Класифікація відчуттів

У людини є такі відчуття: нюх, зір, слух, смак, дотик. Так скаже кожний. Проте їх набагато більше, а тому варто поділити їх на три гру­пи: інтерорецептивні, пропріорецептивні, екстерорецептивні.

Інте­ро­рецептивні відчуття  —  це відчуття, що виходять від внут­­рішніх органів. Це відчуття з боку серця, це відчуття наповнення їжею шлунку та ін. До цих відчуттів належать також невизначені, неспецифічні форми відчуття.

Інтерорецептивні відчуття  —  це те, як переживає людина внут­рішній стан організму. Вони є основними показниками гомеостазу, тобто внутрішньої рівноваги організму. Якщо внутрішні органи функ­ціонують нормально, то людина не відчуває їхньої роботи. При порушенні внутрішньої рівноваги виникають біль у шлунку, серці та інші відчуття. Якщо виникає нестача необхідних поживних речовин у крові, то це виявляється відчуттям голоду. Такі ж статеві потреби виникають внаслідок порушення інтерорецепторів, що і приводять до розвитку почуттів, відчуттів та статевого потягу.

Пропріорецептивна чутливість відображує положення тіла в про­сторі і має величезне значення. Пропріорецепція є основою ру­ху. Усі наші рухи повинні постійно коригуватися і будь-які навички є системою рухів, що коригується пропріорецептивною чутливістю. Так, велосипедист бачить не тільки дорогу, а й відчуває рух частин тіла і коригує їх за допомогою рецепторів, закладених у суглобах і зв’язковому апараті, тобто за допомогою пропріо­рецеп­торів.

Екстерорецептивні відчуття містять у собі перелічені раніше п’ять видів відчуттів. Екстерорецептивні відчуття забезпечують відобра­ження зовнішнього світу, орієнтування в ньому і формуван­ня діяльності.

Серед екстерорецептивної чутливості деякі вчені смак, нюх і до­тик вважають контактними видами чутливості, слух і зір — дис­тантними.

Слід зазначити, що існує ще один поділ відчуттів залежно від часу їх розвитку. Одні відчуття з’явилися раніше, інші — пізніше. Виді­ляють:

 протопатичне відчуття — древнє, елементарне малодиференційоване, яке збігається з переживаннями, емоціями (наприклад, відчуття комфорту);

 епікритичне відчуття — вища форма чутливості, спрямованої на предмети і явища навколишнього світу, і тісно пов’язана з пізна­вальними процесами.

Відчуття, що не увійшли в класифікацію

Поєднання шкірних і рухових відчувань під час обмацування предмета рукою зумовлює відчуття, що називається дотиком. До­тик — складне відчуття, що знаходиться на межі цих двох видів чутливості.

Виділяють ще інтермодальне відчуття. До нього належать відчуття, що знаходиться між двома групами відчуттів. Наприклад, людина знаходиться на березі моря і чує сигнал тепловоза чи елект­ро­воза. Цей сигнал чують також і глухі. Така чутливість сиг­налу пояснюється тим, що це відчуття є не тільки слуховим, а й вібраційним. А вібрація сприймається шкірою і проводиться кістками, у тому числі і в глухих. Вібрація в глухих частково ком­пенсує відсутність слухового відчуття. Так, Бетховен в останні роки життя втратив слух і слухав музику, повернувшись спиною до сцени. Отже, є перехідні відчуття, до яких можна відне­сти звук і вібрацію, зір і біль (при яскравому спалаху світла).

Існують також неспецифічні відчуття. Наприклад, сліпі можуть деякою мірою дотримуватись дистантного орієнтування (це так зване «шосте відчуття» сліпих). Щодо такого явища є два пояснен­ня: перше — що це теплове відчуття, яке сприймається обличчям сліпого; друге — що це новий вид відчуття на відбитий звук, сприйнятий вухом (цей вид відчуття схожий на ультразвукову локацію кажана, що дає йому змогу орієнтуватися в просторі). Для кажана слух — це локатор, що компенсує недоліки зору.

Слід зазначити, що поряд з названими видами відчуттів існують й інші відчуття, що знаходяться на межі з парапсихологією. Так, деякі люди можуть читати текст із зав’язаними очима. Таких випадків чимало (Роза Кулешова та ін.). Це пояснюється неспецифічною фоточутливістю шкіри. В експери­менті після 600 – 1000 спроб деякі піддослідні люди починали розріз­няти кольори рукою, що вказує на наявність неспецифічних фото­від­чувань на кистях. Це можна пояснити тим, що фоторецептори розміщені переважно в сітківці ока, проте частина фоторе­цеп­торів знаходиться у шкірі. Саме така неспецифічна чутливість під­силюється при патології гіпоталамуса і зорового горба, внаслідок чого розвивається надчутливість шкіри. Підвищена неспецифічна чутливість відмічалася в Рози Кулешової та інших істеричних особи­стостей, але вона не виявляється через стіни чи двері і навіть через аркуш паперу.