- •Конвергентно-дивергентна організація нервової системи
- •Самоорганізація потоків нервових імпульсів
- •Деякі питання кодування інформації в нервовій системі
- •Сучасні питання організації функції
- •Функціональна асиметрія мозку
- •Локалізація функцій у корі головного мозку
- •Агнозії
- •Апраксії
- •Основні симптоми афатичних (мовних) розладів
- •Будова аналізатора і його функції
- •Відчуття — джерело знань про навколишній світ
- •Класифікація відчуттів
- •Відчуття, що не увійшли в класифікацію
- •Будова ока і можливості людського зору
- •Хроматичні й ахроматичні кольори
- •Будова вуха і слухова чутливість
- •Кількісні характеристики відчуттів
- •Чутливість до розрізнення відчуттів
- •Адаптація і сенсибілізація чутливості
- •Взаємодія відчуттів
- •Предметність сприйняття
- •Цілісність сприйняття
- •Структурність сприйняття
- •Константність сприймання
- •Усвідомленість сприймання
- •Історичність сприймання
- •Сприймання й особистість. Апперцепція
- •Деякі питання нейрофізіології сприймання і класифікація сприйнять
- •Класифікація сприйнять
- •Сприймання як дія
- •Сприймання простору
- •Сприймання часу
- •Сприйняття руху
- •Види уваги
- •Нейрональні механізми уваги
- •Розлади уваги
- •Класифікація і форми прояву емоцій
- •Емоції і потреби людини
- •Функції емоцій
- •Структури мозку, що беруть участь у формуванні емоцій
- •Вплив правої і лівої півкуль мозку на емоції
- •Емоції і темперамент
- •Емоційна стійкість
- •Адаптивна компенсаторна функція емоцій і методи контролю емоційних станів
- •Концепція тимчасової організації пам’яті
- •Параметри станів енграми
- •Концепція активної пам’яті
- •Поширеність енграми в структурах мозку
- •Голографічна модель пам’яті
- •Участь префронтальної кори в процесах пам’яті
- •Участь мозочка в процесах пам’яті
- •Участь мигдалини у процесах пам’яті
- •Участь гіпокампа в процесах пам’яті
- •Системи пам’яті і молекулярні механізми пам’яті
- •Пам’ять і емоції
Деякі питання нейрофізіології сприймання і класифікація сприйнять
Сприймання, як і відчування, — рефлекторний процес. Основою сприймання є умовні рефлекси, тимчасові нервові зв’язки, що утворюються в корі головного мозку при дії подразників на рецептори навколишнього світу, які нерідко діють комплексно. У ядрах кіркових відділів аналізаторів здійснюється складний аналіз і синтез таких комплексних подразнень. На підставі такого аналізу виділяється об’єкт сприймання з фону, здійснюється синтез усіх властивостей об’єкта сприймання в цілісний образ.
Порівняно з відчуттями сприйняття є більш високою формою аналітико-синтетичної діяльності мозку. Без такого аналізу неможливе осмислення сприйняття. Наприклад, незнайома іноземна мова сприймається як суцільний звуковий потік.
Для осмисленого сприйняття мови, тобто її розуміння, потрібно розчленувати мову на окремі фрази, слова з їхніми значеннями. У процесі сприймання одночасно з аналізом відбувається й синтез, завдяки чому ми сприймаємо не окремі розрізнені звуки, а слова і фрази.
Синтез ґрунтується на установлюваних тимчасових нервових зв’язках.
Основою сприймання є два види нервових зв’язків: зв’язки, утворені в межах одного аналізатора, і міжаналізаторні зв’язки.
Нейрофізіологічні дослідження на макрорівні показали, що складний процес побудови образу сприйняття ґрунтується на системах внутріаналізаторських і міжаналізаторських зв’язків, які забезпечують найкращі умови виділення подразників і облік взаємодії властивостей предмета як складного цілого.
Класифікація сприйнять
Класифікації сприйнять (а також відчуттів) ґрунтується на відмінностях аналізаторів, що беруть участь у сприйманні. Залежно від того, який аналізатор відіграє в сприйманні переважну роль, розрізняють зорові, слухові, дотикові, кінестетичні, нюхові і смакові сприйняття.
Звичайно процес сприйняття здійснюється сукупністю взаємодіючих між собою аналізаторів. Так, рухові відчуття (пропріорецептори мозочка і суглобово-м’язового чуття) беруть участь у всіх видах сприйнять. Прикладом може бути дотикове сприйняття, в якому беруть участь тактильний і кінестетичний аналізатори. Аналогічно в слуховому і зоровому аналізаторах так само бере участь руховий аналізатор. Сприйняття рідко трапляється в чистому вигляді; зазвичай вони комбінуються й внаслідок цього виникають складні види сприйняття. Так, якщо людина читає, то задіює зорове, слухове і кінестетичне сприймання.
Поряд з цією класифікацією існує класифікація сприйнять залежно від форми існування матерії і відповідно до якої виділяють сприйняття простору, часу і руху.
Сприймання як дія
Моторні компоненти відіграють важливу роль у сприйманні, оскільки воно є своєрідною дією, спрямованою на обстеження сприйманого об’єкта і створення його копії, його подоби. Істотним компонентом сприймання є моторні процеси. До таких моторних процесів, наприклад, належать рухи руки, що обмацує предмет; рух ока, що простежує видимий контур предмета; рух гортані, що відтворює чутний звук, поворот голови в бік звукового подразника та ін.
Моторні компоненти відіграють провідну роль в акті дотику, особливо в активному дотику, що характеризується високою точністю — адекватність відображення предмета в цьому разі виникає при переміщенні руки, що рухається, щодо сприйманого предмета.
У роботі руки, що рухається, і руху ока є багато спільного, оскільки вони оглядають, «обмацують» контури малюнка і предмета. Рука «вчить» око своїм прийомам обмацування, «вчить» своєрідній стратегії і тактиці цього обмацування.
Рух руки, що обмацує предмет, і рух ока в процесі зору з певною умовністю можна поділити на дві групи. До першої групи належать рухи пошукові, настановні і коригувальні. За допомогою цих рухів здійснюється пошук заданого об’єкта сприйняття, встановлення руки чи ока у «вихідну позицію» і її коригування. Друга група рухів — група гностичних рухів і перцептивних дій. Ці рухи беруть участь у побудові образу, у вимірі просторових характеристик об’єктів, у впізнанні знайомих предметів тощо.
Адекватність сприйняття предметів чи явищ навколишнього світу виробляється в процесі життя, навчання і піддається перебудовам.
Як показують спостереження за особами, що втратили зір у ранньому дитячому віці, і сліпонародженими, котрим зір було повернуто у зрілі роки, у них відзначаються порушення сприйняття. Людина не може сприймати доти, доки вона не навчиться сприймати предмети і явища.
Вищенаведене вказує на те, що сприймання є системою перцептивних дій, оволодіння якими потребує спеціального навчання і практики.
Під спостереженням, що є довільною формою сприймання, мають на увазі навмисне, планомірне сприймання предметів чи явищ навколишнього світу.
Сприймання в цьому разі виступає як самостійна діяльність. Щоб спостерігати, потрібно навчитися користуватися нашими органами чуття, навчитися сприймати дотиком, бачити, чути, відчувати смак, запахи тощо. Чим ширший досвід і знання спостерігача, тим ширше його сприйняття.