3.1. Особливості професійної адаптації педагога

вищої школи

Оволодіння професією педагога вищої школи є довготривалим складним процесом, який має свої закономірності. Він охоплює декілька етапів, й в цілому називається процесом професіоналізації особистості - професійного розвитку та професійного становлення фахівця, генезису особистості у просторі та часі професійної діяльності (Е.Ф. Зеєр).

Взагалі, у сучасній зарубіжній психолого-педагогічній науці трудову активність особистості представляють у виді професійного циклу, що складається з декількох універсальних стадій. Найбільш розповсюдженими, теоретично і практично обґрунтованими концепціями професійного циклу особистості зарубіжними дослідниками визнаються теорія американського психолога Д. Супера (Зирег Б.Е.).

Так, згідно Суперу Д., професійний шлях людини складається з 5 характерних етапів, основним змістом яких є формування і розвиток професійної Я - концепції особистості.

Перший етап - етап росту (від народження до 14 років), коли тільки починає розвиватися Я - концепція. У своїх іграх діти програють різні ролі, потім пробують себе в різних заняттях, з'ясовуючи, що їм подобається і що в них добре виходить. У дитини формуються інтереси, що визначають його майбутню професійну кар'єру.

Другий етап - етап дослідження (від 15 до 24 років), на якому молоді люди визначаються у своїх потребах, інтересах,

------------------------------------------------------------------------------------- 89

0.1. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

здібностях і можливостях. На основі такого самоаналізу, вони визначаються у своїй професійній спрямованості і здійснюють професійний вибір.

Третій етап - етап зміцнення кар'єри (від 25 до 44 років). У цей період людина починає свою реальну професійну діяльність, у перші роки якої адаптується до неї, змінюючи місце роботи чи спеціальність (якщо це необхідно). В другій половині цього етапу спостерігається тенденція до збереження обраного виду професійної діяльності, настає самий продуктивний, творчий період професійного розвитку особистості.

Четвертий етап - етап збереження досягнутого (від 45 до 64 років), коли основною задачею особистості є збереження за собою того положення на виробництві чи службі, якого фахівець досяг на попередньому етапі.

П'ятий етап - етап професійного спаду (після 65 років). У цей період фахівець, у більшості випадків, змінює характер професійної діяльності, для того, щоб він міг відповідати фізичним і психічним можливостям людини що знизилися. На цьому етапі припиняється професійна діяльність і кар'єра.

У вітчизняній психолого-педагогічній науці проблеми професійного шляху особистості досліджувалися в роботах Клімова Є.О., Сластьоніна В.А., Кузьміної В.Н., Шадрикова В.Д. й ін. Найбільш розповсюдженою є концепція професіоналізації Є.О. Клімова, який виділяє сім складових його етапів, що характеризують особливості розвитку особистості фахівця, починаючи з етапу вибору професії (фаза оптанта, оптації) і до етапу наставництва (фаза наставника) - коли особистість стає авторитетним майстром своєї справи, що має однодумців, послідовників, учнів. Отже, згідно з Є.О. Клімовим, особистість в процесі свого професійного розвитку та становлення проходить наступні стадії:

1) оптант (фаза оптанта, оптації) - етап вибору професії;

2) адепт (фаза адепта) - на цьому етапі людина уже стала на шлях прихильності до професії, вона освоює її (навчання в спеціалізованому навчальному закладі: вузі, училищі і т.д.);

90----------------------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

3) адаптант (фаза адаптації, "звикання» молодого фахівця до роботи);

4) інтернал (фаза інтернала) - на цьому етапі особистість є вже досвідченим працівником, який вже може самостійно й успішно справлятися з основними професійними функціями;

5) майстер (фаза майстерності) - працівник відрізняється якимись спеціальними якостями, уміннями, чи універсалізмом, широким орієнтуванням у професійній області, чи тим і іншим. Він знайшов свій індивідуальний, неповторний стиль діяльності, його результати стабільно гарні, він має підстави вважати себе незамінним працівником.

6) авторитет (фаза авторитету) - на цьому етапі фахівець -майстер своєї справи, відомий широко у своєму чи колі за його межами (у галузі, на міжгалузевому рівні, у країні). Професійно-виробничі задачі він вирішує успішно за рахунок великого досвіду, умілості, уміння організувати свою роботу, оточити себе помічниками.

7) наставник (фаза наставництва). Фахівець є авторитетним майстром, він передає досвід молодим, стежить за їх ростом; його життя наповнене осмисленою професійною перспективою [61;418 — 424].

Вітчизняний психолог А.К. Маркова виділяє п'ять рівнів професіоналізму особистості і відповідно ним - 9 етапів професійного становлення фахівця:

1) до професіоналізм включає етап первинного ознайомлення із професією;

2) професіоналізм складається із трьох етапів: адаптації до процесії, самоактуалізації у неї та вільного володіння професією у формі майстерності;

3) суперпрофесіоналізм теж складається із трьох етапів: вільного володіння професією у формі творчості, оволодіння суміжними професіями та творчого самопроек-тування себе як особистості;

О.І. Гурд. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності________

4) непрофесіоналізм - виконання праці за професійно перекрученими нормами на фоні деформацій особистості;

5) після професіоналізм - завершення професійної діяльності [2,56-57].

6) Аналіз наведених вище підходів до етапів професійного становлення особистості, дозволяє зробити наступні узагальнення. По-перше, процес професійного становлення особистості є індивідуально своєрідним, неповторним, але у ньому можливе виділення якісних особливостей та закономірностей, що відображаються у певних стадіальних характеристиках. Всі етапи професіоналізації особистості в межах однієї професії є універсальними, тобто кожна людина поступово проходить кожну з них.

По-друге, всі етапи професійного становлення є безумовно важливими для особистісного та професійного розвитку спеціаліста, взаємообумовлюють та взаємовизначають успішність професіоналізації людини.

По-третє, перехід від однієї стадії до іншої ініціюється змінами соціальної ситуації, перебудовою ведучої діяльності, що призводить до професійного розвитку особистості, формуванню професійно обумовлених психологічних новоутворень.

По-четверте, динаміка професійного становлення фахівця підвладна певним закономірностям: перші стадії включають знайомство з професією, адаптацію до професійної діяльності; наступні - розвиток професійної компетентності, професійної зрілості через виникнення індивідуального стилю професійної діяльності; останні - професійну стагнацію, зменшення професійної активності та завершення професійної діяльності.

Таким чином, при розгляді основних етапів професійного становлення педагога вищої школи доцільно зупинитися на трьох основних стадіях, виділення яких ґрунтується на концепції стресу Ганса Сельє.

Видатний вчений, медик, біолог Сельє Г. досліджуючи особливості впливу стресового фактора (подразника) на ор-

92 --.

ганізм людини, виділяє три фази реагування: тривоги, резистентності (протидії) і виснаження. На першій стадії - стадії тривоги - відбувається процес адаптації організму до стресо-ра. На другій стадії - фаза опору - ознаки реакції тривоги практично зникають, працездатність організму різко зростає, він працює з найбільшою ефективністю. Але тривалість періоду опору залежить від вродженої пристосовності організму і від сили стресора. Після тривалої дії стресора, до якого організм пристосувався, поступово виснажуються запаси адаптаційної енергії, настає третя фаза - фаза виснаження. Знову з'являються ознаки тривоги, але тепер вони необоротні.

На думку Сельє Г. ці три фази нагадують стадії людського життя: дитинство (і з властивому цьому віку низькою опірністю й надмірними реакціями на подразники), зрілість (коли відбувається адаптація до найбільш частих впливів і збільшується опірність) і старість (з необоротною втратою пристосовності і поступовим постарінням), що закінчується смертю [7;36].

Ці ж стадії характеризують процес професіоналізації особистості - включення її до професійної діяльності, коли саму професійну діяльність, її специфічні умови та чинники, ми будемо приймати за стресовий фактор - те нове для особистості, з чим вона зустрічається в процесі оволодіння певною спеціальністю.

Відтак, першим етапом професійного становлення педагога вищої школи є етап професійної адаптації.

Виникнення терміна «адаптація» (від лат. асіарію - пристосовую) відноситься до другої половини 18 століття. Введення його в науковий оборот зв'язують з ім'ям німецького фізіолога Ауберта (Н. АуЬегі), який використовував цей термін для характеристики явища пристосування чутливості органів зору до дії певного подразника [1].

У вітчизняній науці можна виділити умовно чотири періоди в процесі найбільш активного вивчення проблеми адаптаційних процесів особистості, протягом яких адаптація

■------------------------------------------------------------------— 93

людини досліджується в безупинному визначальному зв'язку із умовами життя суспільства, а самий термін «адаптація» перестає бути тільки науковою категорією біології та медицини.

Перший період приходиться на 20 - 30-і роки 20 століття, коли відбувалися радикальні зміни в соціальному статусі особистості. На даному етапі адаптаційні процеси розглядаються в просторі інтенсивної підготовки кадрів до нових, тільки що з'явившихся професій. Найбільш часте застосування терміна «адаптація» відноситься до природничих наук.

Другий період відноситься до 50 - 60-х років, коли до проблеми адаптації людини звертаються вчені в області соціології праці і трудових ресурсів (міграція робочої сили, профорієнтація і т.д.).

Третій період - 60 - 80-і року - характеризується активним перетворенням спеціально-наукового терміна «адаптація» в одну з основних категорій психології, педагогіки, філософії і соціології. Виникають перші системні дослідження процесу адаптації особистості до нових соціальних умов, які дуже часто носять суперечливий характер. Особливу актуальність здобувають дослідження процесу адаптації робітників у виробничих колективах, студентів вузів, випускників шкіл.

Четвертий період - 90-і роки і до дійсного моменту - характеризується, наявністю найбільшого спектру підходів не тільки до проблеми адаптаційних процесів особистості, їхньої сутності, типології, механізмів, але і до адекватності використання самого терміна «адаптація особистості» в умовах гуманістичної парадигми. Особливе значення наділяється проблемі всебічної адаптації особистості дитини до умов різних типів дошкільних і шкільних установ, факторам особистісної адаптованості в родині; особливостям процесу адаптації особистості в екстремальних умовах професійно-педагогічної адаптації.

Таким чином, термін «адаптація», одне із центральних понять біології, почав широко застосовуватися як основна на-

Розділ, НІ. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

укова категорія в інших галузях: психології, педагогіці, філософії, соціології та ін., які не тільки розширили знання закономірностей адаптаційних можливостей людини, але й спричинили необхідність виділення видів адаптації відповідно до видів нового адаптивного середовища (зовнішнього чи внутрішньо особистісного). На даному етапі розвитку науки виділяють більш десяти видів адаптаційних процесів людини: 1) за видами адаптаційного середовища - біологічна адаптація; фізіологічна адаптація; психічна адаптація; психологічна адаптація; соціально-психологічна адаптація; соціальна адаптація; виробнича адаптація; професійна адаптація та ін.; 2) за структурними компонентами адаптивного середовища - предметно-діяльнісна; технологічна; особистісна адаптація та ін. (Маркарян Е.С., Налчаджян А.А., Ольшанский Д.В., Сарджвеладзе Н.І., Фурман А.В. та ін.).

Загальну типологію адаптаційних процесів людини доцільно розглядати згідно концепції модусів людської реальності Слободчикова В.І. Саме вона, на наш погляд, відбиває сутність феномену адаптації людини як системи взаємообу-мовлюючих один одного елементів, які складають єдність всіх аспектів людського буття.

На основі праць основоположників сучасної вітчизняної психології Ананьева Б.Г. і Леонтьева О.М., Слободчиков В.І. представляє авторську концепцію суб'єктної цілісності людини - її психологічної організації [8;210].

Так, згідно з В.І. Слободчиковим, буття людини є системою п'яти модусів, які представляють єдність природно-тілесного, суспільного та духовно-душевного компонентів.

Першим модусом, проекцією людини виступає індивідність.

Людина як індивід з'являється у своїх природних, біологічних особливостях, як людський організм, тілесне буття. Індивід - це насамперед генотипічне утворення, а саме поняття "індивід» виражає неподільність, цілісність і особливості конкретної людини, що виникають уже на ранніх

-----------------------------------------------------------------------------95

0.1. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності__________

ступінях розвитку життя. Індивід як цілісність - це продукт біологічної еволюції, у ході якої відбувається процес не тільки диференціації органів і функцій, але також і їхньої інтеграції, їхнього взаємного пристосування (Леонтьев О.М.). Людина як індивід є істотою матеріальною, природною, тілесною у його цілісності та неділимості. З моменту свого народження людський індивід є носієм специфічно людської біології, сформованої попереднім розвитком у філогенезі. Саме цьому індивідному існуванню людини відповідає психофізіологічний рівень адаптації як онтогенез у філогенезі, як надбання в процесі біологічної адаптації індивідуальних особливостей адаптації окремої істоти на рівні організму.

Таким чином, індивідність людини характеризується психофізіологічною адаптацією - пристосувальною активністю як на гомеостатичному, так і на «дослідницькому» рівні, що носить активний, перетворюючий характер. На рівні індивіда активність людини спрямована на встановлення психофізіологічної рівноваги з природою як навколишнім середовищем. Причому природа розуміється нами як сукупність зовнішніх (власне природних та матеріальних, створених людством) умов існування людини. Результатом психофізіологічної адаптації людини, на нашу думку, є психоемоційна стабільність, стійкість, урівноваженість психічних процесів, відсутність психогеній, тобто - психофізіологічне здоров'я особистості.

Другим модусом людської реальності є суб'єктність. Розуміння суб'єкта в психології завжди пов'язується з приділен-ням людського індивіду якостями бути активним, самостійним, здатним реалізовувати специфічно людські форми життєдіяльності. Людина як суб'єкт є носієм предметно-практичної діяльності, спілкування й пізнання, джерелом активності, спрямованої на об'єкт. Він - цілісність щиросердечного життя, інтеграція психічних процесів, функцій і властивостей. Суб'єктність - це різноманіття психологічних здібностей і механізмів, узагальнено представлених у таких психологічних

96 -------------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

реаліях, як розум, почуття, спонукання, воля, здібності людини. Суб'єкт як цілісність формується в ході історичного й індивідуального розвитку. При народженні в людини існує два шляхи існування в навколишньому світі: чи цілком збігатися з умовами своєї життєдіяльності, чи ж бути у відношенні до цих умов, до своєї природи. Перший спосіб - це тваринно-подібний спосіб життя, пасивне пристосування. Для цього способу життя цілком достатньо філогенетично заданих природних здібностей. Для другого шляху - активної адаптації -тільки індивідних здібностей недостатньо. Щоб людина встала у відношення до своєї життєдіяльності, вона повинна бути йому дана як незбіжна з ним, повинний случитися вихід за межі безпосереднього, природного плану життя. Щоб стати суб'єктом, людина повинна постійно перетворювати природу (у першу чергу свою природу, свій організм) в особливий функціональний орган, що реалізує суб'єктне відношення до неї. Здатність до зміни дійсності, людей і самого себе в процесі перетворення умов своєї життєдіяльності і є внутрішньою характеристикою самої життєдіяльності людини в суб'єктному вираженні. Суб'єктність буття людини, таким чином, є результатом психологічної адаптації.

Оскільки як суб'єкт людина є здатною перетворювати власну життєдіяльність в предмет практичного перетворення, оцінювати способи діяльності, контролювати її хід і результати, змінювати її прийоми, сферою навколишнього середовища з якої взаємодіє суб'єкт є діяльність, її цілі, завдання, умови та фактори. Саме діяльність реалізує потребу людини у пізнанні навколишнього й внутрішнього світу.

Третім модусом людської реальності є особистісне (цілісне) буття. Людина як особистість вільно й усвідомлено приймає ту чи іншу соціальну роль, усвідомлює можливі наслідки своїх дій і приймає повну відповідальність за їхні результати. Особистість - це повна самовизначеність людини у нсій сукупності його дій, відносин з іншими, його устремлінь і орієнтацій. Особистість не є єдиною і назавжди сформованою

------------------------------------------------------------------------------------97

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

якістю, станом, структурою чи рівнем. Особистість - це спосіб дій, специфічний спосіб існування, образ буття. Тому людина щораз повинна затверджувати себе як особистість.

Третій модус людської реальності є результатом соціально-психологічної адаптації як результату взаємодії людини та організації як сумісно організованого колективного суб'єкта, як деякої соціальної спільності, яка не зводиться до простої суми особистостей, які входять до неї. Соціально-психологічною сутністю організації виступає спільна діяльність людей, яка має власні організаційні вимоги, норми та правила, й спрямована на реалізацію соціогенних потреб (Казміренко В.П.).

Таким чином, в процесі соціально-психологічної адаптації як активної взаємодії особистості й соціально-психологічних організацій формується ціннісно-орієнтаційна єдність особистості та групи, особистість стає повноправним членом спільноти й не тільки входить в систему норм та принципів поведінки даної соціально-психологічної організації, а й змінює її відповідно до власних світоглядних позицій.

Четвертим модусом людської реальності є індивідуальне (одинично-унікальне) буття. Людина як індивідуальність розкривається у самобутньому авторському відношенні до соціальних норм життя, у виробленні власного, сугубо індивідуального (унікального і неповторного) способу життя, свого світогляду. Таким чином, на відміну від становлення особистості як процесу соціалізації людини, становлення індивідуальності є процесом індивідуалізації суб'єктивної реальності. І якщо особистість - це визначена позиція людини у відносинах з іншими, то індивідуальність - це визначення власної позиції в житті. Тому індивідуальність людини завжди припускає тотальну рефлексію всього його життя. У цьому -суть соціальної адаптації особистості як становлення свого «Я» через ефективний соціальний розвиток, оволодіння соціальними ролями, нормами і цінностями, культурою. Сферою навколишнього середовища з якою взаємодіє індивідуальність і є, таким чином, культура як цілісна система ма-

93-------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

теріального, соціального та духовного буття людини. Результатом соціальної адаптації є встановлення таких взаємовідносин людини й культури, в яких людина як індивідуальність розкривається в самобутньому відношенні до соціальних норм життя, у визначення власного, індивідуального, унікального та неповторимого способу життя, власного світогляду.

П'ятим модусом людської реальності є універсальне (родове) буття. Умовою становлення універсумом є перетворення своєї унікальної одиничності в нескінченне універсальне буття, у якому відкривається потенційна еквівалентність людини світу, уся повнота людської реальності як духовного мікрокосму, всесвіту [8;341]. Унікальність людини визначається тим, що вона є частиною буття, яке усвідомлює як потенційну нескінченність. Досягнення універсального буття є результатом особистішої адаптації як вищого рівня адаптаційних процесів, що поєднує всі попередні. Особистісна адаптованість припускає повну конгруентність «Я» як єдність і гармонію «Я - психофізіологічного», «Я - психологічного», «Я - соціально-психологічного» і «Я - соціального».

Якщо розглядати місце професійної адаптації в структурі адаптаційних процесів людини, то вона за своїм типом є складовою соціальної адаптації особистості.

Під професійною адаптацією педагога вищої школи ми розуміємо складний процес активної взаємодії особистості й професійного середовища, цілеспрямований, усвідомлений процес прийняття особистістю змісту професійної педагогічної діяльності, що в найбільшому ступені забезпечує ефективність науково-педагогічної діяльності, збереження психоемоційного здоров'я особистості та особистісну задоволеність професійною самореалізацією.

Оскільки адаптація особистості є процесом взаємодії особистості та середовища, в якості об'єкта професійної адаптації визначається соціальна ситуація розвитку спеціаліста, тобто система відношень між спеціалістом та соціальною дійсністю. Це виступає тим "пусковим механізмом» для всіх змін, які ха-

------------------------------------------------------------------------------------- 99

рактеризують розвиток спеціаліста й визначають ті форми й напрямок саморозвитку та самовдосконалення педагога. Отже, рушійної силою професійної адаптації педагога вищої школи є виникнення протиріччя між професійно-педагогічною підготовленістю, соціальними і професійними чеканнями особистості і реальними вимогами, конкретними умовами діяльності педагога, які знаходяться в ситуації постійної зміни, що обумовлено суспільною динамікою, соціальним розвитком.

З нашого погляду, професійне середовище як соціальна ситуація розвитку педагога складається з чотирьох основних компонентів: психофізіологічні ускладнення професійної діяльності, психолого-педагогічні та наукові технології; особливості соціально-психологічного простору та професійних вимог, установок, які об'єднуються у професійну роль.

Розглянемо більш детально психологічну структуру професійної адаптації педагога вищої школи як процесу та результату взаємодії елементів професійного середовища та модальностей внутрішнього світу особистості (рис. З.1.).

Рис.2.1. Модель професійної адаптації педагога вищої школи

700---------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

Першим елементом професійно-педагогічної адаптації є психофізіологічна адаптація як процес пристосування індивіда до умов професійної діяльності, пов'язаних з емоційними, психічними труднощами. Включення до нової системи діяльності призводить до принципової зміни організаційного аспекту життєдіяльності людини: потребує зміни робочого навантаження, розподілу дня, побутових умов, системи харчування. Психофізіологічні системи організму молодого фахівця потребують пристосування до нових подразників зі навколишнього середовища (незвичної шумності у навчальному закладі, незвичного освітлення, нових просторових елементів та ін.), більш частих стресових та фруструючих ситуації, пов'язаних із постійними соціальними контактами. Крім того, психофізіологічні ускладнення професійно-педагогічної діяльності (які більш ретельно будуть розглянуті далі) вимагають використання більшого енергетичного ресурсу організму.

Об'єктивними показниками реалізації даного елемента професійно-педагогічної адаптації є рівень психологічного здоров'я особистості, відсутність професійного згоряння й успішне подолання професійних криз.

Психофізіологічним наслідком педагогічної діяльності є нервово-психічна перевтома через високий рівень участі вольового компонента і постійної активної роботи свідомості, великої кількості позаурочної роботи і складності комплексу робочих дій.

Як суб'єктивні показники психофізіологічного компонента професійної адаптації педагога виступає позитивний психоемоційний стан особистості вчителя, а результатом - його відносне психофізіологічне здоров'я.

Другим елементом є виробничо-технологічна (власне професійна) адаптація фахівця як процес присвоєння особистістю як суб'єкта праці характерних рис і умов педагогічної діяльності.

Як об'єктивні показники реалізації цього елемента професійної адаптації виступають:

101

1) усвідомлення педагогом особливостей професійної діяльності: її цілей, задач, принципів, методів і форм організації навчально-педагогічної та наукової діяльності;

2) рівень професійної компетентності педагога як єдиного комплексу професійних знань, умінь, навичок і професійних якостей особистості фахівця.

Як суб'єктивні показники успішності професійної адаптації педагога виступають наявність почуття задоволеності процесом і результатом професійної діяльності, характер рефлексивного аналізу й оцінки своїх професійних знань, умінь і якостей.

Головним засобом реалізації виробничо-технологічної адаптації педагога є реальна професійна діяльність, у процесі якої фахівець опановує педагогічними уміннями, розвиває свої професійні якості і формує перспективу свого професійного росту.

Результатом виробничо-технологічної адаптації особистості при цьому стає розвиток професійної компетентності вчителя і придбання ним педагогічної майстерності й ерудиції.

Третім елементом є соціально-психологічна адаптація -як процес входження особистості як суб'єкта спілкування в систему внутрішньогрупових відносин.

Включення в нову систему соціальних відношень супроводжується, перш за все, зміною рольових позицій. Тепер характер професійної діяльності передбачає перехід фахівця на позицію викладача, науковця, організатора сумісної діяльності, консультанта. Крім того, відбувається зміна референтної групи, при чому якщо на всіх інших етапах життя соціальне оточення було відносно однорідним за віком та життєвим досвідом, то педагогічний колектив за цими показниками є диференційованою групою, цінності та норми якої повинні органічно інтегрувати особистісні відмінності педагогів різних поколінь та спеціальностей.

Як об'єктивні показники реалізації цього елемента професійної адаптації педагога виступають: рівень і характер

102

спілкування, система комунікацій, спрямованість традицій, норм і цінностей педагогічного й студентського колективу, соціально-психологічний клімат на кафедрі, статус особистості на кафедрі та в колективі в цілому.

Суб'єктивно, для педагога соціально-психологічна адаптація виражається в почутті єдності з вузівським колективом, у прийнятті його ціннісних орієнтацій, емоційної задоволеності від спілкування з колегами, студентами, адміністрацією. Така задоволеність характером взаємин у колективі досягається за допомогою професійно-педагогічного й осо-бистісного спілкування (комунікативна діяльність), у результаті якого формується ціннісно-орієнтаційна єдність педагога і вузівського колективу.

Четвертим елементом є особистісна адаптація, головною складовою якої є позитивна Я - концепція фахівця як єдність, конгруентність, не конфліктність його «Я як особистість» і «Я як професіонал».

Суб'єктивно особистісна адаптація переживається як усвідомлення цілісності свого «Я», як професійна й особистісна самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення. Якщо професійну Я-концепцію людини розглядати як систему чотирьох складових: когнітивна складова суб'єкта (Я-об-раз), емоційно-оцінкова складова особистості (Я-ставлення), поведінкова складова індивідуальності (Я-вчинок) та спонтанно-креативна складова універсума (Я-духовне). То позитивну професійну Я-концепцію можна прирівняти до позитивного образу власного професійного Я, позитивного відношення до себе як до професіонала, до самоповаги, відчуття власної професійної цінності, й, нарешті, до самореалізації духовного Я особистості як вершин проживання універсумної єдності із Всесвітом через прийняття вищих людських цінностей: віри, справедливості, краси, істини, мудрості тощо.

Професійна адаптація є складним феноменом, вона витупає у двох формах: професійна адаптація як процес (це ті зміни, що відбуваються з людиною в нових професійних умо-

---------------------------------------------------------------------------------------------- ЮЗ

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності__________

вах) та професійна адаптація (адаптованість) як результат цих змін. Розглянемо сутність професійної адаптації педагога вищої школи з даних позицій.

Більшість дослідників стверджують, що професійна адаптація як процес охоплює тривалий період розвитку особистості молодого фахівця - зі шкільної лави до його приходу на виробництво і повне закріплення в трудовому колективі.

Цей етап професійного шляху особистості можна підрозділити на декілька періодів:

1) попередній - містить у собі період виховання і навчання в сім'ї і школі. Він важливий з погляду формування професійних інтересів і установок, мотивів вибору професії, тому часто його називають профорієнтаційним;

2) підготовчий - період професійного навчання особистості за визначеною спеціальністю;

3) основний - період початку реальної професійної діяльності.

Таким чином, власне етап професійної адаптації починається з перших днів реальної професійної діяльності молодого фахівця, і відбувається протягом перших трьох (Артемов С.Д., Будякіна Н.П., Русалінова А.А., Вершиніна Т.М.) чи шести років професійної діяльності (Шадриков В.Д., Свиридов М.О.).

Період професійної адаптації справедливо вважається одним із найскладніших етапів в житті особистості, оскільки цей етап характеризується різким зростанням напруженості. Потрапивши в умови, які принципово відрізняються від наявних, людина гостро реагує на зміни на фізіологічному та психічному рівнях. В період адаптації різко збільшуються енергетичні затрати організму, стають очевидними збої у функціонуванні окремих органів, що негативно впливає на психічний стан людини. Тому, перший підперіод етапу професійної адаптації називають дезадаптаційним. Дезадаптація - це буквально відсутність пристосування, процес дисгармонійного розвитку особистості, при якому виникає протиріччя між вимогами нової ситуації та можливостями особистості, що є джерелом

104

психічного напруження (у формі стресу, психічного зриву, шоку, паніки і т.д.), внутрішнього дискомфорту, нестабільності протікання психічних процесів і психічних станів (страхів, депресії, фрустрації). Ці негативні фізіологічні та психічні явища проявляються і на професійному рівні: дуже частим є зниження професійної мотивації фахівця; виникнення професійних страхів, невпевненості у власних професійних можливостях; поява гострого небажання працювати. Цей стан називається дезадаптованістю, і в більшій чи меншій мірі він характерний для кожної людини, яка потрапляє в нові осо-бистісні і професійні умови життя.

Другим підперіодом етапу професійної адаптації є фаза неадаптованості - більшої чи меншої мірі усвідомленої невідповідності між вимогами професійної діяльності та можливостями молодого фахівця, що породжує амбівалентні почуття й оцінки. На даній фазі негативні ознаки неп оистосовува-ності на всіх рівнях (від психофізіологічного до власне професійного) потрохи зникають. Саме неадаптивність, за думкою видатного російського психолога В.А. Петровського, є джерелом динаміки діяльності особистості. Неадаптивність виступає в якості особливого мотиву, що спрямовує розвиток особистості і який виявляється у над ситуативній активності - специфічній привабливості дій із заздалегідь невизначеним рішенням. Дійсно, за даними експериментальних досліджень, найбільш високий рівень позитивної внутрішньої мотивації професійної діяльності та потреби у самовдосконаленні, само-актуалізації фіксується у молодих фахівців в період професійної неадаптованості, коли невідповідність їх професійних знань та вмінь, здобутих у процесі навчання у ВНЗ вимогам реальної професійної діяльності вже не породжує психотравмую-ючих станів, не сприймається як взагалі невирішувана проблема, а стає джерелом потреби у професійному саморозвиткові, спричиняє подальшу професійну самоосвіту.

Третім підперіодом етапу професійної адаптації особистості є досягнення власне професійної адаптованості осо-

105

бистістю - відносної гармонійності між професійними можливостями особистості, її професійними намірами та вимогами професійної діяльності, професійного середовища, що супроводжується позитивним відношенням особистості до навколишнього (професійного) середовища та самої себе (Я професійному). Відтак, критерієм професійної адаптованості педагога вищої школи є його суб'єктивне відношення до професійно-педагогічної діяльності, що складається із:

1) задоволення власною професійною діяльністю як:

• задоволення самим процесом професійної діяльності, що спричиняється відповідністю індивідуально-психологічних та професійних особливостей педагога тим вимогам які висуває професія;

• задоволення результатами своєї професійної діяльності;

• задово. гення психологічним мікрокліматом педагогічного коле ктиву;

• відчуття повноти особистості, коли ти і твоя праця потрібні іншим;

2) усвідомлення суспільного престижу професії;

3) відносне задоволення рівнем оплати праці;

4) професійна стійкість, яка характеризує закріплення педагога в межах даної професійної групи, як його намір продовжувати працювати за даною професією і навіть в одному і тому вищому навчальному закладі [9].

Професійна педагогічна адаптація особистості є двобічним процесом. З одного боку, процес і результат адаптації зпливає на подальше формування його особистості, а з іншого боку - характер адаптаційного процесу значною мірою регулюється і направляється особистістю, залежить від осо-бистісних особливостей, властивостей і професійних якостей фахівця. З одного боку, від успішності і повноти оволодіння професією залежить самопочуття фахівця, його впевненість у власних силах, рівень задоволеності своєю діяльністю, його авторитет серед колег і студентів, а виходить, і мотивація професійної діяльності. З іншого боку, від того, як відбувається

706 -----------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

процес професійної адаптації і який його результат - характер і рівень професійної адаптованості - залежить психофізіологічне, психологічне і соціальне здоров'я педагога вищої школи, а значить - можливість ефективно реалізовувати свою професійну діяльність.

Взагалі, процес професійної адаптації особистості не відбувається однаково у всіх молодих фахівців. Саме тому існують різні адаптаційні стратегії поведінки особистості в професійній сфері, що виявляються в різних його формах й можна стверджувати про наявність різних типів професійної адаптації педагога вищої школи:

1) за ступенем активності/пасивності особистості в процесі професійної адаптації - на реактивну, активну, і комбіновану;

2) за ступенем усвідомленості процесу професійної адаптації - на усвідомлену і неусвідомлену;

3) за характером спрямованості змін в період процесу професійної адаптації - на зовнішню, внутрішню і комплементарну.

Отже, за ступенем активності педагога в процесі професійної адапташї його поведінка може бути розглянута як:

• в більшій мірі активна, перетворююча, ознакою якої є домінування активного впливу особистості на професійне середовище; змістом якої є активне включення педагога до професійної діяльності, пов'язаної з впровадженням нових ідей, принципів, рішень, які змінюють професійне середовище на різних рівнях його організації, активне подолання педагогом різних перешкод, які виникають в процесі професійної адаптації;

• в більшій мірі реактивна, ознакою якої є домінування пасивного, конформного прийняття педагогом норм, цінностей професійного середовища, зміст якої - у формально-зовнішньому пристосуванні до умов професійної діяльності;

_______________________________________________________________________1О7

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

• комбінована, яка виявляється у явному чи неявному узгодженні позицій, інтересів й потреб й педагога й професійного середовища.

За характером спрямованості адаптаційної активності професійна адаптація педагога може бути диференційована на:

• зовнішню, яка характеризується активним впливом особистості на середовище, його освоєння та пристосування стосовно власних потреб;

• внутрішню, яка характеризується активними змінами особистості самій себе, корекції власних установок, цінностей, поведінкових стереотипів та ін.;

• компліментарну, яка характеризується використанням обох варіантів вищезазначених "чистих» типів.

При чому, як стверджував Реан А.О., визначення типів адаптивної поведінки особистості є досить умовним й складним, бо "відомо, що з енергетичної (фізичної) точки зору це здійснюється легше: є зміни середовища й є зміни себе. В кожному випадку це зрозуміло. Але в любому випадку, що стосується особистості, ні про який пасивний процес адаптації не і може йти мова. Конформне, пасивне прийняття вимог, норм, установок й цінностей середовища без актуалізації активного | процесу самозміни, самокорекції ат саморозвитку - це не^; адаптація, а дезадаптація» [6;274].

За ступенем усвідомленості педагогом сутності процесу] власної професійної адаптації, її особливостей, етапів, ме-^; ханізмів, факторів можна виділити:

• в більшій мірі усвідомлену професійну адаптацію, в процесі якої педагог розуміє механізми цього процесу, його; етапи і фактори, тобто свідомо здійснює адаптивну ак-\ тивність з метою встановлення продуктивних відношень і з професійним середовищем для ефективної реалізації. цілей педагогічної діяльності та власного всебічного са-^! морозвитку та самовдосконалення;

• в більшій мірі неусвідомлену професійну адаптацію, в процесі якої педагог не усвідомлює механізми, фактори,

1С8-------------------------------------------------------------------------------------:

етапи даного процесу й діє, в більшості випадків інтуїтивно, імпульсивно.

З цим необхідно відмітити, що усвідомленість процесу професійної адаптації педагога, на наш погляд, є дуже важливою умовою досягнення гармонійності власного «Я» і професійного середовища. Для цього необхідною є оцінка педагогом ймовірної успішності адаптації за умови актуалізації різних стратегій поведінки, про чому, педагогові буде доцільним здійснити оцінку: 1) вимог професійного середовища; 2) власного потенціалу в аспекті змін, пристосування середовища до себе; 3) ціни зусиль (психофізіологічних, психологічних, соціальних та духовних витрат) при виборі стратегії зміни середовища або стратегії зміни себе.

Отже, професійна адаптація педагога є складним за своєю психологічною структурою та багатофакторним процесом активної взаємодії фахівця й професійного середовища з метою досягнення ними таких взаємовідношень, які б забезпечували професійний та особистісний взаєморозвиток та взаємодоско-налення всіх суб'єктів освітнього простору.

Запитання і завдання

і) Охарактеризуйте підходи до визначення основних етапів професійного становлення особистості.

2) Розкрийте сутність професійної адаптації особистості (за концепцією Г.Сельє).

3) Зробіть аналіз психологічної структури адаптації педагога вищої школи.

4) Визначте основні типи професійної адаптації педагога вищої школи та дайте їм характеристику.

5) Здійсніть діагностику рівня власної професійної адаптованості (за допомогою методик, представлених у додатку). Проаналізуйте результати психологічної самодіагно-стики.

109

Рекомендована література

1. Березин Ф.В. Психическая и психофизиологическая адаптация. - Л.: Наука, 1987.

2. Маркова А.К. Психология профессионализма. - М., 1996.

3. Лушников И.Д. Профессиональная адаптация выпускников пединститута. - М.: Прометей, 1991.

4. Налчаджян А.А. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии). - Ереван: Из-во АН Армянской ССР, 1988.

5. Петровский В.А. Психология неадаптивной активности. -М.: ТОО «Горбунок», 1992.

6. Реан А.А., Коломинский ЯЛ. Социальная педагогическая психология. - СПб.: Питер Ком, 1999.

7. Селье С. Стресс без дистресса. - М: Прогресс, 1982.

8. Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. Учебное пособие для вузов. - М.: Школа-Пресс, 1995.

9. Солодухова О.Г, Становлення особистості вчителя у процесі професійної адаптації. - Донецьк: Лебідь, 1996.

10. Фурман А. Психодіагностика особистісної адаптованості. -Тернопіль: Економічна думка, 2000.

11. Чапкіна И.О. Психологічна структура професійної адаптації молодого вчителя: Автореф. дис. канд психол. наук. 19.00.07. — К: Ін -т психології проф. освіти АПН України, 1997.