географічної науки. Вже одна різноманітність вихідних об'єктних реалій зумовлює відповідну їм предметну неоднозначність вихідних положень про субстрат ноосфери.

Становлення і сутність знань про ноосферу. На рубежі століть розвиткові ноосферології сприяють переважно два основні чинники. По-перше, це відбувається із загальним поступом природничих наук та їх філософсько-рефлексивним осмисленням, попутно певним тематичним, переважно глобалістським чи історико-наукознавчим дослідженням. По-друге, розвиток концепції ноосфери залишається цільовим пошуковим предметом передових наукових досліджень. Обидва шляхи реалізуються паралельно, одночасно, нерідко поодинокими дослідниками. Але в цілому проблема ноосферогенезу залишається в полі дослідницької уваги природознавців різних країн, їй присвячується багато публікацій. її наукове опрацювання здійснюється широким фронтом, кооперативно, зусиллями філософів, культурологів, соціоекологів, біологів, геологів, географів. Це процес тривалий, але об'єктивний і закономірний. Ноосфері ще тільки належить здійснитися, бо серед реалій нинішньої ландшафтної оболонки Землі можна простежити лише окремі елементи і прояви ноосфери, які, проте, прогресують і утверджуються.

Автори навчального посібника "Методологія географічної науки" так відображають сутність ноосфери та актуальність знань про неї: "...в епоху науково-технічного прогресу ціннісні аспекти нашого буття мають бути багато в чому пов'язаними з коректним природничонауковим і філософським осмисленням реального неминучого процесу перетворення антропогенної підсистеми біосфери (йдеться про четвертинний період розвитку Землі, що розпочався близько 2 млн років тому) на ноосферу, сферу розуму. Очевидне становлення цього земного феномена, що його переконливо передбачив ще В.І.Вернадський, ставить перед людством грандіозні проблеми щодо його наукового прогнозування й управління, специфічні проблеми "геогігієни", "геоетіологі'Г тощо. А це, водночас, зумовлює необхідність зміщувати відповідні наголоси у формуванні адекватних аксіологічних, методолого-світоглядних і етичних настанов" [Мороз С.А. Онопрієнко В.І., Бортник С.Ю., 1997, с. 321].

Вирішення такого комплексу найактуальніших завдань має ґрунтуватися на знаннях, що найбільше відповідають цілям цих завдань та сутності досліджуваних об'єктів. В географії це в першу чергу комплексологічне і системне знання та найновіше постнекласичне бачення і пізнання феноменів земної біоти з її ландшафтним оточенням. Таке пізнання слугуватиме цільовим концептуально-засадничим підмурком для розкриття закономірностей і прогнозування подальших шляхів взаємодії суспільства з природою. Для цього оптимальними будуть умови, "...коли вочевидь відбуватиметься невідпорне злиття природничонаукового і соціально-гуманітарного пошуку. Принципово важливим наслідком цього нагального пізнавального процесу буде формування узагальненого образу земного світу, створення його цілісної наукової картини, яка сьогодні неодмінно має включати саме екологічний обшир знань" [там же, с. 321].