3.Зміст навчального матеріалу

ІНФЕКЦІЇ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ

Інфекції сечової системи розподіляють на дві групи:

- інфекції нижніх сечових шляхів (цистит; уретрит, уретральний синдром);

- інфекції верхніх сечових шляхів (пієлонефрит; абсцес або карбункул нирки).

Цистит

Визначення – Цистит – це мікробно-запальний процес в слизовій оболонці сечового

міхура. Гострий – до 3 міс, хронічний – понад 3 міс.

Етіологія та патогенез

Шляхи інфікування:

1. нисхідний – з нирок;

2. висхідний – через сечовивідний канал;

3. гематогенний (рідко).

Анатомічна особливість сечових шляхів у дівчаток (широкий та короткий

сечовивідний канал) призводить до більш частої захворюваності їх циститом, ніж хлопчиків.

Цистит може виникнути при апендициті у випадку тазового розташування хробакоподібного відростку.

У старших школярів цистит може бути специфічної етіології – гонорейної, трихомонадної, хламідійної.

Клінічні прояви. Гострий цистит починається з занепокоєння дитини: з’являється біль в надлобковій ділянці, дизурічні симптоми: імперативні потяги до сечовипускання малими порціями (поллакіурія), болюче сечовипускання, іноді – нетримання сечі. У дітей раннього віку дизурічні явища помітні завдяки частому сечовипусканню, занепокоєнню та крику дитини. Сеча – каламутна, іноді червонуватого кольору.

Хронічний цистит виникає у разі неадекватного лікування гострого, при наявності вад розвитку сечової системи, порушення кровообігу в стінці сечового міхура, кристалурії і т. д.

Фактори схильності – тяжкі соматичні та інфекційні захворювання, гіповітамінози, гіпотрофії, вроджені та набуті імунодефіцити.

Діагностичні критерії:

• розлад сечовипускання;

• імперативні позиви до сечовипускання;

• біль в кінці сечовипускання;

• біль внизу живота, в надлобковій області, що посилюється при пальпації та наповненні сечового міхура;

• Т° тіла не вище 38°С;

• відсутні ознаки загальної інтоксикації;

• лейкоцитурія нейтрофільного типу;

• значна бактеріурія – 10³-10⁵ і більше мікробних тіл в 1 мл сечі;

• свіжа еритроцитурія;

• протеїнурія не більше 0,99 г/л;

• біохімічні і імунологічні показники в нормі;

• дані УЗД та мікційної цистографії;

• незначні: лейкоцитоз, зрушення вліво і прискорення ШОЕ.

Ускладнення: везикуло-уретральний рефлюкс, пієлонефрит, стеноз дистального відділу сечовипускного каналу, стінки сечового міхура, перитоніт.

Диференціальний діагноз треба проводити з такими захворюваннями: вульвіт, вульвовагініт у дівчаток; фімоз та баланіт у хлопчиків; пієлонефрит; гострий апендицит при заочеревинному ретроцекальному і тазовому розташуванні хробакоподібного відростку.

Лікування.

• цефалоспорини перорально, „захищені” пеніциліни; при хронічному циститі перевагу віддають аміноглікозидам.

• уросептики – ко-тримоксазол, фурагин, фурамаг, нітроксолін, .

Курс антимікробного лікування гострого циститу – 3-5 діб, хронічного – 14 діб. В деяких випадках після закінчення курсу за наявності чинників ризику (цукровий діабет, прийом кортикостероїдів), а також дівчаткам до 5 років призначають уроантисептики 1/3-1/4 від звичайної добової дози одноразово на ніч протягом 2-4-6 тижнів.

Монурал (фосфоміцин трометамол) призначають по 2 г; розчинити у воді, 1 раз на добу на протязі 1-2 діб.

Місцево:

• нстиляції розчином фурациліну з подальшим введенням олій обліпихи або шипшини; антибіотиків; розчином коларголу;

• імуномодулятори (реаферон, віферон) – ректально;

• мікроклізми теплих розчинів евкаліпту і ромашки;

• фізіотерапія (електрофорез, НВЧ, пелоїдотерапія);

• спазмолітики при больовому синдромі;

• фітотерапія (польовий хвощ, ягоди можевельника, листя брусники, толокнянки, звіробоя, лист ортосифону, нирковий чай).