4 Загальні економіко – правові основи розвитку підприємництва в Україні

Економіко-правове регулювання підприємництва в Україні передбачає:

• по-перше, законодавче забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, в тому числі й захист і їх самих, і споживачів від будь-яких проявів монополізму та недобросовісної конкуренції;

• по-друге, гарантування всім підприємцям рівних прав та створення рівних можливостей для доступу і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;

• по-третє, гарантування недоторканності майна та забезпечення захисту прав власності підприємця;

• по-четверте, розробку та впровадження стимулюючої податкової та фінансово-кредитної політики;

• по-п'яте, стимулювання інноваційної діяльності за допомогою цільових субсидій, податкових пільг, цільових кредитів тощо;

• по-шосте, створення сприятливого правового середовища для розвитку різноманітних форм коопераційних зв'язків та самоорганізації суб'єктів підприємництва тощо.

Чи всі ці важелі сьогодні в нас задіяні та ефективно використовуються для становлення і розвитку підприємницької діяльності та для сталого соціально-економічного розвитку нашої країни? Відповідь однозначна - ні! А це, в свою чергу, призводить не лише до гальмування процесу розвитку підприємництва, але, що ще гірше, примушує суб'єктів підприємництва переходити в тіньову економіку.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням - одне з ключових завдань розбудови української держави.

На етапі становлення ринкової економіки перед державою постають такі основні завдання:

• формування нової системи відносин власності, притаманних мішаній багатоукладній економіці;

• формування основних елементів ринкової інфраструктури;

• сприяння становленню підприємництва (чітке регулювання та підтримка з боку держави).

Слід зазначити, що найважливіша функція держави - розробка законодавства та забезпечення виконання законів, тобто правове регулювання. Це, власне, і визначає роль держави в ринковій економіці.

Формування та розвиток національного підприємництва значною мірою залежать від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію.

Сьогодні ми повинні говорити про другий етап розвитку підприємництва в Україні, а власне, про етап його саморозвитку, самофінансування та самозабезпечення. Однак недосконала та недієва політика держави щодо розвитку та підтримки підприємництва та інші чинники, як, до речі, й недостатній рівень науково-теоретичного обгрунтування розвитку цього сектора економіки, примушують говорити ще й про перший, початковий етап становлення підприємництва в Україні. Одним із головних чинників збереження такого становища є недосконале правове регулювання підприємницької діяльності.

Правове регулювання підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємництва і кількості зайнятих свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємництва, яка повинна бути першоосновою, фундаментом (базою в повному розумінні цього слова) формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

Важливою інституціональною передумовою економічного зростання є наявність у країні розвиненого конкурентного середовища. А існуючий незадовільний стан розвитку підприємництва в Україні є головною причиною низької ефективності конкурентного впливу. Про це свідчать зокрема інтегровані показники стану малого підприємництва в Україні за 11 років незалежності. Так, кількість малих підприємств на 1 тисячу чоловік наявного населення складає трохи більше ніж чотири одиниці, що в 11 разів менше за аналогічні показники країн ЄС та майже в 20 разів менше, ніж у США. На малих підприємствах України працює 10% зайнятих у галузях економіки, а питома вага обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) становить 11%. Ці показники в 6-8 разів нижчі, ніж у розвинених країнах, і в 1,5-2 рази менші, ніж в окремих країнах СНД.

На жаль, недосконала державна політика, а в багатьох випадках її відсутність не сприяє повномірній реалізації основних соціально-економічних функцій підприємництва, забезпеченню підприємницької безпеки.

Повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою обумовлюється саме недооцінкою ролі та значення підприємництва, зокрема малого. Це неминуче призводить до виникнення негативних явищ у ході становлення цього сектора економіки. Зокрема мале підприємництво:

• не виконує ролі провідного сектора ринкової економіки України та не є ринкоутворюючим чинником, як це є в інших країнах;

• недостатньо зростає кількісно, а отже, не забезпечує створення додаткових робочих місць в умовах зростання рівня безробіття та за наявності перспективи здійснення в Україні пенсійної реформи;

• не забезпечує запровадження інновацій (практично не розвивається в Україні венчурний бізнес);

• не формує достатньою мірою нового соціального прошарку підприємців-власників, які повинні стати основою формування середнього класу як соціальної бази ринкових реформ.

Як наслідок, процес становлення малого підприємництва в Україні відбувається вповільнено і нерівномірно.

По-перше, спостерігається вповільнення темпів зростання кількості малих підприємств. Так, наприклад, темпи росту діючих малих підприємств порівняно з попереднім роком склали в 1992 році 257,7%, у 1993-му - 148,5%, у 1994-му - 106,4%, у 1995-му - 114,7%, у 1996-му - 101,6%, у 1997-му - 146,3%, у 1998-му - 111,1%, у 1999-му - 102,7%, у 2000-му - 110,6%, у 2001-му - 107,2%.

По-друге, наявна галузева деформація. Мале підприємництво зорієнтовано переважно на діяльність у сфері торгівлі та громадського харчування (51%), що пов'язано з відносно незначними витратами на створення таких підприємств та швидким обігом вкладеного капіталу. Насторожує той факт, що не спостерігається тенденції до зростання питомої ваги кількості малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Частка підприємств промисловості становить 14% від загальної кількості малих підприємств, будівництва - 10%, побутового обслуговування населення - 5%, транспорту та зв'язку - 2%.

По-третє, відбувається нерівномірний розвиток суб'єктів підприємництва на регіональному рівні. Найбільша кількість малих підприємств зосереджена в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Луганській, Запорізькій областях, у місті Києві та в Автономній Республіці Крим. У цих регіонах сконцентровано 65% їх загальної кількості.

По-четверте, не використовуються повною мірою потенційні можливості малого підприємництва щодо створення нових робочих місць та вирішення проблем безробіття. У ряді регіонів, у яких мале підприємництво не набуло належного розвитку (де рівень зайнятості на малих підприємствах нижчий від загальнодержавного), спостерігається високий рівень безробіття. До таких регіонів відносяться Чернігівська, Житомирська, Рівненська та Волинська області. Це є свідченням відсутності дієвої та ефективної регіональної політики стосовно розвитку малого підприємництва, сприятливої для формування підприємницьких структур.

Аналіз стану розвитку підприємництва в Україні доводить, що основними причинами гальмування розвитку цього сектора економіки є:

• відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва, зокрема відсутність єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємництва;

• відсутність ефективного механізму реалізації державної політики щодо підтримки суб'єктів підприємництва (така державна політика в основному лише задекларована - і то, як правило, на рівні указів Президента). Аналіз державної підтримки підприємництва в Україні дозволяє виділити три взаємопов'язані групи причин її неефективності: 1) невизначеність і незрілість концептуально-програмної бази розвитку та підтримки підприємництва; 2) недосконалість і незавершеність, зокрема на регіональному рівні, організаційної побудови комплексної дієвої системи підтримки та цілковита недостатність її ресурсного (в першу чергу фінансового) забезпечення; 3) доконечна суперечливість напрямків і механізмів функціонування системи державної підтримки підприємництва, неадекватність внутрішнього та зовнішнього середовища цього сектора економіки реальному стану справ;

• нестабільність системи оподаткування та надмірна важкість податкового тягаря, регуляторний тиск, відсутність стартового капіталу, що примушує багатьох суб'єктів підприємництва збочувати в тіньову економіку. Для прикладу: сьогодні в Україні функціонує лише третина малих підприємств із числа зареєстрованих, офіційно зареєстровано лише 1200 тисяч громадян-підприємців, хоча, за експертними оцінками, їх налічується майже 5 млн.;

• низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності (неефективним і логічно незавершеним виявився процес приватизації, через що ми отримали псевдовласника);

• обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів. Вдосконалення державної фінансової підтримки підприємництва потребує розробки та впровадження єдиної податкової та фінансово-кредитної політики, спрямованої на дієву підтримку суб'єктів підприємництва;

• недосконалість системи обліку та статистичної звітності, а також обмеженість інформаційного і консультативного забезпечення;

• недосконалість, а в окремих випадках відсутність системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності. За 11 років Міністерство освіти і науки України не впровадило жодної години з питань економіки як базової дисципліни в загальноосвітній школі та в системі профтехосвіти. У школі не вивчаються основи економіки та підприємницької діяльності. 1995 року було видано пробний підручник для 11 класу "Основи економіки". 1999 року на замовлення Міносвіти України було підготовлено підручник для 10-11 класів "Основи підприємницької діяльності", але й донині вивчається питання про доцільність його використання та про можливості видання. Але це проблема лише підготовки та видання підручника, однак найбільш важлива і складна проблема - підготовка вчителів з основ економіки та підприємницької діяльності тощо.

Подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тінізацію) підприємництва з відповідним загостренням економічних проблем і посиленням соціальної напруги.

Вирішення існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні потребує нових підходів до сприяння його розвитку.

Що необхідно зробити в першу чергу в стратегічному плані?

По-перше, забезпечити права власників та правовий захист приватної власності. Основою легальної ділової активності є недоторканність прав власності та дієвість механізмів, що забезпечують перехід прав на майно. Тут багато невирішених питань, зокрема це законодавче врегулювання правового захисту приватної власності, а також надійні гарантії прав дрібних акціонерів на участь в управлінні акціонерними товариствами, оскільки поки цього не буде, фондовий ринок як джерело інвестиційного капіталу залишатиметься слабким та неефективним.

По-друге, створення рівних умов конкуренції, оскільки їх відсутність - найбільша проблема для підприємництва в нашій країні. Рівність умов конкуренції повинна бути не лише принципом, але й нормою господарювання. Це торкається й проблем банкрутства, й доцільності пільг та дотацій тощо. Зокрема розвиток інституту банкрутства в середньостроковій перспективі повинен забезпечити вирішення таких завдань, як реструктуризація збиткового сектора економіки, зміцнення платіжної дисципліни тощо.

По-третє, дебюрократизація економіки та дерегулювання підприємницької діяльності. Йдеться не про відмову від регулювальної функції держави, а про обмеження надмірного втручання держави в підприємницьку діяльність, власне, про максимальне спрощення регуляторних процедур, зокрема спрощення порядку реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва, ліцензування видів діяльності, лімітування перевірок, упорядкування контрольних функцій державних органів, підвищення відповідальності державних службовців за прийняті рішення та їхні наслідки тощо за одночасного посилення контролю за дотриманням цих процедур як з боку суб'єктів підприємництва, так і з боку державних органів влади.

Тому сьогодні вкрай необхідно зосередитися на проблемі формування та вдосконалення правової бази розвитку підприємництва.

Формування правової бази підприємництва є найголовнішою передумовою його становлення та розвитку. Законодавство в сфері підприємництва повинно становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за повнотою нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Світовий досвід свідчить про те, що для успішного розвитку підприємництва необхідно створити правову базу його функціонування, забезпечити належним чином юридичне закріплення прав та постійне правове забезпечення з боку держави, що гарантує захист законного функціонування підприємництва, сприяє його розвитку.

Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні дозволяє зробити деякі загальні висновки:

• по-перше, законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, перебуває на початковому етапі формування;

• по-друге, правові гарантії всіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності вкрай недостатні;

• по-третє, відсутня єдина державна політика підтримки підприємництва, зокрема малого, як і відповідна нормативно-правова база та дієві механізми реалізації такої політики.

Розв'язання наявних проблем розвитку підприємництва в Україні, створення належного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з цього і слід виходити при розробці та реалізації заходів щодо нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва. Виконання цього завдання неможливе без усунення основних недоліків, притаманних законодавчій практиці.

Основними недоліками правового забезпечення підприємницької діяльності в Україні є:

1. Відсутність єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємництва, яка надзвичайно важлива передусім для забезпечення повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання тимчасових і постійних правових норм.

2. Неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різного рівня, особливо відомчих актів, нерідко спотворює основне законодавство, породжуючи атмосферу перманентного правового хаосу. Крім того, слід підкреслити, що "розгул" підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює дух і букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень.

3. Практично недієвий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна дотримання нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишатимуться лише деклараціями, доки не введено в дію законів, які визначатимуть конкретні механізми, порядок і процедури їх здійснення. Безпомічність державної системи виконання законів дедалі більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які вершать суд і розв'язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами.

4. Наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які за бажанням можна піддати протилежному трактуванню. Саме вони надали можливість формувати фінансові "піраміди", які позбавили заощаджень багатьох наших співвітчизників.

5. Необгрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це один із наслідків відсутності широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Передусім це стосується відсутності практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об'єднань підприємців.

6. Наявність правового нігілізму як антипода правової культури. Сутність правового нігілізму полягає в ігноруванні права, юридичних норм та загальноприйнятих правових цінностей, зневажливому ставленні до правових принципів і традицій. Основними причинами усталення правового нігілізму є приниження чи перебільшення ролі права в регулюванні підприємництва; порушення прав особи; недосконалість законодавства. Важливу роль у появі такого негативного суспільно-правового явища відіграє недосконалість правової освіти та брак елементарних знань у правовій царині.

Слід зазначити, що в останні роки на державному та регіональному рівнях питанням активізації функціонуючих суб'єктів підприємницької діяльності і створення нових підприємств приділялася пильна увага. Було прийнято низку законів України, ряд рішень Президента та уряду України щодо вдосконалення нормативно-правової бази, усунення адміністративних, економічних та організаційних перешкод розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання у сфері підприємництва. Це передусім стосується внесення змін до процедур регулювання, ліцензування, державної реєстрації, видачі різноманітних дозволів, запровадження нових схем оподаткування, впорядкування планових і позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності державними контролюючими органами тощо.

Разом з тим формування та вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності було і залишається провідним напрямком сприяння розвитку підприємництва в Україні. З цією метою вважаємо за необхідне:

• розробити та ухвалити Концепцію державної політики розвитку підприємництва в Україні;

• якнайшвидше ухвалити Податковий кодекс України;

• внести зміни до існуючої системи оподаткування, в яких передбачити скорочення кількості зборів та відрахувань, спрощену систему оподаткування за прикладом оподаткування суб'єктів малого підприємництва;

• розробити та ухвалити закони України "Про приватну власність" ("Про захист приватної власності"), "Про державну реєстрацію суб'єктів господарської діяльності", "Про франчайзинг", "Про іпотеку", "Про венчурне фінансування" тощо;

• внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства;

• створити належні правові засади для розвитку всіх елементів ринкової інфраструктури суб'єктів підприємництва;

• врегулювати законодавчо коопераційні зв'язки малих, середніх та великих підприємств і різноманітних форм самоорганізації суб'єктів підприємництва.

Крім того, вважаємо за доцільне запропонувати окремі напрямки розширення сфер діяльності та підтримки суб'єктів підприємництва, зокрема щодо запровадження прозорих і чітких правил взаємної відповідальності за розвиток малого і середнього підприємництва між підприємцями, органами державної влади на загальнодержавному та регіональному рівнях і кредитно-фінансовими установами.

Загальновідомим є той факт, що підприємства малого і середнього бізнесу доволі часто банкрутують. За таких умов кредитно-фінансові установи надають кредити та фінансують окремі проекти з використанням більш високих відсотків за кредит.

Зменшити вартість кредитування малих та середніх підприємств можна в певні способи.

По-перше, можна створити установи кредитного аналізу, які б накопичували інформацію про фінансово-господарську діяльність того чи іншого малого або середнього підприємства. Такі установи зможуть у будь-який момент надати банку або іншій фінансовій організації інформацію про кредитоспроможність потенційного клієнта, тим самим зменшуючи ризик неповернення кредиту й, відповідно, відсотки за надання фінансових ресурсів.

По-друге, здешевлення кредитів можливе також і за рахунок внутрішніх або міжбанківських фондів кредитування малого підприємництва за ставками, нижчими від ринкових.

По-третє, можливим і доцільним є використання коштів, які виділяються для виконання Національної програми розвитку малого підприємництва, для компенсації малим та середнім підприємствам надвисокої ставки за кредит. Наприклад, можна встановити розмір компенсації на рівні 50%. За цього доцільно було б припинити практику фінансової підтримки малих та середніх підприємств на безоплатній основі.

По-четверте, можна створити "гарантійні фонди", які б розділяли ризик кредитування малих та середніх підприємств разом із кредитними установами. Такі фонди створюються як у розвинених державах, так і в країнах, що розвиваються.

По-п'яте, необхідне стимулювання розвитку інфраструктури малого та середнього підприємництва, зокрема в сфері надання інформаційних і консалтингових послуг, у тому числі й складання рейтингів підприємств малого і середнього бізнесу із застосуванням загальновідомих міжнародних методик. Так, у більшості європейських країн існують спеціальні організації, які займаються рейтингами і певним чином відповідають за "надійність" тієї чи іншої компанії.

Реалізація комплексу точно спрямованих дієвих заходів щодо правового регулювання підприємництва сприятиме не лише зміцненню цього сектора, а й загальному економічному зростанню України.