Стаття 3. Податкове законодавство України
Податкове законодавство України складається:
з Конституції України ;
цього Кодексу;
Митного кодексу України
та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи);
чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування;
нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи;
рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Податкове законодавство, виступаючи формою реалізації податково-правових норм, містить досить широке коло нормативних актів, які регулюють відносини оподаткування. Основу податкового законодавства становили закони й найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків – прирівняні до законів. Такими в свій час були Декрети Кабінету Міністрів України 1992-1993 років). Іншими словами, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов'язки учасників податкових відносин, цілісний правовий механізм справляння окремого податку чи збору. Принципово змінюється ситуація з прийняттям Податкового кодексу України. Цей кодифікований акт складається із норм, які саме й охоплюють регулювання всіх найважливіших відносин у сфері оподаткування.
Таким чином, поняття «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті відповідними органами в межах повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.
Стосовно відносин оподаткування законодавець вніс до податкового законодавства:
1. Конституцію України. Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування та ін.). Конституція України містить цілий ряд норм-принципів, які визначають фундамент законодавчого впливу на податкові відносини та містять приписи, на які повинне спиратися все податкове законодавство. Водночас це не дає підстав визначити Конституцію України як податковий закон. Саме тому треба враховувати, що в регулюванні податкових відносин беруть участь лише деякі статті Конституції України.
2. Податковий кодекс України виступає основним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему в цілому, її основи, елементи правового механізму податку. У цьому акті поєднуються матеріальні і процесуальні сторони регулювання податкової системи, всі аспекти справляння податків та зборів.
3. Митний кодекс України та інші закони з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний закордон України (закони з питань митної справи).
4. Чинні міжнародні договори України, якими регулюються питання оподаткування. Цю складову податкового законодавства доцільно все ж таки розглядати в конституційній редакції. У ст. 9 Конституції України йдеться не просто про чинні міжнародні договори, а про чинні міжнародні зговори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, проблема зникає при узгодженні положення п. 3.1. ст. З п. 3.2. цієї ж статті Податкового кодексу України. Остання містить саме конституційну редакцію визначення цього джерела права. П. 3.3. ст. З цього Кодексу закріплює традиційний припис переваги норм міжнародного договору над нормою закону України.
5. Нормативно-правові акти, прийняті на підставі та на виконання цього кодексу та інших законів з питань митної справи. Ця складова податкового законодавства охоплює і не таке велике коло законодавчих актів цього типу. Згідно із ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. На підставі цих нормативно-правових актів реалізуються повноваження Кабінету Міністрів стосовно забезпечення економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики (фінансової, цінової, інвестиційної, податкової), виконання Конституції і законів України, актів Президента України.
6. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу та інших законів з питань оподаткування. Представницьким органом Автономної Республіки є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка в межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання Автономній Республіці Крим. До відання Автономної Республіки Крим, згідно до ст. 138 Конституції України, відноситься розроблення, затвердження і та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної звої і бюджетної політики України.
Певними повноваженнями наділені органи місцевого самоврядування сфері оподаткування. Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншими складовими доходи місцевих бюджетів, які надходять в управління місцевих рад. Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки та збори відповідно до Закону. Деталізує повноваження місцевих Рад у галузі оподаткування Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених Законом, та затвердженні, відповідно до Закону: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) встановлюються нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено і досить цікаву конструкцію, яка на сьогодні не застосовується, але дуже широко використовувалась за часів радянської влади. Згідно із ст. 1 цього Закону на рівні територіальних громад може використовуватись самооподаткування як форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Навряд чи цей припис може бути життєздатним, бо цей підхід не може бути узгоджений із ст. 6 цього Кодексу. По-перше, не можна справляти обов'язкові примусові платежі (податки та збори) на добровільній основі. По-друге, виходячи із положень Закону, справляння таких платежів повинно мати цільову спрямованість. Тоді як податок відрізняється нецільовим характером.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, передбачених законом. У системному зв’язку з цією нормою перебуває і частина 1 ст. 92 Конституції України, у якій зазначається, що тільки законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. Введення в дію Податкового кодексу України та існування значної кількості чинних законодавчих актів, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів та які прийняті у попередні роки, породжує проблему запобігання колізії норм податкового законодавства.
З цього приводу у п. 2 резолютивної частини рішення у справі від 03.10.1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України розтлумачив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Відповідно до наведеної позиції законодавець у п. 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» чітко визначив перелік нормативно-правових актів, які втрачають чинність з моменту набрання чинності Податковим кодексом України. У цьому контексті потребує визначення зміст поняття «втрата чинності». Законодавчого визначення поняття «чинність», як і «втрата чинності» не розроблено. У доктрині під чинністю розуміють юридичну передумову дії закону, яка означає наявність у закону юридичної сили.
Чинність закону надає йому нормативної обов’язковості в системі законодавства, юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів нижчого рівня та індивідуальних правових актів.
Звідси втрата чинності може розумітися як припинення юридичних передумов дії закону, яке означає позбавлення його юридичної сили. Підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади – Верховною Радою України (п. 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 р. № 20-рп/2010). Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі, а в разі припинення чинності окремих його положень не тягне за собою припинення його чинності загалом і не припиняє дії закону в чинній частині.
До переліку нормативно-правових актів, які втрачають свою чинність у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України, включено окремі закони та декрети КМУ, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів. Аналогічний підхід використано і щодо постанов Верховної Ради України, якими визначався порядок вступу в дію і особливості застосування окремих положень відповідних законів та декретів КМУ. Усі наведені нормативно-правові акти втрачають чинність повністю. Виняток становить Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Перший зі згаданих законодавчих актів не втрачає чинності, а отже, і юридичної сили в цілому до 1 квітня 2011 року, а в частині п. 1.20 ст. 1 – до 1 січня 2013 року, яким передбачається правовий режим та порядок застосування категорії «звичайна ціна» у податкових правовідносинах. Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втрачає чинності в цілому, протее втрачають чинність його окремі положення, а саме: п. 4, 5, 7, 8, 8¹ та 82 розділу ІІ «Прикінцеві положення» та Додатки № 1 та № 2 з 1 січня 2011 року. Відповідні норми стосуються порядку сплати рентних платежів за видобуток нафти, природного газу і газового конденсату, транспортування трубопровідним транспортом природного газу, нафти, нафтопродуктів та аміаку, нормативів платежів за користування надрами для видобування корисних копалин та нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод. У пп. 4 п. 2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» передбачається також втрата чинності з 1 січня 2018 року ст. 209 розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу, яка регламентує порядок функціонування спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.
Закону України «Про Єдиний митний тариф» (у редакції Закону
України від 23.09. 2010 р. № 2562–VI
Постанови
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку випуску, обігу та
погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при
імпорті товарів на митну територію України» від 01.10.1997 р. № 1104 (із
змінами та доповненнями)
Законом
України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні",
публікується до 1 квітня 2011 року та набуває чинності з 1 січня 2012
року.
Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення"
Закону від 23.06.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери та фондову біржу» та ч. 1 ст. 194 Цивільного кодексу України.
Закону від 25.12.2008 р. № 800-VI «Про запобігання впливу світової
фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»
Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного по-111 комою права. Податкова угода (тут ми не зупиняємося на розбіжності її покору, угоди, конвенції), як підкреслює С. Г. Пепеляєв, має подвійну Природу Дійсно, з одного боку, вона регулюється міжнародним правом, з іншого - після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.
За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів.
Ті, що мають більшу юридичну силу порівняно з національними податковими законами. Так це є в Україні, Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того - раніше чи пізніше вони були прийняті (ст. 19 Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. Ж77/97-ВР).
Ті, що мають однакову юридичну силу (США, Великобританія). Дана ситуація породжує багато суперечностей, в основі яких лежить зіткнення окремих положень, рівних за силою, національних і міжнародних норм, хоча після затвердження міжнародний договір стає актом, рівноцінним національному, і за особливостями використання мало чим відрізняється від прийнятого національного закону.
При зіткненні норм національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року (ст. 27), за яким сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання положень міжнародного договору.
Найважливішою рисою загальних податкових угод є встановлення співробітництва з податкових питань між владою обох країн. Таке співробітництво включає можливість розв'язання спірних питань, які стосуються подвійного оподаткування, а також обміну інформацією з метою боротьби з ухиленням від сплати податків.
Іншою важливою рисою загальних податкових угод є закріплення взаємного зобов'язання не застосовувати дискримінаційного оподаткування щодо громадян і резидентів іншої країни. Це зобов'язання стосується будь-яких податків, а не тільки охоплюваних даною угодою, і тому є винятково важливою умовою, що сприяє виконанню інших економічних угод, спрямованих на забезпечення свободи торгівлі й переміщення капіталів.
З цього випливає це одна важлива риса загальних податкових угод: їх дія неоднакова для податкових органів договірних держав і для платників податків. Останні не зобов'язані користуватися положеннями податковим угод, оскільки для поширення на них цих положень у кожному випадку від платника податків потрібна заява про його відповідний статус.
Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об'єднати в три групи.
Умовно-податкові - угоди, в яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, що не входять до предмета податкового або фінансового права.
Загальноподаткові - угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування).
Обмежено-податкові - угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника або об'єкта оподаткування.
Реалізація завдань податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) відбувається при розгляді чотирьох груп проблем:
а) сфери застосування договору;
б) закріплення конкретних видів податків за державами;
в) усунення подвійного оподаткування і механізму, що його забезпечує;
г) поведінка договірних сторін.
Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) зазвичай складається із трьох частин: у першій частині встановлюється сфера дії угоди, у другій визначаються податкові режими, у третій передбачаються методи й порядок виконання угоди.
Перша частина складається, як правило, із двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.
До другої частини включені статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни щодо обкладання конкретних видів доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно поділити на три групи: статті, що стосуються доходів від "активної" діяльності (тобто пов'язаної з присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим обкладання "пасивних" доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включені статті, що дають визначення деяких термінів, застосовуваних в угоді.
У третій частині згруповані статті, що визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами щодо виконання угоди. Тут же вміщені важливі статті про погоджений між сторонами метод усунення подвійного оподаткування та статті про вступ у силу і припинення дії угоди.
Окремими статтями регулюються поняття резидентів, постійного представництва. Під останнім розуміється "постійне місце діяльності, через яке підприємство повністю або частково здійснює свою комерційну діяльність" (ст. 5 Конвенції між Урядом України та Урядом Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії). Детально регулюються окремі види об'єктів обкладання: доходи від нерухомого майна; прибуток від комерційної діяльності; доходи від приросту вартості майна; дивіденди; відсотки; роялті; пенсії; інші доходи.
Порядок застосування міжнародних договорів та податкового боргу за запитами компетентних органів іноземних держав здійснюється у відповідності до глави 10 ПКУ ст. 103-108
1.Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №50. - Ст. 540.
2. Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування: Постанова Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - №20. - Ст. 862.
Про підписання Конвенції між Урядом України та Урядом Королівства Саудівська Аравія про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал і Протоколу до неї Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 1575-р
Про
ратифікацію Конвенції між Урядом України
і Урядом Ісламської Республіки Пакистан
про уникнення подвійного оподаткування
та запобігання податковим ухиленням
стосовно податків на доходи і Протоколу
до неї
Закон
України
від 18.11.2009
№ 1732-VI
Про ратифікацію Конвенції між Україною і Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Закон України від 18.11.2009 № 1731-VI
Про
подання на ратифікацію Верховною Радою
України Конвенції між Урядом України
і Урядом Ісламської Республіки Пакистан
про уникнення подвійного оподаткування
та запобігання податковим ухиленням
стосовно податків на доходи і Протоколу
до неї
Постанова
Кабінету Міністрів України
від 19.08.2009
№ 879
Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Марокко про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Закон України від 18.02.2009 № 1005-VI
Про подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Марокко про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Постанова Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1100
Про уповноваження В. Пинзеника на підписання Конвенції між Україною і Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Розпорядження Президента України від 03.11.2008 № 315/2008-рп
Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Йорданського Хашимітського Королівства про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал і Протоколу до неї Закон України від 03.09.2008 № 358-VI
Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Ісландської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал і Протоколу до неї Закон України від 03.09.2008 № 357-VI
Про подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Урядом України і Урядом Йорданського Хашимітського Королівства про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал і Протоколу до неї Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2008 № 408
Про подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Урядом України і Урядом Ісландської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал і Протоколу до неї Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2008 № 402
Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Словенія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал Закон України від 21.03.2007 № 799-V
Про підписання Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 № 65-р
Про підписання Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Марокко про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 672-р
Про підписання Конвенції між Урядом України і Урядом Ісландської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал і Протоколу до неї Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 542-р
Про подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Словенія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал Постанова Кабінету Міністрів України від 04.05.2006 № 607
Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Держави Ізраїль про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал Закон України від 16.03.2006 № 3578-IV
Про підписання Конвенції між Урядом України і Урядом Ісламської Республіки Пакистан про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи і Протоколу до неї Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.01.2006 № 42-р
Про підписання Конвенції між Урядом України і Урядом Йорданського Хашимітського Королівства про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.11.2005 № 477-р
Про уповноваження М. Азарова на підписання Конвенції між Україною і Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Розпорядження Президента України від 13.12.2004 № 303/2004-рп
Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Таїланд про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Закон України від 22.09.2004 № 2035-IV
Про схвалення та подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Урядом України і Урядом Королівства Таїланд про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи Постанова Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 922
Про схвалення та подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Урядом України і Урядом Держави Ізраїль про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 № 617
Про ратифікацію Конвенції між Кабінетом Міністрів України і Урядом Південно-Африканської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи Закон України від 04.02.2004 № 1437-IV
Про схвалення та подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Кабінетом Міністрів України і Урядом Південно-Африканської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи Постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2003 № 1824
Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Куба про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та на майно Закон України від 20.11.2003 № 1321-IV
Про підписання Конвенції між Урядом України і Урядом Держави Ізраїль про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 № 681-р
Про схвалення та подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Куба про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та на майно Постанова Кабінету Міністрів України від 04.09.2003 № 1417
Про підписання Конвенції між Кабінетом Міністрів України і Урядом Південно-Африканської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 437-р
Про ратифікацію Конвенції між Україною і Ліванською Республікою про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на капітал Закон України від 19.06.2003 № 1011-IV
Про ратифікацію Конвенції між Кабінетом Міністрів України і Урядом Алжирської Народної Демократичної Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень Закон України від 05.06.2003 № 942-IV
Про схвалення та подання на ратифікацію Верховною Радою України Конвенції між Кабінетом Міністрів України і Урядом Алжирської Народної Демократичної Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень Постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 723
Про підписання Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Словенія про ун
4.
Окремо слід зупинитися на з'ясуванні природи таких актів, як податкові роз'яснення. До прийняття Податкового кодексу України Основні вимоги щодо видів та змісту цих актів було закріплено в Порядку надання податкових роз'яснень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. № 494, та Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 12 квітня 2003 р. № 176., підпункту 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Де визначалося, що Податкові роз'яснення — це оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства з питань оподаткування уповноваженими на те контролюючими органами з метою обґрунтування їх рішень у разі проведення апеляційних процедур.
Розрізняють два види податкових роз'яснень:
узагальнюючі податкові роз'яснення;
податкові роз'яснення.
Узагальнюючі
податкові роз'яснення обов'язково
надаються:
а) у випадку запровадження нових податків (зборів), внесення змін до чинних правил оподаткування;
б) у випадку, коли нормативно-правовий акт допускає неоднозначне трактування прав та обов'язків учасників правовідносин.
Податкові роз'яснення повинні відповідати положенням підпункту 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», принципам оподаткування, закріпленим у ст. З Закону України «Про систему оподаткування», економічному змісту відповідного податку, збору іншого обов'язкового платежу. В назві податкового роз'яснення обов'язково робиться вказівка на статтю або пункт нормативно-правового акта, який роз'яснюється контролюючим органом.
Узагальнюючі роз'яснення надаються Державною податковою адміністрацією України, Державною митною службою України та затверджуються їх наказами. Однак ці роз'яснення не мають сили нормативно-правового акта, тому відсутні підстави розглядати їх як джерела податкового права.
Наприклад, митними органами затверджено Податкове роз'яснення щодо сплати податків, зборів із транспортних засобів, раніше визнаних гуманітарною допомогою, при їх відчуженні згідно з рішенням Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України (наказ Державної митної служби України від 5 листопада 2007 р. № 925).
Другу групу складають податкові роз'яснення, до яких належать будь-які відповіді податкового органу з питань окремих положень податкового законодавства, надані на запит зацікавленої особи.
На сьсьогодні після прийняття Податкового кодексу України, існує таке поняття як :
Стаття 52. Податкова консультація
52.1. За зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства.
52.2. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
52.3. За вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі.
52.4. Консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
52.5. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.
Кожен платник податків, будь-який громадянин, особа безгромадянства чи іноземець має право звернутись до контролюючих органів: податкової та митної служби України для отримання консультації з питань практичного використання норм податкового права. Форма звернення в Кодексі не визначена, тому може бути в письмовому вигляді, у формі усного звернення, у формі запиту через електронні засоби зв’язку тощо.
Визначено, що податкова консультація – це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків щодо практичного використання конкретно норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
За вибором податкова консультація надається в письмовій або усній формі. Податкова консультація в усній і письмовій формі не має юридичної сили. Письмова податкова консультація може застосовуватись платником податків у вирішенні податкових спорів. Податкова консультація з конкретного питання повинна бути оформлена відповідно до встановленого порядку документообігу.
Нормами цього кодексу визначено, що звернення щодо надання податкових консультацій може бути направлене як за місцем податкового обліку платника податку, так і до вищих контролюючих органів – обласних контролюючих органів, або центрального органу державної податкової служби; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Громадяни, особи без громадянства або іноземці мають право звернутись за податковою консультацією до податкових органів за місцем проживання або до вищих та центральних контролюючих органів. Податкова консультація має виключно індивідуальний характер і може бути застосована виключно адресатом такої податкової консультації. Застосування податкової консультації іншими платниками податків не передбачено.
Податковим та митним органам надано право надавати податковіконсультації виключно в межах своєї компетенції. До компетенції цих органів належить право надавати консультації з питань організації адміністрування податків та зборів, визначених чинним законодавством, з питань ведення податкової звітності, строків сплати, порядку обліку платників податків тощо.
Письмова податкова консультація не має сили нормативно-правовогоакта. Податкові консультації не можуть суперечити та доповнювати чинні нормативно-правові акти.
Податкові консультації за запитами платників податків, громадян, осіб без громадянства та іноземців контролюючими органами надаються на безоплатній основі.
Щодо запитів платників податків, громадян, осіб без громадянства та іноземців, які не віднесені до компетенції контролюючих органів, то відповіді на такі звернення надаються в загальному порядку, визначеному чинним законодавством щодо звернень громадян.
Стаття 53. Наслідки застосування податкових консультацій
53.1. Не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.