
- •Конвергентно-дивергентна організація нервової системи
- •Самоорганізація потоків нервових імпульсів
- •Деякі питання кодування інформації в нервовій системі
- •Сучасні питання організації функції
- •Функціональна асиметрія мозку
- •Локалізація функцій у корі головного мозку
- •Агнозії
- •Апраксії
- •Основні симптоми афатичних (мовних) розладів
- •Будова аналізатора і його функції
- •Відчуття — джерело знань про навколишній світ
- •Класифікація відчуттів
- •Відчуття, що не увійшли в класифікацію
- •Будова ока і можливості людського зору
- •Хроматичні й ахроматичні кольори
- •Будова вуха і слухова чутливість
- •Кількісні характеристики відчуттів
- •Чутливість до розрізнення відчуттів
- •Адаптація і сенсибілізація чутливості
- •Взаємодія відчуттів
- •Предметність сприйняття
- •Цілісність сприйняття
- •Структурність сприйняття
- •Константність сприймання
- •Усвідомленість сприймання
- •Історичність сприймання
- •Сприймання й особистість. Апперцепція
- •Деякі питання нейрофізіології сприймання і класифікація сприйнять
- •Класифікація сприйнять
- •Сприймання як дія
- •Сприймання простору
- •Сприймання часу
- •Сприйняття руху
- •Види уваги
- •Нейрональні механізми уваги
- •Розлади уваги
- •Класифікація і форми прояву емоцій
- •Емоції і потреби людини
- •Функції емоцій
- •Структури мозку, що беруть участь у формуванні емоцій
- •Вплив правої і лівої півкуль мозку на емоції
- •Емоції і темперамент
- •Емоційна стійкість
- •Адаптивна компенсаторна функція емоцій і методи контролю емоційних станів
- •Концепція тимчасової організації пам’яті
- •Параметри станів енграми
- •Концепція активної пам’яті
- •Поширеність енграми в структурах мозку
- •Голографічна модель пам’яті
- •Участь префронтальної кори в процесах пам’яті
- •Участь мозочка в процесах пам’яті
- •Участь мигдалини у процесах пам’яті
- •Участь гіпокампа в процесах пам’яті
- •Системи пам’яті і молекулярні механізми пам’яті
- •Пам’ять і емоції
Хроматичні й ахроматичні кольори
Дія світла зумовлює відчуття, які можна поділити на дві групи: відчуття ахроматичних кольорів (усі відтінки сірого, чорного, білого кольорів) і відчуття хроматичних кольорів (усі кольори, крім сірого, чорного і білого). Хроматичний — означає кольоровий. Кольори відрізняються один від одного за колірним тоном. Ахроматичні (безбарвні) кольори відрізняються тільки за світлотою. Починаючи від білого і закінчуючи чорним, через різні відтінки сірого кольору, людина розрізняє близько 300 відтінків.
Кольоровий зір здійснюється слабочутливими колбочками, що подають інформацію про довжину променя світла. У зв’язку з цим у присмерку і вночі ми не розрізняємо кольори. Якщо на око діють промені різної довжини, то сприймається тільки їхній загальний підсумок. Наприклад, якщо ми будемо обертати круг, що містить усі кольори веселки, то в результаті їхнього змішування ми одержимо білий колір. Змішування кольорів є центральним, а не периферійним процесом.
Будь-який колір має інший колір, що його нейтралізує. При змішуванні двох взаємонейтралізуючих один одного кольорів виходить білий чи сірий колір. Ці кольори є додатковими. Наприклад, додатковим до блакитного буде жовтогарячий (оранжевий) колір.
Якщо змішуватимуться не додаткові кольори, то виходить новий проміжний між ними колір. Наприклад, синій колір, змішуючись із червоним кольором дає фіолетовий колір. Колірне відчуття від суміші не залежить від спектрального складу кольорів, що змішуються. Це означає, що кольори, з яких виникло нове колірне відчуття, самі можуть бути отримані з будь-якого змішування кольорів. Новий колір залежатиме від цих кольорів, незалежно від їхнього походження. Наприклад, змішування жовтого із синім дає сірий колір незалежно від того, чи є синій колір спектрально чистим, чи є результатом змішування інших кольорів.
Питання про природу колірних відчуттів є складним. Нині найпоширенішою є трикомпонентна теорія колірного зору. Відповідно до цієї теорії будь-який колір є сумою трьох інших кольорів, узятих у певних частках. Ці кольори мають бути незалежні, тобто змішування двох кольорів не повинно давати третій колір.
Відповідно до трикомпонентної теорії зору Т. Юнга — Г. Гельмгольца існують три основних кольори: червоний, зелений і синій. Усі інші кольори і їхні відтінки утворюються при різних змішуваннях цих основних трьох кольорів. Відповідно до цієї теорії існують три види апаратів, що містять три різні речовини чутливих до червоних, зелених чи синіх променів. Будь-який предмет відбиває чи випускає різні промені в однаковій пропорції, але неоднакової сили, тому в нашому оці в будь-якій точці сітківки збуджуються всі три колірні відчуття, які відрізняються лише силою. Залежно від співвідношення сили збудження, спричиненої у цих апаратах, виникають відчуття трьох кольорів. У разі збуджень усіх трьох апаратів однакової сили виникає відчуття білого кольору. Вся наша поліграфія, фотографія, телебачення спираються на цю трикомпонентну теорію колірного зору.
Існує теорія Л. І. Ітельсона, відповідно до якої очі працюють без будь-яких світлофільтрів, без рознесення спектра на колбочки, без змішування тонів. Механізм, винайдений природою, простий, економічний і дає практично безмежні можливості для розрізнення складових світлового потоку за довжиною та амплітудою їх хвилі. Світлові хвилі різної довжини мають різну енергетичну потужність. Це енергетичне розходження і зумовлює, на думку Л. І. Ітельсона, відчуття світла.
Колір має три основні властивості: світлоту, колірний тон і насиченість.
Світлота показує силу подразнення, що діє на око, і характеризується яскравістю подразника і чутливістю до нього ока. Темні предмети більше поглинають, а білі — більше відбивають.
Колірний тон визначає особливості певного кольору і залежить від складу променів, що діють на око, тобто від довжини хвиль цих променів. Основні колірні тони — це 7 кольорів сонячного світла: довгі хвилі — червоний, оранжевий, середні — жовтий, зелений і короткі — блакитний, синій і фіолетовий кольори.
Насиченість кольору — це відмінність хроматичного кольору від сірого чи білого однакової з ним світлоти. Якщо до хроматичного кольору додати великий відсоток сірого чи білого кольору, то його насиченість значно зменшується і він стане слабконасиченим.
Різні кольори по-різному діють на людину. Чорний колір гнітить, а жовтий створює гарний настрій, червоний збуджує, а зелений заспокоює. Найкорисніші кольори називають оптимальними, у зв’язку з чим фарбами цих кольорів переважно фарбують приміщення і все, що в них знаходиться. Монотонність і неприродність — шкідливі, відсутність контрастів, як і їхній надмір, пригнічує.
ЛЕКЦІЯ 5. ЗМІНИ ВІДЧУВАНЬ ТА ЇХ ВИМІРЮВАННЯ
Найзагальніша характеристика властивостей відчуттів
Усі види відчуттів характеризуються такими властивостями як якість, інтенсивність відчуття, його тривалість, а деякі — просторовою локалізацією подразнення.
Якість відчуття — це те, що відрізняє одні відчуття від інших. Так, нюх дає можливість визначати тільки запахи, що можуть бути легкими, насиченими, приємними чи неприємними; зорові відчуття, як ми уже зазначали раніше, характеризуються насиченістю, колірним тоном, виразністю та ін.; слух — висотою, гучністю, тембром звуку тощо.
Інтенсивність відчуття визначає його кількісну характеристику і залежить від сили подразнення: наприклад, звук інтенсивністю 65 – 70 дБ зумовлює звичайні відчуття. Водночас звуки інтенсивністю понад 120 дБ уже спричинюватимуть надмірні слухові відчуття.
Тривалість відчуття — це час, упродовж якого відзначається відчуття, що залежить від часу дії подразника і певною мірою від самого органа чуття. Від початку впливу подразника до появи самого відчуття проходить певний період часу. Це латентний період відчуття. Для різних видів відчуття він неоднаковий. Після припинення дії подразника відчуття не припиняється, а триває. Це так звана інерція чи відчуття післядії, що залишає останній образ. Останні образи найхарактерніші для слухових, температурних, больових і смакових відчуттів. Прикладом може бути випадок, коли після приголомшуючого звуку ми якийсь час відчуваємо, як «лящить у вухах».
Латентний період — це час, потрібний для проведення подразнення в аналізаторний центр, а також час, який витрачається на аналіз і синтез подразнення, що надійшло. Водночас післядія пов’язана з триваючим аналізом і синтезом подразнення, що надійшло в аналізатор, але вже припинило свою дію на орган відчуття.
Для зорового, слухового і нюхового відчуттів (зумовлюються дистантними рецепторами) характерна просторова локалізація подразника. Аналізатори цих відчувань дають відомості організму про локалізацію подразника в просторі.