4. Лідерство

Для того, щоб досягнути успіху підприємець повинен вико­нувати роль лідера у своїй сфері діяльності. Лідерство (від англ. leader — провідник, ведучий, керівник) як ознака підприєм­ництва — це виконання підприємцем функції першовідкривача, піонера у повному розумінні цього слова.

Лідерство як одну із ключових ознак підприємництва характе­ризують такі аспекти:

• діяльність підприємця і функціонування його організації, пов'язаних із впровадженням нововведень і виконанням ними функції економічного лідера в системі конкурентних відносин;

• індивідуально-психологічні риси, професійні й ділові якості підприємця, що дозволяють йому виконувати роль першо­відкривача;

• процеси міжособової, міжгрупової і міжорганізаційної пове­дінки, що зумовлюють ієрархію статусно-рольових відносин і розподіл лідерських функцій;

• стратегії і тактики поведінки, пов'язані із формуванням ефективних систем (стилей) лідерства (керівництва);

• чинники ситуації, що детермінують різного роду поведінкові реагування підприємців, адекватність і ефективність їх дій у конкретних підприємницьких умовах діяльності.

Лідерство як психологічний феномен характеризує пове­дінку і позицію людини в системі міжособових відносин. Його призначення — це регулювання міжособових відносин, що виникають у групі. Лідерство зазвичай виникає стихійно, тому воно залежне від настроїв, які панують у групі, характеризу­ється меншою стабільністю, ніж, наприклад, керівництво. Від­повідно сфера санкцій лідера є обмеженішою по відношенню до членів групи.

У контексті міжособової взаємодії лідерство розглядається як вплив одних індивідів на інших в умовах спільної життєдіяль­ності або як процес, за допомогою якого певні члени групи моти­вують і ведуть за собою групу. З позицій теорії управління: лідер­ство — це вміння використовувати людські й інші ресурси для отримання результату; це здатність здійснювати вплив на окремі особистості та групи, спрямовуючи їх зусилля на досягнення цілей організації.

Наведені визначення лідерства характеризують його як дина­мічний аспект міжособової взаємодії, що передбачає (у межах групи чи організації) отримання певного соціально-психологіч­ного і економічного ефекту (результату).

У психології аналіз феномену лідерства перш за все виходить з особистісних рис людини, її включеності у процеси міжособової (групової) взаємодії і впливу ситуативних чинників на поведінку індивіда (групи). Зупинимося на цих аспектах лідерства більш детально.

Особистісні риси і лідерство. Цей погляд на походження лідер­ства зосереджує свою основну увагу на пошуках універсальних рис, наявність яких повинна забезпечити успішність політичних починань, результативність управлінської праці, підприємниць­ких задумів тощо. Прикладом такого підходу є праця американ­ського соціолога Е. Богардуса «Лідери і лідерство» (1934 p.), в якій він перераховує десятки рис, якими повинен володіти лідер. Серед них: почуття гумору, такт, вміння передбачати, здатність привер­тати до себе увагу і т. д. За Богардусом, людину роблять лідером перш за все такі якості, як енергія, розум і характер. Для інших дослідників такими вирішальними рисами були вміння спілкува­тися, впевненість у собі, вміння пристосуватися до обставин, які змінюються, і навіть такі показники, як вага та зріст. Було встановлено, що реальні лідери трохи вищі на зріст і ширші у плечах, більш адаптивні і точніші у соціальних сприйняттях, ніж інші. Однак лише небагато з виявлених та описаних рис були тісно пов'язані з ефективністю виконання лідерських функцій. Скла­дання повного переліку лідерських рис виявилося практично незавершеним. Творців особистісної теорії лідерства (її ще нази­вають теорією «рис») більше цікавило лідерство харизматичного характеру, наприклад, як лідерство Наполеона, Авраама Лін­кольна чиУїнстона Черчіля.

Харизма (від грец. charisma — подарунок, благодать) — це влада, побудована не на логіці, а на силі особистісних якостей або здібностей лідера. Харизма — це наділення особистості власти­востями, що викликають поклоніння перед нею і беззаперечну віру в її можливості. Ось лише деякі характеристики харизматич- них особистостей: показна зовнішність, добрі риторичні здібності, незалежність характеру, гідна і впевнена манера триматися. У реальному житті харизматичність лідера викликає добровільне визнання його винятковості, що зумовлює беззаперечне підко­рення, наслідування його дій і поведінки в цілому.

Неоднозначність трактування рис, необхідних для лідерства, зумовила появу великої кількості розбіжностей в описі його осо­бистісних складових. Ця тенденція неузгодженості існує і у ставленні до рис і властивостей підприємця. Вона зумовлена тими обставинами, що на кожному наступному етапі розвитку підприємництва змінюються вимоги до організації особистісних рис (ділових, професійних, управлінських). Крім того, одна справа, коли мова йде про досвідченого підприємця, інша, коли це лишень початківець. За даних обставин доцільно говорити про деякі вихідні риси, які закладають фундамент лідерства. На наш погляд, до таких фундаментальних особистісних рис (див. рис. 3.5), що закладають основу лідерства в підприємництві, слід віднести:

впевненість у собі (здатніств брати на себе відповідальність, обізнаність у своїх перевагах і недоліках, адекватність само­оцінки);

енергійність (активна життєва позиція, високий рівень домагань, наполегливість у досягненні поставлених цілей, вміння долати труднощі на своєму шляху, ініціативність);

творчий підхід до справ («відчуття» нового, використання можливостей, ерудованість, винахідливість, швидкість і гнучкість розуму);

здатність розуміти і впливати на людей (комунікабель­ність, гнучкість у спілкуванні, вміння враховувати як влас­ний емоційний стан, так і психологічний стан партнера, вміння йти на компроміси);

управлінські здібності (вміння організувати справу, пого­джувати власні інтереси з інтересами партнерів і найманих працівників, вміння керувати фінансовими і людськими ресурсами);

чесність (дотримання норм моралі, вірність слову, культура поведінки);

емоційна стійкість (врівноваженість, здатність стримувати і контролювати свої емоції, виваженість у діях і вчинках).

Лідерство і процес міжособової взаємодії. Лідерство тут є наслідком інтерактивної взаємодії в системі міжособових відно­син. Лідером у змозі стати будь-яка людина, яка завдяки певним обставинам займе відповідне місце у цій системі. Інтерес до проб­леми лідерства в межах даного підходу виник значною мірою З відкриттям феномена неформальних груп. У сучасному менедж­менті керівників-організаторів закликають стати не лише фор­мальними, але й неформальними лідерами. Встановлено, що у тих випадках, коли керівник не виконує функцію повноцінного лідера, підлеглі реалізують близько 60-65% своїх можливостей.

Висування у лідерську позицію, як показали ще у 50-ті роки XX століття у своїх лабораторних експериментах Р. Бейлз (1958 р.), Л. Картер (1951 р.) і Ф. Слейтер (1955 р.), зумовлено в кінцевому випадку ефективністю внеску члена групи у розв'язок спільної задачі. Причому цей вклад визначається як мінімум двома основ­ними сферами свого безпосереднього застосування: інструмен­тальною сферою і сферою емоційної активності групи. Відповідно до виділених сфер активності розглядалися і дві ролі лідера: інструментального (ділового) і експресивного (емоційного) лідера. Призначення ділового лідера — реалізація дій, спрямованих на розв'язання поставленої перед групою задачі (координація, узго­дження дій, розподіл функцій і т. д.). Роль емоційного лідера пов'я­зана з емоційно-комунікативною сферою групи і включає дії, що належать в основному до сфери міжособистісних відносин і спіл­кування.

Рис. 3.5. Особистісні риси, що закладають основу лідерства в підприємництві

Одним із механізмів, що пояснює виникнення лідерства у гру- і юному процесі, є теорія «соціального обміну» Дж. Хоманса (І!)58р.). Згідно з теорією, соціальні відносини — це постійний процес обміну, в якому залучені не лише матеріальні цінності, речі, але й емоції, почуття. У процесах обміну людина схильна вести розрахунки, основною метою яких є своєрідне «очікування винагороди». Це очікування як мотив поведінки здатне видозмі­нюватися від ситуації, але не зникає, залишаючись завжди домі­нуючою орієнтацією людини.

Виникнення лідерства — це результат своєрідного психоло­гічного обміну цінностями між учасниками взаємодії. Цінності представлені у вигляді значущих особистісних якостей, умінь, знань, досвіду і реалізуються у міжособових взаємодіях з користю як для окремих індивідів, так і для групи в цілому. Тут основна складова обміну — ключові компоненти статусу, репре­зентовані авторитетом і визнанням. Ці компоненти поряд із соці­альним схваленням, грішми, повагою розглядаються як основні винагороди і цінності в сучасному суспільстві. Оцінка внеску індивіда відбувається не лише на діадному рівні взаємодії, але й охоплює загальногруповий рівень. Чим значущіша цінність вне­ску індивіда в загальні результати, тим вищий його груповий статус (визнання лідерства), який виступає як своєрідна вина­города з боку групи.

Сучасні соціально-психологічні дослідження феноменів неформального лідерства, тобто такого, що виникає в процесі групових взаємодій, і формального (призначеного ззовні або обра­ного) уточнюють роль і поведінку ділового та емоційного лідерів. У цьому зв'язку Д. Майєрс говорить про ролі цільового і соціаль­ного лідерів.

Цільовий лідер — організовує роботу, встановлює стандарти і зосереджується на досягненні мети. Цільові лідери часто викорис­товують директивний стиль поведінки, який є доцільним за умов, коли у лідера є достатньо здібностей, щоб видати правильні накази (розпорядження). Будучи зорієнтованими на мету, такі лідери зосереджують увагу і зусилля групи на розв'язок поставленої проблеми. Експерименти показують, що поєднання конкретної важкої і цікавої мети з періодичним звітом про здобутки допома­гає підтримувати мотивацію досягнень на досить високому рівні.

Соціальний лідер — згуртовує колектив, полагоджує кон­флікти і надає підтримку членам команди. У соціальних лідерів часто зустрічається демократичний стиль керівництва, за допо­могою якого делегуються повноваження членам групи, вони залу­чаються до участі в прийнятті рішень. Таке лідерство є бажаним у моральному відношенні. Члени групи зазвичай почувають себе більш комфортно і задоволено, коли мають змогу бути долученими до важливих справ, відчувають свою приналежність до результатів спільної праці. Демократичне соціальне лідерство спостерігається у намаганні багатьох підприємців використову­вати «менеджмент участі» — стилю керівництва, який передбачає активне залучення працівників до управління виробництвом. Найбільшого поширення такий стиль керівництва отримав у Шве­ції та Японії.

Слід зауважити, що у різних дослідженнях розглядаються і наводяться різноманітні типології лідерства. їх розмаїття зумов­лено необхідністю виконання людьми різнорідних функцій у про­цесі життєдіяльності групи. З цієї точки зору перспективним вида­ється функціонально-рольовий підхід до проблем лідерства. Цей підхід ставить у залежність місце кожної людини у групі від результатів міжособової взаємодії. Як наслідок, пропонується широкий список лідерських ролей, зумовлених цілями і завдан­нями, які стоять перед групою. Наприклад, у груповій ієрархії виділяють лідера-організатора, лідера-диспетчера, лідера-мотиватора, лідера-генератора ідей, лідера-комунікатора, лідера- дезорганізатора тощо.

Ситуативність лідерства. Ситуативний підхід до лідерства є сьогодні загальновизнаним. Він визначає лідерство як продукт ситуації. Вимоги ситуації диктують вибір адекватних засобів і прийомів поведінки, відповідної комбінації особистісних рис, здатних максимально враховувати можливі зміни у її розвитку. Лідерство з позицій ситуативного підходу дає змогу пояснити трансформації у стратегіях і тактиках поведінки промислов­ців і підприємців за умов економічних криз, необхідність ново- иведень та змін в управлінні людськими і матеріальними ресурсами. Як приклад, розглянемо зміни в реалізації управ­лінської функції на різних етапах розвитку промислового ішробництва у США.

На самих початках розвитку промисловості у США підпри­ємство очолював «диктатор». Філософія такого типу лідера була досить проста: «Бізнес є бізнес». Максимальна продуктив­ність досягалася за рахунок робітників будь-якими придатними для цього засобами. У результаті робітник працював під постій­ним силовим тиском управлінця (штрафи, загроза звільнен­ії!! і т.п.), не будучи зацікавленим у високій продуктивності праці.

Поступово підприємці почали усвідомлювати, що працівників необхідно зацікавити у результатах праці. На зміну «диктатору» прийшов інший тип лідера — «патерналіст». Йому радили взяти на себе обов'язки глави сім'ї, ставитися до робітників по-батьків- ськи, бути справедливим. У багатьох випадках така стратегія пове­дінки мала позитивні наслідки, що не могло не сприяти зростанню продуктивності праці.

У роки економічних криз, коли підприємства несли значні збитки від надвиробництва товарів, з'явився третій тип лідера — «маклер». У ті важкі для американських підприємств часи фірми на посаду управлінців дуже часто брали осіб, здатних збувати продукцію, гнучких, діяльність яких нагадувала діяльність дипло­матів і здійснювалася за принципом: «Роби все можливе аби пом'якшити незадоволення робітників!».

На зміну «маклеру» прийшов четвертий тип сучасного промис­лового лідера — «організатор». Появі «організатора» сприяли: по- перше, об'єктивний процес укрупнення промислових об'єднань, що вимагало скликання нарад, конференцій із залученням доволі великого кола осіб для прийняття рішень; по-друге, нові умови спонукали до того, що виробництво здебільшого очолював не його засновник або один із спадкоємців, а обраний радою директорів управлінець. У керівників такого типу з'являються нові функціо­нальні обов'язки: робота зі штатом управлінців, контакти з різними громадськими організаціями (профспілками, партіями тощо). Основна функція «організатора» — втілення ефективних систем управління виробництвом з урахуванням змін кон'юнктури ринку.

У порушуваній проблемі заслуговують уваги психологічні якості успішних лідерів, виявлені під час досліджень керівників вищої ланки компанії «Фор­туна 100», проведених американськими вченими Дж. П. Кенджемі та К. Дж. Ковальскі.

Психологічні якості, необхідні успішному лідеру

Особливості мислення

Здатність до екстраполяції. Сильні лідери здатні передбачати шляхи розвитку кожної конкретної ситуації.

Здатність розробляти кілька проблем одночасно. Здатність вирі­шувати одночасно декілька задач, не зосереджуючись на одній, вміння пере­орієнтовуватися з одного напряму діяльності на інший. Відкритість для нових ідей, нових способів мислення, нових процесів.

Стійкість у ситуації невизначеності. Здатність лідера або керівника справлятися зі своєю справою і вирішувати проблеми без зворотнього зв'язку в ситуаціях невизначеності.

Розвинута інтуїція. Вміння швидко схопити суть, виявляючи здатність відрізняти суттєві сторони ситуації від несуттєвих.

Уміння справлятися з агресією

Здатність брати керівництво на себе. Легке входження у роль керів­ника, здатність відсторонюватися від впливу попередників, не вступаючи у конфлікт із групою.

Наполегливість. Вміння відстоювати свої ідеї, навіть якщо вони є непопулярними, не лякатися незгоди більшості, але й не проявляти ригід­ність або догматизм.

Здатність до співпраці. Вміння діяти, нівелюючи свою неприязнь, прояви ворожості до підлеглих. Для цього необхідно тактовно розмовляти з людьми, спілкуватися з ними на будь-якому рівні, володіти доброю здатністю до міжособових контактів.

Ініціативність. Вміння діяти, коли інші вагаються, довіряючи власній інтуїції, не боячись ризикувати.

Енергійність. Витривалість, поповнюваність фізичних та інтелекту­альних зусиль.

Управління емоціями

Здатність створювати умови до зростання інших. Схильність переда­вати набуті знання іншим, сприяння у просуванні інших по службовій драбині.

Сенситивність. Відкритість до почуттів інших, здатність ставити себе на місце іншої людини, неупередженість, точність в оцінках.

Здатність ставити інтереси справи вище своїх власних. Вміння переносити невдачі без почуття власної поразки або приниження, у випадку особистих невдач вміння передоручати роботу тим, хто здатен досягнути кращого результату.

Зацікавленість в успіхах організації, а не у власній кар'єрі. Від­сутність вираженого устремління до особистої влади, відсутність намагань підігнати організацію до власних смаків.

Ідентифікація себе зі справою. Вміння стійко переносити невдачі Ьез почуття поразки або приниження.

Незалежність. Знання меж своїх можливостей. Вміння орієнтува- іися перш за все на себе при ухваленні важливих рішень, опірність групо- іюму тиску.

Особистісний ідеал

Гнучкість. Не бути надто впертим.Опірність до стресу. Наявність фізичного і психічного здоров'я, розу­міння важливості цього чинника. Володіння навичками опанування стресом.

Наявність мети. Наявність стійких переконань і чіткої мети як у житті, так і на роботі. Вміння вбачати перспективу і планувати майбутні досяг­нення.

Усвідомлення суспільної значущості власної діяльності. Вико­ристання влади на благо суспільства. Ставлення до своєї праці як до засобу покращення життя людей і розвитку суспільства.

Почуття гумору. Здатність посміятися над собою, а не перекладати провину на інших.

Висока самоповага. Сформований образ «Я», усвідомлення власних переваг, вміння співпрацювати і ставитися до інших з довірою.

Джерело: Кенджеми Дж. П., Ковальски К. Дж. Успешно действующий руководитель: что он собой представляет? // Лидерство. Психологические проблемы в бизнесе. - Дубна: Феникс, 1997. - С. 129-134.

Лідерство у підприємництві тлумачиться подвійно. З одного боку, досягнути результату можна лиш на шляху істинного лідер­ства. Тим не менше, бути помітним не означає бути лідером. Друге або третє місце часто є виграшним у підприємництві, оскільки воно дозволяє зосередити зусилля на якій-небудь одній ділянці ринку, на одній групі споживачів, на одній технології. Дуже часто переконання багатьох компаній у тому, що вони могли б (або це їм належало) посісти позиції лідера у всіх сегментах свого ринку або своїй сфері діяльності є найбільшою перешкодою на шляху до досягнення поставленої мети.

Будь-яке лідерство в економічній сфері є мінливим і швид­коплинним. Але тим не менше феномен лідерства в підприєм­ництві існує. Очевидно, головна причина того — психологічна природа людини. Прагнення до лідерства — один із суттєвих елементів людської натури. Завдяки цій властивості рух уперед у підприємництві здійснюється, незважаючи на можливі втрати, а ентропія «усереднення» результатів порушується, розрива­ється інноваціями.

Основні поняття: активність, діловий лідер, емоційний лідер, інновація,

інноваційна поведінка, інноваційний процес, інтелектуальна активність, конфлікт потреб, креативність, креативний процес, лідерство, підприємницька активність, підприємницький ризик, ризик, рівень активності, ситуація ризику, соціальний лідер, схильність до ризику, творчість, цільовий лідер, харизма, Я-схема.