Нормативно-правовий акт має такі ознаки:

• приймається компетентним органом держави або безпосередньо народом(шляхом референдуму);

• має зовнішню форму у вигляді певного письмового документа;

• містить норми права загальнообов’язкового характеру, змінює або скасовує їхню чинність;

• має особливий порядок прийняття;

• має визначену юридичну силу, займає певне місце в системі законодавства.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями. Найбільш поширеною є диференціація нормативних актів за суб’єктом правотворчості. У своїй сукупності вони утворюють складну ієрархічну (співпорядковану) систему, яка називається системою законодавства, і включає:

• закони України та інші нормативно-правові акти Верховної ради України;

• укази та розпорядження Президента України;

• постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

• накази, інструкції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

• рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

• Рішення органів місцевого самоврядування;

• Рішення голів місцевих державних адміністрацій тощо.

Важливою ознакою, що характеризує систему законодавства України, виступає її поділ на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закон-це нормативно - правовий акт законодавчого органу держави чи безпосередньо самого народу, який має вищу юридичну силу, особливий порядок прийняття і регулює найважливіші сфери суспільних відносин.

Підзаконні – нормативно правові акти приймаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі на основі законів і з метою їхнього виконання. До них належить:

• Укази та розпорядження Президента України;

• Постанови Кабінету Міністрів;

• Інструкції та накази центральних органів виконавчої влади;

• Акти місцевих держадміністрацій;

• Локальні нормативно - правові акти.

Нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права.

Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворчих органів ( суб'єктів правотворення).

Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу із власником або уповноваженим їм органом.

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й нормам права безпосередньо встановлених державою

Правові звичаї як джерело права з'явилися давно. Про це свідчать, наприклад, закони XІІ. таблиць (Древній Рим V в. до, н.е.). Закони Драконта (Афіни VII в. до н.е.) і інші юридичні пам'ятники. Один зі шляхів виникнення права - поява так званого звичаєвого права, що складає із правових звичаїв

У сучасних державах, включаючи Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно мала й обмежена, на відміну від сфери дії законодавства.

Правовий прецедент - це рішення державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворчих органів.

Опубліковані в Україні збірники рішень конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.