Сприймання простору

Сприймання простору — необхідна умова орієнтування в ньому людини. Сприйняття простору — це відображення об’єктивно існуючого простору і передбачає сприйняття форми, розміру і взаєм­ного розташування об’єктів, їх рельєфу, віддаленості і напрямку, у якому вони знаходяться. Стосунки людини із середовищем охоплюють і саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Сама людина — це матеріальне тіло, що знаходиться у просторі.

Слід зазначити, що визначення форми, розміру, місця розташування і переміщення предметів один щодо одного і одночасний аналіз положення власного тіла щодо навколишніх предметів є вищим проявом аналітико-синтетичної діяльності і здійснюється діяльністю комплексу аналізаторів.

У сприйманні простору особливу роль відіграє руховий аналізатор, що установлює взаємодію між різними аналізаторами. До спеціальних механізмів просторового орієнтування належать нервові зв’язки між обома півкулями мозку в аналізаторній діяльності: бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик, диринічний нюх та ін. Важливу роль в аналізі навколишнього простору відіграє функціональна симетрія, характерна для всіх парних аналізаторів. При цьому одна з сторін аналізатора є домінуючою. Наприклад, одне око є домінуючим за гостротою зору, тоді як друге може бути домінуючим за розміром поля зору.

Сприймання тривимірної форми реальних предметів об’єктивної дійсності здійснюється, як правило, зоровим, тактильним і кінестетичним аналізаторами.

Під час сприймання форми найбільш інформативною ознакою є контур предмета, який є межею поділу між фігурою і фоном. Потім завдяки мікрорухам очей виділяються межі предмета (кон­тур і дрібні деталі). В подальшому за допомогою мікроруху очей зоровий аналізатор не тільки виділяє межу між об’єктом і фоном, а й проходить по ній.

На зорове сприймання впливає багато суб’єктивних і об’єктив­них факторів й умов: розмір предмета, відстань між об’єктом і очима спостерігача, освітленість, контрастність між яскравістю предмета і фоном та ін.

При дотиковому сприйманні рука, що рухається, бере предмет, повертає його, доторкається до нього з різних боків і раз у раз по­вер­тається назад. Сприйняття форми в цьому разі складається на підставі об’єднання в єдиний комплекс тактильних і кінестетичних відчувань.

Сприйняття розмірів предметів визначається їхнім кутовим розміром (розмір їх зображення на сітківці ока) і відстанню, з якої вони спостерігаються. Сприймання розміру предметів (об’єктів) здійснюється за допомогою акомодації і конвергенції. Акомодація — це зміна заломлювальної здатності кришталика зміною його кривизни. Акомодація нерозривно пов’язана з конвергенцією, тобто зведенням зорових осей на фіксованому предметі. Кут конвергенції використовується як індикатор відстані, як своєрідний далекомір. Комбінація двох подразників — розміру зображення на сітківці і напруження очних м’язів у результаті акомодації і конвергенції і є умовно-рефлекторним сигналом розміру сприйманого предмета. Акомодація і конвергенція діють на невеликих відстанях: акомодація — 5 – 6 м, а конвергенція — до 450 м. Проте людина сприймає глибину предметів і займаного ними простору на відстані до 2500 м. Таке сприймання глибини і віддаленості предметів здійснюється завдяки бінокулярному зору. Деяким точкам сітківки одного ока відповідають певні точки сітківки іншого ока. Такі точки називаються кореспондуючими точками. Одночасне їхнє збудження дає відчуття одного об’єкта в полі зору (наприклад, зірка, місяць тощо).

Якщо зображення предмета потрапляє на сітківку обох очей на різній відстані від її центра (некореспондуючі точки), то спостерігається один із двох ефектів: враження двоїння предмета чи враження більшої або меншої віддаленості цього об’єкта порівняно з реальною. В такому разі створюється враження об’ємності, або стереоскопічного ефекту.

Важливим моментом просторового розпізнавання є сприйняття напрямку, у якому знаходяться об’єкти щодо інших об’єктів чи спостерігачів. Напрямок, у якому ми бачимо об’єкт, визначається місцем його зображення на сітківці ока і положенням людини відносно навколишніх предметів. Для людини характерне вертикальне положення тіла щодо горизонтальної площини землі.

При бінокулярному зорі напрямок видимого предмета визначається законом тотожного напрямку, відповідно до якого подразнення, що падають на кореспондуючі точки сітківки, бачаться нами в тому самому напрямку. Інакше кажучи, ми бачимо зображення на одній прямій, якби вона була проведена від точки, розміщеної посередині між очима.

Сприймання напрямку здійснюється не тільки зоровим, а й слуховим аналізатором за допомогою бінаурального слуху. Основу диференціювання напрямку звуку становить різниця в часі надходження сигналів у кору головного мозку від обох вух.

Ілюзії

Структура цілого істотно впливає на сприйняття частин, що входять до його складу. Іноді виникають помилки в сприйнятті, тобто ілюзії. Особливо наочно це виявляється в деяких оптико-геометричних ілюзіях. Форма фігур залежить від оточення, розміри ліній — від розмірів тих фігур, до складу яких вони входять. Від структури цілого залежить не тільки сприйняття розміру, а й напрямку кожної лінії, що входить до складу цілого.

Крім ілюзій, пов’язаних з впливом цілого на оцінку фігури чи перенесення цілого на частину, існують ілюзії «від частини до цілого» (С. Л. Рубінштейн, 1999). Трапляються також ілюзії, що ґрунтуються на переоцінюванні гострих кутів, вертикальних ліній порівняно з горизонтальними та ін.

У вітчизняній і зарубіжній літературі наводиться багато інших зорових та інших ілюзій.

У природі є багато фактів і явищ, що ґрунтуються на зорових ілюзіях. Так, мімікрія заснована на злитті забарвлення тварини з середовищем, використання деформуючого ма­люнка призводить до того, що порушуються обриси тварини і її неможливо розрізнити і впізнати (наприклад, яскраві смуги в зебри).

Дотепер немає чіткої теорії виникнення ілюзій. Це пов’язано з тим, що образ на сітківці ока сам собою не визначає образ чи об’єкт сприйняття. Місцеве подразнення, що виникає на сітківці, посилає імпульси в кору головного мозку, і тільки там відбувається аналіз і синтез інформації, що надходить. Ілюзії саме і вказують на вплив цілого на сприйняття частин. Цей вплив цілого полягає: а) у внутрішній взаємодії і взаємопроникненні частин; б) у тому, що деякі з цих частин мають панівне значення при сприйнятті частин цілого, у тому числі і самого цілого. Ці положення певною мірою і пояснюють виникнення ілюзій.