Копний суд
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ко́пний Суд — суд сільської громади в Україні, в Білорусі і Литві, що виник за раннього феодалізму. Збирався у заздалегідь визначеному місці - копищі. К.C. здійснювали обрані населенням копного округу судді – “копні мужі”.
К.C. поєднував слідчі і судові функції, діяв за звичаєвим правом. Збирався кілька разів: для розшуку злочинця по “гарячих слідах” – “гаряча копа”; для судового слідства – “велика копа” з представників сіл копного округу; для остаточного вирішення справи і виконання вироку – “завита копа” (завити - закінчити). К.C. присуджував до штрафу, відшкодування збитків, тілесних покарань, смертної кари, практикував умовне засудження. Апеляційною інстанцією проти вироків К.C. були державні суди.
Поступово законодавство все більше пристосовувало К.C. до інтересів феодалів, які з часом замінили їх вотчинними судами (див. Єдлінський привілей 1430). Вотчинні суди чинили земельні магнати над належними їм селянами (див. Вотчина). Згадки про К.C. зустрічаються ще в документах 2-ї пол. 17 ст. На Волині і Поділлі К.C. збереглися з певними змінами до 20 ст.
Селяни-данники — найчисленніша категорія похожих селян у Великому князівстві Литовському у 15 — 16 століттях.
Селяни-данники жили в державних і приватних маєтках, багатих на лісові угіддя; займалися переважно мисливством, рибальством і бджільництвом, менше — хліборобством; до них належали також рудники, вуглярі, соляники тощо. Крім натуральної данини (хутром, медом та ін.), платили за користування орними землями грошову дань, так звану, серебщину
Сере́бщина, грошова данина — державний податок, що його стягували з усіх без винятку селян у феодальній Литві та на підлеглих їй руських землях в 14—16 ст. С. ішла на утримання війська. Розмір її не був сталий (становив 10-30 і більше грошів з лану, городники сплачували 3—6 грошів з двору). На Київщині С. називали подимщиною, на Волині — воловщиною, на Чернігівщині — поголовщиною. За привілеєм великого князя литовського Казимира 1447 р., який розширював шляхетські вольності, феодали дістали право збирати С. у власних маєтках на свою користь. Збір С. з державних селян тривав до кінця 16 ст.
Тя́гло — система денежных и натуральных государственных повинностей крестьян и посадских людей в Русском государстве XV — нач. XVIII в. Основная окладная единица тяглого населения называлась сохой. Помимо прямых налогов крестьяне и посадские люди исполняли и другие тяглые повинности («государеву подать», подводную, постоялую, ямскую гоньбу и т. д.), нередко переводившиеся в деньги («стрелецкие деньги», «полоняночные деньги» (на выкуп пленных), «ямские деньги»). В XVII в. наиболее тяжёлыми налогами являлись так называемые стрелецкий хлеб, или стрелецкие деньги, ямские, данные или оброчные деньги. В 1679 году система обложения по сохам (посошная) была заменена подворной: важнейшие прямые налоги и мелкие сборы были объединены в один налог — стрелецкую подать. Термин «тягло» после введения в 1724 году подушной подати был заменён словом «подать», но употреблялся как условная единица обложения в XVIII—XIX вв. После крестьянской реформы 1861 года термин «тягло» исчезает.
Содержание [убрать]
|