3. Платники податків та об'єкти оподаткування

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки.

Облік платників податків здійснюється державними подат­ковими інспекціями та іншими державними органами відповід­но до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні устано­ви відкривають рахунки платникам податків тільки за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік, і в триденний термін повідомляють про це державну по­даткову інспекцію.

Платники податків поділяються за ставленням до держави, а резидентів, які мають постійне місце проживання або місце­перебування в даній державі

(183 дні в календарному році су­марно) та нерезидентів, які не мають постійного місця прожи­вання або місцеперебування на даній державній території. За статусом вирізняють такі категорії платників, як юридичні та фізичні особи.

Реалізація своїх обов'язків щодо сплати податку здійснюєть­ся особисто або через представника, при цьому представництво виступає в трьох формах — законне, уповноважене та офіційне.

Законними представниками є юридичні та фізичні особи, упов­новажені представляти інтереси платника податків, зокрема:

а) для підприємства — його керівник та головний бухгалтер, які уповноважені від імені підприємства підписуватися фінан­сові документи;

б) для консолідованої групи платників податків — законні пред­ставники головного підприємства, що входить до складу цієї групи;

в) для фізичної особи — батьки, усиновителі, опікун або інші особи за наявності у них документів, які засвідчують їх родинні зв'язки чи відповідні повноваження.

Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально посвідченого до­говору чи довіреності.

Офіційні представники призначаються за ініціативою подат­кового органу, суду, у випадках, коли особа через об'єктивні причини не може бути законним представником або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним.

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'я­зані:

— вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінан­сово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у тер­міни, встановлені законами;

— подавати до державних податкових органів та інших дер­жавних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність, відомості та інші документа, пов'язані з обчисленням та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

— сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни;

— допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержан­ня доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконува­ти вимоги державних податкових органів щодо усунення вияв­лених порушень законів про оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збо­ру (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списан­ням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Платники податків мають такі права:

— подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування в порядку, вста­новленому законами України;

— одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, про­ведених державними податковими органами;

— оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів і дії посадових осіб.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеці­альне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Слід відрізняти об'єкт оподаткування від джерела платежу. Джерело сплати податку — це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок. Виділяють два джерела податку — доход (го­ловне джерело) і капітал платника податку (резервне джерело).

Ставка податку - це законодавче закріплений розмір податкового платежу, що встановлюється на одиницю оподаткуван­ня. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксова­ному розмірі або у відсотковому. Останні, у свою чергу поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Нині в Україні застосовується два методи оподаткуванні — з пропорційними чи прогресивними ставками. Змішане оподаткування викорис­товує для однієї частини доходів пропорційні ставки, для іншої прогресивні. У 2003 році Верховною Радою України прийня­то Закон України «Про прибутковий податок з фізичних осіб», яким з 1 січня 2004 р. передбачено відміну прогресивного опо­даткування доходів фізичних осіб та введення єдиної ставки оподаткування в межах 13 % (з 2007 р. — 15%). Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України «Про оподаткування» і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Податкові пільги - це часткове або повне звільнення певних категорій платників (юридичних або фізичних осіб) від сплати встановлених податків. Підставами для надання податкових пільг є особливості платника (Герой України, вдівець, вдова), вид його діяльності (сільськогосподарське товаровиробництво, фрахт суден), об'єкта оподаткування (вітчизняна навчальна

поліграфічна продукція).

При цьому щодо фізичних осіб передбачено запровадження податкових соціальних пільг. Зокрема платник має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного дохо­ду, отримуваного з джерел на території України від одного пра­цедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціаль­ної пільги у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. Враховуючи особливості окремих платників податків, розмір суми податкової соціальної пільги може дорівнювати 100, 150 та 200 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

У разі якщо платник податку має право на застосування подат­кової соціальної пільги з двох і більше підстав, то пільга за­стосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плата виключно за одним місцем його нарахування (виплати). Пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді зароб­ітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Причому соціальна пільга застосовуєть­ся за місцем отримання платником податку основного доходу (виз­наченим у трудовій книжці) на дату набрання чинності цим пунк­том, без подання заяви про застосування пільги.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отри­маного платником податку як заробітна плата протягом звітно­го податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового рівня для працездатної особи, встанов­леного на 1 січня звітного податкового року, помноженої на та округленої до найближчих 10 гривень.

Закон встановлює також право платника податку на подат­ковий кредит як суму витрат понесених платником у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на суму яких дозво­ляється зменшення суми його загального річного оподаткову­ваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.

Поширені такі види пільг: неоподатковуваний мінімальний рівень доходів; податкові знижки; повернення раніше сплаче­них сум податків (податкові амністії); звільнення від сплати податків на певний термін.