§ 4. Суб'єкти конституцiйного права.

Конституцiйно-правова (конституцiйна) вiдповiдальнiсть

Учасниками конституцiйно-правових вiдносин можуть бути тiльки суб'єкти. Суб'єкт конституцiйного права - це потенцiйний носiй прав i обов'язкiв, передбачених нормами галузi.

Суб'єктом конституцiйного права виступає держава в цiлому. Вона є учасником правовiдносин, якi безпосередньо виражають її суверенiтет. Як носiй суверенiтету держава сама визначає коло вiдносин, учасником яких вона є. Цi вiдносини мають особливий характер i нерiдко правлять за основу розвитку iнших конституцiйно-правових вiдносин.

Держава в цiлому є учасником конституцiйно-правових вiдносин у сферi судочинства. З цим пов'язанi процесуальнi гарантiї прав i свобод, реалiзацiя яких забезпечується авторитетом держави. Такий пiдхiд вiдо-бражає по-справжньому демократичне ставлення у суспiльствi до прав та iнтересiв особи. У зазначених правовiдносинах державнi органи i посадовi особи виступають як представники держави в цiлому.

Ще одним прикладом конституцiйно-правових вiдносин за участю держави в цiлому є правовiдносини, пов'язанi з громадянством. Грома-дянство - це специфiчний юридичний зв'язок мiж державою i особою, який зумовлює наявнiсть взаємних прав i обов'язкiв. Держава в цiлому бере участь в усiх правовiдносинах у зв'язку з набуттям i припиненням громадянства. Вiдповiднi державнi органи i посадовi особи, здiйснюючи свої повноваження, також виступають не як самостiйнi учасники пра-вовiдносин, а як представники держави.

Правоздатнiсть держави в цiлому грунтується на її суверенiтетi i є

15

первинною. Основу правоздатностi державних органiв становить визначе-на суверенною державною владою їхня юридичне закрiплена компетенцiя. i тому вона вторинна. Це саме можна сказати i про конституцiйну право-здатнiсть таких суб'єктiв, як члени (суб'єкти) федерацiї, автономнi й адмiнiстративно-територiальнi одиницi.

Найбiльш динамiчними суб'єктами конституцiйного права є дер-жавнi органи. Вони найчастiше виступають у ролi учасникiв консти-туцiйно-правових вiдносин. До державних органiв у даному випадку вiдне-сенi й органи мiсцевого самоврядування, хоч останнi iнодi не включають-ся до державного механiзму.

Серед державних органiв - суб'єктiв конституцiйного права - слiд видiлити вищi органи держави, а саме: главу держави, парламент, уряд, вищi суди. Суб'єктами конституцiйного права виступають вищi органи членiв федерацiй. Конституцiйною правоздатнiстю надiленi не тiльки самi вищi органи, а й окремi їх структурнi елементи. Це, наприклад, па-лати парламентiв, комiсiї (комiтети) палат тощо. Всi вони дiють у рамках компетенцiї вiдповiдного державного органу, але реалiзують тiльки свої повноваження. Все це певною мiрою може бути вiднесене i до державних органiв, що функцiонують на рiвнi автономних та адмiнiстративно-тери-торiальних одиниць, включаючи органи мiсцевого самоврядування. Од-нак за обсягом конституцiйної правоздатностi їх не можна порiвнювати з вищими органами держави, якi здiйснюють полiтичнi функцiї.

Особливiстю конституцiйної правоздатностi державних органiв, включаючи органи мiсцевого самоврядування, є наявнiсть у них владних повноважень. Тiльки цi органи, а також посадовi особи мають публiчно-владнi права. Громадяни також беруть участь у здiйсненнi влади. Це, зо-крема, вiдбувається у процесi формування на основi виборiв того чи iншо-го державного органу, в ходi референдуму тощо. Але громадяни самi по собi звичайно не надiленi правами, щоб безпосередньо здiйснювати владу.

Серед суб'єктiв конституцiйного права слiд видiлити фiзичних осiб. Особливий характер має конституцiйна правосуб'єктнiсть депутатiв пред-ставницьких органiв, насамперед депутатiв загальнонацiональних пред-ставницьких органiв - парламентiв та установчих зборiв (конституцiйних асамблей). Конституцiйна правосуб'єктнiсть депутатiв пов'язана з компе-тенцiєю вiдповiдного органу. Депутати не є посадовими особами. Вони ре-презентують представницький орган i водночас є його органiчною части-ною. iнодi конституцiйною правосуб'єктнiстю надiляються групи депутатiв. Наприклад, певнi групи депутатiв мають право утворювати парламентську фракцiю або звертатися з iнтерпеляцiєю (запитом) до уряду. В рядi країн визнається 'Лише грунов^депутатська законодавча iнiцiатива.

16 ' "" '-^^ |

Спецiальна правоздатнiсть характеризує конституцiйно-правовий статус виборцiв. До того ж у деяких країнах групи виборцiв також висту- пають у ролi суб'єкта конституцiйного права, будучи надiленими правом так званої народної законодавчої iнiцiативи.

На вiдмiну вiд депутатiв i виборцiв, громадяни мають не спецiаль- ну, а загальну полiтичну (конституцiйну) правоздатнiсть. Суб'єктами кон- ституцiйного права є також iноземцi й особи без громадянства. Вони надiленi певними правами i несуть обов'язки. Обсяг конституцiйної пра- воздатностi громадян у цьому випадку є вихiдним i звичайно ширшим, нiж у iнших вiдповiдних категорiй населення.

Нарештi, суб'єктами конституцiйного права є полiтичнi партiї. Це вiдбиває вiдносно нове явище в державно-полiтичному життi, вiдоме як iнституцiалiзацiя партiй, тобто створення конституцiйно-правової основи їх органiзацiї та дiяльностi. В окремих країнах суб'єктами консти- туцiйного права фактично визнанi деякi iншi громадськi об'єднання, зок-', рема профспiлки.

1,^ Дiї й акти суб'єктiв можуть створювати пiдстави для виникнення i

^<

^у припинення конституцiино-правових вiдносин, а також до консти-

1 \^ туцiйно-правової вiдповiдальностi i застосування санкцiй. ^ Конституцiйно-правова (конституцiйна) вiдповiдальнiсть як фор-^' ма юридичної вiдповiдальностi має особливостi, пов'язанi насамперед з ха- рактером самого конституцiйно-правового регулювання. Однак iснують особливостi i бiльш загального характеру.

Юридична вiдповiдальнiсть у цiлому має два аспекти: негативний i позитивний. Негативний аспект вiдповiдальностi пов'язаний з тим, що державний примус застосовується з приводу вчинення правопорушення. Позитивний аспект зумовлений загальними ознаками права, i вiдповiдальнiсть пов'язується з усiма без винятку моментами його дiї, а не тiльки з правопорушенням i застосуванням санкцiй. Отже, юридична вiдповiдальнiсть виникає не тiльки у зв'язку з дiєю охоронних, а й уста- новчих i регулятивних норм. Обмеженiсть ролi i значення охоронних норм у системi конституцiйного права аж нiяк не свiдчить про вiдсутнiсть юридичної вiдповiдальностi.

Характер конституцiйного права як центральної галузi системи нацiонального права пов'язаний i з тим, що виконання норм цiєї галузi за- безпечується практично усiма iснуючими формами юридичної вiдповiдаль- ностi. Зокрема, порушення окремих норм конституцiйного права може призвести до кримiнальної вiдповiдальностi i застосування вiдповiдних

i санкцiй. У цьому вiдношеннi вiдповiдальнiсть за попущення норм .кпттоти-

В. туцiйного права сприймається як iартiдiїпiиимяяяЦiДальцiсть.вйагалi.

Харкiвська еблїй^*- i

унiверсали, наукова \ г/

__---^i^^^^--от^

ш

iснує i власне конституцiйно-правова вiдповiдальнiсть з притаманним тiльки їй механiзмом, колом суб'єктiв i санкцiями. Така вiдповiдальнiсть звичайно пов'язана з дiями безпосередньо полiтичного характеру i має вiдповiдну природу. Поняття конституцiйно-правової вiдповiдальностi вуж-че, нiж поняття вiдповiдальностi за порушення норм конституцiйного пра-ва. Водночас ця форма юридичної вiдповiдальностi не пов'язана лише з по-рушенням конституцiйно-правових норм. Пiдставами для притягнення до конституцiйно-правової вiдповiдальностi можуть бути порушення норм iнших галузей права, зокрема кримiнального.

Конституцiйно-правова вiдповiдальнiсть може iснувати i за умов, ко-ли норми права взагалi не порушуються, але мають мiсце дiї, якi розцiню-ються як негативнi у полiтичному планi. Прикладом може служити полiтична вiдповiдальнiсть уряду. Конституцiйно-правовiй вiдповiдаль-ностi пiдлягають усi суб'єкти вiдповiдної галузi, крiм держави в цiлому. Найчастiше таку вiдповiдальнiсть несуть органи державної влади.

Одним з основних рiзновидiв конституцiйно-правової вiдповiдаль-ностi є вiдповiдальнiсть суб'єктiв (носiїв) виконавчої влади i насамперед уряду та його членiв. Така вiдповiдальнiсть має двi конкретнi форми. Це власне полiтична вiдповiдальнiсть уряду перед парламентом i вiдповi-дальнiсть у порядку так званого iмпiчменту або в рамках подiбних до ньо-го процедур.

iснують i iншi рiзновиди конституцiйно-правової вiдповiдальностi. Наприклад, вiдповiдальнiсть депутатiв перед представницьким органом, вiдповiдальнiсть у структурi державного механiзму за iєрархiєю органiв влади, вiдповiдальнiсть, що випливає iз статусу громадянства, тощо.

Конституцiйно-правовiй вiдповiдальностi властивi такi специфiчнi санкцiї: 1) усунення з посади i примусова вiдставка; 2) дострокове припи-нення повноважень депутата за рiшенням представницького органу, а та-кож дисциплiнарнi санкцiї, передбаченi парламентськими регламентами;

3) скасування i припинення дiї актiв; 4) позбавлення громадянства: 5) по-збавлення державних нагород тощо.

Роздiл II

ДЖЕРЕЛА

КОНСТИТУЦiЙНОГО

ПРАВА

Джерела конституцiйного права рiзноманiтнi й досить вiдмiннi у рiзних країнах. Вiдмiнностi здебiльшого пов'язанi з рiзними пiдходами до розумiння права в цiлому, з iснуванням рiзних моделей правових систем. У країнах з так званою континентальною, або романс-германською моделлю правових систем головними джерелами права є законодавчi акти. iсторичнi витоки цiєї моделi в країнах континентальної Європи - Францiї, Нiмеччинi, iспанiї та iнших. Право кожної з цих країн впливало на формування загальних характеристик вказаної моделi. iншою моделлю є англосаксонська, або англо-американська модель правових систем. У країнах, право яких вiднесене до цiєї моделi, важливе мiсце серед юридичних джерел займають судовi прецеденти. Останнi не характернi для країн континентальної Європи i для тих, хто наслiдував пропонованi ними зразки.

За вiдмiнностями механiзмiв нормотворення джерела конституцiйного права подiляють

на формалiзованi i неформалiзованi. Якщо у першому випадку змiст цих джерел є результатом вiдносно автономного, спецiалiзованого правотворчого процесу, здiйснюваного державними органами, то в другому - це не завжди передбачуваний i узгоджуваний пiдсумок практичної дiяльностi таких органiв.

До формалiзованих джерел конституцiйного права належать конституцiя, рiзновиди законiв, окремi акти глави держави й уряду, парламентськi регламенти i судовi прецеденти. Неформалiзованi джерела - це передусiм конституцiйнi звичаї та конституцiйнi угоди.

1. Юридичнi властивостi конституцiй

Головним джерелом конституцiйного права є конституцiя. Майже в усiх країнах свiту це єдиний нормативний акт вищої юридичної сили (iнодi кiлька таких актiв), що регламентує окремi сторони економiчної i полiтичної органiзацiї суспiльства, встановлює засади державного ладу i визначає основи правового статусу особи.

Найбiльш поширеними є два значення термiна <конституцiя>. Пер-ше значення - це юридична конституцiя як основний закон, надiлений вищою силою щодо iнших правових форм. Юридичнi конституцiї вiдрiзня-ються вiд звичайного законодавства не тiльки за змiстом своїх норм, а й за їх характером. Як правило, конституцiї здiйснюють бiльш загальне ре-гулювання суспiльних вiдносин. Однак iнодi конституцiї мiстять положен-ня, що не входять до типового обсягу їх регулювання i є конституцiйними лише за формою, а не за суттю. Вони включенi до конституцiйних текстiв з метою надання їм бiльшого авторитету.! сталостi. Штучний зв'язок та-ких положень з конституцiєю виявляється в тому, що у випадках вiдмiни конституцiї вони зберiгають своє значення, вiдбиваючись у звичайних за-конах або в iнших ординарних правових формах.

Подiбнi положення мiстяться, наприклад, в Основному законi ФРН (розд. 10. <Фiнанси>), в Конституцiї Грецiї (розд. 6. <Оподаткування i фiнансове управлiння>). Вiдповiднi норми конституцiй не регулюють дер-жавно-полiтичнi вiдносини владарювання, вони можуть бути сприйнятi як такi, що закладають пiдвалини галузi фiнансового права. У багатьох конституцiях можна знайти норми, що утворюють певну змiстовну осно-ву для iнших публiчно-правових галузей, зокрема адмiнiстративного і процесуального права.

Сказане не заперечує поняття юридичної конституцiї. Близьким до нього є поняття формальної конституцiї. Воно охоплює не тiльки юри-дичнi конституцiї як основнi закони, а й так званi неписанi конституцiї, якi вищої сили не мають. Неписанi конституцiї iснують тiльки у Велико-британiї i Новiй Зеландiї. Вони являють собою досить широку сукупнiсть джерел, нерiдко застарiлих i навiть архаїчних, до яких належать закони, судовi прецеденти, окремi акти глави держави, правовi звичаї, консти-туцiйнi угоди тощо. Зокрема, до складу неписаної конституцiї Великобри-танiї входять такi акти, як Велика хартiя вiльностей 1215 р., Бiлль про права 1689 р., Акт про престолонаслiдування 1701 р., акти (закони) про парламент 1911 р. та 1949 р., акти про членство в палатi лордiв 1958 р. i 1963 р., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне представниц-тво 1983 р. (виборчий закон) та багато iнших. Найiстотнiшою особливiстю

20

неписаних конституцiй є те, що норми законiв, якi входять до їхнього складу, є нормами звичайного характеру. У конституцiйнiй теорiї i прак-тицi вiдповiдних країн не вживається поняття основного закону.

Неписанi конституцiї не можуть розглядатися як суто юридичнi кон-ституцiї. Причиною цього є не тiльки вiдсутнiсть єдиного акта вищої юри-дичної сили, а й вiдносно обмежена значущiсть правових норм у загально-му обсязi конституцiйного регулювання. Не дуже визначений, проте узго-джений в цiлому нормативний змiст неписаних конституцiй мiстить ком-поненти не лише юридичного характеру. В них наявнi норми, юридична природа яких викликає сумнiви або навiть заперечення. До таких норм пе-редусiм мають бути вiднесенi норми так званих конституцiйних угод. Тому неписанi конституцiї є своєрiдними полiтико-правовими феноменами.

Саме визначення вiдповiдних конституцiй як неписаних слiд визнати неточним, оскiльки насправдi вони складаються як з писаних компонентiв (закони та судовi прецеденти), так i з неписаних (звичаї, конституцiйнi уго-ди). Конституцiя як основний закон за формою i за суттю є систематизова-ним актом. Конституцiї ж названих країн можна визначити як несистема-тизованi, що до того ж не мають юридичних якостей основного закону.

Другим поширеним значенням термiна <конституцiя> е фактична конституцiя. Фактична конституцiя - це реальний порядок органiзацiї i здiйснення державної влади, фактичнi стосунки мiж державою та осо-бою. Юридична й фактична конституцiї можуть збiгатися. Тi положення юридичної конституцiї, що узгоджуються з iснуючими суспiльними вiдносинами, є реальними, тi, що не узгоджуються, - фiктивними. При цьому питання про реальнiсть або фiктивнiсть тiєї чи iншої конституцiї, включаючи її окремi положення, не слiд ототожнювати з питанням про демократичнiсть або реакцiйнiсть.

Наука конституцiйного права не обмежується наведеними значен-нями термiна <конституцiя>. Найцiкавiшим серед iнших є визначення конституцiї як системи обмежень державної влади шляхом проголошен-ня i забезпечення прав та свобод громадян. Таке визначення має свої ви-токи в загальнiй iдеї конституцiоналiзму як державного правлiння, що обмежене i грунтується на законi основоположного характеру.

Найважливiшою рисою конституцiї як основного закону є вища юридична сила. Поняття основного закону пов'язане з концепцiями, сформу-льованими в XVII-XVIII ст.ст. Представники тогочасної школи природного права називали конституцiю основним законом i розглядали її як первiсний акт суверенної влади та як джерело будь-якої встановленої влади.

Поняття конституцiї як основного закону iсторично пов'язане i з теорiєю суспiльного договору, яку сформулював вiдомий французький

просвiтитель Жан Жак Руссо. Вiн розглядав основний закон як засiб фiксацiї договору, на основi якого встановлюється державний лад. Прикла-дом такого суспiльного договору вважалася, зокрема, Конституцiя Францiї 1791 р., а учасниками договору - король i орган народного представництва. Договiрний характер визнавався i за деякими конституцiями XIX ст.

Поняття конституцiї як основного закону тiсно пов'язане з теорiєю народного суверенiтету, сформульованою у XVIII ст. Однiєю iз засад цiєї теорiї була iдея установчої влади, за якою тiльки народ є суб'єктом такої влади, i саме народовi, безпосередньо або через обраних ним представникiв, належить право приймати рiшення про умови свого полiтичного iснування. Таким чином, визнавалася необхiднiсть прийняття конституцiй на рефе-рендумi або спецiально обраним представницьким органом - установчими зборами. З часом тлумачення установчої влади за представництвом було по-ширене i на випадки прийняття конституцiй парламентами, хоч iнодi звер-талась увага на вiдмiннiсть змiсту мандатiв депутатiв парламенту i членiв установчих зборiв. Разом з тим прихильники класичної концепцiї установ-чої влади визнають її принципову вiдмiннiсть вiд законодавчої влади. Ос-тання, будучи встановленою владою, є похiдною i дiє в межах компетенцiї, визначеної установчою.

прийняття

Наочним виявом i водночас пiдтвердженням якостей конституцiї як основного закону є особливий порядок її прийняття та змiни. iсторич-но першими способами прийняття конституцiй були установчi збори (кон-ституцiйна асамблея, конвент тощо) i референдум. Установчими зборами прийнято чинну Конституцiю США, першу Конституцiю Францiї, чинну Конституцiю Норвегiї та деякi iншi конституцiї XIX ст. На референдум виносилася бiльшiсть конституцiйних актiв Францiї кiнця XVIII - по-чатку XIX ст. Нерiдко референдуму тут передували розробка i схвалення конституцiй установчими зборами.

Тi самi способи прийняття конституцiй застосовуються i в наш час. Установчими зборами були схваленi або прийнятi чиннi конституцiї iталiї, iндiї, Португалiї, Болгарiї, Румунiї та iнших держав. Як спосiб прийнят-тя сучасних конституцiй досить широко застосовується референдум. При цьому вiн звичайно виступає лише як кiнцева стадiя конституцiйної пра-вотворчостi. iнодi, як i ранiше, референдуму передує розробка i схвалення конституцiї установчими зборами (Румунiя). Досить часто проект консти-туцiї розробляє спецiальна комiсiя, до складу якої звичайно входять депу-тати парламенту (iрландiя, Данiя, iспанiя), або розробку його контролює уряд (Казахстан, Францiя, Туреччина, Росiя). У будь-якому випадку роль громадян, якi беруть участь у вiдповiдних референдумах, обмежується можливiстю проголосувати <за> або <проти> пропонованого проекту.

22

iсторiя зарубiжних країн свiдчить про те, що роль референдуму як способу прийняття основного закону не слiд перебiльшувати. Його значення i змiст можуть бути перекрученi i навiть зведенi нанiвець шляхом рiзних манiпуляцiй правлячих кiл, активного впливу їх на масову полiтичну свiдомiсть. Немає прямої залежностi мiж використанням процедури рефе-рендуму i демократичнiстю самої конституцiї. Головним фактором тут ви-ступає розклад полiтичних сил у суспiльствi на момент прийняття консти-туцiї, спроможнiсть їх вiдобразити i захистити вiдповiднi iнтереси.

Досить поширеним способом прийняття конституцiї є введення її за-конодавчим органом (парламентом) на основi так званої квалiфiкованої бiльшостi (як правило, 2/3 загальної кiлькостi депутатiв). Так були прийнятi чиннi конституцiї Австрiї, Фiнляндiї, Швецiї, Японiї, а також основнi зако-ни переважної бiльшостi держав Центральної i Схiдної Європи та тих, що утворилися на теренi колишнього СРСР.

iнодi парламент схвалює спецiальну процедуру розробки i затвер-дження основного закону, якої сам i дотримується. Так було прийнято чинну Конституцiю Грецiї. У деяких випадках парламент прямо проголо-шує себе установчими зборами i дiє вiдповiдним чином. Такий порядок використовувався при прийняттi в 60-i роки XX ст. перших конституцiй в бiльшостi франкомовних країн Африки, а також конституцiй в рядi iнших країн, що розвиваються.

Ще одним способом прийняття конституцiї є введення її односто-роннiм актом глави держави. Це так званi октроїруванi, або дарованi, кон-ституцiї. Вони властивi насамперед країнам з монархiчними формами правлiння. Проект основного закону розробляється пiд контролем самого мо-нарха (у парламентарних монархiях - пiд контролем уряду) без залучення представницького органу або виборчого корпусу i ним же затверджується.

iсторично октроїруваними були конституцiї переважної бiльшостi європейських держав. Октроїруваними є конституцiї Бахрейну, Йорданiї, Кувейту, Марокко та деяких iнших держав, де глави держав - монархи - зберiгають значнi владнi повноваження. Специфiчним рiзновидом октроїру-ваних конституцiй є першi конституцiї колишнiх британських колонiй, да-рованi метрополiєю в момент проголошення незалежностi. Цi конституцiї приймались у формi акта британського монарха - наказу в таємнiй радi, але за своєю суттю завжди були урядовою правотворчiстю. Бiльшiсть з та-ких конституцiй на сьогоднi скасована, проте вони зберiгаються в країнах, якi продовжують пiдтримувати державно-правовi зв'язки зi своєю колиш-ньою метрополiєю (Багами, Маврикiй, Ямайка та iншi).

Октроїруваними слiд визнати i конституцiї, прийнятi керiвним орга-ном правлячої партiї або <революцiйними радами> та iншими подiбними

23

владними структурами, якi звичайно утворюються внаслiдок вiйськових пе-реворотiв у країнах, що розвиваються. iнодi октроїруваний характер таких конституцiй камуфлюється рiзними зовнi демократичними формами.

iснують i iншi, комплекснi способи прийняття конституцiй. Зокре-ма, проект чинного Основного закону ФРН був розроблений спецiальним конституцiйним конвентом, до складу якого увiйшли прем'єр-мiнiстри зе-мель. Пiсля цього вiн обговорювався у парламентськiй радi, сформованiй за участю окупацiйної адмiнiстрацiї СiЛА, Великобританiї i Францiї. Чле-нами цiєї ради були також представники законодавчих органiв земель - ландтагiв. Кiнцевою стадiєю конституцiйної творчостi було схвалення проекту Основного закону ландтагами, пiсля чого вiн набув чинностi.

Значними особливостями вiдрiзнявся порядок прийняття чинної Конституцiї Австралiї. Проект її був розроблений конституцiйним конвен-том. Делегатiв на цей конвент обирало населення колонiй, на основi яких з часом були утворенi штати - суб'єкти майбутньої федерацiї. Розроблений проект конституцiї був винесений на референдум у колонiях i згодом оста-точно прийнятий британським парламентом у виглядi спецiального закону. Розглянута процедура поєднує в собi майже всi iснуючi способи прийняття конституцiй. Австралiйська конституцiя є <народною>, тобто прийнятою iз застосуванням засобiв прямої i представницької демократiї. Водночас тут можна знайти елементи октроїруваної конституцiї.

Ще одним цiкавим прикладом є чинна Конституцiя Об'єднаних Арабських Емiратiв (ОАЕ). Процедура її введення виявилась у тому, що розроблений полiтиками i юристами проект був пiдписаний (i тим самим затверджений) правителями всiх емiратiв. Ця конституцiя має риси мiждержавного договору, що вiдбилося у формi державного устрою ОАЕ.

Спосiб прийняття конституцiї вiдiграє важливу роль у визначеннi ос-новних характеристик полiтичного i державного ладу конкретної країни. Певною мiрою вiн впливає i на змiст самого основного закону. Кожний з роз-глянутих способiв по-рiзному узгоджується з концепцiєю установчої влади, з принципами демократiї. Наближення порядку прийняття конституцiї до вимог цiєї концепцiї є найбiльш рацiональним з огляду на авторитет основ-ного закону в суспiльствi. Прийняття конституцiї установчими зборами за-безпечує зв'язок мiж народом як джерелом державної влади i змiстом основ-ного закону, за яким ця влада здiйснюється. Саме установчi збори сприяють встановленню бiльш глибоких, а головне - усвiдомлених зв'язкiв мiж во-левиявленням на виборах їхнього складу i процесом розробки та введення конституцiї.

Внесення змін та припинення чинності

Це стосується i порядку змiни конституцiї.

iнодi способи змiни конституцiї у конкретнiй країнi повнiстю збiга-ються iз способами прийняття її, але звичайно вони дещо вiдмiннi. Як пра-

24

вило, встановлюють так звану жорстку процедуру внесення поправок i змiн до конституцiй. Поняття жорсткостi конституцiї пов'язане з її визначенням як основного закону. Жорсткiсть конституцiї вiдбиває її правову природу як нормативного акта вищої сили. В цьому вiдношеннi так званi неписанi, несистематизованi конституцiї можна визначити як гнучкi. Вони можуть бути змiненi на основi звичайної законодавчої процедури.

Залежно вiд конкретних способiв змiни основних законiв варiюється рiвень їх жорсткостi. При цьому не iснує чiтких критерiїв, за якими можна було б визначити ступiнь жорсткостi тiєї чи iншої консти-туцiї. Найменш жорсткими можна вважати тi конституцiї, що змiнюють-ся парламентами одного скликання на основi квалiфiкованої бiльшостi у 2/3 голосiв. Так змiнюються конституцiї Португалiї та ФРН, а також бiльшостi держав, що утворилися на теренах колишнього СРСР. При цьо-му квалiфiковану бiльшiсть звичайно визначають вiд складу парламенту.

Не можна вважати надмiрно жорсткими i конституцiї Австрiї та Сло-венiї. Тут поправки приймаються нижнiми палатами парламентiв квалiфiко-ваною бiльшiстю в 2/3 кворуму (Австрiя) або складу (Словенiя). Крiм того, кожна поправка може бути винесена на референдум на вимогу третини членiв кожної з палат або тiльки нижньої палати парламенту вiдповiдно.

Дещо вiдмiнною е процедура прийняття поправок до конституцiй Люксембургу i Нiдерландiв. Парламент, який прийняв рiшення про змiну основного закону, розпускається, а поправки формулює i затверджує на основi квалiфiкованої бiльшостi у 2/3 його новообраний склад.

В усiх випадках процедури прийняття конституцiйних поправок у парламентах суттєво вiдрiзняються вiд звичайних законодавчих процедур.

Формально бiльш жорсткий характер мають конституцiї Грецiї, Бiлорусi, Естонiї, iталiї, Литви, Норвегiї. Вони передбачають повторне прийняття поправок. Так, в iталiї закони, що змiнюють конституцiю, приймаються кожною з палат пiсля двох послiдовних обговорень їх з промiжком у часi не менше трьох мiсяцiв. Поправки вважаються ухвале-ними при повторному голосуваннi в палатах, де за них подано абсолютну бiльшiсть голосiв. Водночас передбачається можливiсть винесення попра-вок на референдум за iнiцiативою п'ятої частини членiв однiєї з палат, або 500 тис. виборцiв, або п'яти обласних рад. У Норвегiї поправки до конституцiї приймаються голосуванням у парламентi на основi квалiфiко-ваної бiльшостi вiд загальної кiлькостi його членiв. Пропозицiя про змiну основного закону розглядається парламентом одного скликання, а вiдповiдне рiшення приймається наступним його складом.

Жорсткими звичайно вважаються тi конституцiї, поправки до яких затверджуються на референдумi. Такий порядок встановлений основними

25

законами iрландiї, iспанiї, Японiї та iнших держав. Спочатку парламент приймав проект поправки простою (iрландiя) або квалiфiкованою бiльшiстю членiв кожної з його палат (3/5 в iспанiї). Пiсля цього поправ-ка виноситься на референдум. У Румунiї до референдуму поправка має бу-ти прийнята 2/3 членiв кожної палати або 3/4 присутнiх на спiльному засiданнi палат. У всiх цих країнах порядок змiни конституцiй вiдмiнний вiд прийнятого в Австрiї, Словенiї та iталiї: тут конституцiйнi референду-ми мають не факультативний, а обов'язковий характер.

Однiєю з найбiльш жорстких вважається Конституцiя США. Про-цедура внесення поправок до основного закону тут найповнiше враховує федеративний державний устрiй. Конгрес приймає поправку, якщо за неї проголосують 2/3 членiв його палат. Пiсля цього поправка передається на затвердження в штати i набуває чинностi лише пiсля ратифiкацiї законо-давчими органами 3/4 штатiв.

Це звичайна процедура, вона застосовувалася майже в усiх випад-ках змiни Конституцiї США. Лише в 1933 р. двадцять перша (XXI) по-правка була ратифiкована не законодавчими органами штатiв, а конвен-тами, спецiально обраними з цiєї нагоди. Такий порядок також передба-чений американським основним законом, i в цьому полягає одна з його особливостей. Конституцiя США встановила кiлька способiв її змiни. Зо-крема, поправка може бути прийнята не федеральним конгресом, а кон-ституцiйним конвентом, який скликається на вимогу законодавчих ор-ганiв 2/3 штатiв. Пiсля цього вона може бути передана на ратифiкацiю законодавчих органiв штатiв або їх конвентiв. По сутi Конституцiя США фiксує чотири можливих способи її змiни.

Встановлений за Конституцiєю США порядок її змiни практично нiчим не вiдрiзняється вiд порядку прийняття основного закону, хоч ре-альна практика йде по шляху використання найпростiшої з встановлених процедур введення конституцiйних поправок. iснування такого збiгу, а також жорсткiсть американської конституцiї в першу чергу пояснюються тим, що її було прийнято за часiв абсолютизацiї iдей установчої влади.

Альтернативнi процедури змiни конституцiй прийнятi i в деяких iнших країнах. Наприклад, у Францiї перегляд конституцiї здiйснюється за рiшенням, прийнятим обома палатами парламенту в iдентичнiй редакцiї. Пiсля цього питання виноситься на референдум. Однак проект перегляду конституцiї не передається на референдум, якщо президент вирiшує напра-вити його на розгляд самого парламенту, який скликається як спецiальний конгрес. В останньому випадку проект перегляду вважається схваленим тiльки тодi, коли вiн одержить пiдтримку бiльшостi у 3/5 тих депутатiв, хто брав участь у голосуваннi.

26

Особливiстю деяких конституцiй є те, що вони встановлюють неод-наковi процедури змiни щодо рiзних частин та окремих положень. Прик-ладом може бути конституцiя Канади, за якою положення, що стосуються статусу глави держави, можуть бути змiненi рiшенням федерального пар-ламенту i законодавчими органами всiх членiв федерацiї - провiнцiй; по-ложення про виборче право i виборчу систему та деякi iншi змiнюються за рiшенням федерального парламенту i законодавчих органiв 2/3 провiнцiй, в яких мешкає не менше половини населення країни; нарештi, положення, що стосуються окремих провiнцiй (змiна їхнiх територiй або статусу прий-нятої мови), є предметом розгляду парламенту Канади i законодавчих ор-ганiв вiдповiдних провiнцiй. Усi цi рiшення приймаються на основi звичай-ної законодавчої процедури.

У Латвiї конституцiя змiнюється за рiшенням парламенту, прийня-тим квалiфiкованою бiльшiстю голосiв. Однак найважливiшi її статтi, що визначають засади державного ладу, можуть бути змiненi тiльки за резуль-татами референдуму. В Литвi, як i в Бiлорусi, змiни конституцiї вiдбува-ються шляхом повторного прийняття поправок. Разом з тим положення ос-новного закону про засади конституцiйного ладу i про порядок змiни самої конституцiї можуть бути ревiзованi тiльки на референдумi. В Молдовi по-правки до конституцiї приймає парламент квалiфiкованою бiльшiстю го-лосiв. Проте статтi, де йдеться про суверенiтет, незалежнiсть i унiтарний характер держави, а також про нейтралiтет як принцип зовнiшньої полiти-ки, є предметом перегляду виключно за результатами референдуму.

Бiльшiсть положень чинної Конституцiї Росiї може бути змiнена за результатами голосування в парламентi на основi квалiфiкованої бiльшостi у 2/3 та 3/4 загальної кiлькостi депутатiв вiдповiдно в нижнiй i верхнiй палатах. Прийнятi у такий спосiб поправки набувають чинностi пiсля схвалення їх органами законодавчої влади не менше 2/3 суб'єктiв федерацiї. Проте для змiни положень щодо основ конституцiйного ладу, конституцiйного статусу особи i порядку перегляду самого основного за-кону встановлений ще бiльш жорсткий порядок. У випадку, коли вiдповiдна пропозицiя буде пiдтримана 3/5 голосiв вiд загальної кiлькостi членiв обох палат парламенту, передбачено скликання конституцiйних зборiв, якi мають або пiдтвердити незмiннiсть конституцiї, або розробити проект нового основного закону. Останнiй має бути прийнятий 2/3 голосiв членiв конституцiйних зборiв або виноситься на референдум. Тим самим альтернативою збереження найважливiших положень чинної Конституцiї Росiї може бути лише її повний перегляд.

Деякi конституцiї розрiзняють загальний перегляд їхнiх текстiв i частковi змiни (Австрiя, iспанiя, Португалiя, Швейцарiя). Звичайно вста-

27

новлюється бiльш жорсткий порядок повної ревiзiї основних законiв. iнодi припускається можливiсть повторного перегляду (Португалiя) або частко-вих змiн тих самих положень конституцiї (Грецiя) лише по закiнченнi вста-новленого строку. В названих країнах цей строк дорiвнює п'яти рокам.

У Киргизстанi, Литвi й Узбекистанi в основних законах передбаче-но, що неприйнята конституцiйна поправка може бути повторно внесена на розгляд парламенту не ранiше, нiж через рiк пiсля невдалої спроби. У Бiлорусi парламент не має права змiнювати конституцiю в останнi шiсть мiсяцiв строку своїх повноважень.

iснують конституцiї, окремi положення яких визнаються незмiнни-ми. <Республiканська форма правлiння не може бути предметом перегля-ду>^ _- записано в ст. 89 Конституцiї Францiї. Аналогiчне положення мiститься в Конституцiї iталiї (ст. 139). Положення подiбного характеру можна знайти в конституцiях Казахстану, Грецiї й Португалiї.

Вiдомi конституцiї, що проголошують власну незмiннiсть у цiлому. Це, зокрема, Конституцiя Мексики, яка номiнальне не втрачає силу навiть тодi, коли її дiя <порушена повстанням>. Усе поновлюється з того моменту, коли <народ знайде свободу> (ст. 136).

В основних законах багатьох держав зроблено застереження щодо неприпустимостi змiни їх пiд час оголошеного надзвичайного або воєнно-го стану. В Конституцiї Чехiї записано, що будь-яка змiна основ демокра-тичної правової держави є неприпустимою (ст. 9). Про неприпустимiсть конституцiйних змiн щодо можливого скасування основних прав i свобод громадян та їх гарантiй йдеться у ст. 142 Конституцiї Молдови.

Взагалi бiльшу або меншу жорсткiсть тiєї чи iншої конституцiї, не кажучи вже про положення щодо їх незмiнностi, не слiд сприймати як вихiдну ознаку. Ступiнь жорсткостi конкретної конституцiї не впливає на її юридичну силу. Жорсткiсть основного закону лише визначає юридичнi можливостi його змiни i певною мiрою впливає на змiст i стабiльнiсть вiдповiдного регулювання.

Це пiдтверджує i той факт, що iснують конституцiї, якi практично перебувають у станi постiйної змiни. Такою, зокрема, є чинна Консти-туцiя iндiї. За 1950-1990 рр. до неї було внесено близько 400 поправок. Докорiнно реформований змiст конституцiй таких європейських держав, як Бельгiя та Нiдерланди. При цьому значення внесених змiн настiльки iстотне, що може йтися про новi конституцiї.

Жорсткiсть конституцiй не є перешкодою для їх скасування або за певних умов i до нехтування ними. Усе залежить вiд динамiзму i змiсту суспiльного розвитку тiєї чи iншої країни. Так, за весь перiод нової iсторiї Францiї в цiй країнi було прийнято 16 конституцiй i актiв конституцiйно-

28

го характеру. У країнах Азiї, Африки i Латинської Америки конституцiї звичайно ставали одними з перших жертв вiйськових заколотiв i держав-них переворотiв. Починаючи з другої чвертi XIX ст., у країнах Латинської Америки загалом було прийнято i потiм скасовано близько 150 основних законiв. Полiтична iсторiя окремих з цих країн налiчує понад 20 консти-туцiй (Болiвiя, Венесуела, Гаїтi). У багатьох країнах Африки, що здобули незалежнiсть у другiй половинi XX ст., за цей час змiнилося по три або чо-тири конституцiї.

Зазначене вище пiдтверджує тезу про те, що жорсткiсть консти-туцiй є суто юридичною ознакою i їй не слiд надавати абсолютного зна-чення. Можливостi i ймовiрностi конституцiйних змiн у першу чергу ви-значаються економiчними i полiтичними факторами розвитку суспiль-ства. Разом з тим жорсткiсть конституцiї значною мiрою характеризує її як основний закон.