3. Творчість (інноваційна поведінка)

У сучасних словниках-довідниках для підприємців інновацію (під лат. іппоуаідо — впровадження у практику нового) розгляда­ють як діяльність, спрямовану на створення і поширення нових нидів виробів, технологій, організаційних форм і т. д. Це в широ­кому розумінні цього поняття. У вузькому інновацію пов'язують з функцією дослідження і виробничого засвоєння (впровадження) нововведень, Інновація — це результат творчої діяльності. Наслідком інновацій є якісні зміни у виробництві з метою отри­мання значного соціально-економічного ефекту.

Останнім часом інтерес до інноваційності підприємництва від­роджується. Він значною мірою зумовлений тим, що економічна і соціальна ефективність підприємництва ставиться у залежність від дій підприємців, які покликані залучати ресурси і заповню­вати ринкові простори (ніші), які залишилися б невикористаними значно крупнішими і забюрократизованими організаціями. А це, у свою чергу, означає повніше й ефективніше використання потен­ціалу малого і середнього бізнесу.

Цілий ряд моментів, пов'язаних із сучасними тенденціями роз­витку підприємництва в межах інноваційного процесу, розглядає П. Друкер (1985 р.), відомий американський теоретик у галузі управління. Він вважає, що нововведення визначають чотири типи підприємницької стратегії.

Перший тип стратегії відповідає первинним розробкам. Це найшвидші і найдосконаліші нововведення, які є особливо харак­терними для передових технологій, що забезпечують економічне лідерство. Така підприємницька стратегія є дуже ризикованою, організаційно складною і вимагає ініціативи, концентрації ресур­сів, відповідної системи мотивації.

Другий тип – це стратегія творчої імітації. В основі страте­гії – очікування винаходу іншими, але такого, який може бути швидко і успішно використаним (наприклад, персональних ЕОМ, ідея яких належить компанії «Apple»). Дана стратегія теж орієн­тована на лідерство, але вона є менш ризикованою, ніж перша. Крім того, вона націлена на захоплення значної частки ринку, тому є найдоцільнішою для профілюючих продуктів, виробничих процесів чи послуг.

Третій тип стратегії отримав назву «екологічної ніші». Її особливість полягає у тому, що вона націлена на контроль певної незначної частки ринку або досягнення в ній монопольного стано­вища.

Четвертий тип стратегії передбачає зміни у властивостях, характеристиках продукту, що позначається на його вартості.

Для виділених стратегій характерна одна властивість — вони створюють споживача, роблячи це різними шляхами, наприклад, ціноутворенням, цілеспрямованим формуванням якостей, адапта­цією до потреб споживача і економічної реальності.

Інноваційний процес може охоплювати різні організаційні рівні, що збігаються з трьома рівнями управління, запропонова­ними американським соціологом Т. Парсонсом (1902-1979), які позначені ним як технічний, управлінський та інституціональ- ний. Відповідно до цього підприємницька стратегія на технічному рівні передбачає дії, спрямовані на пошук і використання нових виробничих і технологічних можливостей; на управлінському — забезпечення координації різних напрямів діяльності інновацій­ного характеру всередині організації; на інституціональному — розробку (узагальнення) перспективних ідей з метою їх впровадження у виробництво і забезпечення конкурентноздат- ності організації, кінцевого продукту в ринковому середовищі.

Кожній стадії сучасного інноваційного процесу в підприєм­ництві (розробка нововведення — реалізація нововведення — зростання виробництва — стабілізація — оновлення або занепад) відповідає особлива підприємницька стратегія або їх поєднання. Вибір стратегії залежить від конкретної стадії розвитку підпри­ємницької організації, специфіки зовнішнього оточення. Соціо­логи і психологи вибір тієї чи іншої стратегії пов'язують здебіль­шого з особою підприємця, з його здатністю «взяти» на себе інноваційний тип підприємницької поведінки. У загальних рисах такий тип поведінки визначають: висока готовність до подолання різних перепон у реалізації нововведень; стійка здатність працю­вати в екстремальних ситуаціях підвищеного ризику та невизна­ченості; особисте вміння нейтралізувати консервативні стерео­типи, опозиційні настрої, егоїстичні та корпоративні інтереси у виробничій організації. До числа значущих особистісних рис суб'єкта інноваційної поведінки належить управлінська майстер­ність у мобілізації всіх чинників виробництва, в тому числі залу­чення всіх однодумців у свою команду; постійний пошук можли­востей.

Інноваційна поведінка пов'язана з трансформацією ідей у новий або вдосконалений продукт, технологічний процес або в новий підхід до соціальних послуг. Інноваційна поведінка в під­приємництві передбачає цілий комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових заходів. З соціолого-психологічної точки зору її в загальному характеризують такі складові, як від­критість, попередня продуманість, структурованість. Відкри­тість — це необмежена можливість розвитку нових способів вза­ємодії з об'єктивною реальністю. Набуття цієї активності пов'язане з виникненням і розвитком знарядь і засобів впливу людини на навколишню дійсність.

Важливою ознакою інноваційної поведінки є її попередня про­думаність. Після того, як мету визначено, людина аналізує ситуа­цію, в якій їй доведеться діяти, і вибирає засоби досягнення мети, визначає послідовність своїх майбутніх дій. Так утворюється іде­альна схема діяльності, яка зумовлена, з одного боку, метою, а з іншого — ситуацією, в якій знаходиться суб'єкт діяльності.

Інноваційна поведінка має свою структуру — певну сукупність і послідовність дій. Послідовність дій, їх характер значною мірою визначається метою, яку ставить перед собою діючий суб'єкт, і умовами їх реалізації, що залежать від об'єктивних чинників ситуації (середовища реалізації дії).

Підприємництво з позицій інноваційності у глобальному зна­ченні забезпечує вищий рівень розвитку продуктивних сил. Однак у суспільстві далеко неоднозначними є оцінки і ставлення до інно­ваційного процесу. Та й у середовищі самих підприємців не кожен підприємець здатний виконувати інноваційну функцію. Виходячи з диспозиційного ставлення до інноваційного процесу, рольовий підхід відкриває можливість виділити комплекс поведінкових типів підприємців відповідно до їх функціонального призначення. Ю. Красовським (1999 р.) у контексті даної проблеми виділено шість рольових типів, серед яких «інноватори», «прихильники нововведень», «мінливі стосовно нововведень», «нейтральні», «скептики», «консерватори».

«Інноватори» — це ініціатори нововведень, які пропонують і відстоюють власні ідеї. Ініціатори нововведень дуже часто можуть іти на конфлікт, щоб «проштовхнути» їх. Вони не завжди бачать реальні можливості їх впровадження, оскільки повністю погли­нуті генеруванням нового. Як правило, істинні інноватори спрямо­вують свої зусилля на впровадження найшвидшим способом передових технологій, що забезпечують економічне лідерство у підприємництві. Тут багато залежить від особи самого підприємця, від його здатності «взяти» на себе інноваційний тип поведінки, вміння нейтралізувати консервативні стереотипи, опозиційні настрої, егоїстичні та корпоративні інтереси у виробничій органі­зації. До числа значущих особистісних рис суб'єкта інноваційної поведінки належить управлінська майстерність у мобілізації всіх чинників виробництва, в тому числі залучення всіх однодумців у свою команду, постійний пошук можливостей. Інноваційне підприємництво вимагає від підприємця інтуїції, ерудиції, вміння оперувати інформацією. Якщо мова йде про підприємництво у сфері високих технологій, необхідними передумовами ефективної інноваційної поведінки є наявність у підприємця спеціальних (фахових) знань і вищої освіти.

«Прихильники нововведень» — це ті, хто дуже швидко сприй­має нове, особливо, коли переконуються у його доцільності. Завдяки прихильникам нововведень відбувається «дифузія» інно­вацій та їх імітація іншими підприємцями, зацікавленими у роз­ширенні своїх доходів. У таких випадках діє соціально-психоло- гічний механізм наслідування, спрацьовує стратегія очікування винаходу, але такого, який може бути швидко й успішно викорис­таним. Дуже часто підприємці як прихильники і наслідувачі ново­введень можуть модифікувати і творчо імітувати первинні роз­робки, змінювати характеристики продукту, що позначається на його вартості. За таких обставин поведінка є менш ризикованою, ніж у підприємців-ініціаторів нововведень, які беруть на себе місію першопроходця.

«Мінливі стосовно нововведень» — це підприємці, які або не розуміють їх значущість, або вбачають у нововведеннях більше «мінусів», ніж «плюсів». їм буває подекуди важко визначити цін­ність нововведення, оскільки вони погано розуміють його зміст або, навпаки, відразу намагаються розцінити як суперечливе, як таке, що не відповідає загальноприйнятим нормам.Часто такі під­приємці є ерудованими людьми, мають власну думку і свій спосіб дій у подібних ситуаціях. Однак через стереотипність мислення чи наявних упереджень їм буває важко визначитися щодо новизни ідей, які пропонують інші.

«Нейтральні» — це ті, хто індиферентно ставиться до будь- яких новацій, прагне залишити наявний стан речей. Дуже часто нейтральну позицію можуть обирати підприємці, які вже досягли у своїй діяльності значного комерційного успіху або зупинилися на досягнутому, живучи з дивідендів. Подекуди нейтральна пози­ція підприємця не означає, що він не підтримує або негативно ста- ішться до нового.Часом нейтральна позиція до нового є наслідком конформної поведінки, сформованої під впливом дії авторитетів, які знаходяться в опозиції до інновацій.

«Скептики» — це такі підприємці, які шукають у нововведен- і іях перш за все негативні наслідки для розвитку власного бізнесу. Однак, вони, як правило, не здійснюють ніяких практичних кроків, створення відповідної творчої атмосфери наукового пошуку для мотивованих інтрапренерством працівників;

швидка реакція на зміни потреб ринку;

швидка реалізація нововедень (технічних, організаційних, економічних тощо);

створення основи для подальшого розвитку виробництва.

Четвертий період наукової інтерпретації підприємництва – сучасний, розпочинає свій відлік з 90-х років XX століття. Особ­ливість даного періоду – це погляд на підприємництво, яке функ­ціонує і розвивається в постійно змінних умовах. З числа об'єктивних умов, які накладають відбиток на подальші теорети­зування щодо визначення сутності підприємництва, увагу на себе звертають наступні:

поява нових інформаційних технологій та INTERNET, що в багатьох випадках пришвидшило процеси реалізації про­дукції підприємств, розширило сферу запитів на підприєм­ницькі послуги, дозволило підприємцям краще презентувати як себе, так і власні результати праці;

процеси політичної та економічної глобалізації та збли­ження доступу до ресурсів інших країн, пришвидшення процесів мобільності та трудової міграції, розширення поля для індивідуальної підприємницької діяльності та самозай- нятості населення;

трансформаційні процеси, пов'язані з відродженням, легіти- матизацією підприємництва у посткомуністичних країнах. Це, у свою чергу, дало змогу розглядати підприємництво як ефективний ринковий засіб економічного зростання. З іншого боку, процеси суспільної трансформації «підняли» комплекс соціально-психологічних проблем, пов'язаних з упередженим ставленням до підприємництва, неготовністю людей до змін, а також спричинило низку соціальних проблем, які не відповідають вихідному духу підприєм­ництва («тіньова економіка», рекет, «державно-олігагархічне підприємництво» тощо);

необхідність урахування соціокультурного фактору як не лише передумови реалізації підприємництва на практиці, але й як ефективної стратегії розвитку підприємництва у майбутньому за умови узгодження національних інтересів, національної специфіки, культурного дискурсу з економіч­ними устремліннями останнього.

Нижче наведено результати одного з психологічних експериментів, про­веденого у 1995 році серед польських і французьких студентів. У дослідженні участь узяло близько 200 студентів як з польської, так і з французької сторони, їм було пред'явлено картку, яка містила наступні поняття: ПІДПРИЄМНИЦТВО, КРЕДИТ, ІНВЕСТИЦІЇ, ДОХІД, ПРОДУКЦІЯ, ПОДАТКИ, ДЕРЖАВА, БЕЗРО­БІТТЯ, ФІНАНСОВИЙ БАЛАНС, РИНОК ГРОШЕЙ. Досліджуваним запропону­вали пов'язати слова між собою, враховуючи їх значення для економічного поступу. З'ясувалося, що досліджувані виділили два базових поняття «ПІД­ПРИЄМНИЦТВО» і «ДЕРЖАВА», навколо яких відбувся розподіл інших запро­понованих для оцінки економічних понять. Причому як польські, так і фран­цузькі студенти у своїх когнітивних сприйняттях виявилися одностайними. Відповідно, навколо «ПІДПРИЄМНИЦТВА» об'єдналися такі поняття, як ДОХІД, ІНВЕСТИЦІЇ, ПРОДУКЦІЯ та КРЕДИТ З ДЕРЖАВОЮ пов'язувалися поняття ФІНАНСОВОГО БАЛАНСУ РИНКУ ГРОШЕЙ та БЕЗРОБІТТЯ.

Джерело: Тузгка Т. Рвусіпоіодіа 2асІіо\/\/ап екопотісгпусЬ. — \Narszawa: Р\Ш, 1997. - Б. 15-23.