1.1. Уявлення про сили та засоби повітряного нападу
Повітряний противник – це сили та засоби супротивної сторони, які мають на озброєнні літальні апарати (ЛА), що спроможні діяти в межах повітряного простору та вирішувати конкретні бойові завдання або забезпечувати їх вирішення.
У сучасних війнах агресор намагається досягти стратегічної мети насамперед неконтактними діями та високоточною зброєю, з використанням ракет і засобів повітряного нападу, які спроможні забезпечити завоювання панування у повітрі, знищити важливі військові об’єкти, зруйнувати економіку, порушити систему державного управління.
Досвід локальних війн і військових конфліктів кінця ХХ – початку ХХІ століть, аналіз поглядів військового керівництва НАТО на роль авіації у теперішній час показують, що основними завданнями при веденні бойових дій в сучасних умовах і у найближчому майбутньому є:
завоювання (утримання) переваги у повітрі;
авіаційна підтримка (військ та сил флоту);
ізоляція поля бою та району бойових дій;
придушення військового та економічного потенціалу противника в глибині його території;
порушення системи військового та державного управління противника;
повітряна розвідка та РЕБ;
транспортування військ і вантажів;
висадка повітряних десантів.
До засобів повітряного нападу (ЗПН) належать літальні апарати (ЛА), що діють в порівняно щільних шарах атмосфери відповідно до законів аеродинаміки.
Згідно розрахунків військових спеціалістів варіант відносної ваги складових елементів у першій операції ЗПН найближчої перспективи може бути таким:
- тактична та палубна авіація – до 70%;
- стратегічна авіація – до 2…3%;
- КР морського та повітряного базування – до 5…6%;
- БР у звичайному спорядженні – до 1%;
- сили та засоби забезпечення, у т.ч. ШСЗ різного призначення, наземні засоби РЕБ – до 20%.
Основним способом нанесення поразки противнику та завоювання переваги у повітрі є здійснення масованих ракетно-авіаційних ударів (МРАУ).
Найбільш потужним вважається перший МРАУ, який готується ще у мирний час.
В першому МРАУ задіється максимальна можлива кількість літаків бойової авіації, крилаті ракети, бойові вертольоти, артилерія.
Основними тенденціями розвитку ЗПН (до 2015 року) є такі:
- зниження радіолокаційного, візуального, інфрачервоного випромінювання літальних апаратів;
- уніфікація літальних апаратів;
- удосконалення бортової та іншої апаратури;
- застосування єдиної АСУ наземною та бортовою апаратурою.
1.2. Класифікація засобів повітряного нападу
До аеродинамічних засобів повітряного нападу відносяться літальні апарати, що здійснюють політ в порівняно щільних шарах атмосфери відповідно до законів аеродинаміки. У зв’язку з тим, що зі збільшенням висоти польоту щільність повітря істотно зменшується, відповідно зменшуються і аеродинамічні піднімальні сили. Політ, обумовлений тільки впливом аеродинамічних піднімальних сил, можливий тому до висот 35…40 км.
Військові літальні апарати класифікуються:
за способом керування - пілотовані й безпілотні;
за місцем базування - повітряного, морського і наземного базування;
за цільовим призначенням - розвідувальні, ударні, радіоелектронної боротьби, багатоцільові, протиповітряної оборони, виявлення та управління, спеціальні та інші;
за рівнем розв’язуваних задач - стратегічні та тактичні.
За прогнозами військових фахівців і різних організацій у період до 2025 року найбільше значення, як і раніше, будуть мати пілотовані літальні апарати військового призначення.
Окремі модифікації літальних апаратів, у свою чергу, можуть підрозділятися за принципом дії, конструктивним рішенням, способами бойового застосування й іншими ознаками. Так, у залежності від наявності або відсутності екіпажу, ЗПН поділяються на пілотовані та безпілотні.
У залежності від призначення та підпорядкованості тому чи іншому командуванню ЗПН у більшості країн підрозділяються:
на стратегічну (далеку) авіацію - важкі та середні стратегічні бомбардувальники, стратегічні літаки-розвідники;
на тактичну (фронтову) авіацію - багатоцільові тактичні винищувачі, винищувачі-бомбардувальники, винищувачі ППО, штурмовики;
на авіацію військово-морських сил - палубну (штурмову, винищувальну, протичовневу, розвідувальну, радіоелектронної боротьби), базову, а також морської піхоти;
на армійську авіацію - бойові вертольоти, багатоцільові вертольоти, транспортно-десантні вертольоти, вертольоти розвідки і РЕБ, літаки армійської авіації (штурмовики, розвідники);
на спеціальні літаки - літаки дальнього радіолокаційного виявлення й управління (ДРЛВіУ), літаки - повітряні командні пункти, літаки - розвідники, літаки РЕБ, літаки - заправники;
на військово-транспортну авіацію.
Безпілотні ЗПН підрозділяють:
на безпілотні літаки з програмним управлінням (БПЛА) або дистанційно пілотовані (ДПЛА) багаторазового і одноразового застосування;
на керовану ракетну зброю;
на крилаті ракети;
на планеруючи бомби і бомбові касети.
Основними принципами бойового застосування засобів повітряного нападу являються: раптовість застосування; маскування сил і засобів; взаємодія родів авіації між собою й іншими ЗПН; безперервність дій; централізоване управління силами та засобами; зосередження зусиль по цілях.
Позначення іноземної військової авіаційної техніки
(додатковий матеріал)
У США, Великобританії та Канаді встановленні системи позначень авіаційної техніки.
У Франції, Італії та Германії прийняті позначення фірм, що розробляють той чи інший зразок. Клас або основне призначення літального апарату позначається однією літерою англійського алфавіту:
А - штурмовик;
В - бомбардувальник;
С - військово-транспортний;
Е - літак, обладнаний спеціальною радіоелектронною апаратурою (літаки ДРЛВіУ, РЕБ, повітряний КП);
F - винищувач;
Н - вертоліт;
К - заправник;
О - спостереження та цілевказання, коригувальник;
Р - базовий патрульний;
R - розвідувальний;
S - протичовневий;
Т - навчально-тренувальний;
U - загального призначення (багатоцільовий);
V - літак з вертикальним зльотом чи з скороченою посадкою;
X - дослідницький.
У США розповсюджена практика створення літаків (вертольотів) нового призначення на базі існуючих. Тоді літерне позначення складається з двох літер. Наприклад, RC-135, де перша літера вказує, що це літак-розвідник, а друга, що він створений на базі військово-транспортного літака С-135 з типовим номером 135.
У збройних силах Великобританії позначення літаків і вертольотів складається з найменування, літерного позначення класу літального апарату або його призначення та модифікації. Наприклад, «Lіghthіhg-F-6» слово у переводі означає-блискавка, літера F - винищувач-перехоплювач, цифра 6 - модифікація. Клас літака позначається літерами англійського алфавіту або сполученням декількох літер. Значення літер та їх сполучень показані нижче:
AEW - дальнього радіолокаційного виявлення і управління (ДРЛВіУ);
AH - вертоліт армійської авіації;
B - бомбардувальник;
C - військово-транспортний літак;
CC - літак для організації радіозв’язку, ретрансляції команд та ін.;
E - літак з спеціальною радіоелектронною апаратурою;
F - винищувач, винищувач-перехоплювач;
FGA - тактичний винищувач, винищувач-бомбардувальник;
FGR - багатоцільовий тактичний винищувач, здатний наносити удари і вести розвідку;
FRS - літак-розвідник, здатний наносити удари по наземних цілях;
GR - літак нанесення ударів по наземних цілях та ведення розвідки;
HAS - протичовневий вертоліт;
HC - військово-транспортний або транспортно-десантний вертоліт;
MR - морський розвідувальний;
SR - стратегічний розвідник;
К - заправник;
S - ударний;
PR - фоторозвідник.
Система позначень ракет і БПЛА (ДПЛА) у США відрізняються від позначення літаків. Позначення кожного зразка складається з трьох-чотирьох великих літер англійського алфавіту, типового номеру і модифікації. Кожна буква несе певну інформацію, що вказує при читанні з права наліво тип зразка, його призначення, спосіб пуску або злету та стан розробки.
Тип зразка: М - керована ракета або БЛА, N - дослідницька ракета, R - некерована ракета.
Призначення: D - удавана ціль, Е - зразок зі спеціальною радіоелектронною апаратурою, І - для дій по повітряних цілях, Т - для тренування в стрільбі або запуску, V або U - для ураження підводних цілей, Q - безпілотний літальний апарат, W - метеорологічний.
Спосіб пуску або злету: А - у повітрі, В - з різних носіїв, С - з контейнеру, F - індивідуальний пуск, G - зі злітно-посадочної смуги, Н - з положення базування в шахті, М - з наземної мобільної пускової установки, S - з під води. Наприклад, MGM-61A “Cardіnal” - (GM - керований безпілотний літальний апарат, М - запускається з мобільної пускової установки, 61 - типовий номер, А - модифікація).
На самому літаку наноситься цілий ряд пізнавальних знаків: бортовий номер (номер ескадрильї, номер літака в ескадрильї), військові звання і прізвища льотчиків, символ національної приналежності, умовна позначка ескадрильї, емблема ескадрильї та інші.
Таким чином, система позначок та пізнавальних знаків дає змогу визначити не тільки клас та призначення засобу повітряного нападу, а й його індивідуальні особливості.