1.3. Атрибути науки

Поняття "атрибути науки". Основні атрибути науки. Сукупність об'єктів науки. Сукупність предметів науки. Методологія і методи науки, співвідношення між ними. Методологічність теорії та теоретичність методології науки. Об'єктивність теорії та суб'єктивність емпірії. Співвідношення атрибутів науки.

Поняття "атрибути науки"

Атрибутом (лат. аіігіЬиіит - додане) називають невід'ємну властивість або складову певної реальності чи об'єкта дослідження. Наука має кілька невід'ємних і досить різнорідних властивостей та складових. Це збір достовірних фактів і систематизація їх, пошук нових даних, суб'єкт-дослідник, об'єкт дослідження, процес дослідження, засіб дослідження - метод, результат дослідження - знання про об'єкт (теорія об'єкта) та ін. Кожна названа реальність є атрибутом науки і в свою чергу може бути охарактеризована своїми невід'ємними, тобто атрибутивними рисами. Таким чином, поняття "атрибут науки" - достатньо загальне, воно потребує конкретизації.

Основні атрибути науки - це наукознавчо найважливіші її атрибути, чия дослідницька роль визначається головними аспектами діалектики як теорії пізнання. Йдеться про онтологічний аспект - він визначає об'єкти дослідження; гносеологічний аспект - визначає предмети дослідження, тобто знання про об'єкти та інші атрибути дослідження; методологічний аспект -визначає методологію і методи дослідження. Крім основних, є багато другорядних атрибутів науки.

До основних атрибутів науки належить і суб'єкт-дослідник* без якого наукове дослідження важко собі уявити. Та як ітиметься далі, саме безсуб'єктному пізнанню К.Поппер присвятив опрацьовану ним концепцію об Активного знання.

Не належить науці, тобто не є її атрибутом практика. Але вона тісно пов'язана з наукою, визначає багато її завдань. Практика є соціальним замовником щодо науки, критерієм актуальності та істинності наукового знання і загалом сприяє науковому розвиткові. Значення практики для науки сягає основного атрибутивного рівня: це ніби загальновизнаний нештатний атрибут науки.

Безперечно атрибутивним є також зв'язок науки з освітою, зокрема з вищою освітою, про що йдеться в розділі 4. Розглянемо основні атрибути науки.

Об'єкти науки

Об'єктами науки є досліджувані сутності, пізнавані реалії - безвідносно їхніх матеріальних чи ідеальних іпостасей. І разом із тим кожна наука має свої традиційні об'єкти дослідження. Вони матеріальні у природничих наук, ідеальні у наук гуманітарних. Об'єктами ландшафтознавства, наприклад, є різнорангові ландшафтні комплекси чи їх компонентні, факторні, елементні складові (це головні - матеріальні об'єкти ландшафтознавства).

Розвиток науки не мислимий без її самоаналізу, тобто без дослідницької рефлексії, коли у полі критичного зору дослідника перебувають усі масиви знань своєї науки і всі засоби її наукового пізнання. Конкретно-наукова реалізація рефлексивного принципу самопізнання вносить істотне доповнення до традиційних уявлень і понять про об'єкти науки. Самопізнання науки, здійснюване з метою її вдосконалення, вводить у коло наукових об'єктів рефлексивні об'єкти - саму науку з усіма її атрибутами та їхньою взаємодією. Рефлексивне пізнання (самопізнання, а точніше - пізнання науки суб'єктом-дослідником, представником цієї ж науки), віддзеркалюючи всю науку разом чи хоча б її частини, що взаємодіють, має за об'єкти особливі сутності. Ця особливість полягає у різнорідності та складності пізнаваних реалій, охоплених рефлексією, і в тому, що серед осмислюваних атрибутів науки є і її наукові знання. Так між рефлексивними об'єктами природничої науки поряд із матеріальними постають також ідеальні сутності, які співпадають зі знаннями-предметами.

Крім того, для кожної науки істотним є процес отримання нових наукових знань. У природничій географії звичайно це взаємодія ідеального (знань дослідника) з матеріальним (пасивним пізнаваним об'єктом) за активної участі суб'єкта-науковця. Аналізуючи процес наукового пізнання, дослідник має справу з поєднаними ідеально-матеріальними об'єктами науки. Вони також є її рефлексивними об'єктами - такими, критично-конструктивне сприйняття яких слугує самовдосконаленню науки.

Рефлексивне самопізнання властиве для добре розвинених наук. Природничо-географічні науки - достатньо розвинені. Тому у них, крім матеріальних об'єктів, закономірно наявні об'єкти ідеальні - рефлексивні. Це різноманітні наукові знання, які аналізує дослідник: знання про матеріальні об'єкти природничо-географічних наук, про властиві їм дослідницькі підходи і конкретні методи. Загалом рефлексивні об'єкти науки і різні, і складні -сутнісно інтегративні, і складені: їх кілька.

Введення знань у коло об'єктів наукових досліджень є свідченням результативності процесу онтологізації наукових знань. Онтологізація знань -це надання значенню, тобто знаннєвому відповідникові певного терміна, поняття, виразу чи сукупності положень, статусу об'єктивно існуючих. Найяскравішого вияву онтологізація знань набула в концепції об'єктивного знання англійського філософа Карпа Поппера. Про цю концепцію вже було згадано і ще йтиметься далі.

Об'єктам наук нерідко відводиться роль провідного атрибута, яким визначається відокремленість однієї конкретної науки від інших наук, специфіка науки. Але можна навести багато прикладів, які свідчать про деяку -і значну теж, мало не до повного збігу - спільність об'єктів дослідження для кількох споріднених наук. Такими є складові земної макроорганізованої природи для наук про Землю, зокрема ландшафтна оболонка та її компонентні складові - для фізико-географічних наук. Тому головна відмінність між науками - не об'єктна, а предметна. Обґрунтування цієї думки наведено у наступному параграфі.

Предмети науки

Існує кілька поглядів на сутність наукових дослідницьких предметів. Найзагальнішим за змістом є визначення, за яким предметами науки є ідеалізовані, зокрема пізнавально відображені дослідником об'єкти науки. Тобто це виокремлені пізнавані частини із більшого об'єктного цілого (матеріальні предмети) - або відображення пізнаваного об'єкта у результатах пізнання, у знанні (ідеальні предмети). Такі сутнісно відмінні трактування предметів науки - матеріальних та ідеальних - об'єднані тим, що і ті, й ті є пізнавальними, ідеалізованими похідними від об'єктів дослідження.

Оскільки об'єктами природничо-географічних досліджень є і матеріальні, й ідеальні, і поєднані сутності, - то і предметами природничо-географічних наук, тобто ідеалізованими і зокрема пізнавальними похідними їхніх об'єктів, є різні за своєю природою сутності: матеріальні - виокремлені пізнавані частини та властивості матеріальних об'єктів - та ідеальні: знання про пізнані об'єкти. Таких поглядів дотримується автор.

За вужчим визначенням, теж досить поширеним у науках про Землю (праці І.Г.Крутя, Г.М.Максимова та інших авторів), предметами наукового дослідження є знання, з метою одержання яких проводиться дослідження. Іншими словами, предмети науки — це її бажані і досяжні результати. Одержане знання, як правило, характеризує досліджувані об'єкти. Отже, в цьому баченні предмети науки є пізнавальними відображеннями об'єктів - тобто сутностями цілком ідеальними.

Ніхто не захоче свідомо ототожнити реальність — і її відображення. Тому не слід ототожнювати об'єкти і предмети науки.

Якими б не були об'єктні реалії - матеріальними чи ідеальними, пізнавальне відображення їх завжди буде ідеалізованою похідною пізнаваної дійсності. Це не означає, що предмети науки завжди ідеальні сутності - вони можуть бути і матеріальними (частини, сторони, властивості, закономірності та особливості матеріальних об'єктів). Але похідна ідеалізація стосується і їх, оскільки вони є предметами: навіть будучи матеріальними, предмети науки неминуче характеризуються деякою ідеалізацією. Наприклад, предметом дослідження є характерна властивість ландшафту - стійкість. Це цілком матеріальне явище, але, уявно вичленуване, виокремлене зі складного носія-об'єкту, воно неодмінно зазнає певної ідеалізації.

Отже, предметами наукового пізнання є відображення об'єктів дослідження, отримане за допомогою пізнавальних засобів науки. При науковому відображенні матеріальних об'єктів природничо-географічних наук - ландшафтних комплексів та їхніх складових - розвиваємо теоретичні предмети цих наук. При відображенні окремих засобів конкретно-наукового пізнання ландшафтів - отримуємо переважно методичний предмет науки про ландшафти. А при науковому відображенні усього процесу дослідження комплексних ландшафтних сутностей і компонентних ландшафтоутворюючих частин - маємо методологічні предмети ландшафтознавства і природничо-географічних наук. Єдність цих предметів своїм змістом близька до метатеоретичного предмету природничої географії.

В усіх ідеальних предметах науки закономрно присутні складові її рефлексивного предмету. Як зазначалось, об'єктами самопізнання науки є всі її атрибути разом, у взаємодії, тобто наука в цілому. Відповідно до такого стану речей, предметами самопізнання науки є пізнавальні відображення всіх її атрибутів та її самої. Такі знання про всі реалії науки є її рефлексивними предметами; це сутності виключно ідеальні.

Серед ідеальних предметів науки, прямих і рефлексивних, слід розрізняти теоретичний, методологічний, методичний і прикладний предмети. Всі вони опосередковані, віддзеркалені пізнанням, і саме тому - лише ідеальні.

Вся різноманітність представлених предметів разом складає досить різнорідну сукупність матеріальних та ідеальних сутностей.

Найважливіший для науки ~ теоретичний предмет. Саме ним, історично спадковою змістовною спрямованістю нагромаджуваних знань якнайбільше визначається конкретно-наукова специфіка дисципліни. Крім того, теоретичний предмет, теорія науки концентрує в собі основний потенціал розвитку науки - і спадкоємного, магістрального, і пошукового, евристичного розвитку. Докладному розгляду теорії науки та її складових присвячено підрозділ 1.4.

Наукове знання і пізнання не стоїть на місці, воно поглиблюється, за певних об'єктивних і суб'єктивних умов - трансформується. Не залишаються незмінними об'єкти і предмети науки. У новому циклі наукового дослідження будь-який предмет, матеріальний чи ідеальний, може набути ролі об'єкта нового, глибшого вивчення, виконаного на вищому рівні.

Методологія і методи науки

Як одні з найважливіших складових науки, методологія та методи докладно представлені в наступному розділі монографії - і за рівнями своєї дієвості, і за арсеналом, властивим для певних історичних етапів розвитку науки. Тут розкриємо співвідношення між методологією та методами науки.

Методологію науки можна зіставити зі стратегічним спрямуванням і забезпеченням дослідження. Методи на цьому тлі сприймаються як тактичне опрацювання і засіб безпосереднього виконання дослідження. Методи входять до методологічного арсеналу, але методологія - це значно більше, ніж сукупність методів. Методи складають переважно нижчий, конкретно-науковий рівень методології науки (найнижчий рівень методології наукового пізнання складають технічні прийоми - спостереження, вимірювання, іншого фіксування, а також збереження та обробки емпіричних даних). Два вищі рівні методології науки - загальнонауковий та світоглядно-філософський _к- багаті теоретичними складовими: методологічними принципами значної пізнавальної спроможності, такими ж методологічно-дослідницькими аспектами та підходами. Вищі рівні методології науки теж поєднують у собі дослідницькі методи і прийоми - їм властива висока, значна пізнавальна спроможність. У пізнавально-методичному арсеналі нижчих рівнів виявляє себе методологічний вплив принципів і методів вищих рівнів.

Як відомо, будь-яке знання має потенційну методологічну функцію, а кожне методологічне скерування, відповідно до зворотного зв'язку, ґрунтується на певній науковій чи загальнонауковій теорії. Тому методологічний предмет науки можна трактувати як складний і навіть складений теоретико-методологічний предмет, у своїх частинах співвідносний зі світоглядно-філософським, загальнонауковим та конкретно-науковим рівнями методології.

Що стосується природничої географії, то далі в розділі 2 подано загальне представлення методології науки, орієнтоване на використання її в географічному природознавстві, а в розділі 3 - цільовий виклад методологічних проблем застосування у природничо-географічних науках найактуальніших міждисциплінарних дослідницьких підходів, властивих некласичному і постнекласичному етапам розвитку науки.

Суб'єкти науки

Суб'єктами науки є окремі дослідники, колективи тематичних досліджень, наукові школи. Суб'єкту-досліднику властиве характерне власне наукове світобачення і сприйняття реальності, від якого залежать результати дослідження. В параграфі "Наукове пізнання" підкреслена роль суб'єктивних складових дослідження, що визначаються конкретними історичними умовами доби та особистими можливостями дослідника. Суб'єкт-дослідник залежний також від економічних і світоглядних умов соціального замовлення. Економічна скрута в суспільстві істотно обмежує технічну оснащеність, експедиційну та експериментальну забезпеченість досліджень, а ідеологічний тиск - сковує творчу ініціативу вченого.

Суб'єкт конкретизує всі складові дослідження - визначає об'єкти і предмети, залучає адекватну методологію і методику, дбає про практику.

На противагу цим очевидним положенням, за поглядами КПоппера, наукове пізнання може і не потребувати участі суб'єкта. Свою теорію пізнання, опрацьовану в другій половині XX ст., він назвав теорією пізнання без суб'єкта. Як усяке крайнє бачення, ці погляди цікаві авторським загостренням уваги, тут - до концепції об'єктивного знання.

Тісно пов'язані між собою суб'єкт-дослідник і суб'єктивність отриманих ним результатів - фактів, наукових знань, теорій. Серед науковців досить поширена думка про значну суб'єктивність наукової теорії і всіх ум(іглядних наукових побудов: мовляв, вони ґрунтуються на чиїхось абстракціях, тому сумнівні. І навпаки, знання емпіричне вважається об'єктивнішим, достовірнішим. Але такі погляди справедливі лише для тих конкретних випадків, коли наукова теорія виявляється помилковою, що теж буває. Значно частіше хибною є недооцінка теорії.

Насправді об'єктивнішою є теорія, а не емпірія* бо теорія здебільшого проходить перевірку (верифікацію) узгодженням із усім наявним концептуально-теоретичним надбанням науки, і з емпіричними фактами також. Саме теорія увібрала в себе весь науковий досвід багатьох поколінь науковців, неодноразово перевірений на практиці.

А в емпірії, як правило, зосереджуються конкретні наслідки недосконалості наукового сприйняття окремого суб'єкта-дослідника, помножені на певну обеженість його дослідницьких можливостей, якої уникнути неможливо. Крім того, даються взнаки неминучі вади технічного забезпечення досліджень та інші перехідні складові, залежні від об'єктивних - історичних умов дослідження та від згаданих і не згаданих тут суб'єктивних чинників (рівня фахових знань, творчої обдарованості дослідника, його технічної освіченості та вправності, старанності тощо).

Докладніше проблеми суб'єктів - у природничо-географічних дослідженнях - представлені в підрозділі 4.5.

Співвідношення атрибутів науки

Наукова роль кожного атрибута науки сприймається в прямих його співвідношеннях із іншими атрибутами.

Вже розглянуто співвідношення об'єктів і предметів - як відображення пізнаваних сутностей у результатах пізнання, у знанні. У новому циклі наукового дослідження будь-який предмет, матеріальний чи ідеальний, може набути роль об'єкта нового, іншого вивчення. Така взаємоперетворюваність цих атрибутів є буквальною для сутнісно однойменних, - для матеріальних або для ідеальних об'єктів і предметів. Опосередкована ідеалізацією пізнавального відображення, вона свідчить про діалектичність співвідношень односутнісних об'єктів і предметів у часі - стосовно різних циклів наукового пізнання. Співвідношення сутнісно різнойменних атрибутів наукового пізнання (матеріальних об'єктів - та наукових знань про них, їхніх теоретичних предметів, тобто сутностей ідеальних) - є лише пізнавально-відображувальними.

Між об'єктами — та методологією і методами оптимальним € співвідношення відповідності, прийнятності, тобто адекватності. Так, вивченню випадкових явищ відповідає ймовірнісний математичний апарат; причинно-наслідкові явища вивчають як детерміновані.

Між теоретичним предметом і засобами методології, зокрема методами, дійсні співвідношення діалектичних взаємоперетворень відповідних знань - і до того ж їх взаємозбагачень. Взаємоперетворення цих атрибутивних знань зумовлені двома причинами: 1) тим, що знання про методологічні засоби і методи, як правило, теоретично обгрунтовані - і порівняно легко можуть перетворитись на методичні, а потім і теоретичні предмети-знання (такими в ландшафтознавстві є ландшафтознавчо-геохімічні та -геофізичні предмети); 2) тим, що для теорії загалом властива методологічна скеровуюча функція і будь-яке теоретичне знання несе в собі методологічне начало, потенційне для непідготовленого дослідника і цілком доступне для використання кваліфікованим науковцем. Прикладами методологічної реалізації теоретичних предметів наук може бути одночасне нинішнє переростання ландшафтознавчих і загальногеографічних теоретичних знань у методологічне знання міждисциплінарних дослідницьких підходів, ландшафтознавчого та географічного: вони є головними у своїх галузях пізнання і дедалі ширше використовуються в різних інших науках про Землю, поза межами своїх дисциплін.

Нарешті, співвідношеннями суб'єкта з іншими атрибутами науки зумовлені різні випадки суб'єктивності в науці, про що вже йшлось.

Структурно-змістовні особливості окремих атрибутів науки, їхні співвідношення та найголовніші науково-пізнавальні спрямування їхньої взаємодії ілюструє рис. 1.

Різноманітні й разом з тим цілком конкретні співвідношення основних атрибутів науки, представлені в тексті та зафіксовані на рис. 1, підтверджують особливе значення теоретичного предмета. З ним найбільшою мірою пов'язана специфіка науки, можливість її власного розвитку та збагачення через взаємодію з методологічними знаннями загальнонаукового і філософсько-світоглядного рівнів.

З інших закономірних рис, властивих атрибутам науки та їхнім співвідношенням - і відбитих на рис. 1, слід відзначити такі.

Чітко простежується співвідношення об'єктів і предметів, опосередковане відображенням (науковим пізнанням) та участю суб'єкта з усіма його складовими. Прочитується диференціація - і триєдиність предметів: методичного, теоретичного і прикладного, а також тяжіння методичного предмету - до методів, теоретичного - до наукового пошуку, а прикладного -до практичних спрямувань пізнання. Рисунок передає кількарівневу структуру методології наукового пізнання - і відповідні співвідношення емпірії й теорії. Видно ширшу відображувальну спроможність тих складових теоретичного предмету, які співвідносні з вищими рівнями методології. Привертає увагу приуроченість суб'єктивізації наукового відображення до царини емпіричних складових науки, а об'єктивізації - до царини теоретичної, обґрунтованішої.