4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

4.1. Основні терміни до теми.

Термін	Визначення
Вторинний пієлонефрит	Вторинним вважають пієлонефрит, що зумовлений: аномаліями розвитку, сечових шляхів, міхурно-сечоводним рефлексом, каменями або рубцевими стриктурами, обмінними порушеннями.
Полакіурія	Часте сечовипускання малими порціями.
Синдром ниркової недостатності	Сукупність клінічних та лабораторно-функціональних проявів розладу гомеостатичних функцій, що властиві нирці. Головні прояви: азотемія, дизелектролітемія, метаболічний ацидоз, недостатнє або, суттєво рідше, надмірне виділення води.

4.2. Теоретичні питання до заняття

1. Що розуміють під поняттям «цистит», «пієлонефрит»?

2. Класифікація циститів.

3. Класифікація пієлонефритів.

4. Клініка циститу.

5. Клініко-діагностичні критерії пієлонефриту.

6. Диференціальна діагностика циститу, пієлонефриту.

7. Лікування циститу.

8. Принципи лікування пієлонефриту.

9. Диспансерне спостереження при пієлонефриті.

4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті:

1. Участь у демонстрації хворого викладачем.

2. Самостійна курація хворого.

3. Складання плану обстеження.

4. Диференціальна діагностика, оцінка результатів лабораторно-інструментальних досліджень.

5. Складання плану лікування.

6. Засвоєння практичних навичок з надання невідкладної допомоги при гіпертермії та гострій дихальній недостатності.

7. Оформлення результатів практичної роботи.

5. Зміст заняття

ІНФЕКЦІЇ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ

Інфекції сечової системи розподіляють на дві групи:

- інфекції нижніх сечових шляхів (цистит; уретрит, уретральний синдром);

- інфекції верхніх сечових шляхів (пієлонефрит; абсцес або карбункул нирки).

Цистит

Визначення – Цистит – це мікробно-запальний процес в слизовій оболонці сечового

міхура. Гострий – до 3 міс, хронічний – понад 3 міс.

Етіологія та патогенез

Інфекція потрапляє в сечовий міхур наступними шляхами:

1. нисхідним з нирок;

2. висхідним – через сечовивідний канал;

3. гематогенним (найбільш рідко).

Анатомічна особливість сечових шляхів у дівчаток (широкий та короткий

сечовивідний канал) призводить до більш частої захворюваності їх циститом, ніж хлопчиків.

Недотримання гігієни або дисфункції кишечника, коли дитина лежить в брудних

пелюшках, підвищують можливість проникнення мікробної флори через сечовипускний канал. Величезну роль у виникненні циститів відіграють гострики: під час сну дитини вони заповзають в уретру, можливо, і в сечовий міхур, несуть на собі безліч мікробів і інфікують його.

Цистит може бути й небактеріального походження – алергійний або вірусний

(наприклад, геморагічний цистит при аденовірусній інфекції); як ускладнення лікування цитостатиками, гексаметилентетраміном. Широко розповсюджені цистити після охолодження у дівчаток (купання в холодній воді).

Цистит може виникнути при апендициті у випадку тазового розташування хробакоподібного відростку.

У старших школярів цистит може бути специфічної етіології – гонорейної, трихомонедної, хламідійної.

Клінічні прояви. Гострий цистит починається з занепокоєння дитини: з’являється біль в надлобковій ділянці, дизурічні симптоми: імперативні потяги до сечовипускання, малими порціями (поллакіурія), болюче сечовипускання, іноді – нетримання сечі. У дітей раннього віку дизурічні явища помітні завдяки прискореному сечовипусканню, занепокоєнню та крику дитини. Сеча – каламутна, іноді червонуватого кольору.

Хронічний цистит виникає у разі неадекватного лікування гострого, при наявності вад розвитку сечової системи, порушення кровообігу в стінці сечового міхура, кристалурії і т. д.

Фактори схильності – тяжкі соматичні та інфекційні захворювання, гіповітамінози, гіпотрофії, вроджені та набуті імунодефіцити.

Діагностичні критерії:

• розлад сечовипускання;

• імперативні позиви до сечовипускання;

• біль в кінці сечовипускання;

• біль внизу живота, в надлобковій області, що посилюється при пальпації та наповненні сечового міхура;

• Т° тіла не вище 38°С;

• відсутні ознаки загальної інтоксикації;

• лейкоцитурія нейтрофільного типу;

• значна бактеріурія – 10³-10⁵ і більше мікробних тіл в 1 мл сечі;

• свіжа еритроцитурія;

• протеїнурія не більше 0,99 г/л;

• біохімічні і мімунологічні показники в нормі;

• дані УЗД та фікційної цистографії;

• незначні: лейкоцитоз, зрушення вліво і прискорення ШОЕ.

Ускладнення: везикуло-уретральний рефлюкс, пієлонефрит, стеноз дистального відділу сечовипускного каналу, стінки сечового міхура, перитоніт.

Диференціальний діагноз треба проводити з такими захворюваннями: вульвіт, вульвовагініт у дівчаток; фімоз та баланіт у хлопчиків; пієлонефрит; гострий апендицит при заочеревинному ретроцекальному і тазовому розташуванні хробакоподібного відростку.

Лікування.

• цефалоспорини перорально, „захищені” пеніциліни; при хронічному циститі перевагу віддають аміноглікозидам.

• уросептики – ко-тримотазол, нутрантоїн, фурозидин, нітроксолін.

Курс антимікробного лікування гострого циститу – 3-5 діб, хронічного – 14 діб. Після закінчення курсу за наявності чинників ризику (цукровий діабет, прийом кортикостероїдів), а також дівчаткам до 5 років призначають уроантисептики 1/3-1/4 від звичайної добової дози одноразово на ніч протягом 1-6 міс.

Монурал (фосфоміцин прометамол) призначають по 2 г; розчинити у воді, 1 раз на добу на протязі 1-2 діб.

Місцево:

• нстиляції розчином фурациліну з подальшим введенням олій обліпихи або шипшини; антибіотиків; розчином коларголу;

• імуномодулятори (реаферон, віферон) – ректально;

• мікроклізми теплих розчинів евкаліпту і ромашки;

• фізіотерапія (електрофорез, НВЧ, пелоїдотерапія);

• спазмолітики при больовому синдромі;

• фіторапія (польовий хвощ, ягоди можевельника, листя брусники, толокнянки, звіробоя, лист ортосифону, нирковий чай).