Іспанський героїчний епос

Історія Іспанії має важливе значення для розуміння своєрідності іспан­ської культури. З найдавніших часів Піренейський півострів населяли ібери на яких нападали (і змішувалися з ними) фінікійці, греки, кельти, карфагеняни У III—II ст. до н. е. півострів завоювали римляни. Місцеве населення було романізоване, всюди вводилась латина. З II—IV ст. відбувалася християнізація Іспанії. На початку V ст. сюди вдерлися германські племена (свеви, алани, вандали); у середині століття весь півострів підкорили вестготи. Але поступово германці злилися з іберо-римським населенням, яке перебувало на більш високому рівні культури.

У 711 р. починається нова навала в Іспанію — африканських маврів і арабів. Мусульмани захопили рилось незалежне королівство Астурія, яке тут же повстало проти завойовни­ків. Розпочалась тривала боротьба місцевого населення з мавро-арабським па­нуванням. З XI ст. у цій боротьбі значну роль відіграла нова іспанська країна Кастілія. Процес відвоювання іспанцями своєї території називається реконкіс­та. Особливо успішною вона була в XI—XIII ст. Хоч реконкістою керувала фео­дальна знать, головною силою в ній було міське населення, селяни і дрібне ли­царство. Завдяки патріотичному ентузіазмові і самовідданості народу Іспанія під кінець XV ст. повністю звільнилася від іноземного панування. У процесі ре­конкісти склалась іспанська держава, сформувався іспанський народний ха­рактер.

На розвиток іспанської культури Раннього Середньовіччя великий вплив мали античність та християнство. Велику роль у житті Іспанії відіграла також розвинута на той час арабська культура.

Ранньосередньовічна народна поезія не збереглась. Перші пам'ятки іспанською мовою (акти, збірки законів тощо) належать до IX—Х ст. Судячи з пам'яток, що збереглися, в іспанській народній поезії до XIV ст. домінував героїчний епос, творцями і носіями якого були хуглари.

Центральною постаттю іспанського героїчного епосу є Сід, котрого народ лю­бовно називав «мій Сід», додаючи — «у добрий час народженкй«. Це особа історична. Руй (Родріго) Діас де Бівар (бл. 1043—1099) належав до кастільської знаті й був начальником військ у короля Кастілії Санчо II. За військову до­блесть він отримав прізвисько Кампеадор (ратоборець, войовник). Маври боялися і водночас поважали іспанського полководця, називали його Сідом, що по-арабськи означає «пан». Після загибелі Санчо II його брат Альфонс VI не­злюбив Сіда і за намовами придворних вигнав з країни. Спочатку Сід з дружи­ною перебував на службі то в іспанських, то в мавританських правителів, але, відвоювавши у маврів багату область Валенсію, став самостійним і поми­рився з Альфонсом. Руй Діас був видатним діячем реконкісти, він і звільнив від маврів значну частину Іспанії. Особисті риси Сіда — твердий характер, розсудливість, демократизм, талант полководця і державного діяча — сприя­ли його популярності серед народу. Він по праву вважається національним героєм Іспанії.

Певно, народ ще за життя Сіда оспівував його подвиги та перемоги. Але з великого епічного матеріалу про Руй Діаса збереглися тільки близька до історич­них фактів поема «Пісня про Сіда», поема «Родріго» (XIV ст.), що розповідає про молодість героя (у ній значне місце посідає вимисел) та великі цикли ро­мансів XIV—XVI ст.

«Пісня про Сіда» — перлина іспанської культури. Іспанський героїчний епос отримав всебічне висвітлення в працях видатного сучасного іспан­ського медієвіста Р. Менендеса ЇІілаля.). Створена у XII ст., вона дійшла до нас у списку 1307 р. в неповному і частково перекрученому вигляді. Поема складається з 3735 віршів і має три частини. Окремі деталі у змісті, зокрема географія твору, дають вченим підставу стверджувати, що «Пісня» створена в південно-східній частині Кастілії, яка у XII ст. була центром народної поетичної творчості.

Початок першої частини («Вигнання») загублений. Про причину сварки Сіда з королем Альфонсом відомо з інших іспанських джерел. Починається список з вигнання Сіда. Обливаючись гарячими сльозами, Сід прощається з рідною домів­кою, дружиною і малолітніми дочками, яких він мусить залишити під захистом монастиря, і за суворим наказом короля під страхом смерті їде на чужину. Дові­давшись про вигнання Сіда, до нього сходяться «люди всякого роду, звідусіль»: селяни, ремісники, збіднілі лицарі, готові виступити на боротьбу з ненависними маврами. Спочатку важко доводиться Сіду. Він заглиблюється у мусульманські землі і з часом здобуває чимало перемог. Не раз велика здобич потрапляє до його рук. Частину її Сід добровільно відправляє королю Альфонсу, бажаючи примирення з ним в ім'я спільної боротьби з маврами.

Зміст другої частини «Заміжжя доньок Сіда» становить розповідь про те, як Сід, здобувши велике місто Валенсію, посилає королю 100 добірних коней. Король готовий помиритися зі своїм тепер могутнім васалом і дозволяє йому взяти до себе дружину і дочок.- Знатні інфанти де Карріон, спокусившись багатством Сіда, вирішили одружитися з його дочками. Сам король виступає в ролі свата, вважаючи цей шлюб великою честю для Сіда. Неохоче погоджується Сід на заміжжя дочок, не до душі йому знатні женихи. Але він не хоче відмовити королю, до якого, забув­ши минулі образи, ставиться з великою пошаною. Сід запрошує до себе в Валенсію інфантів і урочисто святкує весілля.

Третя частина («Безчестя в дубовому лісі Корпес») тематично різноманітна. Інфанти де Карріон недовго прожили у згоді з Сідом. У доблесному оточенні Сіда вони виявились нікчемами і боягузами. Не витерпівши насмішок васалів Сіда, зяті вирішили помститися. Вони просять дозволу поїхати в Карріон, щоб показати своїх молодих дружин родичам. Тяжко на душі в Сіда, але він благословляє дочок, віддає їм придане і щедро обдаровує зятів, вручивши кожному з них по бойовому мечу, що вважалось найбільшою честю. Інфанти тільки чекали нагоди помстити­ся за свою ганьбу на дочках Сіда. Як тільки вони в'їхали у володіння Кастілії, в дубовому лісі Корпес зіскочили з коней, і тут, у гущавині, прив'язавши молодих дружин до дерев, побили їх бичами й острогами майже до смерті. Сід скаржиться королю. «Це король присватав моїх дочок, і моє безчестя є безчестям мого сень­йора»,— каже скривджений батько. Король збирає кортеси, куди неохоче з'яв­ляються інфанти у супроводі численної рідні. Передусім Сід вимагає повернення своїх мечів, потім приданого дочок, яке зяті встигли пустити на вітер. Захищаю­чи ьла ну честь. Сід викликає їх на поєдинок. У битві в долині Карріон, в землях інфантів, Сід з дружиною перемагає кривдників і прилюдно називає їх зрадника­ми. Переможець Сід знову віддає дочок заміж, вже за королів Наварри і Арагона.

«Пісня про Сіда», як і вся середньовічна іспанська література, відрізняється від інших пам'яток західноєвропейської літератури рядом особливостей. Якщо для французького і німецького народного епосу характерний трагічно-героїчний тон, то в іспанській поемі героїчне не відокремлене від повсякденного, тут пода­но різноманітний життєвий фон і домінує оптимістичне світосприйняття. Перед нами Іспанія епохи реконкісти, яка, на думку спеціалістів, не була настільки «чор­ним» періодом в історії Іспанії, як про це думали пізніше: «Дійові особи «Пісні» — не лише християнські та мавританські війська, в ній зображені люди, далекі від військового життя: жінки, діти, ченці, городяни, євреї; усі вони відтворюють картину мирного життя міст: торговельні угоди, розлуки, подорожі, вітання і ра­дість зустрічей, весілля, зустрічі у тісному колі для обговорення сімейних справ або для веселих розваг, відпочинок після обіду, гарне вбрання, урочисті прийоми та релігійні церемонії» !2.

Зміст поеми дуже близький до історичної основи. «Пісня» виникла через пів­століття після смерті героя, коли події життя та слава його ратних подвигів були живі у народній пам'яті. Поемі властива реалістична манера зображення подій та психології дійових осіб. Опис повсякденного буття та боротьби іспанців з маврами невідомий хуглар супроводжує величезною кількістю подробиць і деталей, харак­терних для того часу. Поема дає чітке уявлення про озброєння іспанських та мав­ританських воїнів, про тактику битв, військову термінологію.

Не тільки Сід, а й майже всі дійові особи «Пісні» історичні; вони були васалами, друзями або ворогами Сіда. Але є й відхід від історичних фактів. Так, спостері­гається певна демократизація та ідеалізація образу Сіда. Всупереч історичному прототипу Сід показаний інфансоном, тобто лицарем, який не належить до при­дворної знаті. Хуглар також замовчував негативні моменти в біографії та пове­дінці Сіда, наприклад його службу у мавританських правителів. Демократизм та антиаристократична спрямованість поеми виявляються також у постійному ви­сміюванні та засудженні різноманітних «високородних» пороків барселонської та леонської знаті, а також інфантів де Карріон —• гордовитості, хвастощів, марно­тратства, боягузства, підступності та жорстокості. Пихатій феодальній знаті ; протиставляються воїни Сіда та його найближчі помічники — сміливі, рішучі, і дружелюбні й прості. В образі Сіда поет підкреслює найкращі риси іспанського І народу — спокійну гідність, стриманість, прямоту, мудру терпеливість. Сід Кампеадор засуджує міжусобну ворожнечу, для нього батьківщина— це вся Іспанія, яку він хоче бачити вільною і єдиною. Демократичний дух поеми свідчить про на­родний характер реконкісти, котра вилилась у широкий національно-визвольний рух.

Іспанський народ вбачав у реконкісті не тільки національне визволення, а й визволення з-під кріпосного гноблення. Адже учасник реконкісти звільнявся від кріпацтва, вершник ставав ідальго, що зумовило виникнення в Іспанії числен­ного дрібного дворянства, різко відмінного від старої іспанської знаті.

Важливе місце у поемі посідає сімейно-побутова тематика. Сід не лише доб­лесний воїн і вірний васал, а, й ніжний чоловік і батько. Розлучений з сім'єю у вигнанні він увесь час думає «про кохану і вірну дружину», піклується, щоб вона і діти не знали нестатків. Заздалегідь готує він посаг для дочок, бажаючи їм щастя та добробуту. Сім'я для Сіда — не лише об'єкт турбот, вона надихає його на мужні та героїчні вчинки. Так, Сід просить дружину Химену та дочок, щоб вони з високої башти спостерігали бій, який він буде вести, захищаючи Валенсію. І донья Химена є гідною свого чоловіка. Вона мужньо зносить життєві незгоди, твердо вірячи в краще майбутнє. Подружня вірність, щирість та згода панують у родині Сіда. Устої сім'ї у вузькому розумінні (батьки та діти) і як спільність ро­дичів, що допомагають, захищають і відповідають одне за одного,— показані непохитними.

Вірний реалістичній манері, хуглар не приховує практичного ставлення до життя своїх героїв, але цей практицизм зумовлений тогочасною дійсністю, умова­ми буття. Люди, котрі йшли за Сідом, покинули свої будинки і майно, яке, за нака­зом короля, негайно конфіскувалось. Сід усвідомлює свою відповідальність за них» «Молю Бога, Отця небесного, щоб усім вам, хто залишив задля мене дім і спадкове майно, я міг зробити скільки-небудь добра — віддати вдвічі більше за те, що ви втратили». Сід та його бійці відверто радіють військовій здобичі: коням, зо­лоту, багатій одежі, дорогим тканинам, полоненим, яких можна продати або взяти за них викуп.

Іспанська поема відрізняється від «Пісні про Роланда» відсутністю релігій­ної екзальтації. Релігійний елемент займає в ній дуже скромне місце. Правда, у поемі зазначено, що боротьба з маврами ведеться в ім'я «доброго християнства», але при цьому виявляється, що для дружини Сіда це можливість «здобути собі хліб насущний» і «заслужити плату». На відміну від французького епосу, в іспан­ській поемі немає релігійної нетерпимості чи ненависті до іновірців. Людину тут оцінюють не за її релігійною приналежністю, а за особистими якостями.

Стиль поеми позбавлений будь-якої пишномовності та манірності. В основному тон розповіді стримано-енергійний, часом у ньому відчутні інтимні інтонації (у родинних сценах), гумор (у побутових епізодах), епічний розмах і сила (у ба­тальних картинах). Порівняно з французькою поемою, «Пісня про Сіда» бідніша на зовнішні прикраси — метафори, поетичні порівняння. Але її автор добре воло­діє мистецтвом безпосереднього відчуття життя і легко робить читача свідком усіх тих подій, що відбуваються. Загальна реалістична тональність, сюжетна багатогранність, стійкий демократизм і гуманність «Пісні» здобули їй заслужену славу в віках.