15 Виникнення козацтва.

Українське населення Литви і Польщі існувало в умовах феодального гноблення, релігійних і національних утисків, незахищеності перед зовнішніми ворогами.

Несприятливі обставини породжували потік втікачів й уходників на Запоріжжя - безлюдні, нічийні простори за дніпровськими порогами. Тут вони ставали недосяжними для феодалів, почувалися вільними людьми, знаходили притулок на дніпровських заплавах, займалися мисливством, рибальством, ремеслами. Від постійних небезпек привчалися до зброї і військової справи. Так розвинулося козацтво – тобто верства вільних озброєних людей. Перша згадка про козаків датується 1489 і 1492 роками. Частина козацтва, що наймалася на державну службу, записувалася в спеціальний реєстр і складала реєстрове військо.

В першій половині 16 століття організатором козаччини був черкаський староста Остафій Дашкевич, а її центром – Черкаси. В 1556 р. князь Дмитро Вишневецький побудував на острові Хортиця укріплення, яке стало зватися Запорізькою Січчю. Згодом місцезнаходження Січі неодноразово змінювалося, проте вона незмінно залишалася військово - адміністративним і консолідуючим центром. Завдяки цьому козацтво:

• Сформувало правові звичаї і виборне самоврядування (вольності);

• Утворило постійну територію козацьких вольностей;

• Зорганізувалося як Військо Запорізьке;

Таким чином Запорізька Січ перетворилася на особливе державне утворення, відродивши державотворчі традиції українського народу. Водночас козацтво збройною силою виступило проти ворогів і гнобителів українського народу.

16 Антифеодальне козацько – селянські повстання Криштофа Косинського і Северина Наливайка.

Наприкінці 16 століття феодальні і релігійні утиски наштовхнулися на непримиренну козацьку опозицію. При першій нагоді козаків підтримували селяни.

Як наслідок в 1591 – 93 рр. спалахнув масовий антифеодальний рух на чолі з козацьким отаманом Криштофом Косинським. Коли він загинув повстання розгорілося з новою силою. З 1594 по 1596 рр. його очолював Северин Наливайко. Повсюдно повстанці громили шляхетські і магнатські маєтності, розганяли польську адміністрацію, покозачували селян і міщан. Вирішальна битва відбулася у травні - червні 1596 р. в урочищі Солониця. Тут поляки здобули перемогу і жорстоко розправилися над повстанцями. Северин Наливайко був страчений у Варшаві. Сейм оголосив козаків ворогами держави, однак сил для їх ліквідації Польща не мала.

Таким чином почалася епоха польсько - козацького протистояння.

17 Гетьманування Петра Сагайдачного.

Після поразки антифеодального повстання Северина Наливайка козацтво спрямувало сили проти зовнішніх ворогів: Османської імперії та Кримського ханства.

Зокрема під проводом гетьмана Петра Сагайдачного запорізькі козаки здійснили морські експедиції на Трапезунд і Синоп (1614 р.), Стамбул (1615 р.), Кафу (1616 р.). Стратегія Сагайдачного полягала в тому, щоб зберігати перемир’я з Польщею, але провокувати стосунки Речі Посполитої з могутньою Османською імперією. Турецько – татарська загроза змушувала польську владу звертатися за допомогою до гетьмана і дозволяла йому консолідувати козацтво. Під час польсько - турецької війни 1620 - 21 рр. козацьке військо на чолі із Сагайдачним прийшло на допомогу польській армії. В серпні - вересні 1621 р. у Хотинській битві вони спільними зусиллями зупинили 250 - тисячну турецьку армію. За Хотинським мирним договором турки зобов’язувалися не нападати на українські землі, а поляки – зупинити козацькі походи на Туреччину.

Важливим було також те, що Сагайдачний допоміг православній церкві відновити втрачену внаслідок унії ієрархію. Новим православним митрополитом став Іов Борецький.

Таким чином гетьману Сагайдачному вдалося зміцнити Військо Запорізьке і налагодити його стосунки з церковною та культурною верхівкою українського суспільства.