Висновки до розділу 1

1. Наука - багатогранне суспільне явище зі своїми всезагальними, загальними та конкретними складовими, закономірностями і особливостями. Серед наукових сутностей окремо вирізняється наукове пізнання як процес взаємодії між об'єктами дослідження і суб'єктом-дослідником, збагаченим набутими знаннями і методами дослідження. Інша істотна сутність — наукове знання, яке є результатом пізнавального процесу, характеризується новизною, достовірністю, систематизованістю та є метою і засобом наукового дослідження.

2. Перш ніж розкрити конкретні особливості науки чи ряду споріднених наук, природничо-географічних зокрема, слід розглянути загальні закономірності науки як такої з позицій історії науки, філософії науки, наукознавства. Важливо підкреслити взаємодоповнюючі складові розгляду, якими часто є протилежні точки зору на сутність процесів і результатів науки. Це, зокрема, погляди і вітчизняних, і зарубіжних філософів та наукознавців, реалізовані в науці матеріалістичні та ідеалістичні, моністичні та дуалістичні, діалектичні причинно-наслідкові та синергетичні ймовірнісні, об'єктивістські та суб'єктивістські світоглядно-дослідницькі й методологічні спрямування.

3. Наука реалізує себе у взаємодії своїх атрибутів - головних і невід'ємних складових. Пізнати теоретичні проблеми конкретної науки можна лише через розуміння загальної ролі та реального стану кожного атрибута цієї науки, взаємодії між ними. Йдеться про об'єкти, предмети, методологію та методи, суб'єкти науки.

4. Головний атрибут науки - її теоретичний предмет. У ньому зосереджено всебічні відбиття специфіки науки, її відокремленості від інших наук і сконцентровано основний пізнавальний зміст науки - систематизоване знання про об'єкти дослідження. Тому так важливо мати докладне уявлення про форми систематизації та розвитку наукового знання, зокрема теоретичного.

5. Для визначення стану науки та з'ясування перспектив її подальшого розвитку вдаються до метатеоретичних аналізувань і узагальнень. Ряд споріднених, але досить диференційованих наук, як природничо-географічні науки та напрями знання, саме в метатеорії набувають своєї спільної теорії та

узагальнень, рефлексивно евристичних для кожної із споріднених наукових складових, що охоплені метатеорією.

6. Підсумовуючи представлені наукознавчі закономірності, пов'язані з теорією та метатеорією науки, слід узагальнити: розвиток науки результується взаємодією однорівневих і різнорівневих, одноякісних і різноякісних, спорідненим \ змістовно віддалених науковтск "шань, диференціацією та інтеграцією наук і міждисциплінарних дослідницьких напрямів, творчим науковим синтезом нових достовірних знань.

7. Особливо треба виділити неперехідне значення проблемного наукового знання у процесі розвитку науки. Наука прогресує при наявності означених різнопланових проблем, завдяки творчим вирішенням їх. Найважливіші для самої науки - теоретичні й методологічні проблеми. Розв'язання теоретичних і методологічних проблем науки завжди відносні, етапні, вони не можуть бути остаточними, вичерпними. Тому знання якнайдієвішої методології вирішення наукових проблем із часом частково втрачає свою цінність, його також слід розвивати, оновлювати і вдосконалювати.

8. Науці органічно властиві методологічні вдосконалення, змістовні концептуальні й теоретичні оновлення та збагачення^ проблемний розвиток, інтуїтивний і цільовий творчий пошук. Все це не залишає ніяких підстав для ілюзії про допустиму викінченість певних розділів наукового знання. Тому будь-яка застиглість у науці є тимчасовою, це ніби передчуття наступних мобільних оновлень. Наукові оновлення піддаються передбаченню, до них варто заохочувати - як і до наукової творчості загалом. Працювати в науці бажано, поєднуючи фахове знання з науково-методологічним рефлексивним і філософським, послідовно дбаючи про вдосконалення культури наукової мови, наукового мислення і наукового пізнання.