20

Лекція 1. Тема: предмет, метод, принципи і система земельного права

Постановка питань: Поняття і предмет земельного права. Методи регулювання в земельному праві. Принципи земельного права. Співвідношення земельного права із суміжними галузями права. Система земельного права.

1. Поняття і предмет земельного права

Земельне право як галузь права являє собою сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини. Для виділення самостійної галузі в системі права необхідна наявність: предмета правового регулювання, методу правового регулювання, кодифікаційного акту й об'єктивної зацікавленості суспільства у виділенні відповідної галузі права як самостійної. Головний критерій – наявність спеціального, особливого предмета правового регулювання.

Предметом земельного права, як і будь-якої іншої галузі права, є визначене коло суспільних відносин, врегульованих нормами даної галузі. Ці відносини, щоб стати предметом особливої галузі права, повинні мати специфіку, яка відрізняє їх від інших суспільних відносин, врегульованих нормами інших галузей права. Земельні відносини, виступаючи самостійним видом суспільних відносин, мають певну специфіку, яка обумовлена специфікою їхнього об'єкта – землі.

Земельний кодекс України закріплює, що земля є основним національним багатством. Термін «земля» може розглядатися в різних аспектах – це природний об'єкт, планета, земна куля, частина космічної системи. Як земна куля (планета) земля виступає об'єктом правового регулювання міжнародного права. Земля може також розглядатися як середовище проживання людини, що охоплює земну і повітряну оболонку земної кулі, його надра, поверхню і ландшафт, тваринний і рослинний світ. У цьому значенні земля є об'єктом правового регулювання екологічного і природноресурсового права. У третьому значенні цей термін виступає тоді, коли земля розглядається як об'єкт правового регулювання земельного права. У цьому випадку під терміном «земля» розуміється частина земної поверхні, яка розташована над надрами, іменована ґрунтовим шаром, у межах території, на яку поширюється суверенітет держави.

Як об'єкт природи земля володіє унікальними для людини і суспільства властивостями. Земля є основою життя і діяльності людей, які на ній проживають. Як природний об'єкт земля виконує найважливіші функції: виступає засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві і є просторовим базисом для розміщення будинків, будівель і споруд. Вона існує незалежно від людини, як загальна умова і предмет людського життя. Земля, володіючи властивістю території, просторового базису для розміщення різних об'єктів, одночасно є просторовим базисом для природних об'єктів: лісів, вод, рослинності тощо.

Характерними рисами землі як природного ресурсу є її незамінність, обмеженість у просторі, локальність за місцем розташування і нерухомість. Незамінність виявляється в тому, що земля незамінна для людського суспільства, для всіх поколінь людей. Обмеженість підтверджується тим фактом, що поверхню землі не можна ані додати, ані зменшити, користування відбувається об'єктивно визначеною територією, що обумовлено самою природою. Ця риса землі знайшла своє відображення в одному з головних принципів земельного права – принципі раціонального використання земель. Локальність визначається тим, що кожна окрема земельна ділянка знаходиться у визначеній географічній точці, незалежно від зміни власників чи користувачів. Земельна ділянка як природний об'єкт не може бути переміщена в іншу частину земної поверхні, тому що має фіксоване положення, не може переміщатися в просторі, тобто є нерухомою.

Однією з найважливіших характеристик землі як засобу виробництва є її ґрунтова характеристика, тому що земля має унікальну властивість – родючість. У цьому зв'язку особлива роль належить землі в сфері сільськогосподарського виробництва. Її використання в цих цілях – основне використання ґрунту як об'єкта. Родючість у значній мірі визначає споживчу вартість землі, її корисність і здатність у поєднанні з працею бути джерелом одержання сільськогосподарської і лісової продукції¹.

Аналіз норм земельного законодавства говорить про те, що регулювання земельних відносин ґрунтується на: сполученні регулювання використання землі як природного ресурсу, територіального базису і основного засобу виробництва; різноманітті форм власності на землю та інші природні ресурси; достатніх повноваженнях органів державної влади та органів місцевого самоврядування по регулюванню земельних відносин на своїх територіях; визнанні рівності учасників земельних відносин у захисті своїх прав на землю; неприпустимості втручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; державному управлінні землями незалежно від форм власності та інших прав на землю.

У земельному законодавстві мають місце норми, які регулюють відносини, що носять характер цивільно-правових: угоди із земельними ділянками, спадкування, відшкодування збитків тощо. При цьому регулювання таких відносин нормами цивільного законодавства повинне мати місце тільки у випадку, коли земельно-правовими нормами зазначені відносини не врегульовані. Таким чином, предметом земельного права є суспільні відносини, які обумовлені особливими специфічними властивостями землі як об'єкта суспільних відносин у тій частині, у якій вони регулюються нормами земельного права¹.

Земля стає об'єктом земельних відносин тому, що використовується людьми, які привласнюють її продукти і використовують її корисні властивості. При цьому земля продовжує залишатися об'єктом природи. Особливості земельних відносин полягають в тому, що їх виникнення і розвиток безпосередньо пов'язані з об'єктивними закономірностями розвитку людського суспільства і суспільного виробництва.

Земельне право виходить із множинності суб'єктів права власності на землю і видів прав на земельні ділянки, регулює поводження суб'єктів земельних прав, пов'язане з раціональним використанням землі та її охороною, з особливостями земельного обігу, встановлює порядок діяльності державних органів по організації раціонального використання й охорони земель, а також захищає конституційні права та інтереси громадян і юридичних осіб, зв'язані з використанням земельних ділянок у всіх сферах життєдіяльності суспільства².

Все вищевикладене дає підстави зробити висновок про те, що земельне право є самостійною галуззю права, яке являє собою систему правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, охорони їх від негативного впливу, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю і дотримання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин.