Лекция 3

Лекція №3

 Діалектика і метафізика як філософські методи

Оскільки філософія продукує особливий вид знання – знання філософське, то його потрібно певним чином добувати. Тому в межах самої філософії об’єктивно постає питання про шляхи його отримання, або по-іншому про методи пізнання. Під методом у філософії та науці розуміють прийоми, способи діяльності суб’єкта, які забезпечують досягнення бажаного результату. Метод визначає певну послідовність дій суб’єкта. Він алгоритмізує його поведінку. Існує безліч різноманітних методів. Вони розрізняються за різними критеріями.

Свої методи є у філософії. Базових методів тут два – діалектика і метафізика. Обидва терміни сформувались у Древній Греції. На момент свого виникнення вони мали зовсім інший зміст, ніж у сучасній філософській думці. Термін «діалектика» давньогрецькі філософи використовували для позначення вміння шукати істину шляхом зіткнення протилежних точок зору. Термін «метафізика» був вперше використаний у I ст. до н. е. систематизатором творів античного мислителя Аристотеля Андроніком Радоським для назви збірки його праць, що мали філософський зміст. Хронологічно А. Радоський розташував цю збірку після робіт Аристотеля, які мали загальну назву «Фізика». Тому буквально в той час слово «метафізика» означало: знання, що йде, слідує після «фізики». В сучасній філософії діалектика і метафізика – методи отримання знання. По-іншому – це прийоми і способи, які використовує філософія в осмисленні нею комплексу питань і проблем, які присутні в площин її предмета. Таким предметом, як підкреслювалось вище, є відношення «людина — світ».

Спеціально варто підкреслити, що базові характеристики діалектики і метафізики як філософських методів діаметрально протилежні. Розглянемо у чому саме це проявляється.

1. У розумінні зв’язку старого і нового, того, що є, з тим, що виникає і якому належить майбутнє. Питання стоїть так: нове пов­ністю відкидає старе чи якось його затримує для свого подальшого розвитку? Старе повністю зникає чи в «знятому» вигляді залишається в новому?

З точки зору метафізики, старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностя­ми, котрі виключають одна одну. Це щось подібне до абсолютного знищення старого. Однак в об’єктивній дійсності все відбувається  значно складніше. Розвиток включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для дальшого розвитку нового. А це вже діалектичний пог­ляд на процес зв’язку нового зі старим, протилежний метафізиці.

2. У розумінні джерела розвитку, руху, зміни. Фактично метафізи­ка його серйозно і не досліджує, обмежуючись уявленням про «першо-поштовх» як джерело руху, тобто знаходить його поза самими пред­метами і явищами, що є недостатнім з точки зору науки, діалектики, яка таке джерело руху і розвитку вбачає у внутрішній суперечності речей і явищ, в саморусі матерії через ці суперечності.

3. У розумінні «механізму» розвитку, способу переходу від старої до нової якості. З точки зору метафізики, таким «механізмом» є змі­на, рух як процес зменшення чи збільшення, тобто як кількісне пере­творення існуючого поза якісними змінами, поза стрибкоподібним розвит­ком, коли виникає нова якість на основі кількісних змін. Діалектика, не ігноруючи зміни кількісні, акцент робить саме на змінах якісних.

4. У розумінні спрямованості розвитку. Чи відбувається розвиток по прямій, по колу чи якимось іншим шляхом? Це досить важливе філософське питання, яке з’ясовується, тлумачиться метафі­зикою і діалектикою протилежно. Діалектика виходить з того, що розвиток відбувається не по колу, не за прямою, а за анало­гією зі спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повернення назад, відтворення того, що було, але на вищій основі, виникнення тих елементів, яких не було, і які залучаються в процесі розвитку, даючи свідчення про поступ, якісне зростання, становлення нового. Метафізика поділяє думку, що зміни, які відбуваються у світі, мають колоподібний характер. Вона акцентує увагу на їх циклічності.

5. У самому стилі мислення, усвідомлення дійсності. Для метафі­зики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закосте­нілість, негнучкість. З точки зору діалектики, щоб справді знати пред­мет, необхідно охопити, вивчити всі його сторони, всі зв’язки і опо­середкування. Треба розглядати предмет у його розвитку, саморусі, зміні. Практика людини має увійти в повне визначення цього пред­мета як критерій істини.

6. У розумінні суті істинного знання. Якщо діалектика виходить з того, що істинне знання предмета досягається через суперечливий синтез його протилежних визначень, то метафізика істинність такого знання обмежує принципом «або—або», «або те, або інше». Синтез протилежних визначень виключається.

7. У розумінні самої суті пізнання. Метафізика розглядає його як результат, діалектика – як процес, що дає змогу охопити суперечливу єдність абсолютної і відносної істин, показати їхню складність, діалек­тику зв’язку, якісні переходи від емпіричного до теоретичного рівнів.

8. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в тяжінні першої до побудови однозначної, статичної і умоглядної картини світу, до підміни дійсно цілісного осягнення його абстрактними конструкціями, перенесенням закономірностей розвит­ку окремих сфер дійсності на весь світ в цілому, у спробі дати завер­шену і незмінну світоглядну систему, що з точки зору діалектики є недостатнім і тому неприйнятним.

Розглядаючи альтернативність метафізики і діалектики, необхід­но, однак, підкреслити, що метафізика не є чимось нелогічним, не­розумним, безрезультатним. Метафізика – це історично неминуча філософська теорія змін і метод пізнання, котрі займають своє місце в розвитку філософії, функціонуванні її категорійного апарату. Наприклад, ме­тафізика дала змістовну трактовку таких важливих проблем, як спів­відношення свободи і необхідності, з’ясувала природу загальних по­нять, істотно збагатила термінологічний апарат філо­софії тощо. Однак, з розвитком науки метафізика виявила свою недо­статність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнан­ня, усвідомлення дійсності.

Таким чином, історично склалися дві альтернативні концепції – метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв’язку старого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розумінням суті істинно­го знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудо­вою наукової картини світу.

2 Місце філософії у суспільстві, її основні функції

Місце і роль філософії в житті людини та суспільства зумовлюється, в першу чергу, її предметом – відношення «людина — світ». Реалізуючи себе водночас як особливий вид знання і світогляд, філософія шукає відповіді на питання і проблеми, що мають так званий вічний характер. Що таке людина? Що таке природа, або ширше – Всесвіт? Який між ними зв’язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, ме­тоди, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріаль­ного та духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності – Істина, Добро, Мудрість, Гармонія та ін.? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства? Які перспективи людської цивілізації?

Ми навели далеко не повний перелік «вічних» філософських питань і проб­лем. Розвиток суспільства і пізнання постійно висуває нові філософські проблеми: співвідношення статичних і динамічних закономір­ностей у науковому пізнанні, межі «штучного інтелекту», співвідношення об’єктивної та віртуальної реальності, можливості клонування людини тощо. Звичайно, «вічні» філософські проблеми під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов вирішуються по-новому.

Досвід понад двох із половиною тисяч років історії філософської думки переконує в тому, що в філософії визначився ряд постійних, «інваріантних» функцій, які дають ключ до розуміння основних вимірів філософського пізнання, або ширше, — до осягнення природи, суспільства й людини. До таких функцій належать пізнавальна, світоглядна, методологічна, цін­нісна, праксеологічна  та ін. Три перші функції претендують на те, щоб бути основними.

Пізнавальна (гносеологічна) функція. Філософія продукує особливий вид знання – знання про загальне. ЇЇ цікавлять не речі, явища, події та процеси, які завжди мають конкретні просторово-часові координати, а та те, що є в них спільного, повторюваного. Філософські терміни вирізняються високою мірою абстрактності. Знання про загальне дозволяє глибше пізнати, зрозуміти прояви конкретного. Філософія в полі власного осмислення постійно тримає питання межових основ буття світу та людини.

Світоглядна функція. Оскільки філософія є водночас і знанням, і світоглядом, то своїм змістом вона не може не впливати на світогляд людей. Різні типи філософування (буденно-практичний, художній, ессеїстичний та ін.) мають різний світоглядний потенціал. Найвищий він у теоретичної філософії. На даному рівні філософія проявляє себе як світогляд теоретичний. Знайомство людини з філософією завжди певною мірою своїм результатом має вплив філософських знань на світоглядні орієнтири особистості. Вона допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих цінностей та пріоритетів.

Методологічна функція. Філософське знання має виражений методологічний характер. Одна із його сутнісних особливостей в тому, що філософія вчить підходити до аналізу досліджуваних питань і проблем на основі відповідним чином сформульованих принципів, позицій, підходів, що мають певну світоглядну, пізнавальну, моральну та іншу спрямованість. Методологія – це не просто сукупність конкретних прийомів, способів, які використовує суб’єкт в пізнавальному, практичному чи іншому освоєнні дійсності, а й відповідна сукупність (краще система) базових засад, принципів, з позицій яких це освоєння здійснюється. Прилучення людей до філософії завжди одним із своїх результатів має формування у них певної методологічної культури. Методологічна функція філософії проявляється також у тому, що її знання можна використовувати в ролі інструмента, метода для отримання нових знань, і не тільки в рамках самої філософії, а й далеко за її межами.

Всі функції філософії внутрішньо пов’язані між собою. У своїй єдності вони є проявом того, яку роль ця форма духовної культури відіграє в житті окремих індивідів, їх різноманітних спільностей, суспільства в цілому.