Література

1. Вы готе к и і'і Л. С Собрание сочинении: В 6-ти т. — N1.: Гіелагоги- ка. 19X3. - Т.5. — 36Н с.

2. Е р е м є н к о И . Г С)л и гофре - нопедагогика. — К.: Виша школа. 1985. - 328 с.

3. Коном ко О. Л Соиіально-е- моиіііниіі розпиток особистості її дош­кільному дитинстві. Навчальний посіб­ник для вищих навчальних -закладів. — К.: Осиіга. 1998. — 255с.

4. Синьої) В. М. Корекційна ро­бота на уроках географії і природоз­навства V допоміжнії! школі. — К.: Рал. шк.. 1977.

5. Спеціальна психологія. Части­на 1 / За ред. М. П. Матнесвої, С. П. Ми­роновой — Кам'янець-Подільський, 1999,— 158 с.

6. Тепл он Б. М. Типологичес­кие основы нервной системы и их зна­чение для психологии. — В кн.: Фило­софские вопросы физиологии высшей нервной деятельности и психологии. — М.: АН СССР. 1963.

7. Учебно-воспитательная работа во вспомогательной школе: Пособие для учителей / Под ред. Т. А. Власовой и В. Г. Петровой. — М. : Просвещение, 1981. - 186 с.

Алла ВИСОЦЬКА

Основні завдання, форми і методи громадянського виховання учнів спеціальних шкіл-інтернатів

Поряд із вирішенням загаль­ноосвітніх завдань у спеці­альній школі-інтернаті здій­снюється процес виховання учнів відповідно до вимог суспільства, держави, які, у свою чергу, пла­номірно створюють правові, ор­ганізаційні, матеріальні і духов­ні умови для розвитку людини.

Виховати громадянина — означає підготувати підроста-

£• А Висоцька. 2005 ючу особистість до самостій­ного життя в конкретному су­спільстві; до участі у вирішенні повсякденних життєвих проб­лем; до виконання функцій тру­дівника, члена сім’ї, колекти­ву, суспільства.

Таким чином, метою грома­дянського виховання дітей з особливостями психофізично­го розвитку має стати формуван­ня у них комплексу громадян­ських якостей і рис характеру, які б стали основою повсякден­них дій, вчинків, поведінки; ус­відомлення належності до ук­раїнського народу, своєї Бать­ківщини — України. Йдеться про необхідність набуття вихо­ванцями соціальних знань, вмінь і навичок, які мають стати їм у пригоді в дорослому житті.

Ось чому для визначення сут­ності громадянського вихован­ня слід виходити з розуміння його як такого, що поєднує всі інші цілі та завдання будь-яко­го напряму виховної роботи.

Вітчизняна теорія вихован­ня розглядає розвиток людини не лише як процес засвоєння соціального досвіду, простого накопичення знань, навичок і вііінь. Розвиток полягає, на­самперед, в якісних змінах пси­хічної діяльності людини, у формуванні нових якостей та рис характеру. Цей процес час­то сповнений конфліктів і про­тиріч, адже виховні впливи по- різному відбиваються у свідо­мості та особистому досвіді людини, ставленні її до об’єк­тів і явищ довкілля, до інших людей. Часто ці впливи діють у зворотному напрямі і призво­дять до небажаних і неперед- бачуваних результатів. Звідси й випливає суперечливість ви­ховного процесу. Так, у практи­ці виховної роботи спеціальної школи-інгернату іноді виника­ють протиріччя між шкільним і сімейним вихованням, між громадською думкою та осо­бистими інтересами вихован­ця, між зовнішніми вимогами і внутрішніми потребами та прагненнями самого учня то­що. Подолання цих протиріч посідає значне місце у склад­ному процесі формування осо­бистості і суттєво залежить від педагогічної мудрості та май­стерності вихователів.

Процес громадянського ви­ховання учнів необхідно спря­мовувати на формування у них моральної свідомості, розви­ток моральних почуттів і ви­роблення навичок і звичок со­ціальної поведінки. Це дає змо­гу забезпечити формування і закріплення у вихованців не­обхідних моральних якостей та рис характеру, а також підго­товку до самостійного життя.

При цьому не можна забу­вати про жодну зі сторін роз­витку особистості школяра, важливо забезпечити реаліза­цію всіх виховних завдань, ад­же виховання — це цілісний процес. Відповідно, людину слід виховувати як цілісну осо­бистість. Не можна спочатку формувати моральні якості, а потім привчати до праці; спо­чатку займатися естетичним вихованням, а потім переходи­ти до фізичного. Все не необ­хідно здійснювати одночасно, з урахуванням того, шо харак­тер виховних завдань, обсяг і глибина змісту виховання, спів­відношення його видів і нап­рямів на різних етапах розвит­ку учнів будуть неоднаковими.

Оскільки громадянськість є найсуттєвішою психологічною характеристикою особистос­ті, що поєднує результати впли­вів багатьох напрямів, то проб­лема виховання громадянина має вирішуватися комплексно, засобами морального, трудо­вого, екологічного, естетично­го та інших аспектів виховної роботи.

Керуючись основними по­ложеннями «Концепції грома­дянського виховання особис­тості в умовах розвитку укра­їнської державності»[3), можна визначити основні завдання громадянського виховання у спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті:

• визнання й забезпечення в реальному житті прав дити­ни як гуманістичної цінності, всіх людей без будь-яких дис- кримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, гро- мадянеьке суспіл ьство;

• формування знань про права та обов'язки людини;

• забезпечення знання та вільного володіння державною мовою;

• формування в учнів на­ціональної свідомості, відчут­тя приналежності до рідної зем­лі, народу;

• виховання почуття патрі­отизму, відданості Батьківши-

*1

ні (поваги до батьків, свого ро­ду, до традицій та історії рід­ного народу, любові до Украї­ни);

• прищеплення шанобли­вого ставлення до культури, звичаїв, традицій українсько­го народу;

• формування толерантно­го ставлення до інших культур і традицій;

• формування соціальної ак­тивності та професійної компе­тентності особистості на осно­ві соціальних умінь: здатності до спільного життя та співпра­ці у громадянському суспільс­тві; здатності до самостійного життєвого вибору на основі гу­маністичних цінностей; форму­вання працелюбності, відпові­дальності за свої дії;

• забезпечення елементар­них знань про державну владу на всіх рівнях суспільного жит­тя, про закони країни, її Кон­ституцію; дотримання законів української держави, чинних правових норм;

• формування та розвиток уміння визначати форми і спо­соби своєї участі в житті сім’ї, колективу, суспільства; спіл­куватися з демократичними інс­титутами, органами влади; обіз­наності щодо способів соціаль­ного захисту;

• виховання моральних чес­нот і настанов, які єднають лю­дей і гарантують цивілізовану взаємодію в демократичному суспільстві;

• вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства.

Всі ці завдання необхідно розв'язувати з урахуванням ре­альних можливостей тієї чи ін­шої категорії школярів, віко­вих особливостей, а також тих труднощів, які об’єктивно ви­никатимуть у роботі з ними.

Під час планування відпо­відної роботи в початковій лан­ці школи-інтернату слід врахо­вувати, шо молодший шкільний вік характеризується значни­

ми .змінами в соціальному жит­ті дитини: вона стає школярем, починається формування від- повідної соціальної ролі. Це надзвичайно важливий момент у житті дитини, що впливає на розвиток її особистості зага­лом. З одного боку, відбуваєть­ся зміна її життєвого стереоти­пу, збільшуються фізичні та психологічні навантаження, змінюється ритм і темп життя; з іншого — її нервова система не завжди витримує ці зміни. Адже відтепер значну роль ві­діграє обмеження рухової ак­тивності, вимога дотримувати­ся шкільної дисципліни. Час­то це призводить до підвищеної стомлюваності, неуважності то­що.

Початок шкільного навчан­ня знаменує перехід до нового типу пізнання. Молодші шко­лярі опановують значний об­сяг знань на основі словесних пояснень, а також шляхом чи­тання навчальної та художньої літератури; оволодівають сис­темою відповідних понять. Про­відною стає учбова діяльність. Однак гра (особливо в позау- рочний час) продовжує відіг­равати важливу роль.

У цьому віці відбувається процес усвідомлення дитиною свого «Я», і не лише власної ті­лесної організації, статі, пріз­вища, імені, а й того, хто чим займається і хто ким є. Орга­нізоване дорослими довкілля має поєднуватися з позитив­ним емоційним підкріпленням, а також з образом громадян­ського «Я», який поступово потрібно в неї формувати.

Зважаючи на те, шо підста­ви для поведінкових порушень у підлітковому віці створюють­ся в попередньому віковому пе­ріоді, саме в молодшому шкіль­ному віці необхідно створити всі умови для належного фор­мування особистості школяра.

Своєрідність поведінки під­літків обумовлюється багатьма протиріччями, які свого часу яскраво охарактеризував В. Су- хомлинський:

• непримиренність до зла, неправди, готовність вступити в боротьбу з найменшим від­хиленням від істини, з одного боку, і невміння розібратися в складних життєвих ситуаціях — з іншого;

• бажання бути хорошим, прагнення до ідеалу і в той же час неприйняття моральних на­станов, повчань;

• бажання самоствердити- ся і невміння це зробити;

• необхідність у порадах, до­помозі і в той же час небажан­ня звернутися до старших;

• багатий спектр бажань і обмеженість у силах, досвіді, можливості для їх здійснення:

• показне заперечення ав­торитетів, захоплення ідеаль­ним і сумніви в тому, що іде­альне може бути в нашому бу­денному житті;

• презирливе ставлення до егоїзму, індивідуалізму і чут­ливе самолюбство;

• подив перед невичерпніс­тю науки, бажання багато зна­ти, відчути радість інтелекту­альної праці і в той же час по­верхове ставлення до навчання, до своїх повсякденних занять;

• романтична захопливість і ...брутальні витівки, мораль­не невігластво; захоплення кра­сою та ...іронічне ставлення до краси [4 ].

Знання цих та інших про­тиріч, звісно, потребує від ви­хователя вдумливого підходу до складних проявів характеру підлітка, у якого перехід від стосунків «дорослий — дити­на» до стосунків «дорослий — дорослий» є становленням спо­собу його соціальної взаємодії з іншими людьми. У зв’язку з цим переходом підліток оволо­діває новими етичними норма­ми поведінки, що є важливою умовою формування його мо­рального світогляду.

Зазначимо, що процес ви­ховання школярів із психофі­зичними вадами потребує по­єднання наполегливої праці щодо формування у них соці­ально цінних особистісних якостей зі специфічною корек- ційною роботою, виправлен­ням тих недоліків їх характе­ру й поведінки, що виникли внаслідок недосконалого, не­повноцінного життєвого дос­віду.

Аналіз психолого-педагогіч- ної літератури, а також резуль­татів експериментального до­слідження, що проводилося на­ми упродовж кількох років у спеціальних школах-інтерна- тах України, дав змогу виокре­мити найважливіші якості осо­бистості, що є показниками ви­хованості та які необхідно формувати в учнів у процесі громадянського виховання [1]. Адже як цілісне особистісне утворення громадянськість ви­являється в її складових — гро­мадянських якостях. У кожній із цих якостей поєднуються (як і в громадянськості в цілому) пізнавальний, емоційний і по- ведінковий компоненти.

Однак практика свідчить, що педагоги, здебільшого, роз­глядають комплекс особистіс­них якостей, які мають форму­ватися у процесі громадянсько­го виховання, виокремлюючи лише основні показники вия­ву патріотизму. Це негативно позначається на загальному рів­ні громадянської вихованості школярів. Ось чому належна робота має розпочинатися від першого дня їх перебування у школі й з урахуванням усього комплексу визначених якостей особистості.

У практиці виховання ува­га педагогів зосереджується ли­ше на організації зовнішніх впливів на особистість. А про­цес внутрішньої переробки цих впливів особистістю часто ви­падає з поля зору, не спрямо­вується належним чином і здій­снюється без відповідного ке­рівництва. Водночас необхідно

знати, як особистість сприй­має, осмислює різні враження, реагує на них, як їх оцінює і що з них привласнює. При цьо­му не слід забувати, що все це відбувається в процесі безпо­середніх або опосередкованих взаємин з різними людьми, в системі колективних стосун­ків. Тому необхідно всіляко до­магатися зворотної діяльності вихованців, стимулюючи та спрямовуючи їх спілкування з іншими людьми.

Нагальні вимоги повсякден­ного життя, реалії взаємодії в суспільстві зумовлюють соці­альну спрямованість корекцій- но-виховного процесу у спеці­альному освітньому закладі. Школа, шкільна спільнота ма­ють спрямувати свої зусилля на підвищення життєвої і со­ціальної компетентності учнів: збагатити їх не тільки знання­ми, а й допомогти наповнити внутрішній світ образами, по­чуттями, відповідними став­леннями та емоціями. Необхід­но навчити дітей «виконувати» всі соціальні ролі (сина, донь­ки, чоловіка, дружини, батька, матері тощо) в теперішньому та майбутньому житті, бути дос­тойними громадянами держа­ви.

Інакше кажучи, громадян­ське виховання не є чимось другорядним, таким, що може співіснувати і вирішуватися по­руч з іншими ВИХОВНИМИ ЦІЛЯ­МИ. «Ним не можна займати­ся, як чим-небудь побічним, але не зайвим для завершен­ня виховання людини. У вір­ному розумінні воно і є вихо­вання взагалі, таким, шо охоп­лює всі інші цілі та завдання людського виховання» (Г. Кер- шенштейнер).

Процес громадянського ви­ховання значною мірою зумов­люється змістовими характе­ристиками освітніх предметів, які забезпечують оволодіння системою знань про людину та суспільство. Це, відповідно, є умовою формування світогляд­них орієнтацій особистості, ви­роблення у неї життєвої пози­ції щодо функціонування у гро­мадянському суспільстві, з яким особистість себе ідентифікує.

Ефективність громадянсько­го виховання у школі значною мірою зумовлюється спрямо­ваністю виховного процесу, формами та методами його ор­ганізації. Організаційні форми виховання класифікують за­лежно від того, як організова­ні учні: чи бере участь у вихов­ному процесі весь клас, неве­ликі групи дітей чи окремі з них. Існують такі форми ро­боти:

• фронтальна (масова);

• групова (гурткова);

• індивідуальна.

Ця класифікація розкриває організаційні форми, в яких знаходять відображення взає­мини вихователів і вихованців, типи їх спілкування.

Залежно від методики ви­ховного впливу форми вихов­ної роботи поділяють на гру­пи:

1. словесні (інформація, збо­ри, зустрічі, усні газети та ін.);

2. практичні (екскурсії, кон­курси, спартакіади та ін.);

3. наочні (виставки, тема­тичні стенди, газети та ін.).

Методи виховання — це шляхи і способи спільної ді­яльності вихователів і колек­тиву вихованців для виконан­ня виховних завдань.

У процесі розвитку педаго­гічної науки здійснювалися різ­ні підходи до класифікації ме­тодів виховання, хоча вона є досить умовною, адже виховні завдання мають роз’вязувати- ся через комплекс методів, при­йомів і засобів. Вважаємо за доцільне скористатися класи­фікацією, запропонованою В. Сластьоніним, згідно з якою методи поділяються на чотири групи.

Перша — методи формуван­ня свідомості особистості (бе­сіда, лекція, дискусія, переко­нання, навіювання, метод прик­ладу).

Друга — методи організації діяльності, спілкування та фор­мування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчан­ня, тренування, педагогічна ви­мога, громадська думка, ство­рення виховуючих ситуацій, прогнозування).

Третя (з урахуванням прак­тичних рекомендацій М. Янов- ської та С. Карпенчук) — ме­тоди стимулювання діяльнос­ті та поведінки:

а) засоби емоційного сти­мулювання (влучний добір за­питань. аналіз проблемних пи­тань. моральних конфліктних ситуацій, обговорення етично­го змісту прислів'їв і приказок, ігрові ситуації проблемно-по- шукового характеру, гра);

б) засоби стимулювання різ­нопланової діяльності школя­рів і досвіду позитивної суспіль­ної поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання).

Четверта — методи само­виховання (самопізнання, са- моста вл е н н я, са море гул я ц і я).

Зазначені методи детально висвітлені в науково-методич­ній літературі (М. Болдирєв, І. Єременко, С. Карпенчук та ін.). Тому розглянемо лише особ­ливості застосування окремих з них у процесі громадянського виховання дітей з особливостя­ми психофізичного розвитку.

Безперечно, раціональна по­булої« системи громадянського виховання дітей можлива лише за умови правильного розумін­ня структури розладу, своєчас­ного вивчення основних пору­шень, а також усіх відхилень, спричинених первинним дефек­том, урахування вікових особ­ливостей молодших школярів. При цьому необхідно спирати­ся на сильні сторони дитини з метою здійснення компенсатор­ного розвитку.

У процесі виховання засто­совуються різні засоби впли-

ід особистість дитини. Од- головне З них — слово. У .Мі і особливостями РОЛІМТ- порівняно з дітьми, які роз- ваються нормально, недо- ііііинсною є спонукальна та мулююча функції внутріш- ього мовлення. Тому вони бу- ують СВОК#ПОВЄЛІНК\ переваж- іо на наслідуванні, під впли- юм зовнішнього мовлення і за умови доступності рівня його узагальнення. Свого часу і. Єре­менко -зауважував на неприпус­тимості поширеної концепції більш пізнього залучення пе­реконання в систему виховних методів і переважання вправ і практичного накопичення етич­ного досвіду. Така установка, на його думку, неприйнятна, незважаючи на привабливість орієнтування на реальні мож­ливості дитини.

Так, значна кількість учнів молодших класів дійсно не здат­на до розуміння етичних уза­гальнень і осмислення мораль­ного обов’язку. Але саме в цьо­му й полягає обов’язок педагога, аби розвивати ці здібності, а не зводити все до того, щоб дити­на виконувала лише те, що їй сказано або показано. «Впра­ви, відірвані від роботи з роз­витку самосвідомості, не вдос­коналюють дитину морально» [2, 163].

Ось чому від самого почат­ку виховання дітей одночасно з іншими методами необхідно широко застосовувати переко­нання. Через переконання ми впливаємо на свідомість вихо­ванців, а через неї — на їхні по­ведінку, почуття, волю, харак­тер.

Необхідно виокремити дві стадії переконання: роз’яснен­ня і навіювання. При застосу­ванні цих методів головна ме­та вихователів має полягати в тому, щоб пояснення спрямо­вувалися на формування в уч­нів знання того, якої поведін­ки вони повинні дотримуватись (як поводитися і чому саме так.

а не інакше), а їхні власні дії та вчинки були завжди логічними і послідовними, і щоб учні їх завжди добре розуміли. Адже, як свідчить досвід, нерозумін­ня школярами звичайнісіньких речей часто спричинене не так складністю понять, як незрозу­мілістю пояснень. Суттєво уск­ладнює ситуацію неузгодже­ність вимог з боку дорослих.

Для того, щоб уникнути не­бажаних наслідків властивого дітям некритичного ставлення до негативних сторонніх впли­вів, необхідно від самого по­чатку розвивати у них критич­не мислення. «Важливо, шоб уже з перших днів перебуван­ня в школі учні привчалися ді­яти. поважаючи добро і прав­ду не з корисливих цілей або принципів «так я хочу», «так подобається», «так інші роб­лять», а з переконання в тому, що тільки так і потрібно чини­ти» [2, 164\.

Застосування тієї чи іншої форми навіювання (зауважен­ня, порада, прохання, вимога, етична бесіда) залежить від ха­рактеру порушення, його причин і обставин, а також сту­пеня розуміння учнем його нас­лідків. А ефективність зазна­чених методів зумовлюється умінням педагога емоційно ко­ристуватися словом, доповню­ючи своє мовлення виразною мімікою, жестами. При цьому на дітей сприятливо впливає спокійний діловий тон, тихе мовлення, усмішка, лагідний погляд.

Незамінним засобом наоч­ності у вихованні дітей, яким притаманна конкретність мис­лення, є приклад, вчинки та дії знайомих і авторитетних лю­дей. Однак слід пам’ятати, шо позитивний вплив приладу на дітей не виникає автоматично. Наслідування має бути доціль­но скоригованим, адже діти з особливостями психофізично­го розвитку схильні наслідува­ти не лише позитивні, а й не- гаїивні вчинки. І заборони в таких випадках є малоефектив­ними. Головним завданням пе­дагога є перебудова внутріш­ньої настанови дитини і пере­орієнтація її з негативного в позитивне русло.

Коригуючи поведінку шко­ляра, переробляючи вже сфор­мовані негативні стереотипи на позитивні, працюючи над закріпленням кожного пози­тивного новоутворення осо­бистості, педагоги часто сти­каються з ситуацією, коли під впливом сторонніх подразни­ків відбувається руйнування скомпенсованої поведінки і по­вернення колишньої симпто­матики. Ось чому вихователь має володіти арсеналом сти­мулюючих засобів, за допомо­гою яких він може утримувати стан скомпенсованої поведін­ки (вчинку, звички) на рівні останнього досягнення. Най­важливішими та найефектив нішими з них є заохочення т покарання. Ступінь ефектив ності при застосуванні цих мс тодів залежить від співвідж шення між реальним рівне вихованості, самооцінюванн' дітей та оцінкою виховател Адже у вихованців, зважак на структуру розладу кожн

з них, а також наявний к плекс вторинних відхилень акція як на заохочення, ¹ на покарання, буде цілком ною.

Під час проведення нав но-виховних занять, у пр яких формуються громад; якості, вихователі маю- тримуватися певних ви саме:

• на заняттях громаді го змісту' необхідно логіч довжувати роботу, ро: на уроках;

• спиратися на знаї буті учнями на уроках, лювати та поширюват! муючи та розвиваючу нові стійкі перекс відповідні стереотипі

мих дій, так і поведінки в ці­лому;

• планувати заняття у пев­ній системі, дотримуючись принципу послідовності, нас­тупності, концентричності;

• враховувати первинні та вторинні розлади кожного з уч­нів, вікові та індивідуальні особ­ливості, їхні інтереси та бажання.

Таким чином, застосування різноманітних форм і методів громадянського виховання по­кликане (як зазначається в «Кон­цепції громадянського вихован­ня особистості в умовах розвит­ку української державності») «...формувати в особистості ког- нітивні, нормативні та поведін- кові норми, що включають в се­бе вироблення умінь міркувати, аналізувати, ставити запитання, шукати власні висновки, бра­ти участь у громадському жит­ті,.. захищати свої інтереси, по­важати інтереси і права інших, самореалізуватися тощо».