Лекція3

Принципи класифікації лікарських форм

Класифікаційні системи лікарських препаратів (лат. classiс –

розряд, клас + facio – роблю, розкладаю та грец. system – ціле, складене з частин) – система супідрядних понять у певній сфері, яка використовується як засіб для встановлення зв’язків або орієнтації в різноманітних поняттях відповідних об’єктів. У фармації класифікаційні системи виконують функцію «загальної мови» уніфікованого опису номенклатури ліків, присутніх на фармацевтичному ринку, з метою порівняння обсягу їх споживання на національному або міжнародному рівнях. Іншими словами, класифікаційні системи забезпечують порівняння стандартизованої і валідованої інформації про використання лікарського препарату з метою аудиту структури їх споживання, виявлення недоліків при використанні, ініціювання освітніх та інших спеціальних заходів (напр. класифікації побічних реакцій ЛП; вивчення структури споживання антибактеріальних препаратів у різних регіонах або окремих країнах з метою підсилення боротьби з антибіотикорезистентністю тощо), а також моніторингу кінцевих результатів цих заходів.

Існує декілька загальноприйнятих класифікацій лікарських засобів. І. За реакціями отримання лікарських речовин:

1. За реакціями заміщення атомів водню у ядрі ароматичних сполук:

реакції сульфатування;

реакції нітрування;

реакції галогенування

2. За реакціями вже існуючих у сполуках залишків:

реакції відновлення;

реакції окиснення;

реакції амінування;

реакції діазотування тощо.

3. За реакціями зміни вуглецевого ланцюга і утворення гетероциклів. ІІ. За видом вихідної сировини:

лікарські рослини;

тваринна сировина;

сировина мікробного походження;

сировина хімічного походження;

сировина біологічного походження;

сировина геологічного походження.

Класифікація лікарських форм. Питанням класифікації лікарських форм займалося багато вчених. Не дивлячись на численні спроби створити єдину класифікацію, такої досі не існує. Зараз існує кілька систем класифікації лікарських форм в основу яких покладені різні принципи: агрегатний стан речовин, шляхи введення, способи застосування тощо. Залежно від шляхів введення розрізняють лікарські форми:

1.пероральні – розчини, суспензії, сиропи, емульсії, еліксири, настоянки, відвари, порошки, таблетки, драже, пілюлі, желе, гранули, капсули, мікрокапсули тощо;

2.ін’єкційні – розчини, суспензії, емульсії, порошки й таблетки для розчинення, таблетки й капсули для імплантації;

3.інгаляційні – гази, пари, аерозолі;

4.сублінгвальні – порошки, драже, таблетки, капсули, розчини, таблетки для жування;

5.перкутанні – мазі, розчини, креми, пластири, лініменти, пасти, гелі, аерозолі звичайні, пінні й плівкоутворювальні;

6.ректальні – суппозиторії, мазі, капсули, аерозолі, піни, розчини, суспензії, емульсії, мікроклізми;

7.вагінальні – суппозиторії, кульки, таблетки, розчини, емульсії, суспензії;

8.очні – розчини, мазі, плівки, гелі.

Я. І. Ходжай на основі лікарських форм запропонував класифікацію, що поєднує шляхи введення й належність до класів лікарських форм. Класифікація представлена у вигляді двофакторної таблиці, у якій автор визначив 5 шляхів введення лікарських форм:

1)у шлунок;

2)ін’єкції, вливання, імплантації;

3)інгаляції;

4)введення у порожнини тіла, що сполучаються із зовнішнім середовищем (порожнини рота, носа, прямої кишки, уретри й піхви);

5)нанесення на шкіру й слизові, у тому числі на очі.

Уданій таблиці також позначені 6 класів лікарських форм:

1)порошки й збори;

2)таблетки, драже, гранули;

3)капсули;

4)рідини;

5)системи із пластинчастим або твердим дисперсійним середовищем;

6)макромолекулярні терапевтичні системи.

Ця класифікація, внаслідок застосування двох ознак, дає лікарській формі більш повну характеристику, однак вона не позбавлена недоліків, оскільки недостатньо враховує останні досягнення фармації в галузі створення систем доставки ліків.

Раціональність підходу до класифікації лікарських форм залежно від шляху введення й терапевтичного призначення підтверджується появою нових лікарських форм, які за традиційними принципами важко віднести до якоїсь певної групи.

У другій половині ХХ ст. ВООЗ ООН було розроблено та запропоновано декілька уніфікованих систематик ліків, позбавлених недоліків класифікацій, що застосовувались раніше. Вони поєднали декілька класифікаційних принципів: механізм дії ліків, показання до застосування та хімічну структуру присутнього активного фармацевтичного інгредієнта

(АФІ). Найчастіше для вивчення споживання лікарських препаратів (ЛП) використовуються анатомо-терапевтична (АТ) класифікаційна система, розроблена Європейською асоціацією дослідження фармацевтичного ринку

(Europen Pharmaceutical Market Research Association – EPHMRA), та анатомо-терапевтично-хімічна – (Anatomical Therapeutic Chemical – АТС)

класифікаційна система, розроблена норвезькими вченими. Обидві класифікації спочатку базувались на одних і тих же принципах, де ЛП у межах класифікаційної системи розбиваються на групи трьох-чотирьох рівнів. Але потім класифікація АТС була модифікована шляхом включення терапевтичних (фармакологічних) хімічних підгруп на четвертому і АФІ на п’ятому рівні. На сьогодні класифікаційна система АТС широко використовується для одержання статистичних даних про споживання ліків на міжнародному рівні, вивчення ринку ЛП для потреб фармацевтичної промисловості, класифікації побічних реакцій ЛП та в інших випадках. За допомогою класифікаційної системи АТС можна кодувати ЛП, визначати їх можливе використання в терапії, силу дії та склад. Відповідно до класифікаційної системи усі ЛП поділяються на основні групи п’яти рівнів, залежно від їх дії на певний анатомічний орган або систему, а також від їх хімічних, фармакологічних і терапевтичних властивостей. На першому рівні нараховується 14 основних груп, кожна з яких, в свою чергу, поділяється на терапевтичні/фармакологічні підгрупи (другий та третій рівні). Четвертий рівень представлений терапевтичними/фармакологічними/хімічними підгрупами; п’ятий – хімічною речовиною субстанцією (АФІ). Другий– четвертий рівень нерідко використовують для визначення фармакологічних підгруп (коли це є більш адекватним, ніж визначення терапевтичних та хімічних підгруп).

Отже, лікарські препарати класифіковані за групами п’яти різних рівнів: 1-й рівень – 14 основних (анатомічних) груп, які позначені однією

латинською літерою, яка в коді препарату стоїть першою; групи першого рівня розділені на групи 2-го рівня (основні

терапевтичні/фармакологічні), які позначаються двома арабськими цифрами (починаючи з 01);

3-й рівень – терапевтичні/фармакологічні підгрупи, які позначаються однією латинською літерою;

4-й – терапевтичні/фармакологічні/хімічні групи, які позначаються однією латинською літерою;

5-й – хімічні субстанції.

До 14 основних анатомічних груп належать:

А – засоби, які впливають на травну систему і метаболізм; В – засоби, які впливають на систему крові гемопоез; С – засоби, які впливають на серцево-судинну систему;

D – дерматологічні засоби;

G – засоби, які впливають на сечостатеву систему і статеві гормони;

Н – препарати гормонів для системного застосування (крім статевих гормонів та інсулінів);

J – протимікробні засоби для системного застосування; L – антинеопластичні ті імуномодулювальні засоби;

М – засоби, які впливають на опорно-руховий апарат; N – засоби, які впливають на нервову систему;

Р – антипаразитарні засоби, інсектициди та репеленти; R – засоби, які впливають на респіраторну систему;

S – засоби, які впливають на органи відчуттів; V – інші різноманітні засоби.

Структуру кодування лікарського препарату за АТС можна простежити на прикладі повної класифікації левоміцетину (Код J 01 B A 01):

Протимікробні засоби для системного застосування (перший рівень, головна анатомічна група) Антибактеріальні засоби для системного застосування (другий рівень, головна терапевтична група) Амфеніколи (третій рівень, терапевтична/фармакологічна підгрупа)

Амфеніколи (четвертий рівень, терапевтина/фармакологічна/хімічна підгрупа)

Хлорамфенікол (п’ятий рівень – хімічна речовина)

Шляхи введення лікарських препаратів до організму

Існує два основних способи введення лікарських препаратів до організм.

Е н т е р а л ь н и й (від гр. еntеrоп – кишківник) – введення через шлунково-кишковий тракт (через рот, у пряму кишку).

Парентеральний – введення, поза шлунково-кишковим трактом (раr епtеrоп – поза кишківником) (через шкіру й слизові оболонки, під шкіру, у м’язи, у кров тощо).

Значення зазначених шляхів введення не однакове щодо впливу на швидкість надходження лікарських препаратів у загальне русло кровообігу, виділення з організму, щодо тривалості й навіть характеру дії лікарських препаратів. Зупинимося на особливостях окремих найпоширеніших шляхів введення лікарських препаратів.

Введення через рот (реr оs). Цей шлях введення застосовується найчастіше, тому що він простий, зручний і не вимагає стерильності лікарських препаратів внаслідок бактерицидної дії шлункового соку. Цим шляхом зазвичай потрапляють до організму продукти харчування. Однак, варто мати на увазі, що лікарські речовини (наприклад, інсулін, пітуітрин, адреналін, пеніцилін тощо), прийняті через рот, піддаються руйнівній дії шлункового і кишкового соку. Щоб захистити лікарські засоби від цього, застосовують нерозчинні в шлунку або розчинні в кишківнику оболонки. Деякі лікарські препарати всмоктуються зі шлунку дуже повільно. У тонких кишках одні лікарські препарати, потрапляючи під дію лужного й багатого ферментами соку підшлункової залози, жовчі, кишкового соку,

настільки змінюються, що втрачають свої властивості (гормональні лікарські засоби), тоді як інші, навпаки, стають діючими (фенілсаліцилат). Більшість лікарських засобів всмоктуються переважно в тонких кишках. Всмоктавшись із кишківника в кров, лікарські препарати через венозну систему надходять у печінку, де піддаються хімічним перетворенням і знешкоджувальній дії (захисна або бар’єрна роль печінки).

Варто пам’ятати, що в ряді випадків застосовувати лікарські препарати перорально не можна: при непрохідності стравоходу, якщо лікарські засоби володіють виразними подразнювальними властивостями, при блювоті тощо.

Введення в пряму кишку (реr rectum). Ректальний спосіб введення лікарських препаратів використовується з метою місцевої дії. Через пряму кишку найчастіше вводять суппозиторії й розчини об’ємом до 50 мл (лікарські клізми), останні вводяться після очисної клізми. Всмоктування зі слизової оболонки прямої кишки на відміну від всмоктування лікарських препаратів, прийнятих через рот, починається відразу ж після введення, причому речовина, що всмоктується, попадає через нижні й середні гемороїдальні вени безпосередньо в нижню вену, минаючи печінку. Якщо лікарські засоби, прийняті через рот, всмоктуються приблизно через 30 хвилин, то із прямої кишки – через 7. Тому дози для лікарських засобів, призначених для введення в пряму кишку, повинні бути менші, ніж при пероральному введенні.

Сублінгвальне введення (sub lingva). Деякі лікарські засоби можна вводити до організму, користуючись всмоктувальною здатністю під’язичної ділянки. Всмоктування відбувається дуже швидко, лікарський засіб не руйнується травними ферментами й надходить у кров’яне русло, минаючи печінку. Застосовується цей метод для введення препаратів, що вживаються у малих дозах, наприклад, нітрогліцерин, статеві гормони, валідол тощо.

Найпоширенішим способом парентерального введення є ін’єкційний, що потребує дотримання умов асептики. Здійснюється медичним персоналом за допомогою шприца й голки. Найчастіше застосовують підшкірні й внутрішньом’язові введення, які забезпечують швидке й повне надходження в кров’яне русло застосовуваних лікарських засобів. При внутрішньом’язовому введенні всмоктування відбувається швидше, ніж при підшкірному, тому що в м’язах судинна мережа розвинена краще.

Масляні розчини й особливо суспензії нерозчинних лікарських засобів у маслі (дюрантні, або ліки тривалої дії) всмоктуються дуже повільно й можуть діяти впродовж багатьох діб, а імплантовані підшкірні таблетки – впродовж кількох місяців.

Застосовуються також внутрішньовенні вливання, що забезпечують введення лікарських засобів безпосередньо в кров; внутрішноьартеріальні вливання для утворення максимальної концентрації лікарських засобів у певній судинній ділянці; субокцититальне введення (у великий шлуночок

головного мозку) для безпосереднього впливу на нервові центри; ін’єкції в серце, що застосовуються лише при його зупинці, наприклад, при хлороформному наркозі, отруєнні оксидом вуглецю, передозуванні наркотичними засобами тощо. Застосовуються також інтрастеральні введення, тобто в кістковий мозок грудини, звідки всмоктування відбувається надзвичайно швидко, ін’єкції в черевну порожнину, ін’єкції у субарахноідальний простір хребетного каналу тощо.

Інгаляційний спосіб, тобто введення ліків за допомогою вдихання (від лат. inhalare – дихати). Найчастіше для цього застосовують різні леткі засоби, наприклад, нашатирний спирт, ефір, і гази (кисень, нітрогену оксид, циклопропан). В окремих випадках застосовують рідини, що розпилюються й навіть масляні розчини ментолу.

Резорбтивна дія наступає надзвичайно швидко, тому за швидкістю всмоктування інгаляційний метод може займати середнє місце між внутрішньовенним і внутрішньом’язовим введеннями. Це пояснюється тим, що всмоктування відбувається на величезній поверхні (близько 60 – 80 м2) багатих капілярами альвеол, площа всмоктування в 30 – 40 разів більша площі слизової оболонки кишківника та в 15 – 20 разів більша площі шкіри.

Введення через слизові оболонки. Різні слизові оболонки по-різному всмоктують лікарські речовини. Через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів (гортані, носа, трахеї) всмоктування відбувається дуже швидко. Найчутливішою оболонкою є кон’юнктива ока, тому при введенні очних крапель, що містять отруйні речовини, варто мати на увазі їх резорбтивну дію. Через ушкоджені слизові оболонки піхви, матки, сечоводу, сечового міхура також легко всмоктуються лікарські речовини й швидко надходять у загальне коло кровообігу. Це особливо потрібно мати на увазі при застосуванні спринцювань отруйними речовинами.

Введення через шкіру. Поверхня шкіри має дуже незначну всмоктувальну здатність. Водні розчини лікарських засобів шкіра не пропускає, але якщо речовини, розчинені в жирах, втирати, то вони можуть всмоктуватися. Застосовуються лікарські засоби на шкіру переважно для місцевої дії: дратівна, антимікробна, анестезуюча тощо. Іноді застосовують ліки для резорбтивної дії, наприклад, сіра ртутна мазь – при лікуванні сифілісу, метиловий ефір саліцилової кислоти – при гострому суглобному ревматизмі тощо. Аплікація звичайних лікарських форм (мазей, кремів, паст, лініментів) вимагає щоденного нанесення препарату впродовж тривалого періоду часу, що створює незручності хворим, супроводжується небажаними ускладненнями, подразненням ділянок здорової шкіри. Застосування трансдермальних терапевтичних систем дозволяє усунути цей негативний факт. ТТС наклеюються на різні ділянки шкіри, зазвичай поблизу великих кровоносних судин, де є сприятливі місця для всмоктування ліків (під коліном, за вухом), і тримають до певного часу залежно від дозування препарату й швидкості вивільнення лікарської речовини.

На шкіру й рани можуть накладатися тканинні матеріали, що містять лікарські речовини, які виходять із їх волокон з певною швидкістю. Ряд лікарських засобів можна вводити через неушкоджену шкіру за допомогою постійного струму (іонофорез, іонотерапія, іоногальванізація). До групи катіонів, крім водню й металів, належать молекули хініну, стрихніну тощо, які під впливом струму проходять переважно через отвори потових і сальних залоз. Потім іони досягають капілярної й лімфатичної мереж і, всмоктуючись, розносяться по організму.

Контрольні запитання:

1.Які класифікації лікарських препаратів Ви знаєте?

2.Які існують сучасні класифікації лікарських препаратів? Що покладено в основу цих класифікацій?

3.Які шляхи введення лікарських препаратів Вам відомі?

4.До лікарських форм, що вводяться тільки парентерально належать:

а) розчини для ін’єкцій; б) розчини; в) краплі для очей; г) порошки; д) драже.

5.Який шлях введення оберете для таблеток валідолу: а) пероральний; б) парантеральний; в) сублінгвальний; г) інтраназальний.

6.До лікарських форм, що вводяться ентерально належать: а) суспензії; б) емульсії; в) таблетки;

г) краплі для очей; д) настої і відвари.

7.До лікарських форм, що вводяться парентерально належать: а) дерматологічні мазі; б) мікстури; в) мазі для очей; г) супозиторії;

д) розчини для ін’єкцій.

8.До лікарських форм, що вводяться тільки ентерально належать: а) суспензії; б) емульсії; в) таблетки;

г) краплі для очей.