Групові конфлікти

План

1. Загальна характеристика міжгрупових конфліктів.

2. Мотиваційний підхід аналізу міжгрупових конфліктів.

3. Ситуаційний підхід трактування міжгрупових конфліктів.

4. Аналіз когнітивних теорій міжгрупових конфліктів.

5. Психологічний аналіз внутрігрупових конфліктів.

Література:

Основні поняття теми:

Міжгрупові конфлікти, внутрігрупові конфлікти, аутгрупова ворожість, реалістична теорія конфліктів, теорія соціальної ідентичності,

Міжгрупові конфлікти – це взаємодія як між власне групам людей, так і між окремими представниками цих груп, а також любі ситуації, в яких учасники спілкування взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи іншого і самого себе членами різних груп.

Найчастіше мова йде про конфлікти саме між групами людей.

Ворожість, суперництво і війни між групами описувалися істориками, філософами, соціологами, політологами і саме тому психологічні дослідження базуються на суміжних областях знань.

Груповий конфлікт - тип конфліктного протиріччя, який виникає всередині соцільних груп внаслідок боротьби окремих членів та їх спільностей за групове домінування, за кращі умови і більш високий ступінь винагороди в групі, за престиж, авторитет, а також ситуаційної або психологічної несумісності двох або більше членів даної групи, їх власної неприязні один до одного.

Виникнення конфліктної ситуації в групах, особливо її розгортання, способи їх вирішення визначаются як специфікою конкретних груп, так і загальними закономірностями групової динаміки. В будь-якій групі – великій чи малій, формальній чи нефрмальній існує широке поле взаємодії, в якій можуть стикатися різні цілі, інтереси, очікування, що створюють основу для можливих протиріч і конфліктів. Створенню конфліктної ситуації сприяють розбіжності очікувань членів групи, кожен з яких повязаний з виконанням певної ролі в групі і відповідної функції. Тому важливим психологічним чинником, здатним запобігти конфлікту або перевести його в конструктивне русло, є згуртованість та співпраця даної групи. Завдяки згуртованості підвищується ефективність діяльності групи, конформність соціального самопочуття її учасників. Члени однієї групи,як правило, більшою мірою розуміють, довіряють, симпатезують та підтримують один одного, ніж стороніх людей. А це підвищує результативнісь їхвзаємодії у будь, якій сфері: науці, виробництві спорті іт.п. Однак групова згуртованість не задана їй на момент виникнення, а формулюються, змінюються, розвиваються в процесіспільної діяльності, заради якої і обєднюються різні індивіди у дану групу.У процесі встановлення такої згуртованості досягається спільність цілей, загальний інтерес ,а це, певною мірою, вимагає від усіх членів групи добровільного або примусового поєднання із загальним інтересом групи.Ось тут і приховується одна із важливих причин розбіжності оцінок, поглядів, звичок, нахилів окремих членів груипи, які призводять до відкритих і гострих протиріч, які у свою чергу створюють соціальне оточення для виникнення конфлікту. Саме факт виникнення та розгортання конфлікту, або його припинення, залежить від сумісності та співпраці його членів. Сумісність як соціально-психологічний феномен є умовою виникнення міжособистісних симпатій і виступає передумовою згуртованості колективу, безконфліктного спілкування. Сумісність в більшості випадків ( хоч і не завжди) сприяє формуванню співпарці – ефекту взаємодії індивідів, який дозволяє підсилити їх особистісні пртенціали (виробничі, дослідницькі, спортивні і інші) та обєднюватися з метою досягарня максимально можливого результату, успіху у співдіяльності.

Важливим показником наявності сумісності та співпраці у групі, що призводять до згуртованості є субєктивна задоволенність її учасників процесу спільної діяльності а її результатами. Якщо задоволенність спільною діяльністю висока, то виникнення у ній (групі) конфліктів малоймовірно. Якщо ж задоволенність перебуванням у групі низька, та має тенденцію до зниження, то це ознака формування у ній потенціалу напруження з великою ймовірністю переростання останнього у конфліктну взаємодію.

Далеко не останню роль у виникненні конфліктів у групі, в їхній частоті, гострості, масштабності відіграє лідер (лідери, їхні взаємовідношення з іншими членами групи, стаілення до цінностей та норм прийнятих групою.

Велике значення на взаємодію у групі має тип сформування групи (за інтересами, за наказом, з необхідності і інше) шо в що в подальшому вплине на розвмток групи.

Необхідно врахувати особливості процесу становлення і розвитку соціальної групи. Якщо мова йде про групу, яка щойно утворилася, то в міжособистісних стосунках в середині групи можуть виникати протиріччя взаємної “притирхи”, взаємоналаштування членів колективу і саме тоді можливі конфлікти встановлення, самоствердження. Конфлікти в групі можуть мати вертикальну та горизонтальну спрямованість. У першому випадку вони розгортаються між лідером і рядовими членами групи,батьками та дітьми. У другому випадку вектор конфліктного напруження розміщується уздовж лінії “робітник – робітник”, “студент- студент” і інше.

Конфліктна взаємодія у групі може виникати з різних причин. Серед них такі:

а) нечіткий розподіл прав та обовязків членів групи;

б) неправильні дії одного або декількох членів групи, котрі приносять шкоду і збитки спільній справі групи;

в) ситуаційна несумісність двох або більше членів групи, що проявляється у невідповідності вчинківодного члена групи очікуванням, ціннісним установкам, життєвим правилам іншого;

г) розбіжність у думках, оцінках, судженнях інших членів групи;

д) особистісна неприязнь одного члена групи до іншого, котра перешкоджає співробітництву і досягненню спільної цілі;

е) заздрість одного або декількох членів групи успіхам, авторитету іншого;

є) психологічна несумісність двох або більше членів групи.

Названі причини є загальними для всіх соціальних груп, тобто можуть проявлятися в особистісних взаємовідносинах у будь – яких з них – сімейних, виробничих, дослідницьких.