ЛЕКЦІЯ 1

ЛЕКЦІЯ 1

ПОЛІТОЛОГІЯ: ЇЇ ПРЕДМЕТ І МІСЦЕ В СИСТЕМІ СУСПІЛЬНИХ НАУК

План

1.Політологія як наука і навчальна дисципліна.

2.Предмет, методи, категорії та закономірності політології.

3.Функції політології і її місце в системі суспільствознавства.

1.Поняття “політологія” походить від двох грецькіх слів: politike – державні, суспільні справи і logos – слово, вчення. Об’єднання цих двох понять означає, що політологія – це наука, вчення про політику.

Походження поняття “politike” пов’язане з старогрецьким містом-державою – полісом, який являв собою форму суспільного устрою античної Греції. Цей устрій спирався на економічний і державний суверенітет вільних власників і виробниківгромадян поліса. Останній передбачав для кожного громадянина можливість, а нерідко і обов’язок, в тій чи іншій формі – перш за все у формі голосування у народних зборах – приймати участь у вирішенні питань життєдіяльності полісного співтовариства. Наявність особливої діяльності, зв’язаної з участю людей у вирішенні питань полісного життя викликала необхідність позначення неї коротким терміном. Саме ним став термін “політика”, який міцно впровадився в життя після появи однойменного трактату Арістотеля про державу, управління і уряд.

Політика як специфічна діяльність людей стала предметом наукового дослідження ще

вглибоку давнину. Спочатку знання про політику було складовою частиною філософії. Але вже в античні часи з’являються і спеціальні трактати, присвячені аналізу політичної діяльності. До цих трактатів відносяться, наприклад, “Закони” і “Держава” Платона, а також вищезазначений трактат Арістотеля “Політика”.

Вагомий внесок в становлення політології як науки зробив видатний італійський мислитель епохи Відродження Нікколо Макіавеллі ( 1469 – 1527 рр ). На відміну від мислителів античності, які не виділяли політологію з етики і філософії, Макіавеллі розглядав вчення про політику як самостійну галузь знання. В центрі його вчення стояла проблема державної влади. Макіавеллі підпорядкував політичні дослідження вирішенню практичних завдань державного життя.

Наукового характеру дослідження політичної дійсності набувають у ХІХ столітті, коли вчені почали вивчати поведінку людей у зв’язку з їх участю у державному управлінні, використовуючи наукові методи. В цей період виникають також наукові заклади, що спеціалізуються на дослідженнях в сфері політичних відносин. Першою з таких закладів була створена у Франції у 1871 році вільна школа політичної науки (нині – Інститут політичних досліджень Паризького університету ). У 1880 році була заснована Школа політичних наук у Колумбійському коледжі США, а у 1895 р. – Лондонська школа економічної і політичної науки.

З другої половини ХХ ст. науку, яка виробляє теоретичні уявлення про державне управління, почали називати політологією. З 1949 року діє Міжнародна асоціація політичної науки, створена з ініціативи підрозділу ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), метою якої є подальший розвиток політичних досліджень (див. схему 8).

Схема 8. Структура політології як науки

.Як самостійна навчальна дисципліна політологія почала складатися з кінця ХІХ – початку ХХ ст., коли в Західній Європі і в США з’явились перші її кафедри. У системі вищої освіти вона почала поширюватись з другої половини ХХ століття. У 1948 р. ЮНЕСКО рекомендувала курс політології для вивчення у вищих навчальних закладах своїх країн – членів. Всі західні держави і деякі держави Східної Європи взяли до уваги цю рекомендацію. Після ліквідації тоталітарних режимів у Східній Європі політологія стала загальнообов’язковою дисципліною в усьому цьому регіоні. В Україні рекомендація ООН була реалізована лише через 40 років – перші кафедри політології з’явилися у 1989 р. Нині ця дисципліна викладається в усіх вищих навчальних закладах України (див. схему 9).

саме: діалектичний, емпірикосоціологічний, порівняльний, системний, біхевіоричний та ін.

Діалектичний метод дає можливість розглядати процеси, явища політичної сфери в їх становленні й розвитку, у взаємозв’язках, протиріччях, взаємопереходах і т.п. Охоплюючи політику в усіх її взаємозв’язках і опосередкуваннях, цей метод дозволяє виробити найбільш загальні поняття і категорії політичної теорії, виконує об’єднавчу роль у всій сукупності досліджень у сфері політики. Принцип історизму, який є ключовим

вдіалектичному методі, забезпечує виявлення закономірностей становлення, розвитку і зміни політичних систем.

Емпірико-соціологічний метод у політології являє собою сукупність прийомів і методів конкретних соціологічних досліджень, які спрямовані на збирання і аналіз фактів реального політичного життя. Цей метод набув широкого розповсюдження у політології на Заході. Тут склався відносно самостійний напрям – прикладна політологія, яка орієнтується на практичне застосування результатів соціологічних досліджень у політичному житті. Ці дослідження, їх результати виступають як товар, замовником і покупцем якого є центральні і місцеві органи влади, політичні партії, державні установи, приватні фірми.

Суть порівняльного методу – у зіставленні двох і більше політичних об’єктів, які мають подібні риси. Цей метод дозволяє через зіставлення вичленити загальне і особливе

вбагатоманітності політичних явищ різних політичних систем, виявити головні тенденції розвитку політичних процесів. Застосування порівняльного метода вимагає правильного вибору предметів і явищ, які будуть зіставлятися, підлягати науковому спостереженню, опису і теоретичному тлумаченню.

Системний метод розглядає політичну сферу суспільства як певну цілісність, яка складається з сукупності елементів, що перебувають у відношеннях і зв’язках один з одним та з зовнішнім середовищем. Оригінальність цього підходу в ціліснім сприйнятті об’єкта дослідження і всебічному аналізі зв’язків між окремими елементами в межах цілого. Системний аналіз вважається у пізнавальному відношенні особливо цінним. Цей метод широко використовує як західна, так і вітчизняна політологія.

Суть біхевіоричного методу полягає в аналізі політичної поведінки окремих людей і груп. Висхідним у даному методі є положення про те, що групові дії людей так чи інакше зводяться до поведінки конкретних осіб, які виступають головним об’єктом досліджень. При цьому як вирішальні чинники поведінки розглядаються психологічні мотиви, які є основним предметом політологічного вивчення. Головна увага при використанні цього методу зосереджується на зборі емпіричних фактів, додержанні процедур дослідження, використанні прийомів природничих і соціогуманітарних наук в процесі обробітку і аналізу одержаних даних. Біхевіоризм є одним з провідних напрямів досліджень американської політології.

Поняття і категорії є основним конструкційним елементом будь-якої наукової теорії. Вони в узагальненій формі відображають найбільш суттєві закономірні зв’язки і відносини реальної дійсності. Категорії і поняття політології як науки є результатом пізнання політичної сфери суспільного життя. Зміст об’єкта і предмета політології знаходить своє розгорнуте відображення у системі понять і категорій даної науки.

Поняття і категорії політології можна розділити на поняття і категорії загальної теорії політики і політичних систем і поняття та категорії, які відображають процеси змін, розвитку політичної дійсності

До понять і категорій загальної теорії політики і політичних систем належать:

політика, політична влада, суб’єкти політики, політичні відносини, політична система суспільства, політична норма, політичний інститут, держава, політична партія, громадські об’єднання, громадський рух, політична свідомість, політична ідеологія, політична культура.

Основними поняттями, які розкривають динамічні аспекти політичної реальності, є: політична діяльність, політична дія, політичне рішення, політичний процес,

революція, реформа, політичний конфлікт, політична згода, політична соціалізація, політична роль, політичне лідерство, політична поведінка, політична участь. Крім цього, в політології широко використовуються поняття і категорії суміжних з нею наукових дисциплін.

Специфіка політології як науки в тому, що стрижневою проблемою і основною її категорією є політична влада. Всі соціальні явища і процеси політологія розглядає відносно політичної влади. Саме категорія “ політична влада ” з найбільшою повнотою відображає сутність і зміст феномена політики. Остання є там, де є боротьба за владу, за оволодіння нею, за її використання і утримання. Без влади не може бути політики, оскільки саме влада виступає засобом її реалізації.

Конституювання політології у самостійну наукову дисципліну здійснилося не тільки завдяки наявності специфічного предмета вивчення, а й тому, що у політичній сфері також мають місце певні закономірності - об’єктивно існуючі, суттєві зв’язки її явищ, що повторюються. Як наукова і навчальна дисципліна політологія прагне з’ясувати існуючі закономірності у сфері політичних відносин, без знання яких успішна політична діяльність неможлива.

Закономірності, що їх вивчає політологія, можна розділити на три основні групи в залежності від сфери їх прояву: (див. схему 10).

Схема 10. Об’єкт,предмет та методи політології

І – політико-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічним базисом суспільства і політичною владою як елементом надбудови. Найважливіші закономірності цієї групи були відкриті Карлом Марксом ( 1818-1883 ). Наприклад, з його точки зору, політика і відповідно система політичної, державної влади детерміновані розвитком економічних процесів.

ІІ – політико-соціальні закономірності, що характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи зі своєю внутрішньою логікою і структурою. Тут основною закономірністю є зміцнення стабільності політичної влади.

ІІІ – політико-психологічні закономірності, що відображають комплекс існуючих зв’язків і відношень між особою і владою.

3. З’ясування питання про функції політології дає нам можливість виявити її соціальну роль, основні обов’язки перед суспільством, найважливіші напрями і коло діяльності даної науки. Як правило, виділяють такі функції політології : методологічну, теоретичну, описову, пояснювальну, прогностичну, інструменталь-ну, світоглядну і ідеологічну. ( Див. схему 11 ).

Функції

політології

Ідеологічна

Пояснювальна

Прогностична

Схема 11. Функції політології

Методологічна функція спрямована на вироблення способів і прийомів аналізу політичних явищ і процесів. Результатом такого пошуку є система принципів і способів раціонального пізнання політичної дійсності.

Теоретична функція – це концентрація, пояснення, поповнення і збагачення наявних політичних знань, розроблення законів і категорій даної науки. Результатом цієї функції є політична теорія.

Описова функція – вивчення, накопичення, опис, систематизація фактів, явищ політичного життя і визначення на їх основі тенденцій та закономірностей політичного розвитку.

Пояснювальна функція – це пошук відповідей на питання політичного життя, зокрема: для чого, чому, за яких причин дані явища чи процеси виникли, чому їм притаманні саме ці, а не інші особливості ?

Прогностична функція – вироблення прогнозів щодо розвитку процесів у політичній сфері. Ця функція відповідає на питання: якою буде політична дійсність у майбутньому і коли потрібно очікувати певних подій.

Інструментальна функція – знаходження відповідей на питання практичної політики, а саме: які слід здійснити дії, прийняти рішення, щоб досягнути бажаного політичного результату?

Світоглядна функція – знаходить вираз у пошуку відповіді на питання про те, яке місце займають політичні явища у системі уявлень людини про суспільство, про світ в цілому, про її місце у системі суспільних відносин і роль у політичних процесах.

Ідеологічна функція це – вироблення, обгрунтування і захист певного політичного ідеалу, який зумовлює стійкість тієї чи іншої політичної системи. Ця функція знаходить свій вираз у пошуку відповіді на питання: до яких суспільних ідеалів слід прагнути? Результатами дослідження у даному випадку буде всебічно обгрунтована політична мета.

Вище зазначалося, що політичну сферу суспільного життя крім політології розглядають під специфічним кутом зору і інші суспільні науки, а саме: філософія, економічна теорія, теорія держави і права, політична історія, соціологія, соціальна психологія, географія і т. д. Для поглиблення нашого уявлення про предмет політології з’ясуємо, яке ж її співвідношення з цими науками? ( див. схему 12 ).

Схема 12. Зв’язки науки про політику з іншими науками

Філософія як загальнометодологічна дисципліна розглядає найбільш загальні питання політики. В межах соціальної філософії тривалий час розвивається особливий напрям – філософія політики, яка займається світоглядним осмисленням політики як соціального феномена. Філософське обґрунтування політики використовується політологією для визначення методології і світоглядної направленості аналізу політичних явищ і процесів.

Економічна теорія, економічно обґрунтовуючи політичні процеси, дозволяє бачити в останніх боротьбу за реалізацію економічних інтересів. В цьому зв’язку економічну науку можна розглядати як одну із методологічних основ політології. В свою чергу, політологія науково обґрунтовує принципи вироблення і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Теорія держави має свої предметом основні та загальні закономірності держави, її суті, призначення і розвитку. Таким чином, політологія і теорія держави співпадають в руслі дослідження ролі держави як суспільного інституту, як основного елемента політичної системи суспільства. Однак предметом політології є теорія політики в широкому значенні слова – дослідження будь-яких політичних явищ і процесів. В цьому зв’язку політологія по відношенню до теорії держави виступає як методологічна основа.

Правознавство, як відомо, пов’язане з регулюванням відносин і поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі і в сфері політики. Політологія ж по відношенню до правової науки є більш загальною теорією, теоретико-методологічною основою останньої. Правознавство керується висновками політології у розробці правових норм. В той же час правова наука вивчає правові механізми розробки і реалізації політичних рішень, без чого не може нормально функціонувати політична влада.

Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, партій і рухів. Співвідношення політології і політичної історії визначається тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу реальної еволюції політичних процесів; з іншого – історія і сучасна політична практика служать не тільки визначальними критеріями правильності теоретичних висновків політичної науки, але і основою для нових узагальнень і висновків.

Соціологія і політологія найбільш тісно пов’язані одна з одною. З точки зору об’єкта і методів дослідження політологія і така галузь соціології, як політична соціологія мало різняться між собою. Але залишаються принципові відмінності в предметі їх дослідження. Політологія розглядає політику як процес, який підлягає певним закономірностям. Соціологія політики цей процес вивчає не сам по собі, а його “людський вимір”. ЇЇ цікавить як політика впливає на розвиток людей і їх спільностей.

Соціальна психологія вивчає суспільно-психологічні явища у сфері політики. От чому політологія і соціальна психологія знаходяться одна з одною у партнерських відносинах. В той же час кожна з них по відношенню до іншої виконує методологічну роль. Знання політичних закономірностей дозволяє з’ясувати суть психологічних явищ в сфері політики. І навпаки, знання психологічних закономірностей дозволяє осягнути глибинну суть політичних процесів.

Географія, на перший погляд, слабо пов’язана з політологією. Однак це не так. Географічне середовище, природно-кліматичні умови суттєво впливають на розгортання політичних процесів, історичних подій, долю цілих народів. Тому політологічний аналіз повинен враховувати дані географічної науки.

Політологія розвивається у взаємозв’язку і з науками, безпосереднім предметом яких не є процеси і явища політичної сфери суспільства. Серед них виділяють антропологію,

демографію, етнографію, семіотику та ін.

Особливе співвідношення існує між політологією і формальними науками, наприклад, логікою, кібернетикою, статистикою. Ці науки дають політології кількісні виміри, зразки конструювання абстрактних трактувань політичних явищ і процесів.