3 Основні функції підприємництва та види підприємств

Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:

--- економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;

--- соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;

--- екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Крім того, що підприємство функціонує в системі національної економіки, воно може вступати у відносини з іншими партнерами в системі світового господарства, що й зумовлює здійснення ним зовнішньоекономічної функції. Вона визначається місцем і роллю даного підприємства в міжнародному поділі праці. Зовнішньоекономічна функція реалізується розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва. Найбільш відомими формами такої спеціалізації і кооперації є міжнародна торгівля, організація спільних підприємств, участь у спільних міжнародних проектах, науково-дослідне співробітництво.

Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Функції, зумовлені власністю.

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.

Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров’я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочинок тощо.

Психологічний аспект власності передбачає створення належного психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.

Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції підприємця, зміст категорії “підприємництво”.

В умовах ринкової економіки, як уже зазначалось, виникає безліч різних підприємств. В Україні нині налічується близько 10 тис. підприємств (без малих). Вони діють у різних галузях і різняться за багатьма ознаками, зокрема за формами власності, характером економічної діяльності, сферою діяльності і т.д.

Найбільший вплив на особливості функціонування підприємств справляє форма власності, оскільки від неї залежать особливості господарювання, система управління, принципи розподілу прибутку, соціальний захист працівників тощо. За формами власності можна виділити такі види підприємств: державні, колективні, приватні, спільні.

За характером економічної діяльності підприємства поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-дослідні тощо.

Залежно від сфер діяльності між підприємствами є відмінності, що дають підстави говорити про існування їх форм за такими критеріями. Наприклад, вугільні, нафтодобувні, залізорудні та інші гірничодобувні підприємства можуть створюватись лише в місцях покладів корисних копалин, наявності ресурсів. Отже, такі підприємства мають певну географічну обмеженість створення. Частина підприємств утворюються ближче до споживачів: хлібозаводи, кондитерські фабрики, побутові підприємства тощо.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються і своєю продукцією. Промислові, сільськогосподарські, будівельні підприємства виробляють, як правило, матеріальну продукцію. Але є підприємства, які надають послуги (наприклад, підприємства зв'язку, побуту).

Відповідно до господарського обсягу і кількості його працівників - незалежно від форм власності - підприємства можуть поділятись на: великі, середні та малі.

В ефективно діючій економіці завжди органічно поєднано в оптимальній кількості малі, середні та великі підприємства. У сукупності вони краще задовольняють різнобічні потреби суспільства, оперативніше реагують на вимоги ринку та на досягнення науково-технічного прогресу.

Також можна класифікувати підприємства за масштабами: масового, серійного та індивідуального виробництва.

З точки зору доходності (прибутковості) виділяються: прибуткові (високорентабельні), малоприбуткові (малорентабельні) та збиткові (нерентабельні) підприємства.

Будь-яке підприємство як організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.

Види підприємств по класифікаційних ознаках.

За метою і характером діяльності підприємства поділяються на:

комерційні, тобто підприємства мають комерційний характер з одержанням прибутку;

некомерційні, до них належить доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

За формою власності майна:

приватні, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили;

колективні, що ґрунтуються на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариств або громадської організації;

комунальне, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади;

державні (в т.ч. казенні), засновані на державній власності.

Казенні підприємства це такі, як і не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов:

а) підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є держава;

в) підприємство є суб’єктом природних монополій.

За національною належністю капіталу:

національні, капітал яких належить підприємцям своєї краси;

закордонні, капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

змішані (спільні) – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

За правовим статусом і формою господарювання:

одноосібні, є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом), Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми;

кооперативні (кооперативи), добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.

В економіці України функціонують два основі типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності – науковій, фінансовій, страховій тощо;

орендні, полягають в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності;

господарські товариства є об’єднаннями підприємців.

Такі товариства поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

За галузево-функціональним видом діяльності:

промислові;

сільськогосподарські;

будівельні;

транспортні;

торгові;

виробничо-торгові;

торгово-посередницькі;

інноваційно-впроваджувальні;

лізингові;

банківські;

страхові;

туристичні тощо.

За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем підпорядкування:

головні (материнські), особливістю є те, що вони контролюють інші фірми;

дочірні – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій;

асоційовані – є формально самостійними, але з різних причин вони залежать від головної фірми і мусять підпорядковуватися її стратегічним цілям;

філії – на відміну від дочірніх та асоційованих підприємств не користуються юридичною й господарською самостійністю, не мають власного статуту та балансу, діють від імені і за дорученням головного підприємства, мають однакову з ним назву.

За розміром кількості працівників:

великі (над великі);

середні;

малі (дрібні);

мікропідприємства (до 10 осіб та обсягом виручки до 250 тис. грн. за рік від продажу продукції (надання послуг).

Малі підприємства.

З-поміж суб’єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу.

До них належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників:

у промисловості та будівництві – до 200 осіб;

в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб;

науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб;

галузях невиробничої сфери – до 25 осіб;

роздрібній торгівлі – до 145 осіб.

Державні підприємства — це підприємства, що ґрунтуються па державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний, відповідно до яких існують два види підприємств

На загальнодержавному підприємстві майном і виробничо-комерційною діяльністю розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у власних інтересах

Об'єктами державної власності можуть бути різні засоби виробництва залежно від історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов у кожній країні. Зазвичай у державному секторі є підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не є прибутковою, проте вкрай потрібною для технічного і технологічного переоснащення виробничого та наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства нерідко є низькоефективними і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

Акціонерні товариства: публічні (ПАТ) і приватні (ПрАТ)

Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) — це акціонерне товариство, кількісний склад акціонерів якого не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство (ПАТ) — це акціонерне товариство, відповідно кількісний склад акціонерів якого може перевищувати 100 осіб.

Основними критеріями для поділу акціонерних товариств на публічні та приватні є:

- здатність акцій вільно обертатись. Публічне акціонерне товариство може здійснювати як закрите (приватне) розміщення акцій, так і публічне (відкрите) розміщення. Приватне акціонерне товариство може здійснювати лише закрите розміщення акцій;

- акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства, при цьому статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі.

Вибір типу акціонерного товариства залежить передусім від цілей, що ставлять перед собою власники.

Добровільні об’єднання.

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати 2 типи об’єднань підприємств та організацій:

1) добровільні;

2) інституціональні.

Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності.

Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

Корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів. З делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капітул для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави.

Концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю. Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам.

Картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.