5. За причинами:

- інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Інфляція попиту має місце в тому випадку, коли грошові доходи населення та підприємств зростають швидше, ніж реальний обсяг товарів. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей відносно кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту;

- інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції, інфляція пропозиції, в основі якої знаходиться взаємозв'язок витрат і цін. Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції на ринку, що веде до зростання цін. Причинами збільшення витрат можуть бути олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати, і т.д. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку;

- інфляція очікувань, що проявляється, в першу чергу, в поведінці споживача. Кожна людина, стикаючись з дефіцитом товарів, діє цілком природно: купує будь-які товари в запас, тому що завтра їх може і взагалі не бути.

Низька і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, не створює серйозних проблем для економіки. Останні виникають, коли інфляція висока й одночасно мінлива.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%: Р; = І цін - 100%.

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко. Так, в Україні у 2002 р. відбулася дефляція. Індекс споживчих цін склав 99,4%.

Інфляція - це складне соціально-економічне явище, притаманне ринковій економіці, яке здійснює безпосередній і дуже відчутний вилив на економіку в цілому і на окремі її сфери.

Особливо страждають від непередбаченої інфляції ті, хто отримує фіксовані доходи. їх доход не змінюється ("заморожується") протягом тривалого періоду, а за цей час ціни зростають, і, значить, вони стають біднішими.

Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на загальний обсяг виробництва. Збільшення сукупного попиту збільшує і ціни, і обсяг виробництва. Але, вважається, що стимулює виробництво незначна, до 5% на рік інфляція. Вона дозволяє використовувати для інвестицій нові гроші, що з'являються в обігу.

Винуватцем інфляції є держава і для її подолання необхідні суттєві державні антиінфляційні заходи. Вони бувають стабілізаційними та компенсаційними.

Стабілізаційні заходи:

- вилучення частини "зайвих" грошей з обігу ("дефляція");

- жорстке регулювання грошової емісії;

- скорочення державних витрат і встановлення рівноваги державного бюджету;

- нарощування товарної маси, розвиток виробництва.

Компенсаційні заходи потрібні, щоб населення витримало наслідки інфляції. Найголовнішим заходом цього напрямку є індексація доходів.

Суто технічним засобом уповільнення інфляції виступає дроблення виплат. Протягом попередніх століть робітникам платили помісячно, іноді навіть раз на рік. У ХХ ст. панує інфляція і для уповільнення темпів її зростання застосовується потижнева виплата заробітної плати, іноді зарплата виплачувалася щоденно і навіть (в Німеччині після 1 світової війни) двічі на день.

У розв'язанні проблеми інфляції важливе значення має антиінфляційна політика держави. її засобами можуть бути такі, що сприяють скороченню грошової маси в обігу та обмеженню дефіциту державного бюджету. До них відносяться: зростання податків; зменшення державних витрат на соціальні потреби, на оборону, управління тощо; заморожування заробітної плати; обмеження кредитів; підвищення відсоткової ставки по кредитах; проведення антимонопольної політики тощо.

Для стабілізації грошового обігу проводять також специфічні заходи із зміцнення грошових систем. Таким заходами є нуліфікація, ревалоризація, девальвація, дефляція.

Нуліфікація грошей означає, що знецінені грошові знаки анулюються, оголошуються недійсними, а їм на заміну випускаються нові гроші. Цей метод використовують при наявності гіперінфляції.

Ревалоризація означає повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків. Такий метод застосовується при незначних темпах інфляції.

Девальвація означає зниження обмінного курсу грошової одиниці даної країни відносно інших твердих валют.

Дефляція означає вилучення із обігу надлишкової частини грошової маси. Вона може відбуватися шляхом підвищення податків, скорочення контролю за обсягами кредитування, продажу підприємствам державних цінних паперів тощо.

Інфляція в Україні на початку 90-х років була водночас інфляцією попиту та інфляцією витрат. Вона мала такі показники: 1992 - 2100%; 1993 - 10150%; 1994 - 501,6%; 1995 - 281,7%; 1996-39,7%; 1997 - 10,1%; 1998 - 19,3%, з початку 1999 - 19%, 2000 -25,8%, 2001 - 6,1%; 2002 року відбулася дефляція - індекс цін склав 99,4%, в 2003 році інфляція склала 8,2%, а в 2004 році - 12,3%.