5. Міжнародна торгівля технологіями

Сутність міжнародного технологічного обміну. Під міжнародним технологічним обміном (трансфертом технологій) розуміється сукупність економічних відносин різних країн з приводу передавання науко­во-технічних досягнень.

Розвиток міжнародного ринку технологій (міжнародного технологічного обміну) зумовлений прискоренням науково-технічного прогресу (НТП). Розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) вимагає величез­них фінансових витрат, дорогого устаткування, високо­кваліфікованих кадрів. Це змушує фірми брати участь у міжнародному науково-технічному поділі праці. Швидкий розвиток торгівлі технологіями, науково-технічними знання­ми значною мірою пов'язаний з істотними розходженнями в технічному рівні окремих країн.

В умовах прискорення НТП передова техніка і технологія сконцентровані в невеликій групі промислове розвинутих країн, що витрачають величезні кошти на НДДКР. Так, у США витрати на НДДКР перевищу­ють витрати на ці цілі в Німеччині, Франції, Англії, Італії, Японії, разом узяті. Тому в США зосереджена велика частина передових наукових досліджень.

Широко використовує іноземні науково-технічні знання Японія, які дали їй можливість випускати нову продукцію, удосконалену за рахунок власних наукових досліджень.

Міжнародний технологічний обмін успішно використовує й Німеччина, яка за допомогою іноземних ліцензій модернізу­вала виробничу базу транспортного машинобудування, хімічної, електротехнічної галузей.

Країни, що розвиваються, щоб бути конкурентоздатними на світовому ринку, змушені розвивати свою технічну базу в тому напрямі, що й розвинуті країни.

Купівля передової іноземної технології є важливим засо­бом подолання технічної відсталості, створення власної про­мисловості, яка здатна задовольнити потреби внутрішнього ринку і зменшити залежність від імпорту.

Поглиблення міжнародного науково-технічного поділу праці призводить до дедалі більшої спеціалізації фірм у вузь­ких галузях науки і техніки.

Обмін науково-технічними знаннями забезпечує окремим країнам, що не мають достатньо фінансових ресурсів для про­ведення НДДКР, досягнення високих темпів економічного розвитку за рахунок використання передових технологій інших країн.

На міжнародному ринку технологій передача технології здійснюється некомерційним і комерційним шляхом [7, с.23-24].

Некомерційними формами технологічного обміну є:

• технічні, наукові і професійні журнали, патентні ви­дання, періодика й інша спеціальна література;

• бази і банки даних;

• міжнародні виставки, ярмарки, симпозіуми, конфе­ренції;

• обмін делегаціями;

• міграція вчених і фахівців;

• стажування вчених і фахівців у фірмах, університетах, організаціях;

• навчання студентів і аспірантів;

• діяльність міжнародних організацій у сфері науки і техніки.

До форм технології, що підлягає міжнародному обміну на комерційній основі, відносяться:

І. Матеріальні види технологій:

• підприємства "під ключ";

• технологічні лінії;

• агрегати, устаткування, інструменти та ін.

Цей тип технологічного обміну пов'язаний з прямими інвестиціями в будівництво, реконструкцію, модернізацію фірм і виробництв.

Питання щодо міжнародного технологічного обміну ма­теріальними видами технологій відноситься до міжнародної торгівлі промисловими товарами, особливості якої розглянуті в розділі 4.

II. Нематеріальні види технологій:

• патент - свідоцтво, яке видається відповідною держав­ною установою винахіднику і засвідчує його монопольне пра­во на використання цього винаходу;

• ліцензія - дозвіл, який видається власником технології (ліцензіаром), захищеної чи незахищеної патентом, зацікав­леній стороні (ліцензіатові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату;

• копірайт - ексклюзивне право автора літературного, аудіо- чи відеопродукту на показ і відтворення своєї роботи;

• товарний знак - символ (малюнок, графічне зображення, сполучення букв тощо) визначеної організації, що викори­стовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційно­го дозволу власника;

• "ноу-хау" - надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, управлінського, фінансово­го й іншого характеру, що являють комерційну цінність, застосовуються у виробництві і професійній практиці і не забезпе­чені патентним захистом.

III. Послуги: науково-технічні, інжинірингові, консуль­таційні, навчання персоналу та ін.

За призначенням технології поділяються на технології продукції, технології процесів, технології керування.

Тема №3 Митне регулювання ринку іноземних товарів.

1. Складові митного регулювання. Елементи митного тарифу

2. Структура тарифу. Ставки мита.

3. Сучасні тенденції в засто­суванні мита як метода регулювання зовнішньої торгівлі. Митні платежі. Митні процедури.

1. Складові митного регулювання. Елементи митного тарифу

Митне регулювання — комплекс заходів та інструментів впливу на міжнародну торгівлю, що реалізуються через митну систему. Оскільки ці заходи підпорядковані меті зовнішньоторговельної політики, то їх називають митною політикою. Мит­не регулювання здійснюється за допомогою нижченаведених складових:

- митний тариф;

• митні платежі;

• митні процедури.

1. Митний тариф — систематизований перелік товарів і відповідних ставок мита, які застосовуються для розрахунку ввізного (імпортного) або вивізного (експортного) мита на зазначені товари. В митному тарифі товари об'єднані в групи за походжен­ням (промислові, рослинні, мінерали тощо) та ступенем їх оброб­ки (сировина, напівфабрикати, готові вироби). По кожному това­ру зазначається ставка мита, якою він обкладається.

Правова основа митної системи держав створюється законами про митний тариф та нормами його застосування. Закони визначають принципи побудови митного тарифу, товарну класифіка­цію, правила і положення, що визначають митні процедури, став­ки мита на окремі товари. Ці нормативні акти періодично переглядаються, доповнюються та змінюються відповідно до цілей зовнішньоторговельної політики. Законодавча влада завжди відігравала провідну роль у формуванні та розвитку митних систем держав, але в останні десятиріччя спостерігається тенденція передачі дедалі більшої частини функцій стосовно застосування митних тарифів, їх часткової зміни, маневрування ставками мита у компетенцію органів виконавчої влади. Це пов'язано з праг­ненням урядів досягти більшої гнучкості та дійовості митних та­рифів, зробити їх оперативнішими щодо оптимізації міжнародної торгівлі країни. В цілому можна зазначити, що митно-тарифні заходи за формою мають адміністративний характер, а за економі­чним змістом і характером дії належать до ринкових регуляторів зовнішньоторговельного обігу.

Сучасний митний тариф є складним торговельно-економічним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі, включаючи кіль­ка обов'язкових елементів, від яких залежить ефективність і дійовість тарифу в цілому. До цих елементів належать:

1) система товарної класифікації тарифу;

2) структура тарифу;

3) ставки мита;

4) метод визначення країни походження товару.